Справа № 214/5240/17

                                                                                2/214/399/18

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

17 грудня 2018 року                                                        м. Кривий Ріг

Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, у складі

головуючого судді Чернової Н.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Звада Л.В.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2 – ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду у м. Кривому Розі цивільну справу №214/5240/17 за позовною заявою ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_2, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26 до Публічного акціонерного товариства «Криворіжгаз» про визнання незаконними дій щодо збільшення норми використання природного газу, визнання права на забезпечення та встановлення споживачам індивідуальних газових лічильників у порядку захисту прав споживачів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачі звернулися до суду з позовною заявою 13.09.2017, в якій просили суд визнати за ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_27, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_2, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25 та ОСОБА_26, що проживають в ІНФОРМАЦІЯ_1, право на забезпечення індивідуальними безкоштовними лічильниками газу за рахунок ПАТ «Криворіжгаз». Окрім того, позивачі просять визнати, що ПАТ «Криворіжгаз» зобов’язано за свій рахунок в термін до 01.01.2018 здійснити встановлення індивідуальних газових лічильників в квартирах буд.№17 по вул. Павла Глазового м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, їм, як побутовим споживачам, що проживають за вищезазначеною адресою. Також, позивачі просять визнати незаконним встановлений ПАТ «Криворіжгаз» режим нарахування об’ємів спожитого природного газу, згідно з показаннями загальнобудинкового прибору обліку газу для них, як побутових споживачів. Окрім того, позивачі просять зобов’язати ПАТ «Криворіжгаз» з 01.04.2017 поновити їм, як побутовим споживачам, режим нарахування природного газу, відповідно до ОСОБА_4 споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №2013 від 23.03.2016.

Пред’явлені вимоги мотивовано тим, що на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2500 між ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_27, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_2, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25 та ОСОБА_26(далі за текстом Споживачі) та ПАТ «Криворіжгаз» укладено типовий договір постачання природного газу споживачам. Сумлінно виконуючи всі умови вказаного договору, Споживачі регулярно сплачували рахунки ПАТ «Криворіжгаз» в терміни, визначені в рахунках. В свою чергу, ПАТ «Криворіжгаз» в односторонньому порядку перестало виконувати свої зобов’язання, визначенні п.6.2 вказаного договору, а саме в березні 2017 року встановило Споживачам на будинок №17 по вул. Павла Глазового м. Кривого Рогу Дніпропетровської області загальнобудинковий вузол обліку газу. З листа ПАТ «Криворіжгаз» від 15.07.2017 №Кд-01.4.1-ЛВ-10950-0617 Споживачам стало відомо, що для них ПАТ «Криворіжгаз» в односторонньому порядку з 01.04.2017 року почало нараховувати об’єми використаного природного газу, згідно з показаннями загальнобудинкового прибору обліку газу. На теперішній час ПАТ «Криворіжгаз» не уклав договору на зняття показань будинкового вузла обліку, також, не складено акт балансового розмежування зі схемою та акт зняття первинних показників лічильника та вводу лічильника в експлуатацію. В червні 2017 року Споживачами буд.№17 по вул. Павла Глазового м. Кривого Рогу проведені загальні збори співвласників багатоквартирного будинку, на яких прийнято рішення щодо ініціювання звернення власників квартир, які не обладнані індивідуальними лічильниками газу, до ПАТ «Криворіжгаз» з заявами про забезпечення та встановлення індивідуальних лічильників газу за рахунок ПАТ «Криворіжгаз», на підставі статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного облік природного газу». Але, листом ПАТ «Криворіжгаз» від 02.08.2017 №616/17 Споживачів повідомлено, що ПАТ «Криворіжгаз» не передбачено фінансування робіт з встановлення індивідуальних лічильників газу у кожній квартирі будинку буд.№17 по вул. Павла Глазового м. Кривого Рогу. Вважають дану позицію ПАТ «Криворіжгаз» неправомірною, оскільки відповідно до ст.6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», ПАТ «Криворіжгаз» зобов’язане забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується, зокрема, тільки для приготування їжі – до 01.01.2018. Відповідно до постанови НКРЕКП від 16.04.2015, ПАТ «Криворіжгаз» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з розподілу природного газу (метану) на території м. Кривого Рогу (крім житлового масиву Інгулець Інгулецького району в м. Кривий Ріг) та Криворізького району Дніпропетровської області в зоні розташування роздільних газопроводів, що перебувають у власності та користування ПАТ «Криворіжгаз». Також, ПАТ «Криворіжгаз» є суб’єктом господарювання, що здійснює розподіл природного газу на території Саксаганського району м. Кривого Рогу. Згідно зі структурою тарифу для Споживачів на послуги розподілу природного газу, ПАТ «Криворіжгаз» в період з 2011 року по теперішній час закладається встановлення квартирних лічильників газу, як це передбачено ст.3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», відповідно до якої, фінансування робіт з оснащення лічильниками газу для населення здійснюється за рахунок коштів суб’єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, тобто покладено на ПАТ «Криворіжгаз». В зв'язку з викладеним, позивачі просять заявлені вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідно до п.9 Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017, яка набрала чинності 15.12.2017), справи в суді першої інстанції, провадження в яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

