Справа № 344/15407/22

Провадження № 22-ц/4808/250/24

Головуючий у 1 інстанції Домбровська Г. В.

Суддя-доповідач Бойчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

                       судді-доповідача        Бойчука І.В.,

                       суддів:                Пнівчук О.В., Мальцевої Є.Є.,

                       секретаря                Гудяк Х.М.,

                       з участю                 ОСОБА_1 , її представника і представника ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до  ОСОБА_1 ,  ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог ОСОБА_4  про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за законом та стягнення грошової компенсації спадкового майна за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 20 листопада 2023 рокупід головуванням судді Домбровської Г.В. у м. Івано-Франківську,

в с т а н о в и в:

В грудні 2022 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4 про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за законом та стягнення грошової компенсації спадкового майна.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що він є чоловіком ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її спадкоємцем за законом та на момент відкриття спадщини постійно проживав з нею як спадкодавцем, а тому вважає себе таким, що прийняв спадщину. Від спадщини, а саме: частки у квартирі АДРЕСА_1 не відмовлявся та подав нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Однак 30 липня 2010 року нотаріусом було відмовлено йому у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом з мотивів недійсності шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .

Щодо питання дійсності його шлюбу з ОСОБА_5 між ним та дітьми спадкодавця, відповідачами у цій справі, тривав спір, який неодноразово розглядався судами. В результаті розгляду у позові ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання шлюбу недійсним відмовлено і вказано, що з 26 січня 2005 року є дійсним шлюб, укладений між ним та ОСОБА_5 .

Отже, спадкоємцями майна ОСОБА_5 саме квартири АДРЕСА_1 у рівних частках по 1/3 є її діти ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , а також він.

Однак, незважаючи на розгляд справи про визнання шлюбу недійсним та визнання права власності на спадкове майно, нотаріусом було видано ОСОБА_1 та ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за законом у частках по 1/2, а в подальшому 20.10.2015 відповідачі відчужили спірну квартиру третій особі ОСОБА_4 . Добровільно вирішити питання щодо внесення змін до свідоцтва про право на спадщину відповідачі відмовляються, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду.

Просив визнати пропущений строк звернення до суду з позовною заявою поважним та поновити його. Внести зміни до свідоцтва про право на спадщину за законом, яке видано ОСОБА_1 та ОСОБА_3 першою державною нотаріальною конторою на спадкове майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 , зазначивши, що спадкоємцями квартири, що належала його померлій дружині ОСОБА_5 , є він, ОСОБА_2 (1/3 частка), її діти - ОСОБА_1 (1/3 частка) та ОСОБА_3 - (1/3 частка). Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на його користь грошову компенсацію за частку спадкового майна, а саме дійсну вартість 1/3 частини спірної квартири, яка згідно висновку №035/11-2022 експертного дослідження від 05.12.2022 становить 801 530 грн.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 20 листопада 2023 року позов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_2 право на спадкування 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 400 765 грн грошової компенсації спадкового майна.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 400 765 грн грошової компенсації спадкового майна.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 671,77 грн, витрати на проведення експертного дослідження в розмірі 4 000 грн, витрати на правничу допомогу в розмірі 1 666,67 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 671,77 грн, витрати на проведення експертного дослідження в розмірі 4 000 грн, витрати на правничу допомогу в розмірі 1 666,67 грн.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду.

Зазначає про те, що в іншій справі позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання права власності на майно в частині 1/6 частки квартири в АДРЕСА_2 , були обґрунтовані ним як спадкоємцем після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вважає, що позовна вимога ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на спадкове майно судом уже розглянута і з даного приводу є рішення суду яким у задоволенні його позову з цих підстав уже відмовлено і рішення набрало законної сили.

Апелянтка вказує на те, що вимоги у цій та іншій справі є тотожними, підстави та предмет позов є ідентичними.

За наявності таких обставин, суд першої інстанції аналізуючи зміст рішення у іншій справі зобов`язаний був закрити провадження у цій справі, чого не виконав усупереч норм ЦПК України.

Апелянтка вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду і суд першої інстанції не надав цьому факту належної правової оцінки.

Також, суд першої інстанції, вирішуючи спір в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 коштів в сумі 400 765 грн грошової компенсації спадкового майна, порушив норми матеріального права.

Зокрема, до спірних відносин суд застосував ст. 1280 ЦК України, яка в частині спору ОСОБА_2 до ОСОБА_1 не підлягала до застосування.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 є такими, що не підлягали задоволенню, оскільки позивач обрав неналежний спосіб захисту. Тому в цій частині підлягає скасуванню рішення і відмові у задоволенні позовних вимог.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Представник ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу в якому зазначає, що рішення суду першої інстанції є законними та обґрунтованим.

