Дата документу 23.01.2019 Справа № 2-677/2010

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 22-ц/807/632/19 Головуючий у 1-й інстанції: Кляшторний В.С.

Є.У.№ 2-677/2010 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2019 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

Головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Маловічко С.В.,

Гончар М.С.,

секретар: Кулабухова І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Кредитної спілки «Альянс Україна» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про розірвання кредитного догово­ру та стягнення заборгованості за кредитним договором,

за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 липня 2010 року,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2009 року Кредитна спілка «Альянс Україна» звернулася до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначала, що 28 грудня 2006 року між Кредитною спілкою «Альянс Україна» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 2078-06к, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 40 000 грн. та зобов'язався повертати його щомісячними платежами відповідно до графіку погашення кредиту та вносити проценти за його користування. Кредитні зобов'язання ОСОБА_3 забезпечені порукою ОСОБА_4, про що того ж дня був укладений договір поруки № 2078-06к. Посилаючись на те, що позичальник ОСОБА_3 свої зо­бов'язання за кредитним договором не виконав, станом на 30 вересня 2009 року має заборгованість у розмірі 474 118, 32 грн., із яких за тілом кредиту 39 800 грн., за процентами 44 552 грн. 32 коп., пеня на суму 389 766 грн., позивач просив про солідарне стягнення всієї суми боргу з позичальника і поручителя.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 липня 2010 року позов Кредитної спілки «Альянс Україна» задоволено. Розірвано кредитний договір № 2078-06к від 28 грудня 2006 року, укладений між Кредит­ною спілкою «Альянс Україна» та ОСОБА_3 Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь Кредитної спілки «Альянс Україна» 474118,32 грн. в рахунок від­шкодування заборгованості за кредитним договором № 2078-06к від 28 грудня 2006 року, визначеної станом на 30 вересня 2009 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з доведеності факту невиконання боржником та поручителем своїх зобов'язань за Кредитним договором та Договором поруки.

Ухвалою цього ж суду від 31 жовтня 2018 року заява ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення залишена без задоволення.

Ухвала суду мотивована тим, що заява про перегляд заочного рішення не містить доказів, які мають істотне значення для справи, а зводиться лише до заперечень проти позову, що не може бути самостійною підставою для перегляду заочного рішення.

В апеляційній скарзі про скасування судового рішення в частині солідарного стягнення кредитної заборгованості з поручителя і ухвалення нового про відмову у позові ОСОБА_4 в особі представника адвоката ОСОБА_5 вказує, що справу розглянуто за відсутності відповідача, яка не була обізнана про час і місце розгляду справи, оскільки за адресою, зазначеною у позовній заяві, вона не проживає з 2006 року, а за останнім відомим місцем її проживання, зазначеним у договорі поруки, повістки про виклик до суду їй не направлялися. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції допустився порушень вимог ст.551 ч.3 ЦК України і не звернув уваги на те, що розмір неустойки значно перевищує суму основного боргу. Судом порушені і норми ст.559 ч.4 ЦК України, оскільки на час звернення кредитора до суду строк дії поруки припинився. Просила застосувати строки позовної давності до вимог про стягнення пені, скасувати судове рішення в частині стягнення пені і солідарного стягнення заборгованості з неї як з поручителя.

У відзиві на апеляційну скаргу Кредитна спілка вказує, що про час і місце розгляду справи відповідачі були добре обізнані, на підтвердження чого матеріали справи містять відповідні письмові докази. Нарахування пені за порушення кредитних зобов'язань здійснено у відповідності з умовами кредитного договору, які були узгоджені як з позичальником, так і з поручителем. Щодо припинення поруки, то кредитор до закінчення строку договору у травні 2007 року звернувся до третейського суду, який задовольнив позов, проте Шевченківський районний суд м.Київа ухвалою від 23 вересня 2009 року відмовив у видачі виконавчого листа через ненадання третейським судом справи на вимогу суду. Відповідний позов до Шевченківського районного суду міста Запоріжжя був пред'явлений у листопаді 2009 року.

В засідання апеляційного суду представник кредитної спілки не з'явився, направив клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_6, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи, дослідивши додаткові докази, надані позивачем на вимогу апеляційного суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на такі обставини.