31.10.2017 представник позивача ОСОБА_2 – ОСОБА_3 надав суду додаткові пояснення, в яких зазначив, що за час дії Закону України «Про комерційний облік природного газу» з 2011 по 2017 рік ПАТ «Криворіжгаз» з населення м. Кривого Рогу отримав 8 млн. доларів США на встановлення індивідуальних лічильників газу, що по курсу Національного Банку України на теперішній час складає 210 млн. гривень. При цьому, у ПАТ «Криворіжгаз» зареєстровано 288 тисяч абонентів, з яких 44 тисячі (приватні домоволодіння) на 2011 рік вже мали індивідуальні лічильники газу. Тобто, ПАТ «Криворіжгаз» повинно встановити індивідуальні лічильники газу 244 тисячам абонентам за рахунок тих коштів, що перерахувало населення м. Кривого Рогу, а саме 210 млн. гривень, що на одного абонента складає 860 гривень. Згідно з даними Антимонопольного комітету України, вартість одного індивідуального лічильника газу для населення на 2016 рік склала 834 гривень, тобто населення сплатило 103% вартості лічильника газу. Окремо представник позивача зазначає, що, відповідно до постанов НКРЕКП, за встановлення індивідуальних лічильників газу ПАТ «Криворіжгаз» не має законних підстав отримувати прибуток.

31.10.2017 представник відповідача надав суду письмові заперечення на позовну заяву, в яких просив відмовити у задоволені позову. Свою позицію обґрунтував тим, що законодавством не зазначено право абонента на індивідуальний лічильник газу, мова йде саме про обов’язок оператора ГРМ забезпечити встановлення як індивідуальних, так і загальнобудинкових лічильників газу, що забезпечить 100% облік спожитого газу населенням. При цьому цей обов’язок трактується лише з технічної точки зору як виконання робіт і не включає в себе поняття повного фінансування таких робіт за кошти ПАТ «Криворіжгаз». На сьогодні фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок коштів газорозподільних підприємств, що передбачені в структурі тарифу на послуги розподілу природного газу, а не за рахунок виділених бюджетних коштів на встановлення індивідуальних лічильників газу. Тому з метою недопущення підвищення тарифів на розподіл природного газу, ліцензіатами з 01.10.2015 проводяться заходи щодо забезпечення споживачів обліком природного газу, зокрема, в частині запровадження масштабного встановлення будинкового обліку природного газу, що потребує значно менших коштів. Таким чином, ПАТ «Криворіжгаз» не може відступити від положень, встановлених Планом розвитку газорозподільної системи ПАТ «Криворіжгаз» на 2016-2025 роки, яка затверджена постановою НКРЕКП від 31.03.2016 №547 та в подальшому постановою НКРЕКП № 2347 від 22.12.2016. Отже, права позивачів, які здійснюють оплату за природний газ згідно норм споживання, встановленими Кабінетом Міністрів України, та які не забезпечені лічильником газу, не порушені та після 01.01.2018 також не будуть порушені, так як у разі не встановлення лічильника газу з вини оператора ГРМ такий споживач не може бути відключений, нарахування відповідно залишається на рівні встановлені постановою КМУ від 23.03.2016 №203. Тому оскільки обов’язок забезпечення саме індивідуальними лічильниками газу не передбачений ні Законом, ні умовами Типового договору розподілу природного газу, укладеного з позивачами, представник відповідача просить відмовити в задоволенні позову.

