Ухвала

31 січня 2019 року

м. Київ

справа № 756/13137/16-ц

провадження № 61-48135ск18

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Усика Г. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 листопада 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, про захист прав споживача, стягнення неустойки, відшкодування моральної шкоди; за позовом ОСОБА_3 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, про захист прав споживача, стягнення неустойки, відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ФОП ОСОБА_2 про захист прав споживача, стягнення неустойки та відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 17 квітня 2018 року в одне провадження з даною справою було об'єднано справу за позовом ОСОБА_3 до ФОП ОСОБА_2 про захист прав споживача, стягнення неустойки та відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 21 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 01 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 шляхом перерахування коштів на належний йому картковий рахунок 2 500, 00 грн неустойки за неналежне виконання зобов'язань по договору про надання послуг.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ФОП ОСОБА_2 про захист прав споживача, стягнення неустойки та відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У грудні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 листопада 2018 року, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2018 року касаційну скаргу залишено без руху з тих підстав, що її подано з пропуском строку на касаційне оскарження та не надано доказів отримання копії оскаржуваної постанови. Надано заявнику строк для усунення зазначених недоліків до 09 січня 2019 року, але який не може перевищувати десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали.

На виконання вимог зазначеної ухвали ОСОБА_1 надіслав клопотання про поновлення строку. На підтвердження дати отримання копії оскаржуваної постанови надав конверт з апеляційного суду та роздруківку із офіційного сайту Укрпошти, згідно відомостей штрихкодового ідентифікатора убачається, що копію оскаржуваної постанови заявником отримано 20 листопада 2018 року.

Ураховуючи наведені заявником обставини, клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження підлягає задоволенню, а строк поновленню.

Разом з тим, вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно зі статтею 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Предметом спору в даній справі є вимоги про захист прав споживача, шляхом нарахування неустойки за кожний день відмови у обміні товару у розмірі 1% його вартості за період з 25 червня 2016 року по 27 травня 2017 року у сумі

7 083,21 грн, стягнення пені за кожний день прострочення виконання роботи (надання послуги) у розмірі 3% від його вартості, починаючи з 00-00 годин

25 червня 2016 року по 09 годину 27 травня 2017 року у сумі 226 689,84 грн та відшкодування моральної шкоди у розмірі 134 028,00 грн.

Ціна позову становить 367 801,05 грн (7 083,21+226 689,84+134 028,00), що не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не належить до категорії справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження.

Ураховуючи зазначене, справа є незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.

Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обгрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність підстав чи відсутність таких підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою, основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Ураховуючи, що касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, і судом не встановлено передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 травня

2018 року та постанови Київського апеляційного суду від 01 листопада 2018 року задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 травня 2018 року та постанови Київського апеляційного суду від 01 листопада 2018 року.

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 травня

2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 листопада 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, про захист прав споживача, стягнення неустойки, відшкодування моральної шкоди; за позовом ОСОБА_3 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, про захист прав споживача, стягнення неустойки, відшкодування моральної шкоди відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Суддя Г. І. Усик