За положенням ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, ні які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною 7 ст.81 ЦПК України передбачено, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Встановлено, що 28 грудня 2006 року між Кредитною спілкою «Альянс Україна» та ОСОБА_3 укладено Кредитний договір №2078-06к, за яким спілка надала позичальнику 40 000 грн. строком на 12 місяців, тобто до 28 грудня 2007 року. Позичальник зобов'язався сплачувати не пізніше 28 числа наступного місяця плату за користування кредитом за попередній місяць (проценти) та частину основної суми згідно таблиці. Розмір процентів у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за договором становить 0, 1918% за день плюс один відсоток від суми кредиту, які сплачуються позичальником одноразово в день отримання кредиту. За порушення терміну повернення отриманого кредиту та прострочення сплати суми відсотків за користування кредитом більш як 30 календарних днів позичальник сплачує спілці пеню у розмірі 1 відсотка від загальної суми неповернутого кредиту за кожен день прострочення та штраф у розмірі 30% від суми неповернутого кредиту. При достроковому розірванні кредитного договору позичальник додатково крім пені сплачує штраф у розмірі 50% від загальної суми неповернутого кредиту (а.с.9-10).

З метою своєчасного і належного виконання ОСОБА_3 узятих на себе зобов'язань 28 грудня 2006 року між Кредитною спілкою «Альянс Україна» та ОСОБА_4 укладено Договір поруки №2078-06к, за умовами якого поручитель зобов'язався відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його боргових зобов'язань перед кредитною спілкою у повному обсязі як солідарний боржник. Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами умов договору (а.с.11).

Факт отримання ОСОБА_3 кредитних коштів підтверджується видатковим касовим ордером (а.с.12).

Із додаткових письмових доказів, наданих позивачем на виконання ухвали апеляційного суду від 19 грудня 2018 року, також вбачається, що позичальник ОСОБА_3 був прийнятий в члени Кредитної спілки «Альянс України» 28.12.2006 р., що підтверджується його заявою, протоколом №292 засідання правління спілки. Того ж дня ОСОБА_3 як членом кредитної спілки були сплачені обов'язкові пайовий і вступний внески (а.с.239-241).

За умовами кредитного договору усі спори, розбіжності, вимоги або претензії, що виникають з договору, у тому числі, що стосуються його виконання, порушення, припинення або недійсності, підлягають остаточному вирішенню одноособово суддею, який призначається головою суду, у постійно діючому Третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Альянс» у відповідності з регламентом третейського суду (а.с.9-10: п.8.3 договору).

У зв'язку із порушенням позичальником умов кредитного договору, кредитна спілка 11 квітня 207 року направила позичальнику і поручителю вимоги №№ 118/10, 119/10 про добровільне погашення заборгованості, які останніми не виконані, після чого у відповідності з п.8.3 кредитного договору у травні 2007 року звернулася до третейського суду про дострокове розірвання договору і стягнення заборгованості за кредитом.

Рішенням Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Альянс» від 14 червня 2007 року задоволено позов Кредитної спілки «Альянс Україна». Розірвано кредитний договір №2078-06ок від 28.12.2006р. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 і ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором, розмір якої станом на час ухвалення рішення становила 130 002, 80 грн., із яких за тілом кредиту 40 000 грн., за відсотками 26 002, 80 грн., за пенею 44 000 грн., штраф - 20 000 грн.

Вказане рішення третейського суду у примусовому порядку не виконувалося, оскільки ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 23 вересня 2009 року Кредитній спілці «Альянс» відмовлено у видачі виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_3, ОСОБА_4 заборгованості за кредитом з підстав, передбачених ч.8 п.8 ст.56 Закону України «Про третейські суди», - не надання третейським судом відповідної справи на вимогу суду (а.с.49).

Незважаючи на те, що суд відмовив кредитору у видачі виконавчого листа з примусового виконання рішення суду, ОСОБА_4 протягом червня 2007р. - квітня 2009р. здійснював платежі як на погашення кредиту, так і на погашення відсотків, а саме: на погашення тіла кредиту ним було сплачено 200 грн., на погашення відсотків - 20 500 грн. (а.с.13) .

