ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2019 року

м. Київ

Справа № 922/3780/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Пількова К. М., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Підгірська Г. О.,

за участю представників:

позивача - Коваль А. Ю.,

відповідача - Торчило В. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Харківської міської ради

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 30.07.2018 (судді: Сіверін В. І., Терещенко О. І., Россолов В. В.) у справі

за позовом Харківської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-виробнича компанія нафтогазового обладнання"

про стягнення 2 942 125,08 грн,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У жовтні 2017 року Харківська міська рада звернулася до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-виробнича компанія нафтогазового обладнання" (далі - ТОВ "ТВК НГО") про стягнення з нього 2 942 125,08 грн безпідставно збережених коштів орендної плати на підставі статей 1212-1214 Цивільного кодексу України.

Позивач в обґрунтування позову послався на те, що заявлена до стягнення сума є несплаченою відповідачем орендною платою за користування земельною ділянкою, на якій розташовано нерухоме майно відповідача та яка перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Харкова, без укладення договору оренди за період із 01.10.2014 по 30.09.2017, внаслідок чого територіальна громада міста Харкова в особі Харківської міської ради позбавлена можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі земельної ділянки в оренду.

1.2. ТОВ "ТВК НГО" у відзиві на позовну заяву, заперечуючи проти її задоволення, наголосило, зокрема, що складання акта обстеження спірної земельної ділянки не передбачено Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284 (далі - Порядок); факту приналежності спірної земельної ділянки позивачеві та вчинення ним дій, спрямованих на укладення договору оренди землі із відповідачем, Харківська міська рада не довела; розрахунок заявленої до стягнення суми є необґрунтованим і недоведеним; позивачем неправильно обрано спосіб захисту порушеного права, оскільки Земельним кодексом України не передбачено можливості захисту порушених прав власника землі шляхом стягнення безпідставно збережених коштів.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 03.05.2018 (суддя Хотенець П. В.) позов задоволено. Стягнуто з ТОВ "ТВК НГО" на користь Харківської міської ради 2 942 125,08 грн безпідставно збережених коштів і 44 131,89 грн судового збору.

Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив із того, що відповідач не уклав договору оренди земельної ділянки, на якій розташовано належне йому нерухоме майно, та не сплачував орендну плату за користування нею, тому відповідач фактично збільшив свої доходи, а позивач втратив належне йому майно - орендну плату за користування земельною ділянкою комунальної власності, що підлягає відшкодуванню йому на підставі статей 1212-1214 Цивільного кодексу України.

2.2. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 30.07.2018 (судді: Сіверін В. І., Терещенко О. І., Россолов В. В.) рішення Господарського суду Харківської області від 03.05.2018 скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Постанову суду апеляційної інстанції обґрунтовано тим, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення не статей 1212-1214 Цивільного кодексу України, а положення статей 152, 156, 157 Земельного кодексу України, статей 22, 1166 Цивільного кодексу України; суд першої інстанції не дослідив складу цивільного правопорушення у діях відповідача у зв'язку з використанням земельних ділянок у спірний період без договору оренди, а позивач не довів розміру заявленої до стягнення суми; акт обстеження та розрахунок збитків складено позивачем, а не комісією у складі представників районної державної адміністрації, власника земельної ділянки, представника відповідача, представників територіальних органів Держгеокадастру, Держекоінспекції, фінансових органів, органів у справах містобудування і архітектури та виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад, на території яких розташовані земельні ділянки, як це передбачено пунктом 2 Порядку.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. Харківська міська рада, не погоджуючись з ухваленою у справі постановою Харківського апеляційного господарського суду від 30.07.2018, подала касаційну скаргу на цю постанову, в якій просить скасувати її повністю, а рішення Господарського суду Харківської області від 03.05.2018 залишити в силі.

Підставою для скасування оскарженої постанови суду апеляційної інстанції Харківська міська рада зазначає порушення і неправильне застосування норм матеріального права, посилається на відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень чинного законодавства про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок та наголошує, що правовідносини, що виникли між сторонами у цій справі, є кондикційними, тому відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, що мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

3.2. Від ТОВ "ТВК НГО" відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.

3.3. Від Харківської міської ради надійшли пояснення у справі, в яких позивач, зокрема, посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, зазначаючи, що до спірних правовідносин не застосовуються положення законодавства про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок. Водночас Харківська міська рада акцентує, що наділена повноваженнями зі здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності територіальної громади міста Харкова, і стверджує про обґрунтованість розрахунку заявленої до стягнення суми.

4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

4.2. Як убачається із матеріалів справи та установлено судами, відповідно до інформаційної довідки із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 24.10.2017 № 101369083, за ТОВ "ТВК НГО " 06.06.2014 зареєстровано право власності на виробничі приміщення літ. "В-1", "В'-2" загальною площею 2 232,4 м2, літ. "Г-1" - приміщення для машин загальною площею 616,1 м2, літ. "Ж-1" - склад загальною площею 153,6 м2, літ. "Ж" - склад загальною площею 13,9 м2, літ. "З-1" - склад загальною площею 127,5 м2, літ. "М-1" - склад загальною площею 399,6 м2, літ. "Н-1" - склад загальною площею 65,5 м2, літ. "С-1" - склад для зберігання дощок загальною площею 49,3 м2, літ. "Т-3" - побутові приміщення загальною площею 3 317,4 м2, літ. "К-1" - оборотне водопостачання загальною площею 53,9 м2, літ. "Л-1" - виробниче приміщення загальною площею 11,4 м2, літ. "Е-1" - виробниче приміщення загальною площею 7 142,0 м2, літ. "П-1" - нежитлова будівля 7 311,6 м2, розташовані по вул. Індустріальній, 17 у м. Харкові; підстава - договір іпотеки від 09.01.2008 № 04-2/002, серія і номер 17.

За результатами здійснених Департаментом територіального контролю Харківської міської ради заходів самоврядного контролю з питань використання та охорони земель територіальної громади, додержання вимог земельного законодавства 24.10.2017 було оформлено, зокрема, акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: м. Харків, вул. Індустріальна, 7, складений провідним спеціалістом відділу самоврядного контролю за використанням земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ради, інженером-геодезистом та інженером-землевпорядником. На підставі цього акта позивач розрахував суму неотриманої орендної плати - 2 942 125,08 грн.

ТОВ "ТВК НГО" із 07.06.2014 та дотепер користується земельними ділянками загальною площею 2,9685 га по вул. Індустріальній, 17 у м. Харкові без оформлення правовстановлюючих документів і без державної реєстрації відповідного права.

За інформацією Управління Держгеокадастру у м. Харкові Харківської області (лист від 28.11.2016 № 19-20.08-3-5129/20-16) і Департаменту земельних відносин Харківської міської ради (лист від 07.12.2016 № 8455/0/225-16) речові права відповідача на земельні ділянки по вул. Індустріальній, 17 у м. Харкові не зареєстровані.

4.3. У зв'язку із користуванням ТОВ "ТВК НГО" спірними земельними ділянками без внесення плати за таке користування та за відсутності оформлених правовстановлюючих документів на них Харківська міська рада звернулася із позовом у цій справі про стягнення з ТОВ "ТВК НГО" 2 942 125,08 грн безпідставно збережених коштів орендної плати.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, застосував до спірних правовідносин положення глави 83 ("Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави") Цивільного кодексу України, тобто положення, що регламентують кондикційне зобов'язання, яке виникає із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави, та дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заявленої суми безпідставно збережених коштів орендної плати.

5.2. Натомість скасовуючи судове рішення та відмовляючи у позові, апеляційний господарський суд застосував у цьому випадку положення законодавства, які регламентують деліктне зобов'язання з відшкодування шкоди, завданої правопорушенням (норми статті 22, глави 82 "Відшкодування шкоди" Цивільного кодексу України, статті 152, а також глави 24 Земельного кодексу України "Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам", Порядку); наголосив, що до правовідносин сторін положення, які регулюють безпідставне набуття чи збереження майна, не застосовуються. Апеляційний господарський суд визнав недоведеною наявність складу цивільного правопорушення у діях відповідача.

5.3. Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. А згідно з пунктом "д" частини 1 статті 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом наведених приписів Цивільного кодексу України та Земельного кодексу України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина 1 статті 1166 Цивільного кодексу України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкода заподіяна не з її вини (частина 2 статті 1166 цього Кодексу).

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 цього Кодексу особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом положень глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

5.4. Попередні судові інстанції установили, що відповідач є власником нерухомого майна, розташованого на відповідних земельних ділянках, на підставі договору іпотеки від 09.01.2008 № 04-2/002 (серія і номер 17); дата державної реєстрації права власності на нерухомість - 06.06.2014.

Перехід прав на земельну ділянку, пов'язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентований у Земельному кодексі України. Так, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частини 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України у в редакції, чинній на час реєстрації права власності на об'єкти нерухомості). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт "е" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України (у відповідній редакції).

Згідно з частиною 1 статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 цього Кодексу).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

За змістом наведених положень виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте враховуючи положення частини 2 статті 120 Земельного кодексу України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані.

Згідно з частиною 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі" (у відповідній редакції) до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Разом із цим колегія суддів зазначає, що за змістом статті 6 Закону України "Про іпотеку" якщо будівля (споруда), що передається в іпотеку, розташована на земельній ділянці, яка належить іпотекодавцю на праві власності, така будівля (споруда) підлягає передачі в іпотеку разом із земельною ділянкою, на якій вона розташована. Якщо ця земельна ділянка належить іншій особі та була передана іпотекодавцю в оренду (користування), після звернення стягнення на будівлі (споруди) їх новий власник набуває права і обов'язки, які мав іпотекодавець за правочином, яким встановлено умови оренди цієї земельної ділянки (користування нею).

Частиною 5 статті 37 Закону України "Про іпотеку" (у відповідній редакції) передбачено, що до особи, яка на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, включеного до іпотечного договору, набула право власності на предмет іпотеки (об'єкт нерухомого майна, об'єкт незавершеного будівництва та майнові права на них), розміщений на земельній ділянці, яка перебуває в оренді іпотекодавця, переходить право оренди на таку земельну ділянку, а зазначений договір про задоволення вимог іпотекодержателя або застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, включене до іпотечного договору, є документом, що посвідчує перехід права оренди земельної ділянки до нового власника предмета іпотеки і заміну особи орендаря у договорі оренди землі та підлягає державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Однак ухвалюючи судові рішення у справі як про задоволення позову, так і про відмову у позові, попередні судові інстанції не дослідили підстав набуття відповідачем у власність нерухомості, розташованої на спірних земельних ділянках, не з'ясували правових підстав виникнення/переходу прав на спірні земельні ділянки до відповідача від попереднього власника нерухомості, тобто поза увагою судів залишилося питання переходу речових прав на спірні земельні ділянки до відповідача та їх зміст, що має суттєве значення у цьому випадку, оскільки за наявності (на час звернення стягнення на предмет іпотеки) у попереднього власника предмета іпотеки (нерухомості) відповідного речового права на землю користування такою земельною ділянкою новим власником нерухомості не можна вважати безпідставним, і навпаки, право користування земельною ділянкою, якого не існувало у іпотекодавця, до набувача не може перейти, отже новий власник нерухомості користується цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави.

До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташовано цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладення договору оренди, внаслідок чого її власник недоотримує дохід у виді орендної плати, за своїм змістом є кондикційними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20.11.2017 у справі № 922/3412/17).

5.5. Поза тим за змістом статей 15, 20, 21 Закону України "Про Державний земельний кадастр" до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки як нормативна грошова оцінка. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру є обов'язковим. Відомості про нормативну грошову оцінку земель вносяться до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації з такої оцінки.

Згідно з абзацом 3 частини 1 статті 13 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності. Крім того, за змістом статті 289 Податкового кодексу України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

У розумінні наведених положень законодавства нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (частина 2 статті 20 Закону України "Про оцінку земель").

Однак у матеріалах справи немає витягів із технічної документації про нормативну грошову оцінку спірних земельних ділянок, відомості яких є обов'язковими при визначенні орендної плати.

Суди попередніх інстанцій не з'ясували, чи розроблялася, погоджувалася та затверджувалася нормативна грошова оцінка спірних земельних ділянок у визначеному законодавством порядку; обставин щодо визначення розміру орендної плати за спірні земельні ділянки на підставі нормативної грошової оцінки достеменно не дослідили. Суди також не встановили, чи користується відповідач земельними ділянками лише у межах належних йому об'єктів нерухомого майна або більшою площею, а отже чи не ґрунтується на припущеннях встановлення комісією в акті обстеження від 24.10.2017 площі, яку покладено в основу обрахунку спірної суми неотриманої орендної плати. Наведене має значення для правильного вирішення цього спору, зважаючи на предмет і підстави заявленого позову.

5.6. З огляду на викладене слід визнати передчасними протилежні висновки судів попередніх інстанцій як про обґрунтованість позову про стягнення з відповідача 2 942 125,08 грн безпідставно збережених коштів орендної плати, так і про відсутність підстав для його задоволення.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судові рішення наведеним вимогам не відповідають.

6.2. Згідно з частинами 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Разом із цим частиною 4 статті 300 зазначеного Кодексу передбачено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За змістом частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

6.3. Ураховуючи допущені судами порушення норм матеріального і процесуального права та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, ухвалені у справі судові рішення слід скасувати із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду, а касаційну скаргу задовольнити частково.

6.4. Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід урахувати наведене, дослідити та об'єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з'ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Харківської міської ради задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 30.07.2018 і рішення Господарського суду Харківської області від 03.05.2018 у справі № 922/3780/17 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді К. М. Пільков

Ю. Я. Чумак