Окрім того, 25.09.2018 представник відповідача надав суду додаткові пояснення, в яких просив звернути увагу, що Закон №3533-VI не встановлює категорій та конкретних обставин здійснення газопостачання на об’єкти споживачів, за якими суб’єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу, мають встановити вузли обліку – загальнобудинкові чи індивідуальні. Фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок коштів газорозподільних підприємств, що передбачені в структурі тарифу на послуги розподілу природного газу встановленого Постановою НКРЕКП про встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для ПАТ «Криворіжгаз», яка набрала чинності 01.04.2016 та з якої вбачається, що в структур тарифу передбачено кошти на встановлення як індивідуальних, так і загальнобудинкових приладів обліку. Окрім того, представник відповідача вважає, що доводи позовної заяви про відсутність акта розмежування балансової належності, не можуть бути підставою для задоволення позову, оскільки правовідносини щодо укладення вказаного акта існують між оператором ГРМ, в даному випадку ПАТ «Криворіжгаз», та балансоутримувачем будинку і стосуються експлуатаційної відповідальності між ними. Також, на думку представника відповідача, посилання позивачів на невиконання відповідачем постанови КМУ від 25.04.2012 №256-р щодо не розроблення та не затвердження графіків оснащення квартири і приватних будинків, лічильниками газу, не відповідають дійсним обставинами справи, оскільки цим розпорядженням не передбачено розроблення графіку з оснащення квартири саме індивідуальними лічильниками газу. При цьому, жодним діючим нормативно правовим актом не встановлено обов’язок відповідача ПАТ «Криворіжгаз», як оператора ГРМ встановлювати в квартирі кожного споживача саме індивідуального лічильнику газу, тому така позовна вимога є необґрунтованою та не підлягає задоволенню. Станом на момент подання позовної заяви, позивачі забезпечені, згідно з вимогами Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» лічильником газу, а саме встановленим загальнобудинковим приладом обліку.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_2 – ОСОБА_3 підтримали позовну заяву в повному обсязі, просили її задовольнити.

В судове засідання позивачі не з’явилися, звернулися до суду з заявами про розгляд справи за їх відсутності, позов підтримують в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні позов не визнала, просила відмовити у його задоволенні. Підтримала позицію, викладену у запереченнях.

До початку розгляду справи по суті позивачем ОСОБА_17 подано заяву про залишення його позовних вимог без розгляду, у зв’язку з продажем квартири АДРЕСА_1, яка задоволена ухвалою суду від 17.12.2018 (том 1 а.с.201).

Ухвалою суду від 14.09.2017 відкрито провадження у справі (том 1 а.с.96).

Ухвалою суду від 07.08.2018 провадження у вказаній цивільній справі зупинено до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду цивільної справи №214/2435/17 (том 1 а.с.242-244).

Ухвалою суду від 10.08.2018 провадження у вказаній цивільній справі поновлено та призначено судових розгляд (том 1 а.с.248-249).

Інших процесуальних дій судом не вчинялось.

Вислухавши пояснення позивача, представника позивача та представника відповідача, дослідивши письмові докази у справі, надавши їм оцінку в сукупності, суд встановив наступні обставини.

Позивачі ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_28, ОСОБА_13, ОСОБА_27, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_2, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25 та ОСОБА_26 є або власниками, або зареєстровані та проживають в ІНФОРМАЦІЯ_2, є споживачами з отримання послуг газопостачання та сплачують такі послуги, що підтверджується копіями їх паспортів та довідками про склад сім’ї (том 1 а.с.12-60).

Відповідно до постанови НКРЕКП №1274 від 16.04.2015 про видачу ліцензії на розподіл природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ, ПАТ «Криворіжгаз» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з розподілу природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ на території м. Кривий Ріг (крім житлового масиву Інгулець Інгулецького району в місті Кривий Ріг) та Криворізького району Дніпропетровської області в зоні розташування розподільних газопроводів, що перебувають у власності та користуванні ПАТ «Криворіжгаз».

Відповідач протягом 2011-2017 років приймав від НАК «Нафтогаз України» природний газ та здійснював його постачання позивачам.

04.07.2017 позивачі, що мешкають в будинку №17 по вул. Павла Глазового в м. Кривому Розі, звернулись до відповідача з заявами про встановлення індивідуальних приладів обліку газу (лічильників) (том 1 а.с.62).

