Постанова

Іменем України

23 січня 2019 року

м. Київ

справа № 569/10915/17

провадження № 61-1751св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач);

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Укртелеком», Публічне акціонерне товариство «Укртелеком» в особі Рівненської філії,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - директор Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» Курмаз Юрій Павлович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01 листопада 2017 року у складі судді Кучина Н. Г. та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 14 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Шимківа С. С., Бондаренко Н. В., Григоренка М. П.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (далі - ПАТ «Укртелеком»), ПАТ «Укртелеком» в особі Рівненської філії, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - директор ПАТ «Укртелеком» Курмаз Ю. П., про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позовну заяву мотивовано тим, що наказом від 23 грудня 2016 року № 579-к він звільнений з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 27 квітня 2017 року позов ОСОБА_1 до ПАТ «Укртелеком», ПАТ «Укртелеком» в особі Рівненської філіїПАТ «Укртелеком», треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Фонд державного майна України, об'єднана профспілкова організація ПАТ «Укртелеком», Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕСУ», треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача директор ПАТ «Укртелеком» Курмаз Ю. П., директор Рівненської філії ПАТ «Укртелеком» МосаковськийВ. П., про визнання незаконним та скасування наказу та поновлення на роботі задоволено. Наказ від 23 грудня 2016 року № 579-к визнано незаконним та скасовано. Поновлено ОСОБА_1 на роботі з 26 грудня 2016 року.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідачів на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 38 317 грн 24 коп.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 01 листопада 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Укртелеком» на користь ОСОБА_1 31 460 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Стягнуто з ПАТ «Укртелеком» на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати за надану правову допомогу у розмірі 4 800 грн.

Рішення суду в частині стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць допущено до негайного виконання.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 27 квітня 2017 року поновлено ОСОБА_1 на роботі з 26 грудня 2016 року, тому вимоги на підставі частини другої статті 233 КЗпП України про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу є обґрунтованими. Крім того, позивачем надано належні докази на підтвердження понесеннянимвитрат на правову допомогу у розмірі 4 800 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 14 грудня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «Укртелеком» залишено без задоволення, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01 листопада 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, встановивши, що відповідачем після поновлення позивача на роботі на підставі рішення суду не був здійснений розрахунок за час вимушеного прогулу у період з моменту незаконного звільнення по день поновлення на роботі, дійшов правильного висновку на підставі частини другої статті 235 КЗпП України про наявність правових підстав для часткового задоволення позову та стягнув на користь позивача 31 460 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що обраховано відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

У касаційній скарзі ПАТ «Укртелеком», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкового висновку про часткове задоволення позову. Суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом. Судами попередніх інстанцій помилково застосовано до спірних правовідносин частину другу статті 233 КЗпП України. Застосуванню підлягала частина перша статі 233 КЗпП України. Судами попередніх інстанцій не застосовано статтю 1 Закону України «Про оплату праці», статтю 94 КЗпП України, частину другу статті 235 КЗпП України. Крім того, витрати на правову допомогу вже було стягнуто рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 27 квітня 2017 року.

У лютому 2018 року до Верховного Суду надійшли відзиви на касаційну скаргу від ОСОБА_1 та від адвоката ОСОБА_5, у яких вони просили залишити оскаржувані судові рішення без змін, оскільки вони прийняті при всебічному та повному з'ясуванні обставин справи, ґрунтуються на правильному застосуванні норм чинного законодавства України. Крім того, адвокат ОСОБА_5 просив стягнути з ПАТ «Укртелеком» на користь ОСОБА_1 1 950 грн витрат, понесених на професійну правову допомогу у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції. До його відзиву на касаційну скаргу додано належним чином посвідчені копії договору про надання правової допомоги від 20 липня 2017 року № 17-07/21, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом ОСОБА_5, розрахунку суми гонорару адвоката за надану правову допомогу та квитанції до прибуткового касового ордера від 25 січня 2018 року № 25/01.

22 січня 2019 року до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення до касаційної скарги від ПАТ «Укртелеком», в яких ПАТ «Укртелеком» зазначало, що витрати на правову допомогу за складання відзиву на касаційну скаргу не підтверджено належними доказами. Крім того, подання двох відзивів різного змісту на одну і ту саму касаційну скаргу законодавством не передбачено.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

09 січня 2018 року ухвалою судді Верховного Суду відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Верховного Суду від 01 березня 2018 року справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Укртелеком», ПАТ «Укртелеком» в особі Рівненської філії, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - директор ПАТ «Укртелеком» Курмаз Ю. П., про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу призначено до судового розгляду.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій установлено, щонаказом від 23 грудня 2016 року № 579 Рівненської філії ПАТ «Укртелеком» ОСОБА_1 на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України звільнено з посади начальника відділу правового забезпечення Рівненської філії ПАТ «Укртелеком» з 26 грудня 2016 року у зв'язку зі скороченням штату працівників (а. с. 5).

