Машівський районний суд Полтавській області

Справа № 2-3/2010 року

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

    19 січня   2010 року.   Машівський районний суд Полтавської області в складі:

    головуючого-судді                     Кравець С.В.

    за участю: секретаря                     Кульчицької І.М.

              позивача                     ОСОБА_1

              представника відповідача             ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Машівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Вікоіл ЛТД» про стягнення заборгованості по заробітній платі, -

на підставі ч.3 ст. 209 ЦПК України в судовому засіданні 19 січня 2009 року проголошено вступну та резолютивну частини Рішення, -

в с т а н о в и в :

    У вересні 2009 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом та наступними доповненнями, посилаючись на те, що з 01.06.2006р. по 08.05.2009р. працював на посаді водія у даному підприємстві. Але в день звільнення розрахунок з ним проведений не був, трудова книжка видана несвоєчасно, тому він лише 10.06.2009р. став на облік у центр зайнятості, а відповідно і допомогу почав отримувати пізніше. Відповідач також дав неправдиву довідку про його заробітну плату у зв’язку з чим він отримує лише по 500 грн. щомісячно замість 1600 грн., і таким чином недоотримує по 1100 грн., а також по вині підприємства не може оформити субсидію. Крім цього, діями відповідача йому заподіяна моральна шкода, оскільки життєві незручності впливають на його самопочуття, здоров’я, погіршився зір та слух, підвищився тиск. У зв’язку з наведеним позивач просить визнати простой підприємства відповідно до ст. 113 КЗпП за червень, липень, листопад, грудень 2008р., лютий, березень 2009р. та стягнути за цей період заробітну плату в розмірі 8 420 грн., стягнути компенсацію за невикористані відпустки з 2007 по 2009р. в розмірі 2 800 грн., за невикористані додаткові відпустки з 2006 по 2009р. в розмірі 1 748 грн., за затримку розрахунку при звільненні 8 273 грн., компенсацію за невиданий спеціальний одяг та взуття 2 500 грн., 200 грн. за медичний огляд, визначити термін розрахунку, а також стягнути 7000 грн. та моральну шкоду в розмірі 3000 грн.

У судовому засіданні позивач наполягає на задоволенні позову з підстав викладених у позовній заяві, при цьому зазначив, що зазначені ним додатково 7000 грн. включають у себе 5500 грн. недоотриманої допомоги по безробіттю за 5 місяців ( 1100х5 ), тобто з травня по жовтень 2009р. та 1500 грн. кошти на субсидію. Представник відповідача заперечує проти задоволення позову з тих підстав, що з позивачем був проведений повний розрахунок і грошовим переказом від 21.12.2009р. на його адресу перераховані кошти в сумі 1040, 40 грн., але без урахування компенсації за затримку розрахунку.

    Суд, заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані сторонами докази, прийшов до наступного висновку.

    Судом установлено, що з 01.06.2006р. позивач працював на посаді водія в польовій сейсмічній експедиції ТОВ «Вікоіл ЛТД» і 08.05.2009р. був звільнений з посади на підставі п.2 ст. 36 КЗпП України по закінченню строку дії трудового договору ( а.с. 41, 45 ). З 10.06.2009р. позивач перебуває на обліку у Машівському районному центрі зайнятості і отримує допомогу в розмірі 500 грн. щомісячно (а.с. 30-31 ).

    Стосовно вимог позивача про визнання простою підприємства відповідно до ст. 113 КЗпП за червень, липень, листопад, грудень 2008р., лютий, березень 2009р. та стягнення за цей період заробітної плати в розмірі 8 420 грн., суд вважає слід зазначити наступне.

    Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 113 КЗпП час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду ( окладу ). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб.

    З наданих відповідачем копій розрахунково-платіжних відомостей вбачається, що у червні 2008р. позивач отримав відпускних – 567, 10 грн., у липні – перебував у відпустці за власний рахунок, у листопаді – грудні отримав по 1020, 42 грн., у лютому 2009р. – 308, 95 грн., у березні – 149, 98 грн. ( а.с. 49, 50, 52, 53, 57, 62 ).

    Згідно наказу від 02.01.2009р. у зв’язку з виробничою необхідністю на підприємстві встановлено дводенний робочий тиждень з робочим днем з 09 до 18 год. ( а.с. 67 ).

    Таким чином, суд вважає безпідставними твердження позивача щодо виплати йому заробітної плати за вказаний час у зв’язку з простоєм підприємства, оскільки вказані вимоги ним не доведені, та спростовується наданими відповідачем доказами про отримання позивачем у вказані місяці заробітної плати відповідно до відпрацьованих днів та перебування у тарифній відпустці у червні 2008р. та за власний рахунок у липні 2008р. Стосовно виплати за лютий і березень 2009 року, то як вбачається яз наказу відповідача з січня 2009р. був встановлений дводенний робочий тиждень у зв’язку  з виробничою необхідністю. Даних про простой підприємства за цей період, як і того, що в інші дні позивач перебував на роботі, але не працював не надано у зв’язку з чим суд вважає в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Стосовно доводів позивача про стягнення компенсації за невикористані відпустки з 2007 по 2009р. в розмірі 2 800 грн., та за невикористані додаткові відпустки з 2006 по 2009р. в розмірі 1 748 грн., суд вважає слід зазначити наступне.

З наданого відповідачем наказу від 24.04.2008р. вбачається, що позивачу надавалася чергова щорічна відпустка на 24 календарні дні за робочий період з 01.06.2006р. по 31.05.2007р., за цей період йому нараховані та виплачені відпускні в розмірі 589, 59 грн. ( а.с. 42-44 ).

    Стосовно відпусток за період з 31.05.2007р. по 08.05.2009р., що складає 46 календарних днів, то за цей період йому нарахована компенсація за невикористані дні відпустки в розмірі 774, 74 грн. (а.с. 45-46 ) та включена до розрахунку при звільненні у травень 2009р. ( а.с. 47 ).

    Щодо компенсації за невикористані додаткові відпустки, то відповідачем надано довідку про те, що позивач не мав права на додаткову щорічну відпустку, так як його посада не відноситься до категорії осіб, які мають право на цю відпустку відповідно до законодавства ( а.с. 55 ).

    Посилання позивача на те, що він, будучи водієм виконував роботи, що дають право на додаткову відпустку, суд до уваги не приймає, оскільки спростовується його посадовою інструкцією з якої видно, що інші обов’язки на підприємстві йому не доручалися ( а.с. 74 ) . Даних про те, що на нього покладалися обов’язки пов’язані з проведення робіт в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я не надано.

    Пунктом 2 ч.1 ст. 76 КЗпП передбачено, що щорічні додаткові відпустки надаються працівникам за особливий характер праці.

За змістом ст. 8 Закону України «Про відпустки» щорічна додаткова  відпустка  за  особливий  характер праці надається: окремим категоріям працівників, робота яких виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я, - тривалістю до 35 календарних днів за Списком виробництв, робіт, професій і посад, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, а працівникам з ненормованим робочим днем - тривалістю до  7 календарних днів згідно із списками посад,  робіт та професій, визначених колективним договором, угодою.

Згідно повідомленням відповідача позивач не мав права на додаткову щорічну відпустку ( а.с. 55 ), в судовому засіданні ж представник відповідача зазначив, що колективним договором також не передбачено надання позивачу додаткової відпустки.

Відповідно до ч. 4 розділу 2 Додатку 2 «Списку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників на роботах в яких дає право на щорічну додаткову відпустку», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. N 1290 посада водія, яку займав позивач не відноситься до посад, що надають право на додаткову відпустку.

Таким чином, суд вважає вимоги позивача про стягнення компенсації за невикористані дні основні відпустки безпідставними, оскільки ця компенсація була включена у розрахунок при звільненні, а стосовно доводів про стягнення компенсації за додаткові відпустки вважає їх такими, що не підлягають задоволенню, оскільки він такого права не мав.

Що стосується вимог про стягнення з відповідача 8 273 грн. за затримку розрахунку при звільненні, суд вважає такі вимоги частково обґрунтованими, виходячи з наступного.

В судовому засіданні представник відповідача зазначив, що у день звільнення позивач не працював, про що надав табель обліку робочого часу ( а.с. 56-57 ). Разом з тим, заперечуючи проти цього, позивач зазначив, що працював як у день звільнення так і напередодні, про що зазначено у шляхових листах на закріплений автомобіль. З витребуваних судом подорожніх листів на автомобіль УАЗ, вбачається, що як у день звільнення так і напередодні позивач працював ( а.с. 97-98), що спростовує доводи відповідача.