На зазначені заяви, ПАТ «Криворіжгаз» в своєму листі від 16.07.2017 за №Кд 01.3.1-ЛВ-10930-0617 повідомив про те, що фінансування робіт зі встановлення індивідуальних лічильників газу у кожній квартирі будинку №17 по вул. Павла Глазового в м. Кривому Розі, за кошти ПАТ «Криворіжгаз» Планом розвитку газорозподільної системи Товариства на 2016-2025 роки, не передбачено та запропоновано врегулювати відносини щодо встановлення вузла обліку природного газу, зняття показань з вузлів обліку газу та лічильників газу, встановлених у квартирах споживачів шляхом укладення відповідного договору (том 1 а.с.63-66).

Отже, спір між сторонами виник з приводу невідповідності дій відповідача положенням ст.6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», яка виражається у відмові встановлення індивідуальних лічильників газу у кожній квартирі будинку №17 по вул. Павла Глазового в м. Кривому Розі, де мешкають позивачі, за рахунок відповідача.

Разом з цим, згідно з вимогами ч.1 ст.5 Закону України «Про захист прав споживачів», держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності.

За змістом ст.21 вказаного вище Закону, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення.

Відповідно до п.п.3, 4, 7 ч.1 ст.21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо виконавець послуги нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами, порушується принцип рівності сторін договору, ціну продукції визначено неналежним чином.

Як зазначено в преамбулі Закону України «Про житлово-комунальні послуги», цей Закон визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.

Відповідно до ст.1 зазначеного Закону, наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

- житлово-комунальні послуги – результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил;

- виконавець – суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору;

- засіб обліку – прилад, технічний пристрій для обліку кількісних та/або якісних показників житлово-комунальної послуги, який має нормовані метрологічні характеристики;

- комунальні послуги – результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством;

- норми споживання – кількісні показники споживання житлово-комунальних послуг, затверджені згідно із законодавством відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;

- споживач – фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Згідно зі ст.2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується на таких принципах: забезпечення раціонального використання наявних ресурсів та сталого розвитку населених пунктів; регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, перелік яких визначено цим Законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку, місцеперебування та форми власності юридичних осіб тощо; забезпечення соціального захисту малозабезпечених громадян.

Як наведено у ст.3 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг, суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ч.1 ст.14 вказаного Закону, залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи, зокрема, перша група - це житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Тарифи на газопостачання відносяться до першої групи.

Згідно з ч.1 ст.19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 2 ст.20 цього Закону, споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Згідно з п.1 ч.2 ст.21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», виконавець зобов'язаний забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору.

Як зазначено у ч.1 ст.30 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», державне регулювання цін/тарифів базується на таких основних принципах доступності житлово-комунальних послуг для всіх споживачів та рівності правових гарантій.

При цьому, правові, економічні та організаційні засади забезпечення всіх категорій споживачів вузлами обліку природного газу з метою запровадження повного комерційного (приладового) обліку природного газу визначені Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природнього газу».

Відповідно до гл.1 розд.1 Кодексу ГРС, Оператор ГРМ – суб'єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.

Отже, Публічне акціонерне товариство «Криворіжгаз» є Оператором ГРМ.

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.

Згідно з положеннями ст.6 вказаного Закону та графіками оснащення квартир і приватних будинків лічильниками газу, розробленими відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.04.2012 № 259-р «Деякі питання забезпечення комерційного (приладового) обліку природного газу», газорозподільні підприємства зобов'язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується для підігріву води та приготування їжі (плита газова + газова колонка) - до 01 січня 2016 року, тільки для приготування їжі - до 01 січня 2018 року (відповідно до абз.4 пп.«а» п.2 ч.1 ст.6 зі змінами, внесеними згідно із Законом від 21.12.2017 «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», - тільки для приготування їжі - до 01.01.2021).

Як встановлено судом, позивачі є споживачами природного газу, а відповідач - Оператором ГРМ, виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням.

Відповідно до пунктів 1.1-1.3 Типового договору розподілу природного газу, що є у загальному доступі на офіційному сайті ПАТ «Криворіжгаз», цей договір є публічним, регламентує порядок та умови переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу, які належать споживачам (їх постачальникам), до об'єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи. Умови договору однакові для всіх споживачів України.

Цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог ст.ст.633, 634, 641 та 642 ЦК України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.

