КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

№22-ц/824/2475/19 Головуючий у 1 інстанції -Арапіна Н.Є.

Унікальний №755/19500/17 Доповідач - Панченко М.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2019 року м.Київ

Київський апеляційний суд у складі:

Судді-доповідача - Панченка М.М.

Суддів - Волошиної В.М., Слюсар Т.А.

При секретарі - Кемському В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 22 листопада 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа Служба у справах дітей Дніпровської районної у м.Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав та про збільшення розміру аліментів,-

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 і просила ухвалити рішення, яким позбавити відповідача батьківських прав на малолітнього сина сторін ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, пославшись на те, що відповідач не турбується про виховання та матеріальне утримання дитини, не цікавиться її здоров'ям, незважаючи на те, що вона, позивачка, не перешкоджає відповідачу спілкуватись з сином.

Зазначене, на думку скаржниці, свідчить, що відповідач залишається чужою людиною для дитини, а це може в подальшому призвести до негативних наслідків у житті дитини.

Крім того, позивачка ОСОБА_2 просила суд ухвалити рішення, яким збільшити розмір стягнутих, на підставі судового рішення, з відповідача аліментів на утримання дитини з 1.200 грн. до 1.600 грн., пославшись на те, що дитина, з віком, потребує на своє утримання більших витрат. Між тим, відповідач ухиляється від надання належної матеріальної допомоги на утримання дитини, рішення суду щодо сплати аліментів не виконує, а, відтак, не виконує жодну з функцій покладених на батька.

Рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 22.11.2018 року позов задоволено частково /а.с.131-135/.

Судовим рішенням змінено розмір аліментів, що стягуються за рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 31.05.2017 року, з ОСОБА_3 на користь позивачки на утримання сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1200 грн., визначивши аліменти у твердій грошові сумі 1.600 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

В частині позовних вимог про позбавлення батьківських прав - відмовлено.

В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом вимог матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення в частині відмови у позові про позбавленні батьківських прав та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Вважала, що суд не врахував доводи викладені в позовній заяві, а також надані позивачем докази, зокрема, висновок органу опіки та піклування, яким рекомендовано позбавити відповідача батьківських прав.

Заслухавши доповідь по справі, пояснення сторін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить відхилити, а рішення залишити без змін з таких підстав.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції в частині збільшення розміру аліментів не оскаржується, колегія суддів вважає за можливе переглянути в апеляційному порядку рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 22 листопада 2018 року лише в частині вимог про позбавлення батьківських прав.

Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, сторони з 06 травня 2010 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

Від спільного проживання у шлюбі мають дитину - сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 р.н /а.с. 15/.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 20 вересня 2016 року шлюб між сторонами розірвано.

Судовим рішенням про розірвання шлюбу питання місця проживання дитини не вирішувалось.

На даний момент дитина проживає разом з матір'ю та перебуває на її вихованні.

Питання участі батька в матеріальному вихованні дитини вирішене заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 31 травня 2017 року.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується колегія суддів, виходив з відсутності виключних обставин, які є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.

Так, відповіднодо ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно ч.ч.1-3, ст.157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Статтею 12 Закону України «Про охорону дитини» передбачено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки, або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вона, він не забрали дитину з полового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Пленум Верховного Суду України в п.п. 15, 16 постанови від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз'яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.

Отже, у цьому випадку особа, яка подала позов про позбавлення батьківських прав із підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, повинна довести, що батьки (один із батьків) ухиляються від виконання своїх обов'язків з виховання дитини. У свою чергу батьки (один із батьків) мають довести, що вони належним чином виконують свої батьківські обов'язки.

При цьому, судам акцентовано увагу на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходу впливу.

На підтвердження факту невиконання відповідачем батьківських обов'язків позивачем надано суду висновок органу опіки та піклування Дніпровської РДА в м. Києві про доцільність позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав /а.с. 62-63/.

Щодо указаного висновку колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зазначеного документу, комісія з питань захисту прав дитини дійшла висновку про те, що відповідач вихованням та утриманням дитини не займається, не цікавиться його життям та здоров'ям.

В свою чергу ОСОБА_3 у відзиві на апеляційну скаргу та в суді першої інстанції пояснив, що йому чинять перешкоди у спілкуванні з сином, він бажає його виховувати та брати участь у його житті.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що зазначений висновок не є обов'язковим для суду, а має рекомендаційний характер.

При цьому, колегія судів вважає, що указаний висновок не може бути визнаним обґрунтованим, оскільки в ньому лише констатується та обставина, що батько не звертався до органу опіки та піклування з вимогою про усунення йому перешкод у спілкуванні дитини.

Однак відсутність такого звернення сама по собі не свідчить про відсутність таких перешкод та про намір батька ухилятися від участі у вихованні дитини.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_3 не здійснює злісного ухилення від виконання ним своїх батьківських обов'язків.

Колегія суддів враховує факт здійснення відповідачем батьківських обов'язків в частині утримання дитини шляхом сплати аліментів, квитанції про що надавалися відповідачем в суді першої інстанції /а.с. 81-91/.

Колегія суддів вважає за можливе зазначити, що відсутність підтвердженого факту намагання відповідача спілкуватися з дитиною може свідчити про не свідоме ухилення батька від виконання своїх батьківських обов'язків щодо спілкування з дитиною, частково враховуючи позицію матері щодо такого спілкування.

Врахувавши всі вищенаведені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду, про відсутність підстав для застосування крайнього заходу до батька у вигляді позбавлення його батьківських прав.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду.

Керуючись ст.ст.374,375 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 22 листопада 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 06 лютого 2019 року.

Суддя-доповідач

Судді