Із доданого до позовної заяви розрахунку заборгованості вбачається, що кредитна спілка продовжувала нарахування відсотків і пені за договором, який розірвано рішенням третейського суду, станом на 30 вересня 2009 року заборгованість за кредитом становила 474 118, 32 грн., із яких за тілом кредиту у розмірі 39 800 грн., за процентами - 44 552,32 грн., за пенею 389 766 грн. (а.с.13- 14).

Вказана сума заборгованості була стягнута судом першої інстанції в солідарному порядку з боржника і поручителя на підставі ст.ст.554, 1054 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про кредитні спілки» кредитна спілка неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, об'єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та надання фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки. Абзацом третім ч. 1 ст. 21 цього Закону передбачено, що кредитна спілка відповідно до свого статуту надає кредити своїм членам на умовах їх платності, строковості та забезпеченості в готівковій та безготівковій формі.

Частиною 4 ст. 8 Закону України «Про кредитні спілки» передбачено, що ліцензуванню в кредитній спілці підлягає діяльність по залученню внесків (вкладів) членів кредитної спілки на депозитні рахунки, а також інші види діяльності відповідно до закону.

Згідно з ч. 3 ст. 5, п. 3 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» таким видом діяльності є надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів, до яких не відносяться внески членів кредитної спілки, що спрямовуються на формування капіталу кредитної спілки.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 23 Закону України «Про кредитні спілки» кошти, що належать членам кредитної спілки, використовуються для надання кредитів членам кредитної спілки, а у разі наявності тимчасово вільних коштів членів кредитної спілки - можуть розміщуватися спілкою на депозитних рахунках в установах банків, які мають ліцензію на право роботи з вкладами громадян, і в об'єднаній кредитній спілці, а також у державні цінні папери, перелік яких встановлюється уповноваженим органом.

Ліцензійними умовами провадження діяльності кредитних спілок з надання фінансових послуг, затверджених Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 02 грудня 2003 року №146, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25 грудня 2003 року за №1225/8546 (із змінами), які розроблені відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», визначено, що кредитна спілка для здійснення своєї діяльності з надання фінансових кредитів зобов'язана отримати лише ліцензію, а саме:

- для залучення внесків (вкладів) членів кредитної спілки на депозитні рахунки, використання таких коштів для надання їм кредитів - ліцензія на здійснення діяльності по залученню внесків (вкладів) членів кредитної спілки на депозитні рахунки;

- для надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів (кредитів банків, коштів інших установ та організацій) - ліцензія на здійснення діяльності кредитної спілки з надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів, крім внесків (вкладів) членів кредитної спілки на депозитні рахунки.

Отримання інших ліцензій кредитними спілками законодавством України не передбачено.

Кредитна спілка «Альянс України» має ліцензію Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України Серії АБ №294619 від 30.03.2006р, яка надала спілці право проводи діяльність по залученню внесків членів спілки на депозитні рахунки; проводити діяльність по фінансовому кредитуванню членів спілки за рахунок цих внесків (а.с.242).

Із письмових пояснень голови правління КС «Альянс Україна» вбачається, що надання кредитів здійснювалося виключно за рахунок залучених внесків (вкладів) членів кредитної спілки на депозитні рахунки (а.с.233-234).

Зважаючи на те, що позивач має ліцензію на здійснення діяльність по залученню внесків членів спілки на депозитні рахунки та по фінансовому кредитуванню членів спілки за рахунок цих внесків, він вправі нараховувати відсотки за користування кредитними коштами.

Проте, вирішуючи питання про розмір заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що рішенням третейського суду від 14.06.2007р. кредитний договір розірвано достроково, а отже нарахування кредитором відсотків за користування кредитними коштами і пені за порушення строків погашення кредиту після дострокового розірвання договору не відповідає вимогам закону.

Як вбачається із позовних вимог Банку, спір між сторонами стосується стягнення заборгованості за договором, а саме: заборгованості за тілом кредиту, відсотками та пенею після спливу передбаченого договором строку кредитування.

Поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.

Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.

У цій справі сторони визначили, що строк дії договору становить 12 місяців, а також термін щомісячного виконання зобов'язання - до 28 числа кожного місяця.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти.

Тобто, зобов'язання з надання кредиту, його повернення та сплати процентів є основним, а зобов'язання зі сплати штрафу та пені є додатковим до основного.