У пункті 1.4 Типового договору вказано, що термін, що використовується в цьому договорі, має таке значення: «споживач» - фізична або юридична особа чи фізична особа - підприємець, об'єкт якої підключений до газорозподільної системи Оператора ГРМ. Інші терміни вживаються у значеннях, наведених у Законі України «Про ринок природного газу» та Кодексі ГРС.

Судом встановлено, що позивачі приєдналися до вказаного Типового договору розподілу природного газу, оскільки щомісячно споживають природний газ та щомісячно сплачують рахунки за спожитий природний газ.

Права та обов'язки споживачів чітко визначені Типовим договором, а саме розділом ІІІ «Умови передачі природного газу Споживачу», розділом V «Порядок обліку природного газу, що передається Споживачу», розділом VІ «Порядок розрахунків» та розділом VІІ «Права і обов'язки Сторін».

Згідно з пунктом 2.1 цього Типового договору, ПАТ «Криворіжгаз» взяло на себе зобов'язання постачати природний газ споживачам в необхідних об'ємах (обсягах), а позивачі взяли на себе зобов'язання своєчасно сплачувати вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.

Відповідно до вимог ст.526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.

У ч.1 ст.626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до вимог ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За положеннями постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №150 від 28.12.2011 «Про встановлення тарифу на транспортування природного газу та про встановлення тарифу на послуги з розподілу природного газу» (з 2011 року по 31 травня 2017 року) до структури тарифу було включено вартість витрат на встановлення лічильників газу населенню за кожні поставлені (розподілені) 1000 куб. м природного газу.

Згідно з додатком №1 до вказаної постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в структурі тарифу затверджено витрати на встановлення лічильників газу населенню за поставлені 1000 куб. м природного газу, які становили 6,96 грн., а згідно з додатком №1 до постанови №1625 від 27.09.2016, у структурі тарифу витрати на встановлення індивідуальних лічильників газу населенню за розподілені 1000 куб. м становлять 25,20 грн.

Оскільки позивачі сплачували за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, тому, на думку суду, відповідач зобов'язаний надавати послуги, які оплачені позивачами, та відповідно до ч.1 ст.6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі.

Зважаючи на те, що позивачі виконували обов'язок щодо сплати отриманих послуг, у тариф яких включено і вартість та роботи зі встановлення індивідуальних лічильників газу населенню, частково такі роботи відповідачем було здійснено, суд вважає, що вимоги ст.6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» мають вищу юридичну силу, ніж рішення Національної комісії, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Ці вимоги зобов'язують відповідача забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, в яких газ використовується тільки для приготування їжі.

Відмова відповідача встановити індивідуальні лічильники позивачам суперечить вимогам законодавства, порушує права позивачів. З урахуванням вимог ст.5 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», волевиявлення позивачів на встановлення індивідуальних лічильників газу не може бути порушеним.

Таким чином, суд приходить до висновку, що задоволення вимог позивачів буде відповідати зазначеній державній політиці у сфері житлово-комунальних послуг, забезпечить раціональне використання ресурсів та рівні можливості для позивачів з отримання послуги по газопостачанню; встановлення позивачам індивідуальних лічильників забезпечить оплату кожним з них саме того об'єму газу, який ним спожитий, що буде відповідати такому завданню цивільного законодавства, як справедливість.

Вирішуючи питання про те, за чий рахунок повинно проводитися фінансування робіт з оснащення лічильниками газу, суд вважає за необхідне керуватися ч.1 ст.3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», згідно з якою фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.

Саме на відповідача покладений обов'язок встановлення лічильників газу, лише він повинен вживати заходів щодо залучення інших джерел фінансування цих робіт і покладання такого обов'язку на споживачів є неправомірним. Разом з тим, як установив суд, відповідач не вживав жодних заходів для фінансування таких робіт за рахунок будь-якого бюджету.

Зазначений висновок узгоджується з правовим висновком, зробленим Великою Палатою Верховного Суду у справі №755/18006/15-ц від 04.07.2018.

Окрім того, суд вважає, що обраний позивачами спосіб захисту відповідає вимогам ст.16 ЦК України.

Так, відповідно до ст.2 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Положеннями ст.5 ЦПК України передбачено, що суд здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ч.1 ст.8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Тобто, суддя, здійснюючи правосуддя, має керуватися принципом верховенством права.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (п.39 рішення у справі «C.G. та інші проти Болгарії», п.170 рішення у справі «ОСОБА_29 проти України»).

