ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 810/2782/18 Суддя першої інстанції: Терлецька О.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2019 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Губської Л.В., Епель О.В.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на прийняте у порядку письмового провадження рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради Київської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2018 року ОСОБА_3 (далі - Позивач, ОСОБА_3.) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради Київської області (далі - Відповідач, Управління адміністративних послуг) про:

- визнання протиправною бездіяльності Управління адміністративних послуг;

- зобов'язання Управління адміністративних послуг розглянути та задовольнити заяву ОСОБА_3 від 01.02.2018 року щодо прийняття рішення про скасування зняття з реєстрації її місця проживання у відповідності до п. 28 Постанови Кабінету Міністрів України №207 від 02.03.2016 року.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24.09.2018 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що перебування квартири у власності інших осіб не може бути перешкодою для задоволення заяви особи про скасування зняття її з реєстрації місця проживання, у той час питання щодо правомірності приватизації та продажу такої квартири можуть бути досліджені судом у порядку цивільного судочинства.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4.) та ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2; далі разом - Апелянти) подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати його повністю та ухвалити нове, яким у позові відмовити. В обґрунтування наявності права на подання даної апеляційної скарги зазначають, що вони є власниками квартири, в якій оскаржуваним судовим рішенням зареєстровано місце проживання ОСОБА_5 При цьому, з посиланням на ряд правових позицій Верховного Суду України та Верховного Суду зазначають, що даний спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. Також наголошують на неможливості застосування судом до спірних правовідносин положень Постанови Кабінету Міністрів України №207 від 02.03.2016 року, оскільки останні виникли у 2004 році.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2018 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що оскаржуваним рішенням суду не вирішувалося право останньої на житло чи вселення до нього, а лише досліджувалося питання щодо можливості реалізації її особистих немайнових прав - скасування протиправного рішення про скасування запису щодо зняття особи з реєстрації. Наголошує, що даний спір є публічно-правовим, оскільки суб'єкт владних повноважень - Управління адміністративних послуг, всупереч вимог Постанови Кабінету Міністрів України №207 від 02.03.2016 року не забезпечив перевірку підстав зняття з реєстрації особи з місця проживання. Поряд з іншим, звертає увагу, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме даний нормативний акт, оскільки він є чинним на момент звернення до суду.

У межах встановлених судом строків відзиву на апеляційну скаргу від Управління адміністративних послуг не надійшло.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.01.2019 року призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 30.01.2019 року.

У судовому засіданні представник Апелянтів доводи апеляційної скарги підтримав з підстав, викладених в останній, та просив її вимоги задовольнити повністю.

Представник Позивача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибув.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників учасників справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - скасувати, закривши провадження у справі, виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12.12.2003 року у справі №2-18457 було задоволено заяву ОСОБА_6 (а.с. 17-18) та визнано безвісно відсутньою ОСОБА_7 (а.с. 11).

На підставі зазначеного рішення суду ОСОБА_3 було знято з реєстрації в квартирі АДРЕСА_1 (а.с. 19).

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 03.02.2010 року було скасовано рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12.12.2003 року у справі №2-18457, а у задоволенні заяви ОСОБА_6 про визнання безвісти відсутньою ОСОБА_3 - відмовлено (а.с. 12-13).

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що 01.02.2018 року Позивач звернувся до Відповідача із заявою, в якій просив: провести перевірку викладених в заяві обставин, щодо незаконного зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_3 за адресою в квартирі АДРЕСА_2; скласти висновок та прийняти рішення про скасування зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_3 за адресою в квартирі АДРЕСА_2; запросити ОСОБА_3 на прийом до органу реєстрації для внесення відповідних відомостей до паспортного документа.

Листом від 15.02.2018 року № 124/1 Управління адміністративних послуг відмовило ОСОБА_3 у вчиненні таких дій, обґрунтовуючи це тим, що в 2007 році квартира за адресою: АДРЕСА_3 була приватизована, а 26.12.2014 року - продана гр. ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1, третім особам (договір купівлі-продажу серія та номер: 2-2948. виданий 26.12.2014 року), які на даний час є власниками даної житлової площі. Враховуючи той факт, що квартира за адресою АДРЕСА_5 є власністю інших осіб, Управління адміністративних послуг вважає, що не має підстав для скасування зняття з реєстрації місця проживання Позивача та відновлення реєстрації її місця проживання за вказаною адресою (а.с. 9-10).

