Постанова

Іменем України

16 січня 2019 року

м. Київ

справа № 725/2488/16-ц

провадження № 61-32318св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду міста Чернівців від 21 червня 2017 року у складі судді Стоцької Л. А. та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 29 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Половінкіної Н. Ю., Кулянди М. І., Одинака О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області, про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання права власності.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу з січня 2011 року до травня 2016 року. В цей період вони придбали квартиру АДРЕСА_1, яка зареєстрована на ім'я ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_3 помер. Спадкоємцем майна ОСОБА_3 є його батько ОСОБА_2

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила: встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 і ОСОБА_3 з 2011 року до травня 2016 року; визнати право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1; визнати право власності ОСОБА_1 на 1/2 частину цієї квартири.

Рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівців від 21 червня 2017 року позов задоволено частково. Встановлено факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з початку 2013 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з початку 2013 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Також позивачем доведено факт ведення спільної участі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у виплаті боргу за спірну квартиру у розмірі 1 500 дол. США. Доказів щодо обґрунтованого визначення розміру частки у квартирі АДРЕСА_1, який відповідав вартості 1 500 дол. США матеріали справи не містять. Визначення розміру такої частки не входить до компетенції суду. Суд позбавлений можливості визначити розмір частки у спірній квартирі, який належить ОСОБА_1

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 29 серпня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо набуття ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 за рахунок спільних коштів ОСОБА_3 та ОСОБА_1

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання спірної квартири спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_1, а також визнання за позивачем права власності на 1/2 частину цієї квартири, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції в цій частині.

Касаційна скарга мотивована тим, що зібраними у справі доказами підтверджено, що спірну квартиру придбано за спільні кошти ОСОБА_3 та ОСОБА_1 Також суди дійшли помилкового висновку, що визначення розміру частки у квартирі АДРЕСА_1 не входить до компетенції суду і є таким, що суперечить нормам матеріального та процесуального права. Спірна квартира підлягає поділу відповідно до статті 70 СК України між ОСОБА_1 і ОСОБА_3, частки яких є рівними та відповідно складають по 1/2 вищевказаної квартири.

У решті судові рішення не оскаржуються, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України судом касаційної інстанції не переглядаються.

У жовтні 2017 року ОСОБА_2 подав до суду відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що спірна квартира була придбана саме ОСОБА_3 за кошти отримані від продажу іншої квартири та його особисті кошти. Вказані обставини підтверджені зібраними у справі доказами, зокрема договором купівлі-продажу та розпискою продавця квартири. Позивач не надала доказів, які підтверджували б джерело її доходів та можливість придбати вказану квартиру.

30 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що ОСОБА_1 і ОСОБА_3 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу з січня 2013 року до травня 2016 року.

18 грудня 2013 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 продали належну їм квартиру АДРЕСА_2 за 45 967 грн.

За час проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_1 однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_3 набув квартиру АДРЕСА_1 на підставі укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 договору купівлі-продажу, посвідченого 18 грудня 2013 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_5

Суди також встановили, що продаж спірної квартири вчинено за 64 019 грн, з яких 51 519 грн ОСОБА_3 сплачено під час укладення договору, решту - 12 500 грн, що еквіваленто 1 500 дол. США, він зобов'язався сплатити до 01 липня 2015 року.

Місцевим судом також встановлено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_3 спільно внесли 12 500 грн за купівлю квартири АДРЕСА_1.

До суду подано заяву ОСОБА_4 про факт проведення ОСОБА_3 повного розрахунку та виконання умов договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.

Відповідно до статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

За правилами частини першої статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Дослідивши зібрані у справі докази, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 і ОСОБА_3 перебували у фактичних шлюбних відносинах у період з січня 2013 року до травня 2016 року та брали спільну участь у виплаті боргу за спірну квартиру в розмірі 12 500 грн, що було еквівалентно 1 500 дол. США.

Згідно з частиною другою статті 74 СК України на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Зазвичай при поділі майна подружжя суд ділить його в натурі, у разі неподільності майна чи речі вирішується питання компенсації.

Способи та порядок поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя визначено у статті 71 СК України, частиною першої якої передбачено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Також указаною нормою визначено, що, якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Установивши наявність фактичних шлюбних відносин між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 та часткове придбання майна за спільні кошти, суди дійшли помилкового висновку, що визначення частки у спірному майні не входить до компетенції суду. Оскільки позивач звернулася до суду з позовом про визнання за нею саме 1/2 частини спірної квартири, то обов'язком судів було з'ясування усіх обставин справи та вирішення питання про можливість часткового задоволення позовних вимог у разі їх доведення у відповідній частині.

При цьому суди не були позбавлені права задовольнити заявлені вимоги частково, що узгоджується з нормами процесуального закону.

Отже, встановивши, що ОСОБА_1 і ОСОБА_3 брали спільну участь у виплаті боргу за спірну квартиру в розмірі 1 500 дол. США, тобто набули права спільної сумісної власності на спірну квартиру у межах вказаної суми, не вирішили належним чином заявлені вимоги.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені, тому суд касаційної інстанції позбавлений можливості усунути вказані недоліки і перевірити доводи позивача, оскільки вони потребують встановлення обставин, які не були встановлені судом.

Відповідно до пункту 1 частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи не встановлені, судові рішення в частині вирішення позовних вимог про визнання спірної квартири спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та визнання за позивачем права власності на 1/2 частину цієї квартири не можуть вважатись законними і обґрунтованими та підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Враховуючи наведене, судам необхідно об'єктивно дослідити наявні у цій справі докази, встановити всі обставини справи, необхідні для правильного вирішення спору, врахувати вищезазначені норми матеріального права, а також вирішити заявлені позивачем вимоги згідно з чинним законодавством.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Першотравневого районного суду міста Чернівців від 21 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 29 серпня 2017 року в частині вирішення позовних вимог про визнання спірної квартири спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_1, визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину квартири скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді С. Ю. Мартєв

В. В. Пророк

В. М. Сімоненко

І. М. Фаловська