Постанова

Іменем України

22 січня 2019 року

м. Київ

провадження №22-ц/824/1252/2019

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач),

суддів: Махлай Л.Д., Шкоріної О.І.,

за участю секретаря Синявського Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну ОСОБА_1

на рішення Макарівського районного суду Київської області

в складі судді Мазки Н.Б.

від 01 серпня 2018 року

по справі №370/539/15-ц Макарівського районного суду Київської області

за позовом ОСОБА_2

до ОСОБА_1, ОСОБА_3

про стягнення боргу,

В С Т А Н О В И В:

В березні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до Макарівського районного суду Київської області з позовом про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 коштів за договором позики.

Позов обґрунтовано тим, що в 2005 році на прохання свого батька ОСОБА_1 за договором позики вона надала йому кошти у розмірі 10 000,00 грн та наприкінці 2006 року ОСОБА_1 разом зі своєю дружиною ОСОБА_3 взяв у неї в борг кошти у розмірі 215 000,00 доларів США, які не повернули.

В 2014 році вона дізналася про існування в Макарівському районному суді Київської області цивільної справи про поділ майна між її батьком ОСОБА_1 та його дружиною ОСОБА_3 Рішенням суду визнано право власності на Ѕ земельної ділянки та Ѕ будинку за ОСОБА_3 Вказала, вона не бажає фактично «дарувати» ОСОБА_3 цю частину майна, оскільки воно набуто за кошти, які передано нею у позику.

Позивачка, посилаючись на те, що під час укладання договорів позики ОСОБА_1 перебував у шлюбі з ОСОБА_3, та запозичені ним кошти витрачені в інтересах сім'ї, просила солідарно у рівних частках (саме так зазначено у позовній заяві) стягнути з відповідачів суму боргу за договорами позики у розмірі 5 979 070,80 грн, з яких 10 000,00 грн, отримані на купівлю земельної ділянки, та 215 000,00 доларів США (еквівалент в гривнях 5 969 070,80), отриманих для будівництва та облаштування будинку.

Крім цього, вказувала на те, що діями відповідача ОСОБА_3, яка всупереч домовленостей та взятих на себе зобов'язань щодо повернення коштів, намагається привласнити майно, яка набуте за запозичені кошти, та діями ОСОБА_1, який приховує такі дії ОСОБА_3, їй завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях та переживаннях, що є підставою для стягнення моральної шкоди, яку вона оцінює у 597 907,08 грн та просить солідарно у рівних частках стягнути з обох відповідачів.

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 01 серпня 2018 року позов задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 10 000,00 грн та 215 000,00 доларів США, що за офіційним курсом гривні до іноземних валют станом на день подання позову складає 5 969 070,80 грн. Вирішено питання про судові витрати та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 3 654,00 грн.

В частині позовних вимог до ОСОБА_3 відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, що призвело до ухвалення неправомірного рішення.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначав, що він у відповідності до вимог ст. 65 СК України несе спільний обов'язок з ОСОБА_3 щодо повернення грошових коштів за договором позики, які взято у борг під час перебування у шлюбі з ОСОБА_3, а тому рішення суду першої інстанції в частині відмови солідарного стягнення боргу з обох відповідачів є незаконним та необґрунтованим.

Вважав, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, стягнувши всю суму заборгованості лише з одного відповідача.

Судом не враховано, що земельна ділянка та будинок для придбання та будівництва яких позичалися грошові кошти, рішенням суду у спорі про поділ майна подружжя визнані спільною власністю подружжя та поділені між відповідачами в рівних частках.

Судом проігноровано наявність солідарної відповідальності подружжя при поверненні коштів за договором позики, з огляду на те, що ОСОБА_3 є обізнаною про боргові зобов'язання свого чоловіка, який взяв позику в інтересах сім'ї та особисто брала участь в отриманні грошових коштів.

Щодо порушення норм процесуального права вказував на те, що судом не дотримано положень закону щодо належного повідомлення відповідача у справі, та безпідставно стягнуто судовий збір, оскільки не враховано, що відповідач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору на підставі закону, так як є інвалідом 2 групи та особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії.

За вказаних обставин просив скасувати рішення Макарівського районного суду Київської області від 01 серпня 2018 року в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині рішення, яким солідарно стягнути суму боргу з обох відповідачів, та відмовити у стягненні судового збору з ОСОБА_1, а в іншій частині рішення залишити без змін.

Заперечуючи проти апеляційної скарги ОСОБА_3 подала відзив, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними.

Вказувала, що є необґрунтованими наведені в апеляційній скарзі доводи щодо отримання коштів в борг в інтересах сім'ї та повернення такого боргу солідарно відповідачами.

Також, вказувала, що надані позивачем розписки, які повторно складені за згодою ОСОБА_1, є неналежними доказами надання в борг коштів.

За наведених обставин, просила залишити без змін рішення суду першої інстанції як законне та обґрунтоване.

Позивачка своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористалася.

Відповідач - ОСОБА_3 в судовому засідання проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, просила залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення - без змін.

Позивачка, належним чином повідомлена про день, час та місце розгляду справи у відповідності до вимог ч. 11 ст. 128 ЦПК України, в судове засідання не з'явилася.

Відповідач - ОСОБА_1, належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явилися в судове засідання.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_3, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду оскаржено лише в частині щодо солідарного стягнення боргу за договором позики та розподілу судових витрат між сторонами. В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржено, в тому числі щодо стягнення моральної шкоди, а тому у відповідності до вимог ст. 367 ЦПК України судом апеляційної інстанції в цій частині не переглядається.