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 27 квітня 2017 року у справі № 569/370/17 задоволено позов ОСОБА_1 до ПАТ «Укртелеком», ПАТ «Укртелеком» в особі Рівненської філії ПАТ «Укртелеком», треті особи, що не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача Фонд державного майна Україна, об'єднана профспілкова організація ПАТ «Укртелеком», ТОВ "ЕСУ", треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: директор ПАТ «Укртелеком» КурмазЮ. П., директор Рівненської філії ПАТ «Укртелеком» Мосаковський В. П., про визнання незаконним та скасування наказу від 23 грудня 2016 року № 579 та поновлення на роботі. Визнано незаконним та скасовано наказ від 23 грудня 2016 року № 579 Рівненської філії ПАТ «Укртелеком». Поновлено ОСОБА_1 на роботі з 26 грудня 2016 року на посаді начальника відділу правового забезпечення Рівненської філії ПАТ «Укртелеком» (а. с. 24-28).

Ухвалою колегії суддів Апеляційного суду Рівненської області від 06 липня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «Укртелеком» залишено без задоволення, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 квітня 2017 року залишено без змін (а. с. 29-32).

Постановою колегії суддів Верховного Суду від 22 січня 2019 року вищевказані рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 06 липня 2017 року залишено без змін.

Відповідно до частини третьої статті 61 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ЦПК України 2004 року) обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

06 липня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «Укртелеком» з клопотанням про оплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди на підставі рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 квітня 2017 року, яке вступило в законну силу 06 липня 2017 року (а. с. 7).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що вимушений прогул позивача по день його поновлення на роботі не оплачений роботодавцем.

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Проаналізувавши зміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України та частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Встановивши, що при ухваленні рішення про поновлення на роботі судом не вирішувались вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

При цьому розрахунок середнього заробітку проведено відповіднодо постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

Відповідно до статті 236 КЗпП Україниу разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.

Отже, вимоги про оплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу є спором про оплату праці, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 233 КЗпП України.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що заявлені позивачем вимоги відносяться до вимог щодо порушення законодавства про оплату праці та відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України не обмежуються будь-яким строком звернення працівника до суду.

Також безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що витрати на правову допомогу вже стягнуто рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 27 квітня 2017 року.

Згідно з договором від 28 грудня 2016 року № 16-12/43, укладеним між адвокатом ОСОБА_5 та ОСОБА_1, адвокат надає допомогу клієнтові з приводу представництва та захисту його інтересів в усіх органах державної влади та місцевого самоврядування України, підприємствах, установах, організаціях незалежно від їх форм власності, а також у судах загальної юрисдикції, адміністративних та господарських судах, судах апеляційної та касаційних інстанцій з усіма правами, наданими законом заявнику, скаржнику, позивачу, відповідачу, третій особі, у справі, що стосується стягнення заробітної плати на користь клієнта (а. с. 93).

Відповідно до розрахунку № 3 суми гонорару адвоката за правову допомогу, надану згідно з договором від 28 грудня 2016 року № 16-12/43 адвокатом ОСОБА_5 надано правову допомогу ОСОБА_1, у справі № 569/10915/17-ц на суму 4 800 грн (а. с. 83).

Право на правову допомогу в Україні гарантовано статтею 59 Конституції України та статтею 12 ЦПК України 2004 року (в редакції, чинній на момент розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій).

За приписами статей 79, 84 ЦПК України 2004 року, витрати на правову допомогу відносяться до судових витрат.

Відповідно до статті 84 ЦПК України 2004 року витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

У пунктах 47, 48 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» судам роз'яснено, що при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, перегляд документів, копіювання документів). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач надав належні докази на підтвердження понесення витрат на правову допомогу.

Вирішуючи питання про стягнення понесених ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, Верховний Суд дійшов висновку про те, що наявний у матеріалах справи договір про надання правової допомоги від 20 липня 2017 року № 17-07/21, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом ОСОБА_5, долучені до заперечень на касаційну скаргу розрахунки суми гонорару адвоката за надану правову допомогу та квитанція до прибуткового касового ордера від 25 січня 2018 року № 25/01 є підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в розмірі, який підтверджений документально.

З врахуванням виконаної адвокатом роботи, принципів співмірності та розумності судових витрат, стягненню з ПАТ «Укртелеком» на користь ОСОБА_1 підлягають витрати на професійну правничу допомогу, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, в розмірі 1 950 грн.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01 листопада 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 14 грудня 2017 року залишити без змін.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» на користь ОСОБА_1 1 950 гривень витрат, понесених на професійну правову допомогу у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

Ю. В. Черняк