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (п.п.31, 32 рішення у справі «Кантоні проти Франції» від 11.11.1996; п.65 рішення у справі «Вєренцов проти України» від 11.04.2013).

Згідно зі ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» в першій частині ст.1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж, по суті, захищається ст.1 Першого протоколу до Конвенції.

У п.33 рішення у справі «Сєрков проти України» від 07.07.2011, яке набуло статусу остаточного 07.10.2011, ЄСПЛ зазначив, що п.2 ст.1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з основоположних принципів демократичного суспільства, притаманне всім статтям Конвенції.

Ведучи мову про «закон», ст.1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (п.54 рішення від 09.11.1999 у справі «Шпачек s.r.o. проти Чеської Республіки»). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого законодавства, вимагаючи, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні (п.109 рішення у справі «Беєлер проти Італії»).

Отже, за змістом ст.6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» вбачається обов'язок встановлення відповідними суб'єктами господарювання – газорозподільними організаціями лічильників для такої категорії споживачів природного газу, як населення у вигляді приладів обліку природного газу, що дозволяють визначати обсяги споживання газу кожним окремим споживачем. При цьому споживачі не зобов'язані відшукувати джерела фінансування вказаних приладів та робіт, оскільки відповідне фінансування уже закладено у тариф на оплату спожитого газу.

Стаття 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» визначає обов'язок газорозподільної організації встановити саме квартирні прилади обліку газу в багатоквартирному будинку.

Оскільки позивачі сплачували за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, то відповідач зобов'язаний надавати послуги, які оплачені позивачами, та відповідно до ч.1 ст.6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», зобов'язаний забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі.

На підставі наведеного вище, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивачів щодо визнання за кожним з них права на забезпечення індивідуальними, безкоштовними газовими лічильниками за рахунок ПАТ «Криворіжгаз» є обґрунтованими, а пропозиція ПАТ «Криворіжгаз» щодо врегулювання відносин із встановлення вузла обліку природного газу, зняття показань будинкового (загальнобудинкового) вузла обліку газу шляхом укладання відповідного договору є такою, що суперечить вимогам ст.6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».

Отже, суд вважає, що позовні вимоги щодо зобов’язання ПАТ «Криворіжгаз» за свій рахунок здійснити встановлення в квартирах індивідуальних газових лічильників, із зазначенням терміну, до якого вказані газові лічильники відповідач має встановити, також, підлягають задоволенню, але з урахуванням наступних змін у законодавстві.

Так, згідно з положеннями ст.6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» та графіками оснащення квартир і приватних будинків лічильниками газу, розробленими відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.04.2012 №259-р «Деякі питання забезпечення комерційного (приладового) обліку природного газу», газорозподільні підприємства зобов'язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується для підігріву води та приготування їжі (плита газова + газова колонка) - до 01.01.2016, тільки для приготування їжі - до 01.01.2018.

Разом з цим, 19.01.2018 набрав чинності Закон України №2260-УІІІ від 21.12.2017, яким були внесені зміни до Закону України «Про забезпечення комерційного обліку газу» щодо встановлення споживачам індивідуальних лічильників природного газу. Зокрема, передбачено встановлення споживачам, у квартирах та приватних будинках, у яких природний газ використовується тільки для приготування їжі, до 01.01.2021 індивідуального лічильника.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач зобов'язаний надавати послуги, які оплачені позивачами, та відповідно до ч.1 ст.6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі, - до 01.01.2021, оскільки на момент ухвалення рішення по даній справі відбулась зміна терміну встановлення таких лічильників для вказаної категорії осіб.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог позивачів з визнанням за кожним з них права на забезпечення індивідуальними лічильниками за рахунок ПАТ «Криворіжгаз» та зобов’язанням ПАТ «Криворіжгаз», за свій рахунок, в строк до 01.01.2021, здійснити встановлення в квартирах позивачів індивідуальних газових лічильників.

Також, відповідно до п.10 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17.10.2014 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», подані до суду позовні заяви чи заяви, а також зустрічні позовні заяви можуть містити кілька самостійних позовних вимог, кожна з яких є об'єктом справляння судового збору. За подання додаткових заяв, у яких збільшується розмір позовних вимог, недоплачена сума судового збору також підлягає сплаті.

У разі коли позов немайнового характеру подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір сплачується кожним позивачем окремим платіжним документом у розмірах, установлених згідно із ст.4 Закону України «Про судовий збір» №3674-VI від 08.07.2011, за подання позову немайнового характеру.