Позивач обов'язки за умовами договору виконав, надавши кредитні кошти відповідачеві. Останній зобов'язався за договором повертати кредит з процентами періодичними платежами з кінцевим терміном повернення до 28 грудня 2007 року.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, після настання терміну внесення чергового платежу за договором і після спливу строку кредитування зобов'язання простроченого боржника за договором не припиняється.

Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення до 28 грудня 2007 року.

Відтак, у межах строку кредитування до 28 грудня 2007 року відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами до 28 числа кожного місяця. Починаючи з 29 грудня 2007 року, відповідач мав обов'язок незалежно від пред'явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування. Разом з тим, звернувшись у травні 2007 року до третейського суду з позовом про дострокове розірвання кредитного договору і стягнення з позичальника всієї суми заборгованості в порядку ч.2 ст. 1050 ЦК України, кредитна спілка визнала строк виконання зобов'язання таким, що настав, отже після ухвалення відповідного рішення третейським судом, яким позов було задоволено, право кредитодавця нараховувати передбачені договором кредиту проценти за кредитом і пені припиняється.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

У правовому висновку Великої Палати Верховного Суду по справі №444/9519/12, провадження №14-10 цс 18 від 28 березня 2018 року зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Обов'язок по сплаті кредиту відповідач належним чином не виконував, внаслідок чого виникла заборгованість за кредитом, яка згідно рішенню третейського суду станом на 14 червня 2007 року (дату ухвалення відповідного рішення) становила: за тілом кредиту 40000 грн., за відсотками 26 002, 80 грн., за пенею 44 000 грн., за штрафами 20 000 грн. (а.с.236).

Після ухвалення рішення третейським судом позичальник здійснював погашення кредиту, а саме з 30.06.2007 по 30.09.2009 р. ним було сплачено 200 грн. на погашення тіла кредиту та 20 500 грн. на погашення відсотків за користування кредитом.

Вимоги про стягнення штрафів у цій справі кредитна спілка не заявляла.

Відтак, залишок неповернутого кредиту становить 39 800 грн. за тілом кредиту, за відсотками 5 502, 80 грн., а всього 45 302, 8 грн. основного зобов'язання, а також за пенею 44 000 грн.

Задовольняючи позов і стягуючи з позичальника всю заборгованість, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що нарахування позивачем на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України передбачених договором процентів після розірвання кредитного договору на підставі рішення третейського суду є неправомірним, а тому законних підстав для стягнення з позичальника на користь кредитної спілки процентів і пені, нарахованих після 14 червня 2007 року, суд першої інстанції не мав.

За вказаних обставин оскаржуване рішення на підставі ст.ст. 367 ч.4, 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову і солідарне стягнення з боржника і поручителя заборгованості за кредитним договором в загальному розмірі 89 302, 80 грн., із яких за тілом кредиту 39 800 грн., за відсотками 5 502, 80 грн., за пенею 44 000 грн.

Доводи апеляційної скарги про припинення поруки є безпідставними.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Згідно із частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, установлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора на задоволення його вимог. Останнє означає, що строк поруки належить до преклюзивних строків, основна властивість яких, крім того, що їх сплив, на відміну від строків позовної давності, припиняє суб'єктивне право, полягає в тому, що вони не можуть бути призупинені, перервані чи відновлені. Такі строки також не можуть бути змінені за домовленістю сторін договору та їх настання припиняє права кредитора та обов'язок боржника за договором.

Умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов'язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя

Правила частини четвертої статті 559 ЦК України встановлюють припинення поруки як за договором із визначеним строком дії поруки, так і за договорами, в яких строк дії поруки або строк основного зобов'язання встановлений не був.

Припинення поруки зі спливом строку, установленого в договорі поруки, означає, що кредитор позбавляється можливості звернутись із вимогою до поручителя про виконання його зобов'язання за договором поруки у зв'язку з припиненням такого зобов'язання поручителя.

За змістом речення першого та третього зазначеної статті кредитор повинен встигнути звернутись до поручителя з вимогою про виконання останнім свого обов'язку за договором поруки, у тому числі в примусовому порядку.

Разом із тим, за змістом другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України у разі, якщо строк договору поруки не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить до поручителя вимоги.