На підставі встановлених вище обставин, здійснивши системний аналіз положень ст. ст. 2, 19 КАС України, а також п. 28 постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 року №207 «Про затвердження правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру», суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на протиправність незабезпечення розгляду Відповідачем поданої Позивачем заяви.

Разом з тим, розглядаючи даний спір по суті, суд першої інстанції не врахував такого.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 20.07.2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб місцевих органів виконавчої влади, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 6 КАС України в порядку адміністративного судочинства.

Частина 1 статті 2 КАС України регламентує необхідність справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Зі змісту п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України випливає, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з, у тому числі, іншим суб'єктом при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих осіб, відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних (публічно-владних) управлінських функцій.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Наведеними положеннями процесуального закону окреслюється перелік повноважень адміністративного суду при вирішенні питання про правомірність рішень, дій чи бездіяльності осіб, яким делеговані повноваження зі здійснення владних (публічно-владних) управлінських функцій. Викладене, на переконання судової колегії, підтверджує відсутність в адміністративних судів правових підстав для вирішення питань про право цивільне у межах оскарження таких дій, рішень чи бездіяльності.

Водночас, визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Крім того, судовою колегію враховується, що у даній справі спір пов'язаний з реалізацією житлових прав фізичних осіб, зокрема реалізацією права особи на користування квартирою, тобто з цивільним правом. Відповідач у таких відносинах владних управлінських функцій щодо Позивача не здійснює, а є органом, якій виконую свої обов'язки щодо зняття з реєстрації у відношеннях з власником майна.

Спір про захист права конкретної фізичної особи на житло є не публічним, а приватноправовим. Держава, юридичні особи публічного права можуть бути учасниками цивільних відносин, а розгляд такого спору між ними проводиться за правилами цивільного судочинства.

Той факт, що відповідачем є Управління адміністративних послуг, не змінює правову природу спірних відносин і не перетворює цей спір у публічно-правовий.

Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постанові від 26.09.2018 року у справі № 643/4359/17.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому судова колегія вважає за необхідне наголосити на тому, що Позивач хоча і вказує у позовні заяві на те, що останнім не висуваються вимоги про вселення до квартири, а також не оспорюються права власності нинішніх її власників, однак не враховує, що оскаржуване рішення так чи інакше впливатиме на права Апелянтів як власників квартири АДРЕСА_4, зокрема, право користування та розпорядження таким майном. На вказані обставини обґрунтовано звертало увагу й Управління адміністративних послуг у своєму відзиві на позов, однак безпідставно було залишено судом першої інстанції поза увагою.

Крім іншого, у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 вказує, що визнання її безвісти відсутньою мало негативні для неї наслідки у вигляді, зокрема, втрати права на приватизацію майна, на яке остання мала законне право, а також право на спадщину.

З урахуванням наведеного судова колегія вважає за необхідне зазначити, що згідно ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Відтак, оскільки спірні правовідносини фактично пов'язані із захистом порушеного права на реєстрацію місця проживання, судова колегія приходить до висновку, що даний спір не є публічно-правовим і має вирішуватися з урахуванням суб'єктного складу учасників справи за правилами цивільного судочинства.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції не повністю встановив фактичні обставини справи та при ухваленні рішення допустив порушення норм матеріального та процесуального права, помилково віднісши даний спір до публічно-правового.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених статтею 238 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

З урахуванням наведеного оцінка доводам апеляційної скарги не надавалася.

Приписи п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України визначають, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції із закриттям провадження у справі.

Керуючись ст. ст. 238, 242-244, 250, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2018 року - скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до Управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради Київської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - закрити.

Вказати, що даний спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді Л.В. Губська

О.В. Епель

Повний текст постанови складено « 30» січня 2019 року.