З позовної заяви вбачається, що між сторонами існує спір щодо позикових відносин.

Позикові відносини регулюються положеннями глави 71 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)

Поняття договору позики визначено статтею 1046 ЦК України, згідно з якою за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За змістом статті 205 ЦК України сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для кого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно із ч. 1 ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятись правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

За приписами статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першої статті 206 цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору незалежно від найменування документа, і зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 вказувала на те, що у 2005 році на прохання свого батька ОСОБА_1 на підставі договору позики вона надала йому грошові кошти в розмірі 10 000,00 грн, а також наприкінці 2006 року надала в борг ОСОБА_1 разом з дружиною ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 215 000,00 доларів США.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 07.02.2016 ОСОБА_1 складено повторно дві розписки про отримання в борг коштів, на вимогу позивачки ОСОБА_2, у зв'язку із втратою попередніх.

Згідно з першою розпискою від 17.02.2016 ОСОБА_1 у присутності його дружини ОСОБА_3 отримав в борг від ОСОБА_2 суму коштів у розмірі 215 000,00 доларів США, які він забрав після продажу об'єкту нерухомості, а саме: приміщення кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_1 на підставі того, що гроші від продажу зазначеного об'єкту належали ОСОБА_2 та є її особистою власністю.

З іншої розписки від 17.02.2016 вбачається, що ОСОБА_1 позивачкою надані в борг кошти у розмірі 10 000,00 грн для придбання земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2.

Судом першої інстанції також встановлено, що ОСОБА_1 повністю визнав позовні вимоги щодо стягнення боргу за договорами позики.

Ураховуючи наведені обставини та положення закону, колегія суддів вважає, що обставини, які мають значення для справи та які суд першої інстанції вважав встановленими при вирішенні справи, доведені.

Суд першої інстанції, встановивши факт невиконання ОСОБА_1 грошових зобов'язань за договором позики дійшов висновку про задоволення позовних вимог та стягнення боргу за договорами позики з ОСОБА_1

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, вважає його законним, обґрунтованим і таким, що відповідає обставинам справи та положенням матеріального закону.

Відповідач ОСОБА_1, звертаючись до суду з апеляційною скаргою, не заперечував факт отримання в борг коштів за договором позики та невиконання договору щодо повернення коштів.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо наявності правових підстав для стягнення боргу за договором позики.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду щодо відсутності правових підстав для солідарного стягнення боргу з обох відповідачів, з огляду на наступне.

Тлумачення ч. 4 ст. 202, ч. 2 ст. 626, ст. 1046 ЦК України дозволяє стверджувати, що договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення договору позики всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що за приписами ст. 65 СК України той з подружжя, який не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов'язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім'ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Разом з тим, як вбачається зі змісту позовної заяви між сторонами виник спір з приводу позикових правовідносин, тобто предметом позову є стягнення коштів за договором позики.

За приписами частини статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підстав доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а у відповідності до вимог статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах позовних вимог, що були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Слід зазначити, що у позикових відносинах не має значення на які цілі взяті кошти у позику.

Обставини, на які посилається апелянт, а саме факт отримання коштів за договорами позики в інтересах сім'ї та витрачання таких коштів в інтересах сім'ї, зокрема для придбання земельної ділянки та будівництва на ній житлового будинку, мають доводитися під час розгляду справи про визнання майна спільною власністю подружжя та його поділу, та не мають правового значення під час вирішення спору у позикових відносинах.

Оскільки спір не стосується сімейних правовідносин, також не мають правового значення і доводи апеляційної скарги, що під час надання коштів в борг ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у шлюбі та остання була присутня під час отримання ОСОБА_1 даних коштів.

Ураховуючи наведені обставини та положення закону, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав про задоволення позовних вимог в частині солідарного обов'язку відповідачів за договорами позики.

Доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права щодо належного повідомлення відповідача ОСОБА_1 спростовуються матеріалами справи (т. 2, а.с. 67).

Крім того, як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 01.08.2018 особисто звернувся до суду першої інстанції із заявою, в якій просив розглядати справу за його відсутності (т. 2, а.с. 71).

Разом з цим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги щодо відсутності правових підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_1 судового збору, враховуючи наступне.

Так, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції вирішив питання щодо стягнення судового збору, зокрема, стягнув з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача судовий збір у сумі 3 654,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч. 2 ст. 133 ЦПК України).

Згідно з пунктом 9 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю Iта IIгруп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з довідки Серія КИ - 1 від 10.06.2005 ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності з 17.06.2004 безстроково.

Наведені обставини свідчать про те, що ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору.

За приписами ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Проте, ухвалюючи рішення та вирішуючи питання про стягнення судового збору з ОСОБА_1, суд першої інстанції наведених вище обставин не з'ясував та положень закону не врахував.

Оскільки рішення суду в частині стягнення судового збору ухвалено з порушенням норм процесуального права, що в силу ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду в цій частині.

Беручи до уваги викладене, а також те, що в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 відмовлено, понесені ОСОБА_2 судові витрати на оплату судового збору у розмірі підлягають компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 376, 383, 384, 389 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 01 серпня 2018 року в частині стягнення судового збору з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у розмірі 3 654 грн 00 коп. - скасувати.

Судовий збір, сплачений ОСОБА_2, у розмірі 3 654 (три тисячі шістсот п'ятдесят чотири) гривні 00 копійок, компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Повний текст постанови складено 23 січня 2019 року.

Головуючий О.Ф. Мазурик

Судді Л.Д. Махлай

О.І. Шкоріна