За змістом ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Враховуючи те, що позивач у день звільнення працював, а тому відповідно до вимог зазначеної норми розрахунок з ним повинен був бути проведений 08.05.2009р., чого зроблено не було, чим порушено його право на своєчасне отримання сум при звільненні, а тому відповідач повинен виплатити йому компенсацію за затримку розрахунку при звільненні.

З наданої відповідачем довідки ( а.с. 36 ) вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачем складає 1250, 40 грн., яка включає в себе 1040, 40 грн. заробітна плата за березень – травень та 210 грн. депонованих сум за березень-квітень. 21 грудня 2009 року відповідачем перераховано ОСОБА_1 1040, 40 грн., що підтверджується квитанцією про грошовий переказ ( а.с. 58). Разом з тим, депоновані суми за березень-травень 2009р. в розмірі 210 грн. перераховані так і не були.

Згідно з ч.1 с. 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки  по  день  фактичного розрахунку.

Обчислюючи розмір середньомісячної заробітної плати, суд виходить з наступного. Відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100, середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на кількість відпрацьованих робочих днів.

Оскільки позивач був звільнений у травні 2009р., а тому для розрахунку суд бере до уваги заробітну плату отриману позивачем у березні-квітні 2009 року з урахуванням обов’язкових відрахувань, яка відповідно складає 149, 98 грн. та 376, 29 грн., та кількість відпрацьованих за ці місяці днів відповідно 2 і 5 ( а.с. 48-49), а тому середньоденна заробітна плата складає 75, 14 грн. (149, 98+376, 29/ 7 ( кількість фактично відпрацьованих робочих днів за останні два місяці ).

Оскільки право на грошову компенсацію за час затримки розрахунку при звільненні позивач набув лише після порушення його права на отримання належних сум в день звільнення, а тому розрахунок повинен проводитися з 09.05.2009р., тобто наступного дня за днем звільнення.

Відповідно до вказаного Порядку № 100 від 08.02.1995р. середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного  числа  робочих  днів за останні два календарні місяці згідно з  графіком  роботи  підприємства,  установи, організації, встановленим з дотриманням  вимог  законодавства.

Оскільки протягом останніх 2 місяців позивач працював 7 днів, а тому цю кількість днів слід розділи на 2, що дорівнює 3, 5 дні і складає середньомісячне число робочих днів.

Отже, грошова компенсація за час затримки розрахунку при звільненні повинна розраховуватися таким чином: 75, 14 грн. х 3, 5 дні = 262, 99 грн. ( середньомісячна заробітна плата ). 262, 99 грн. х 8 ( кількість місяців по день постановлення рішення судом )  = 2103. 92 грн.  

Таким чином, суд вважає, що з відповідача підлягає стягненню компенсація за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 2103, 92 грн. та не виплачена заборгованість із заробітної плати в розмірі 210 грн.

Щодо вимог про стягнення компенсації за невиданий спеціальний одяг та взуття в розмірі 2 500 грн., 200  грн. за медичний огляд при влаштуванні на роботу суд зазначає наступне.

За змістом ч.1 ст. 163 КЗпП та ст. 8 Закону України «Про охорону праці» на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці, а також роботах пов’язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих температурних умовах, працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту.  

Відповідно до ч.1 ст. 169 КЗпП, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний за свої кошти організувати проведення попереднього ( при прийнятті на роботу ) і періодичних медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі.

За повідомленням відповідача посада позивача не відносилася до тих категорій, які надавали б йому право на отримання безоплатного одягу та взуття ( а.с 54 ).

Як установлено в судовому засіданні позивач працював на посаді водія в польовій сейсмічній експедиції, того ж факту, що його посада відноситься до тих, що дають право на безкоштовний одяг та взуття та безоплатний медичний огляд, як того, що він сплатив кошти в сумі 200 грн. за його проходження не довів, жодного доказу на підтвердження своєї вимоги не надав, чим не виконав вимоги ст. ст.10, 60 ЦПК України відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, у зв’язку з чим суд вважає, в задоволенні позові в цій частині слід відмовити.