Позивачі, відповідно до вимог Закону України «Про захист прав споживачів», звільнені від сплати судового збору при зверненні з даним позовом, однак, при поданні позову кожен з позивачів, мав сплатити по 640 гривень судового збору, а разом 14720,00 гривень.

Таким чином, відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідача ПАТ «Криворіжгаз» на користь держави підлягають стягненню 14720,00 гривень в рахунок відшкодування судових витрат по справі за розгляд справи судом першої інстанції.

Керуючись ст.ст.4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, 258-259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК Українип.п.9, 15 Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017, які набрали чинності 15.12.2017), п.п.15 п.1 Перехідних положень ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_2, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26 до Публічного акціонерного товариства «Криворіжгаз» про визнання незаконними дій щодо збільшення норми використання природного газу, визнання права на забезпечення та встановлення споживачам індивідуальних газових лічильників у порядку захисту прав споживачів – задовольнити.

Визнати незаконним встановлений ПАТ «Криворіжгаз» режим нарахування об’ємів спожитого природного газу, згідно з показаннями загальнобудинкового прибору обліку газу для побутових споживачів природного газу ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_30, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_27, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_2, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_26, що проживають в ІНФОРМАЦІЯ_3.

Зобов’язати ПАТ «Криворіжгаз» з 01.04.2017 року поновити побутовим споживачам природного газу ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_30, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_27, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_2, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_26, що проживають в ІНФОРМАЦІЯ_3, режим нарахування природного газу відповідно до ОСОБА_4 споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.2016 року № 203.

Визнати право за побутовими споживачами природного газу ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_30, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_27, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_2, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_26, що проживають в ІНФОРМАЦІЯ_3, на забезпечення індивідуальними безкоштовними газовими лічильниками за рахунок ПАТ «Криворіжгаз».

Визнати, що ПАТ «Криворіжгаз» відповідно до ст.6 Закону України «Про забезпечення комерційного облік природного газу» зобов’язано за свій рахунок в термін до 01.01.2021 року здійснити встановлення в квартирах індивідуальних газових лічильників побутовим споживачам природного газу ОСОБА_5 (м. Кривий Ріг, вул. Павла Глазового, 17/3), ОСОБА_6 (м. Кривий Ріг, вул. Павла Глазового, 17/4), ОСОБА_7 (м. Кривий Ріг, вул. Павла Глазового, 17/6), ОСОБА_8 (м. Кривий Ріг, вул. Павла Глазового, 17/10), ОСОБА_1 (м. Кривий Ріг, вул. Павла Глазового, 17/16), ОСОБА_9 (м. Кривий Ріг, вул. Павла Глазового, 17/17), ОСОБА_30 (м. Кривий Ріг, вул. Павла Глазового, 17/21), ОСОБА_11 (м. Кривий Ріг, вул. Павла Глазового, 17/23), ОСОБА_12 (м. Кривий Ріг, вул. Павла Глазового, 17/28), ОСОБА_13 (м. Кривий Ріг, вул. Павла Глазового, 17/30), ОСОБА_27 (м. Кривий Ріг, вул. Павла Глазового, 17/42), ОСОБА_15 (м. Кривий Ріг, вул. Павла Глазового, 17/44), ОСОБА_16 (м. Кривий Ріг, вул. Павла Глазового, 17/50), ОСОБА_2 (м. Кривий Ріг, вул. Павла Глазового, 17/55), ОСОБА_18 (м. Кривий Ріг, вул. Павла Глазового, 17/60), ОСОБА_19 (м. Кривий Ріг, вул. Павла Глазового, 17/62), ОСОБА_20 (м. Кривий Ріг, вул. Павла Глазового, 17/68), ОСОБА_21 (м. Кривий Ріг, вул. Павла Глазового, 17/73), ОСОБА_22 (м. Кривий Ріг, вул. Павла Глазового, 17/74), ОСОБА_23 (м. Кривий Ріг, вул. Павла Глазового, 17/76), ОСОБА_24 (м. Кривий Ріг, вул. Павла Глазового, 17/83), ОСОБА_26 (м. Кривий Ріг, вул. Павла Глазового, 17/87).

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Криворіжгаз» на користь держави судові витрати по справі в сумі 14720 (чотирнадцять тисяч сімсот двадцять) гривень 00 копійок.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Суддя                                                                                Н.В. Чернова