Щодо посилання в апеляційній скарзі проте, що позовна вимога ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на спадкове майно судом уже розглянута і з даного приводу є рішення суду, то таке заперечення розглянуто судом першої інстанції і надана судом належна оцінка.

Щодо доводів апелянтки про те, що вона на час звернення до суду своєї частки у спірній квартирі не відчужувала. То такому доводу суд першої інстанції належне обґрунтування та виклав свої висновки в своєму рішенні.

За таких обставин суд першої інстанції, врахував питання ефективності способу захисту порушеного права ОСОБА_2 та з урахуванням верховенства права відновив суб`єктивне право ОСОБА_2 , яке порушувалося ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ..

Просить рішення суду першої інстанції залишили без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

ОСОБА_1 , її представник, апеляційну скаргу підтримали з мотивів наведеній у ній.

Представник ОСОБА_2 адвокат Лукинів М.П. вимоги апеляційної скарги заперечив, покликаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції.

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в засідання апеляційного суду не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про день, час і місце слухання справи.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за їхньої відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , її представника і представника ОСОБА_2 , перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з таких підстав.

Судом встановлено, що з 2014 року у провадженні судів перебував спір між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з приводу дійсності шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_5 та прав на спадкове майно (квартири АДРЕСА_1 ) (справа №344/12103/14-ц).

Справа №344/12103/14-ц розглядалася судами неодноразово. Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 червня 2022 року у цій справі, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 22 вересня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання шлюбу недійсним, визнання права власності на спадкове майно відмовлено. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання права власності на майно відмовлено.

У рішенні Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 червня 2022 року у справі №344/12103/14-ц були встановлені обставин, які є преюдиційними в цій справі, оскільки встановлені у справі за участю одних і тих же сторін.

Зокрема, в рішенні суд встановив, що «17 лютого 2001 року в приміщенні окружного суду округу Кук штату Іллінойс, США, між ОСОБА_2 і ОСОБА_5 зареєстрований шлюб. Апостиль на свідоцтві про реєстрацію шлюбу проставлений 02 грудня 2010 року.

Згідно з договором від 09 березня 2004 року ОСОБА_5 прийняла дольову участь у будівництві трикімнатної квартири АДРЕСА_3 .

ОСОБА_5 30 вересня 2004 року на підставі акта прийому-передачі прийняла від забудовника трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 89,4 м2, житловою площею 50,4 м2.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 04 грудня 2004 року, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради № 421 від 19 жовтня 2004 року, ОСОБА_5 є власником вказаної квартири.

ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Івано-Франківську, Україна.

Згідно з довідкою Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори від 27 червня 2014 року №2083/02-14/1 у нотаріальній конторі заведена спадкова справа за №1281/2008 до майна ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадкоємцями за законом після її смерті є дочка ОСОБА_1 та син ОСОБА_3 , які 27 вересня 2008 року та 09 серпня 2008 року відповідно подали заяви про прийняття спадщини».

« ОСОБА_2 та ОСОБА_5 уклали шлюбу на території США 17 лютого 2001 року, але шлюб з цього часу не може бути дійсним, оскільки станом на 17 лютого 2001 року ОСОБА_2 ще перебував у зареєстрованому шлюбу з ОСОБА_6 ».

«Таким чином, оскільки на час укладення шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на території США, розлучення ОСОБА_2 у США не визнавалося за законами України, слід вважати, що той перебував у зареєстрованому шлюбі із іншою жінкою і такий шлюб за законами України не є дійсним...

Суд прийшов до переконання, що на час розгляду справи про визнання шлюбу недійсним відпали обставини які перешкоджали укладенню шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , оскільки з 25 січня 2005 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 було розірвано, тому з 26 січня 2005 року шлюб укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 є дійсним».

У цивільній справі №344/12103/14-ц судом встановлено недійсність шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_5 з моменту його реєстрації 17 лютого 2001 року та до 25 січня 2005 року, а з 26 січня 2005 року судом висновано, що такий шлюб є дійсним.

ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Івано-Франківську у віці 61 рік (т. 1, а.с.38).

Після її смерті відкрилася спадщина, до якої увійшла квартира АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_5 на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 04.12.2004 року (т.1, а.с.75).

ОСОБА_2 08 серпня 2008 року звернувся до Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину (т.1, а.с.39), у зв`язку з чим нотаріусом заведено спадкову справу.

Аналогічні заяви було подано дітьми спадкодавця - ОСОБА_3 та ОСОБА_1

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 23 лютого 2009 року звернулися до Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори із заявами, в яких просили не видавати свідоцтво про право власності на спадщину у зв`язку із їх зверненням до суду з приводу спадкового майна (т.1, а.с.43).

Впродовж тривалого періоду часу між сторонами тривав спір (за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання шлюбу недійсним та визнання права власності на спадкове майно та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, про визнання недійсними правочинів та права власності на майно придбане в недійсному шлюбі та відшкодування коштів і майна, визнання недійсним рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради (справа №344/12103/14-ц)), який вирішувався судами неодноразово.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 липня 2015 року у справі №344/12103/14-ц первісний позов задоволено. Визнано недійсним шлюб між ОСОБА_2 та померлою ОСОБА_5 , укладений 17 лютого 2001 року та зареєстрований в окрузі Кук, штат Іллінойс, Сполучені Штати Америки, з проставленим «Апостиль» від 02 грудня 2010 року. Визнано за ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , та ОСОБА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , право власності в рівних долях (по 1/2 частці) на спадкове майно – трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 89,4 кв.м., житловою площею 50,4кв.м., після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 05 жовтня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 липня 2015 року залишено без змін.

У зв`язку з набранням 05 жовтня 2015 року рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 липня 2015 року у справі №344/12103/14-ц законної сили, 21 жовтня 2015 року ОСОБА_1 на підставі цього судового рішення було зареєстровано право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 (Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 25431718 від 21.10.2015 року).

ОСОБА_3 на підставі цього судового рішення було зареєстровано право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 (Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 45983285 від 21.10.2015 року) (т.2, а.с.34-35).

Тому, набуття відповідачами права власності на спадкове майно (спірну квартиру) відбулося на підставі судового рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 липня 2015 року у справі №344/12103/14-ц, яке станом на час реєстрації права власності набрало законної сили і про це зазначено у рішенні державного реєстратора.

Між ОСОБА_3 , від імені якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_1 , та ОСОБА_4 10 листопада 2015 року укладено договір купівлі-продажу частини квартири, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Дорошенко О.В. (т.2, а.с.37), за умовами якого ОСОБА_3 відчужив на користь ОСОБА_4 належну йому на праві власності 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 станом на час звернення до суду своєї частки у спірній квартирі не відчужувала.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 липня 2015 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Івано-Франківської області від 05 жовтня 2015 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами нового розгляду рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 червня 2018 року у справі №344/12103/14-ц, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року, позов ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання шлюбу недійсним та визнання права власності на спадкове майно – задоволено. Визнано недійсним шлюб укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 17.02.2001 року, зареєстрований в окрузі Кук, штат Іллінойс з проставленим «Апостиль» від 02.12.2010. Визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_4 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_2 , право власності в рівних долях (по 1/2 частці) на спадкове майно – трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 89,4 кв.м., житловою площею 50,4 кв.м., після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вирішено питання судових витрат. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання права власності на 4/6 частини трьохкімнатної квартири АДРЕСА_5 , яка залишилась після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 ; стягнення в солідарному порядку 33 050 дол. США; стягнення судових витрат відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 03 березня 2022 року у справі №344/12103/14-ц касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 червня 2018 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року в частині задоволення первісного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання шлюбу недійсним, визнання права власності на спадкове майно та в частині відмови в задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання права власності на майно скасовано, справу в указаній частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Із моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 червня 2018 року та постанова Івано-Франківського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року в скасованій частині визнано такими, що втрачають законну силу.

У результаті нового розгляду справи, рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 червня 2022 року у справі №344/12103/14-ц, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 22 вересня 2022 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання шлюбу недійсним, визнання права власності на спадкове майно відмовлено. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання права власності на майно відмовлено.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Згідно з частиною другою статті 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними (частина перша статті 1267 ЦК України).

Частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними (стаття 1278 ЦК України).

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Частиною першою статті 1280 ЦК України встановлено, якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (частини друга і третя статті 1272 цього Кодексу), вона підлягає перерозподілу між ними. Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність вимоги позивача про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за законом, у якому просив зазначити його спадкоємцем квартири, оскільки у спірних правовідносинах свідоцтв про право на спадщину за законом відповідачам не видавалося.

Свідоцтва про право на спадщину за законом на спірну квартиру нотаріусом відповідачам ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не видавалося, а тому відповідні доводи позовної заяви про видачу такого свідоцтва про право на спадщину є безпідставними та не підтверджуються, оскільки судом таких обставин не встановлено. У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо спірної квартири зазначено підставу набуття відповідачами права власності - рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 липня 2015 року у справі №344/12103/14-ц. Натомість, свої спадкові права на спірну квартиру вони реалізували на підставі судового рішення про визнання права власності на спадкове майно.

Суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення вимог позивача про визнання його спадкоємцем спірної квартири нарівні з іншими спадкоємцями ОСОБА_5 , тобто в 1/3 частці. Вказав на наявність спадкоємців щодо спадкового майна і про рівність їх часток у цьому майні.

Докази відмови ОСОБА_2 від спадщини (спірної квартири), усунення його від спадкування після смерті ОСОБА_5 в матеріалах справи відсутні.

Позивач вказував на своє право на спадкування 1/3 частини спірної квартири нарівні з іншими спадкоємцями і просив стягнути з відповідачів компенсацію вартості спадкового майна.

Задовольняючи таку вимогу, суд першої інстанції зазначив, що спадкове майно не збереглося у інших спадкоємців. Станом на цей час спірна квартира вже не перебуває у власності обох спадкоємців-відповідачів, оскільки ОСОБА_3 відчужив свою 1/2 частку на користь третьої особи ОСОБА_4 за оплатним договором.

З урахуванням таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що у спірних правовідносинах вимога позивача про стягнення компенсації вартості 1/3 частки спадкового майна з обох спадкоємців (відповідачів) є обґрунтованою та є ефективним і належним способом судового захисту.

Не заслуговують на увагу доводи апелянтки, що вимога ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на спадкове майно судом уже розглянута та у задоволенні такого позову уже відмовлено і рішення набрало законної сили.

Зі змісту мотивувальної частини судового рішення від 14.06.2022 у справі №344/12103/14, яке набрало законної сили вбачається, що судом було встановлено, що ОСОБА_2 звернувся до суду про визнання права власності на 1/2 частини цього майна, як спільної сумісної власності пережившого подружжя та 1/6 частини нарівні із спадкоємцями першої черги. На підтвердження вказаних вимог надав свідоцтво про шлюб зареєстроване між ним та померлою в окрузі ОСОБА_8 штат Іллінойс за законами США. Апостиль від 02 грудня 2010 року. При вказаних обставинах суд вважав, що квартира АДРЕСА_3 належала на праві особистої власності ОСОБА_5 , а доказів щодо спільної сумісної власності позивачем не надано, тому в позові про визнання права власності за ним на 4/6 частини квартири АДРЕСА_1 слід відмовити.

Що стосується його спадкування частки на рівні з іншими спадкоємцями, то позивач за зустрічним позовом такої вимоги не ставив, крім того, ним не оспорюється договір купівлі-продажу частки квартири, який укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Під час попередніх розглядів цієї справи позивач за зустрічним позовом неодноразово змінював свої вимоги, відмовлявся від них, просив залишити без розгляду. Тому на цей час немає підстав для задоволення його позову про визнання права власності.

Отже, підставами відмови ОСОБА_2 у задоволенні позовної вимоги про визнання права власності на 4/6 спірної квартири судом у справі №344/12103/14 зазначено відсутність підстав віднесення спірної квартири до об`єктів спільної сумісної власності подружжя (а відповідно, визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частку спірної квартири як спільної сумісної власності пережившого подружжя) та не заявлення позовних вимог про спадкування нарівні з іншими спадкоємцями.

Щодо зустрічного позову, суд у справі №344/12103/14 вказав, що такий не підлягає задоволенню за безпідставністю вимоги в одній частині, а в іншій частині позивач ОСОБА_2 неправильно визначився зі своїми вимогами та обрав невірний спосіб захисту.

Зміст вищевказаних підстав відмови ОСОБА_2 в позові у справі №344/12103/14 не дає суду підстави застосовувати відповідні процесуальні наслідки, пов`язані з існуванням аналогічного рішення між тими самими сторонами про самий предмет і з тих підстав, оскільки предмет та підстави у справі №344/12103/14 та в цій цивільній справі, що розглядається, є відмінними.

Доводи апелянтки про те, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з позовом і що судом першої інстанції не надано цьому належної правової оцінки спростовується таким. Судом першої інстанції вказано, що з цим позовом  ОСОБА_2  звернувся до суду в 12 грудні 2022 року. До цього часу, впродовж багатьох років між  ОСОБА_2  та відповідачами тривав судовий спір щодо дійсності його шлюбу зі спадкодавцем ОСОБА_5 . Позивач стверджував, що від результатів розгляду справи про визнання шлюбу недійсним залежало його право претендувати на спадкове майно, тобто підтвердити свій статус спадкоємця. Остаточне рішення суду у справі №344/12103/14-ц, яким ОСОБА_2  відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо частки спадкового майна у зв`язку з обранням невірного способу захисту, набрало законної сили 22 вересня 2022 року.

