ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
м. Вінниця, вул. Островського, 14
тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 січня 2010 р. Справа № 2-а-4315/09/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Федчука Віталія Володимировича,
Суддів: Сауляка Юрія Васильовича
Дончика Віталія Володимировича
при секретарі судового засідання: Задерей Ірина Василівна
за участю представників сторін:
позивача : не з'явився;
відповідача : Колівошко Світлана Миколаївна - представник на підставі доручення;
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи
за позовом: ОСОБА_3
до: Генеральної прокуратури України
про: визнання нечинним рішення, зобов'язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_3 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Генеральної прокуратури України про визнання рішення нечинним, зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином розглянув його численні звернення і замість винесення мотивованої постанови про розслідування за нововиявленими обставинами його справи, надав відповіді про відсутність підстав для цього з посиланням на лист Генерального прокурора України від 21.03.2003 про припинення провадження за скаргами відповідно до ст.12 Закону України "Про прокуратуру". Тому просить суд зазначене рішення Генерального прокурора України визнати нечинним та зобов'язати посадових осіб Генеральної прокуратури України вчинити дії згідно зі ст.400-8 КПК України, щодо перегляду судового вироку за нововиявленими обставинами.
Ухвалою суду 09.10.2009 року було прийнято до провадження дану справу, як таку яка надійшла з Київського апеляційного адміністративного суду, після скасування ухвали про повернення позовної заяви та призначено судовий розгляд даної справи.
Позивач в судове засідання не з’явився, оскільки ухвалою Хмельницького обласного суду від 21.06.2000 року ОСОБА_3 призначене судом покарання у вигляді смертної кари, замінено на довічне позбавлення волі, а тому ОСОБА_3 не має можливості бути присутнім у судовому засіданні з поважних причин.
Представник Генеральної прокуратури, за довіреністю № 05/2/2-243-09 від 03.11.2009 року (а.с. 106), Колівошко Світлана Миколаївна, заперечувала проти задоволення вищевказаного позову, надавши заперечення № 05/2/2-11073-09 від 17.11.2009 року (а.с. 74-78) по даній справі.
Відповідач вважає, що даний позов не підлягає задоволенню з наступних підстав: в зверненнях ОСОБА_3 не наведено жодних фактів, які б не були відомі суду, тобто які можна визнати нововиявленими обставинами, а тому Генеральною прокуратурою України розслідування нововиявлених обставин не проводилося і відповідна постанова не виносилась.
Також відповідач зазначив, що ОСОБА_3 у своїх скаргах зазначав, як підставу для перегляду судових рішень, не нововиявлені обставини, а п.2 ч. І ст.400-4 КПК України, тобто неправильне застосування кримінального закону та істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення. Згідно зі ст.400-9 ч.2 КПК України відповідне клопотання до Верховного Суду України з підстав, передбачених п.2 ч. І ст.400-4 КПК України, вправі подавати не лише прокурор, а і сам засуджений, захисник, інші особи, яким таке право надано законом. При цьому у випадку відхилення прокурором звернення засудженого, щодо внесення такого клопотання, законодавством не передбачено винесення постанови, окрім надання заявникові мотивованої відповіді.
У частині позовних вимог про зобов'язання Генеральної прокуратури України вчинити дії з перегляду вироку суду стосовно ОСОБА_3 за нововиявленими обставинами у порядку ст..400-8 КПК України, провадження підлягає закриттю на підставі п.1 ст.157 КАС України, оскільки справу не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства.
Розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу, вислухавши пояснення представника відповідача, суд дійшов висновку, що задоволенню даний адміністративний позов не підлягає.
Відповідно до ст.104 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3 після засудження неодноразово звертався до Генеральної прокуратури України, оскаржуючи судові рішення. Після розгляду цих звернень, службовими особами Генеральної прокуратури України ОСОБА_3 надано відповіді про відсутність підстав для реагування на судові рішення: № 08/2-2598-96 від 12.11.2002 року (а.с. 79) за підписом заступника начальника управління підтримання державного обвинувачення; № 08/2-2598-96 17.01.2003 року (а.с. 80) - заступника Генерального прокурора України та № 08/2-2598-96 21.03.2003 року (а.с. 81-82) - Генерального прокурора України, після чого відповідно до ст. 12 Закону України "Про прокуратуру" провадження за його скаргами в органах прокуратури припинено, про що складено рапорт від 07.09.2006 року (а.с. 96).
Проте після отримання цих відповідей ОСОБА_3 продовжував оскаржувати законність свого засудження, ставив питання про перегляд судових рішень стосовно нього у порядку виключного провадження, не вказуючи при цьому будь-яких нових обставин, які б не були відомі суду та не досліджувались при судовому розгляді справи. На кожне звернення скаржнику надавались мотивовані відповіді про відсутність підстав для перегляду судових рішень.
Так, до Генеральної прокуратури України 23.07.2003 року, 12.09.2003 року, 28.10.2003 року та 23.01.2004 року надійшли звернення народного депутата України Стретовича В.М. зі скаргами ОСОБА_3, на які відповідно 30.07.2003 року, 19.09.2003 року, 03.11.2003 року та 28.01.2004 року Генеральною прокуратурою України народному депутату України надано відповіді, а скаржнику роз'яснено про відсутність підстав для реагування на судові рішення та закриття провадження по скаргах з цього питання.
15.10.2003 року до Генеральної прокуратури України надійшла скарга ОСОБА_3, на яку надано відповідь № 08/2-2598-96 від 22.10.2003 року (а.с. 92), де повторно роз'яснено аналогічну позицію Генеральної прокуратури України з розгляду звернень з доводами щодо законності засудження та реагування на судовий вирок.
На скаргу ОСОБА_3, що 27.10.2005 року надійшла з Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України, Генеральною прокуратурою України 07.10.2005 року (а.с. 95) Координаційному комітету та скаржнику надано відповіді з аналогічними роз'ясненнями.
На протязі 2006-2007 років Секретаріатом Президента України до Генеральної прокуратури України було надіслано 4 звернення ОСОБА_3, що надійшли відповідно 30.08.2006 року, 24.01.2007 року, 06.07.2007 року, 23.07.2007 року. Усі ці скарги на підставі ст.12 Закону України "Про прокуратуру" залишено без розгляду і приєднано до матеріалів наглядового провадження за відповідними рапортами зональних прокурорів від 07.09.2006 року, 07.02.2007 року та 01.08.2007 року, в судовому засіданні було оглянуто наглядове провадження.
На звернення Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в інтересах ОСОБА_3, що надійшло 10.09.2007 року, скаржнику 18.09.2007 року (а.с. 99) надано відповідь з відповідними роз'ясненнями вимог ст.12 Закону України "Про прокуратуру" та відсутності підстав для реагування на судові рішення про його засудження.
Відповідно до ст.8 Закону України "Про звернення громадян" не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті. Рішення про припинення розгляду такого звернення приймає керівник органу, про що повідомляється особі, яка подала звернення.
Згідно із п.7 ст.15 Закону України "Про прокуратуру" Генеральний прокурор України відповідно до законів України видає обов'язкові для всіх органів прокуратури накази, розпорядження, затверджує положення, інструкції.
За п.4.12, 4.13 Інструкції про порядок розгляду і вирішення звернень та особистого прийому громадян в органах прокуратури України, введеної в дію наказом Генерального прокурора України № 9гн від 28.05.2005 (зі змінами, внесеними наказом Генерального прокурора України №62 від 19.09.2007), звернення може бути залишено без розгляду і вирішення, якщо прийнято рішення про припинення його розгляду. Рішення про залишення без розгляду звернення приймається начальником самостійного структурного підрозділу Генеральної прокуратури України, прокурором області або його заступником, міським, районним, міжрайонним та прирівняним до них прокурором за рапортом виконавця.
Припинення провадження можливо у випадку, якщо у повторному зверненні від особи до одного й того ж органу прокуратури відсутні нові дані або факти, які потребують додаткової перевірки, а всі викладені доводи раніше перевірені у повному обсязі та заявникові надано вичерпну відповідь керівником з повідомленням про припинення провадження і роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Повідомлення про припинення провадження, за скаргами, заявнику надсилається один раз. Наступні звернення з питань, що раніше перевірялись, рапортом долучаються до наглядового провадження.
Наведені у зверненнях доводи, які ОСОБА_3 вважає нововиявленими обставинами, насправді такими не є, оскільки вони перевірялись під час досудового та судового слідства.
Частинами 2, 3 ст.400-8 КПК України на прокурора покладено обов'язок провести особисто або через органи дізнання чи слідчих розслідування лише нових обставин у справі, про що і повинна виноситись відповідна постанова. Підставою для призначення такого розслідування мають бути достатні дані, що вказують на наявність обставин, передбачених ч. 1 ст.400-5 КПК України.
За результатами розслідування нововиявлених обставин районний (міський) прокурор при наявності підстав для відновлення справи направляє її разом з матеріалами та висновком вищестоящому прокурору, який вирішує питання про принесення подання до відповідного суду. У випадку, коли прокурор не вбачає підстав для перегляду справи у зв'язку з нововиявленими обставинами, він, як це передбачено ч. б ст.400-8 КПК України, відмовляє у цьому своєю мотивованою постановою.
Таким чином, закон не передбачає винесення процесуального документа, а саме постанови за наслідками розгляду необґрунтованої скарги (заяви) про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами, тобто коли не призначалось і не проводилось розслідування таких обставин через їх відсутність.
Наведені обставини, вимоги закону засвідчують відсутність порушень прав та законних інтересів ОСОБА_3 при розгляді його звернень. Тому позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання нечинним рішення Генерального прокурора України від 21.03.2003 про припинення провадження в органах прокуратури за його зверненнями задоволенню не підлягають.
В запереченнях Відповідач просить відмовити у задоволенні позову оскільки позивач пропустив строки звернення до суду. Відповідно до ст. 100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Дане твердження мотивоване тим, що ОСОБА_3 пропустив річний строк, встановлений ст. 99 КАС України, для звернення до адміністративного суду, за вирішенням спору, щодо законності прийнятого 21.03.2003 року Генеральним прокурором рішення про припинення провадження за його скаргами, а у позовній заяві від 21.03.2008 року ОСОБА_3 питання про поновлення судом строку звернення до адміністративного суду не ставить і не мотивує.
На думку суду неможливо застосувати норми ст. 100 КАС України, оскільки відповідач не залучив до матеріалів справи доказів отримання даних відповідей на звернення, тобто суд позбавлений можливості вирахувати від якої дати потрібно рахувати строк звернення.
Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В силу ч.1 статті 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч. 2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
Ст. 86 вище згаданого Кодексу передбачено те, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.
Суд вважає, що відповідачем надано достатню кількість доказів, що спростовують вимоги позивача, а тому дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
В задоволені адміністративного позову відмовити повністю.
Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови оформлено: 18.01.10
Головуючий суддя Федчук Віталій Володимирович
Суддів: Сауляка Юрія Васильовича
Дончика Віталія Володимировича