Що стосується вимог про стягнення з відповідача 7000 грн., що включають у себе 5500 грн. - недоотриманої допомоги по безробіттю з травня по жовтень 2009р. та 1500 грн. - на субсидію, а також  стягнення моральної шкоди в розмірі 3000 грн., суд вважає, що вони задоволенню не підлягають.

Посилаючись на стягнення недоотриманої допомоги по безробіттю та субсидії з відповідача позивач зазначає, що неотримання допомоги та субсидії викликано тим, що відповідач надав недостовірну довідку про його доходи, які значно занижені.

Разом з тим, відповідно до п. 3 Положення про  порядок  призначення  та  надання  населенню  субсидій для відшкодування витрат  на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та пічного побутового (рідкого) палива, завтердженого постановою  Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995р. N  848 - призначення субсидій та контроль за їх  цільовим використанням здійснюється відділами (управліннями) субсидій районних, районних у містах Києві і Севастополі  державних адміністрацій та виконавчих органів міських і районних рад.

Статтею 19 Закону України «Про зайнятість населення передбачено, що обов’язок по реєстрації безробітних і надання їм у  межах своєї компетенції допомоги, в т. ч. і грошової покладається на державну службу зайнятості.

Таким чином, зі змісту вказаних норм випливає, що відповідач не входить до суб’єктів, які проводять виплати по безробіттю та надання субсидій, а тому вимоги позивача в цій частині є безпідставними.

Крім цього, оскільки згідно з ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, а вимогу про визнання довідки недостовірною позивач не ставив, а тому в даному випадку суд не може вийти за межі позовних вимог і вирішувати питання про її достовірність.  

Щодо вимог позивача в частині відшкодування моральної шкоди суд вважає слід зазначити наступне.

Можливість відшкодування моральної шкоди у сфері трудових правовідносин передбачена ст. 2371 КЗпП відповідно до якої відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівникові провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

В судовому засіданні позивач зазначив, що моральні страждання йому спричинені тим, що життєві незручності впливають на його самопочуття, здоров’я, погіршився зір та слух, підвищився тиск.

Але зазначені доводи позивач ніяким чином не підтвердив, жодного доказу не надав, чим не виконав вимоги ст. ст.10, 60 ЦПК України відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а тому суд приходить до висновку, що в задоволенні позову в цій частині також слід відмовити.

Стосовно визначення терміну розрахунку, то суд зазначає, що зазначене питання не входить до компетенції суду, оскільки вирішується в порядку встановленого для виконання судових рішень, а тому вимога позивача в цій частині є безпідставною і задоволенню не підлягає.  

Аналізуючи зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, у зв’язку з чим з відповідача на його користь слід стягнути невиплачену заборгованість по заробітній платі в розмірі 210 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 2103. 92 грн. В іншій частині позовних вимог суд вважає слід відмовити за безпідставністю та недоведеністю.

На підставі ст. 376 ЦПК України суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 3, 8 грн.

Оскільки п.2 ч.3 ст. 81 ЦПК України передбачено, що витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах про стягнення заробітної плати, компенсацій працівникам, вихідної допомоги, відшкодування за затримку їх виплати покладаються на сторони після розгляду справи судом, а тому суд вважає, що так як позов задоволено частково, а тому з відповідача на користь держави підлягають стягненню витрати на інформаційно-технічне забезпечення в розмірі 8, 18 грн., а з позивача в розмірі 111, 82 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 76, 113, 116, 117, 237-1 Кодексу законів про працю України, Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100, ст. ст. 10, 11, 60, 81, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

    Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Вікоіл ЛТД» про стягнення заборгованості по заробітній платі – задоволити частково.

Стягнути з товариства з обмеженої відповідальністю «Вікоіл ЛТД» на ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі  210 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 2103, 92 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення в частині присудження працівникові виплати заробітної плати підлягає негайному виконанню, але не більше ніж за один місяць.

Стягнути з  товариства з обмеженої відповідальністю «Вікоіл ЛТД на користь держави судовий збір в розмірі 3, 8 грн. та  витрати на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 8, 18 грн.

    Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 111, 82 грн.

    Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Полтавської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя: ( підпис )

Копія вірна:

Суддя Машівського районного суду                             С.В. Кравець

Повний текст Рішення виготовлено та підписано 22 січня 2010 року