Правова природа зобов'язання у всіх випадках, передбачених статтею 559 ЦК України, є тотожною.

Вимога кредитора до поручителя полягає в реальному виконанні зобов'язання за боржника, оскільки така вимога може бути заявлена лише в разі невиконання боржником своїх зобов'язань та настання строку виконання основного зобов'язання.

Виходячи з тотожної природи зобов'язань, які регулюються реченнями першим і третім частини четвертої статті 559 ЦК України та реченням другим частини четвертої цієї статті, правову конструкцію частини четвертої статті 559 ЦК України, викладену в одному абзаці, ототожнює правову природу усіх зобов'язань, преклюзивність строку дії договору поруки, необхідно дійти висновку, що такою вимогою може бути лише позов, заявлений кредитором до поручителя в судовому порядку, оскільки пред'явлення іншої вимоги суперечить правовій природі поруки як строкового зобов'язання.

Відповідно на вказані строки не поширюється положення частини п'ятої статті 267 ЦК України про захист судом порушеного права у разі, коли строк позовної давності пропущений із поважних причин.

Отже, сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, так само як закінчення строку, установленого договором поруки, та закінчення одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся до поручителя з позовом.

Разом із тим позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). При цьому відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Якщо договір поруки припинився (у тому числі й на підставі непред'явлення кредитором відповідної вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання), інститут позовної давності застосовано бути не може, тому що всі права та обов'язки сторін за цим договором слід вважати припиненими.

Отже, непред'явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов'язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов'язанням.

Також треба зазначити, що звернення до суду після спливу передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку не є підставою для відмови в позові у зв'язку зі спливом строку позовної давності, а є підставою для відмови в позові у зв'язку з припиненням права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя.

Вказані правові висновки викладені у постановах Верховного суду України від 10 вересня 2014 р. у справі №-6-32 цс14, від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 29 березня 2017 року у справі № 6- 3087цс16 та в інших.

Зважаючи на те, що з відповідною вимогою про розірвання кредитного договору і дострокове стягнення усієї заборгованості кредитна спілка звернулася до третейського суду у травні 2007 року, тобто в межах шестимісячного строку, до суду загальної юрисдикції з вимогою про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду - в липні 2007 року, з відповідним позовом у цій справі - у листопаді 2009 року, тобто одразу після відмови суду видати виконавчий лист, доводи поручителя про припинення поруки не відповідають фактичним обставинам справи.

Відповідні вимоги про стягнення заборгованості з позичальника і з поручителя пред'явлені кредитної спілкою як в межах строку дії поруки, так і в межах строків позовної давності, які у відповідності до правил ст. 264 ЦК України переривалися у зв'язку із зверненням кредитора до третейського суду і частковим виконанням позичальником свого обов'язку з погашення кредиту до квітня 2009 року.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, що при пред'явленні позову кредитна спілка сплатила 1 820 грн. судового збору і витрат на ІТЗ. За подання апеляційної скарги поручитель сплатила 2 550 грн. Позов кредитної спілки задоволено частково, а тому у відповідності до ст. 142 ЦПК України вона має право на компенсацію за рахунок відповідачів на суму 342, 81 грн. Апеляційна скарга ОСОБА_4 також задоволена частково, відповідач має право на компенсацію понесених нею судових витрат зі сплати судового збору за рахунок відповідача пропорційно частці від задоволених вимог апеляційної скарги на суму 2 069, 70 грн., а з урахуванням взаємозаліку - на суму 1 726, 89 грн.

Керуючись ст. ст.374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 липня 2010 року по цій справі скасувати.

Позов Кредитної спілки «Альянс України» задовольнити частково.

Стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь кредитної спілки «Альянс Україна» заборгованість за кредитним договором «2078-06 к від 28 грудня 2006 року в загальному розмірі 89 302, 80 грн., із яких за тілом кредиту 39 800 грн., за відсотками 5 502, 80 грн., за пенею 44 000 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Кредитної спілки «Альянс Україна» на користь ОСОБА_4 1 726, 89 грн. компенсації судових витрат за сплати судового збору у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повний текст постанови складено і підписано 24 січня 2019 року.

Головуючий:

Судді: