У Х В А Л А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

06 жовтня 2009 року                                                                 справа №2а-94/09

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді –  Проценко О. А,

суддів              – Туркіної Л.П., Кожана М.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Бобринецькому районі Кіровоградської області

на постанову   Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 08 квітня 2009 року у справі №2а-94/09

за позовом  ОСОБА_1

до Управління Пенсійного фонду України в Бобринецькому районі Кіровоградської області

про зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Заявлено позов про визнання бездіяльності відповідача протиправною та зобов’язання останнього здійснити нарахування щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком та забезпечити її виплату за 2006-2008 роки та 3 місяці 2009 року в сумі 2224,92грн. В обґрунтування  позовних вимог зазначено, що позивач має статус дитини війни, якій за ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» повинна виплачуватись пенсія, або щомісячне грошове утримання з підвищенням на 30% розміру мінімально пенсії за віком, але всупереч вказаним нормами відповідач не нарахував та не виплатив позивачу вищезазначену надбавку до пенсії.  

Постановою суду першої інстанції позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність відповідача у виплаті щомісячної соціальної допомоги та зобов’язано здійснити перерахунок та виплату  позивачу підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, а також за січень, лютий, березень 2009 року. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з судовим рішенням в частині задоволених позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволені позову повністю. Апелянт вважає, що суд невірно застосував норми матеріального та процесуального права. Зокрема, відповідач намагається спростувати висновок суду щодо протиправності дій або бездіяльності. Апелянт стверджує, що територіальне управління Пенсійного Фонду України є територіальним органом виконавчої влади, яких здійснює первинне призначення та індивідуальні перерахунки пенсій громадянам, що звертаються із зазначених питань до управління для визначення відповідного права на їх проведення. Перерахунки окремим категоріям громадян (у даному випадку – «дітям війни») територіальні управління проводять за наявності від центрального органу відповідних нормативно-розпорядчих документів. За відсутності таких документів територіальне управління не є належним відповідачем. На сьогодні, надбавка до пенсії громадянам, які мають статус «дітей війни», визначається автоматично, по даті народження особи, на підставі наявного програмного забезпечення розробленого інформаційно-обчислювальним центром Міністерства праці та соціальної політики і не підлягає коригуванню на територіальному рівні. Апелянт вважає, що належним відповідачем у даній справі повинен бути Пенсійний Фонд України, який має здійснити розробку програмного забезпечення для здійснення нарахування та виплати вищезазначених доплат в автоматичному режимі.

Перевіривши судове рішення з урахуванням апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення. Фактичні обставини справи сторонами не оспорюються. Позивач відноситься до соціальної категорії «дитина війни», перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного Фонду та має право на пільги, встановлені законодавством України. Згідно ст.6 Закону №2195-ІV (чинна з 01.01.2006 року) дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Проте, з матеріалів справи вбачається, що позивачу у вищезазначеному періоді визначена допомога в повному обсязі не виплачувалась.

Аналіз норм права, які регулюють спірні правовідносини, показав наступне.

Пунктом 17 ст.77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" зупинено на 2006 рік дію ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни". Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 19.01.2006 року №3367-УІ пункт 17 ст.77 вказаного закону виключено, а ст. 110 викладено у новій редакції, якою встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", запроваджуються у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням  з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Проте, протягом 2006 року Кабінетом Міністрів України вказаний порядок запровадження та виплати пільг дітям війни, які передбачені ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", визначений не був. Таким чином, фінансування виплат підвищення пенсій дітям війни з Державного бюджету у 2006 році не проводилось.

Пунктом 12 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" зупинено на 2007 рік.

Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-р/2007 положення пункту 12 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" визнані неконституційними з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Таким чином, з 09 липня 2007 року вихідним критерієм обрахунку підвищення пенсії дітям війни виступав мінімальний розмір пенсії за віком, який відповідно до частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" вираховувався виходячи з прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, тобто у 2007 році - частиною 3 статті 62 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік". Зазначеною нормою із змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 15 березня 2007 року, встановлено, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом 5 частини 1 цієї статті, збільшений на 1 відсоток, що складає відповідно 410 грн. 06 коп., 415 грн. 11 коп.

Підпунктом 2 пункту 41 розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладено в новій редакції, відповідно до якої дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Частиною четвертою статті 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" передбачено, що учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 15 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, іншим учасникам війни - на 10 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 положення пункту 41 розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" визнані неконституційними з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Таким чином, з 22 травня 2008 року вихідним критерієм обрахунку підвищення пенсії дітям війни виступав мінімальний розмір пенсії за віком, який відповідно до частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" вираховувався виходячи з прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, тобто у 2008 році - статтею 58 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України ".

Статтею 58 Закону України Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України затверджено на 2008 рік прожитковий мінімум на одну особу,  яка втратила працездатність, в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 470 грн., з 1 квітня - 481 грн., з 1 липня - 482 грн., з 1 жовтня - 498 грн.

Отже право на підвищення пенсії, що передбачене статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", у 2007 році у позивача виникло з 09 липня 2007 року, у 2008 році - з 22 травня 2008 року, тобто з дня визнання неконституційними положень законів України про державний бюджет України на певний рік про зупинення дії статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" на відповідний рік.

Підстав вважати обґрунтованими доводи апелянта щодо відмови здійснити розрахунок та виплату вищезазначеної допомоги позивачу за період з січня по березень 2009 року немає.

Крім того, слід зазначити, що надання дітям війни соціальної підтримки є державною програмою соціальної допомоги, яка згідно ст. 87 Бюджетного кодексу України відноситься до видатків Державного бюджету, а Пенсійний фонд України згідно ст. 21 Бюджетного кодексу України є розпорядником бюджетних коштів для здійснення програми соціальної підтримки дітям війни та відповідно до ч. 4 ст. 22 Бюджетного кодексу України розробляє план своєї діяльності відповідно до завдань та функцій, визначених нормативно-правовими актами, виходячи з необхідності досягнення конкретних результатів за рахунок бюджетних коштів, а також розробляє на підставі плану діяльності проект кошторису та бюджетні запити і подає їх до Мінфіну України чи місцевому фінансовому органу, затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (до яких відноситься і відповідач) та інше.

Таким чином, вищенаведені норми свідчать про те, що обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивачу (який має статус дитини війни), що передбачена ст.6 Закону України  Закону України «Про соціальний захист дітей війни» – покладено на відповідні територіальні управління Пенсійного фонду України за місцем проживання позивача. Отже, зазначені норми спростовують як посилання апелянта на те, що він є неналежним відповідачем, так і на те, що в своїй діяльності Управлінні Пенсійного фонду України в Новоукраїнському районі Кіровоградської області повинно керуватися не Законом, а нормативно-розпорядчими документами центрального органу, зокрема, програмним забезпеченням Міністерства праці та соціальної політики.

Щодо застосування до спірних правовідносин розміру мінімальної пенсії за віком з урахуванням вимог статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» слід зазначити наступне. Стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визначає, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком. На час розгляду цієї справи судом розмір мінімальної пенсії за віком визначений лише ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і згідно з цією нормою мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність. Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком. Положення частини третьої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) для розрахунку вищезазначених доплат, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.

Виходячи з наведеного та змісту ч.3 ст.150 Конституції України, відповідно до якої рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, у тому числі є обов’язковим до врахування усіма судами України при вирішенні спорів,  колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги у даній справі відносно визнання протиправними дій відповідача щодо ненарахування та несплати надбавки до пенсії позивачу як дитині війни за вищезазначений період   дійшов правильного висновку про необхідність захисту прав позивача шляхом зобов’язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу надбавки до пенсії згідно зі ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у визначений період. При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що такі висновки суду першої інстанції узгоджуються з п.2 Рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2000 від 14.12.2000 р.,  в якому міститься роз’яснення стосовно того,  що закони та інші правові акти або їх окремі положення, визнані рішеннями Конституційного суду України неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Відповідно до ч.1 ст.195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Враховуючи вищезазначене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення. Апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Постанову суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Бобринецькому районі Кіровоградської області   залишити без задоволення.

Постанову Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 08 квітня 2009року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена відповідно до ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя                                                                      О.А.Проценко  

Судді:                                                                                           М.П.Кожан

                                                                                                      Л.П.Туркіна