ОСОБА_2  протягом тривалого часу захищав свої спадкові права на спірну квартиру, оскільки відповідачі оспорювали це право у різний спосіб, вважали укладений між позивачем та їх матір`ю шлюб недійсним, що було предметом розгляду в судах різних інстанцій. З огляду на такі обставини, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що позивачу належить у спірному спадковому майні 1/3 частка, яка підлягає захисту у спосіб, обраний позивачем. Тому, на думку суду, позовну давність ним не пропущено, а його порушені права підлягають захисту і поновленню в ефективний спосіб.

Колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу посилання апелянтки, що стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 400 765 грн грошової компенсації за частку у спадковому майні, суд порушив норми матеріального права.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) зазначено, що положення ЦК України щодо прийняття спадщини спрямовані на захист прав усіх спадкоємців, які мають права на спадщину, та надають можливість кожному з них захистити своє право чи інтерес, навіть якщо строк на прийняття спадщини пропущено і спадщина вже розподілена між іншими спадкоємцями. Крім того, такі ж права має спадкоємець, якщо спадщина визнана відумерлою та перейшла до територіальної громади.

Зокрема, за змістом статті 1280 ЦК України, якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (частини друга і третя статті 1272 цього Кодексу), вона підлягає перерозподілу між ними. Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації. Якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі його продажу спадкоємець має право на грошову компенсацію.

Відтак спадкоємець, який із зазначених причин не зміг прийняти спадщину, яка була перерозподілена між іншими спадкоємцями або перейшла у власність територіальної громади як відумерла, має право на передачу йому належної частки спадщини в натурі, якщо спадщина збереглася, а у випадку неможливості такої передачі у зв`язку з тим, що спадщина не збереглася, або визнана відумерлою та відчужена територіальною громадою на користь іншої особи, має право на отримання лише грошової компенсації. Такий підхід до розв`язання проблем переходу прав на відумерлу спадщину застосовується законодавством задля захисту прав добросовісного набувача майна, що на час переходу прав на це майно не знав та не міг знати про наявність спадкоємців, що мають право на спадщину.

За змістом зазначеної норми право на отримання спадкового майна в натурі виникає у спадкоємця лише якщо майно, що було визнане відумерлою спадщиною, збереглося і не було відчужене територіальною громадою. Якщо ж воно було відчужене іншій особі за договором або не збереглося, то спадкоємець має право лише на компенсацію його вартості у грошовому еквіваленті. А відтак, застосовуючи аналогію закону й територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, або незбереження цього майна, на користь добросовісного набувача, має право на отримання лише грошової компенсації.

Тому вимога позивача про стягнення компенсації вартості 1/3 частки спадкового майна з обох спадкоємців (відповідачів) є обґрунтованою та становить ефективний та належний спосіб захисту.

Оскільки в протилежному випадку, за умови застосування такого способу захисту як стягнення компенсації з ОСОБА_3 , як спадкоємця, що відчужив свою частку у спадковому майні, та витребування відповідної частки (1/6) у спадкоємця ОСОБА_9 , не вирішить спір між сторонами, а тільки його ускладнить.

Вищевказаним спростовують доводи апелянта про те, що не підлягала застосуванню норма ст. 1280 ЦК України щодо спору ОСОБА_2 до ОСОБА_1 і те, що позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 є такими, що не підлягали задоволенню за неналежного способу судового захисту.

Верховним Судом у постанові від 03 серпня 2022 року у справі №756/13997/15 (справа про поділ майна подружжя) зазначено, що суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (пункту 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21).

Щодо розміру грошової компенсації спадкового майна, яка підлягала стягненню, то позивачем на його підтвердження надано Висновок №035/11-2022 експертного дослідження від 05.12.2022, проведений судовим експертом Максимчиним А.Д. (т.1, а.с.82-100). Висновком визначена середня дійсна ринкова вартість квартири за номером АДРЕСА_1 , яка на 24.11.2022 могла б становити 2 404 591 грн.

Середня дійсна ринкова вартість 1/3 частини квартири за номером АДРЕСА_1 станом на 24.11.2022 могла б становити 801 530 грн.

Інших висновків щодо питання вартості спірної квартири відповідачі не подавали, будь-яких заяв чи клопотань з цього приводу не заявляли. Судом першої інстанції вказано на те, що в ході розгляду справи сторона ОСОБА_1 щодо даного висновку експертного дослідження не заперечувала.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення. При вирішенні даної справи судом повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.

Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта.

Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

       п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 20 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 09 лютого 2024 року.

Суддя-доповідач:                                                        І.В. Бойчук

       Судді:                                                                        О.В. Пнівчук                                                                                        Є.Є. Мальцева