У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
03 лютого 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АРК у складі:
Головуючого судді Сокола В.С.,
суддів Берзіньш В.С., Шестакової Н.В.,
при секретарі Печуріні Є.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про видачу виконавчого листа, за апеляційною скаргою прокурора Красногвардійського району АРК на ухвалу Красногвардійського районного суду АРК від 11 грудня 2007 року,
В С Т А Н О В И Л А:
22 листопада 2007 року ОСОБА_1, посилаючись на рішення постійно діючого Кримського третейського суду при концерні «ДСН» від 25 липня 2007 року, яким визнано договір купівлі-продажу дійсним та визнано право власності на нерухоме майно, звернувся до суду із зазначеною вище заявою.
Ухвалою Красногвардійського районного суду АРК від 11 грудня 2007 року заяву задоволено. Видано виконавчий лист про зобов’язання компетентних органів землеврядування виконати рішення третейського суду при концерні «ДСН» №Д1-07/010-З-2007 від 25 липня 2007 року про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності шляхом видачі та реєстрації Державних актів на право власності на земельні ділянки.
В апеляційній скарзі прокурор Красногвардійського району просить ухвалу суду скасувати у задоволенні заяви про видачу виконавчого листа відмовити. При цьому посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апелянт вказує на те, що при розгляді зазначеної заяви суд не дослідив того, що рішення третейського суду при Концерні «ДСН» від 25.07.07р., на виконання якого було видано виконавчий лист, містить способи захисту прав та охоронюваних інтересів, які не передбачені законами України. Зазначеним рішенням визнано дійсним договір купівлі-продажу земельних ділянок, проте в рішенні відсутні відомості про те, що будь-яка зі сторін ухилялась від нотаріального посвідчення цього договору. Отже судом при видачі виконавчого листа були порушені вимоги ч.6 ст. 56 Закону України «Про третейські суди», якою передбачено, що компетентний суд відмовляє в задоволенні заяви про видачу виконавчого документу, якщо рішення третейського суду містить способи захисту прав та охоронюваних інтересів, які не передбачені законами України.
Перевіривши матеріали справи за доводами апеляційної скарги, колегія судів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно ст.3 Закону України «Про третейські суди» завданням третейського суду є захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів сторін третейського розгляду шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно до закону. Виходячи з цього третейський суд захищає права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб у спосіб, визначений законами України, його рішення не повинні суперечити нормам матеріального права.
Відповідно до частини 2 статті 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.
Вирішуючи питання, третейський суд, посилаючись на цю норму, задовольнив позов, не встановивши чи поширюється ця норма на спірні правовідносини, чи ухилявся відповідач від нотаріального посвідчення угоди.
Між тим, у рішенні зазначено, що мотивом звернення з позовом є пропуск строку для нотаріального посвідчення угоди. Такий мотив є надуманим, не ґрунтується на законі, яким не встановлено будь-яких строків для нотаріального посвідчення угоди, яка відбулася без дотримання форми, встановленої законом.
Суд не встановив, які перешкоди існують для укладення договору у встановленому законом порядку. Крім того зі справи вбачається, що спір, як такий, між сторонами взагалі відсутній.
Суд також не взяв до уваги, що згідно з частиною 3 статті 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а у разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Проте, як вбачається з конкретного змісту частини 2 статті 220 ЦК України, вказана норма матеріального закону передбачає можливість визнання дійсними тільки договорів, які підлягають лише нотаріальному посвідченню, і не передбачає можливість визнання дійсними договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.
З цього випливає, що захист цивільних прав та інтересів особи таким способом, як визнання дійсними договорів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, є неможливим.
Крім того, третейський суд одночасно з визнанням договору дійсним, припинив право власності на земельні ділянки попередніх власників та визнав таке право за новими власниками – набувачами за договором, чим вийшов за межі своєї компетенції.
За змістом ст.56 Закону України «Про третейські суди» та роз’ясненням Верховного Суду України у листі від 29.10.2008р. розгляд судом заяви про видачу виконавчого документу є формою контролю за законністю ухвалення рішень третейського суду.
Тому на підставі п.2 ч.6 ст.56 Закону «Про третейські суди» суд, розглядаючи таке питання, повинен відмовляти в задоволенні заяви про видачу виконавчого документу на рішення третейських судів, якими визнаються дійсними договори купівлі-продажу земельних ділянок з одночасним визнанням права власності набувачів за такими договорами, оскільки ці справи не підвідомчі третейському суду. Визнання правочину дійсним не є підставою для визнання права власності на земельну ділянку. Відповідно до ст. 210 ЦК України правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації, що не належить до компетенції третейських судів.
Також суд першої інстанції не звернув уваги на заборону (п. 15, Розділ X, Перехідних положень ЗК України) купівлі-продажу земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що також вказує на невиконання судом приписів ст.56 Закону України «Про третейські суди».
З оглядом на наведене, колегія дійшла висновку, що законних підстав для видачі виконавчого документу на виконання рішення Кримського третейського суду від 25.07.2007р. по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дійсною угоди та визнання права власності на земельну ділянку у суду першої інстанції не було.
Відповідно до ст.56 Закону «Про третейські суди» заява про видачу виконавчого документа може бути подана та розглянута компетентним судом за правилами, встановленими цим законом.
Згідно ст.2 Закону компетентним судом є місцевий загальний суд чи місцевий господарський суд, відповідно до підвідомчості та підсудності, встановлених цивільним процесуальним чи господарським процесуальним законом.
Таким судом є місцевий суд за місцезнаходженням Кримського Третейського суду, який був розташований на час ухвалення рішення суду у м. Сімферополі по вул. Федько 55.
Красногвардійський райсуд АРК, розглянув питання про видачу виконавчого документа у порушення правил підсудності. Втім, враховуючи, що підсудність таких спорів за вимогами гл.1 розділу 3 ЦПК України не є виключною, суд апеляційної інстанції вправі вирішити питання по суті, без повернення справи на новий розгляд, скасувати рішення і відмовити ОСОБА_1 у видачі виконавчого документу.
Керуючись ст.303, 307, п.2 ст.312 ЦПК України колегія суддів,
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу прокурора Красногвардійського району задовольнити. Ухвалу Красногвардійського районного суду Автономної Республіки Крим від 11.12.2007 року скасувати. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу виконавчого листа відмовити.Ухвала набуває законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України на протязі двох місяців.
Судді: