ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

22 січня 2019 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 742/3180/18

Головуючий у першій інстанції - Коваленко А. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/176/19

головуючої - судді Шитченко Н.В.,

суддів Бобрової І.О., Висоцької Н.В.,

із секретарем Зіньковець О.О.,

позивач ОСОБА_2,

відповідач товариство з обмеженою відповідальністю «Прилуцьке

хлібоприймальне підприємство»,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Прилуцьке хлібоприймальне підприємство» на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 13 листопада 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Прилуцьке хлібоприймальне підприємство» про стягнення компенсації за невикористану відпустку та компенсації заборгованості середнього заробітку за час затримки заробітної плати,

місце ухвалення рішення суду - м. Прилуки,

дата складання повного тексту рішення суду - 14 листопада 2018 року.

У С Т А Н О В И В:

У вересні 2018 року ОСОБА_2 звернулась з позовом до ТОВ «Прилуцьке ХПП», в якому просила стягнути з відповідача на її користь 14416,38 грн компенсації за невикористану щорічну відпустку та середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у сумі 9554,74 грн.

У мотивування своїх вимог зазначила, що з 01 липня 2010 року вона працювала на підприємстві вантажником, а 10 серпня 2018 року - звільнена за угодою сторін. При звільненні відповідач не провів з нею повного розрахунку, зокрема не виплатив компенсацію за невикористану відпустку за 54 календарні дні у сумі 14416,38 грн. У позасудовому порядку вирішити спірне питання керівництво ТОВ «Прилуцьке ХПП» не погоджується.

Рішенням від 13 листопада 2018 року Прилуцький міськрайонний суд позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнив частково. Стягнув з ТОВ «Прилуцьке ХПП» на користь позивача 11574,68 грн компенсації за невикористану щорічну відпустку. В іншій частині позовних вимог відмовив. Вирішив питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ТОВ «Прилуцьке ХПП», посилаючись на незаконність і необґрунтованість судового рішення через неповне встановлення обставин, які мають значення для справи, просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволених вимог та постановити нове, яким у задоволенні вимоги про стягнення компенсації за невикористану відпустку повністю відмовити.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції помилково прийняв до уваги неналежний доказ - надане «Положення про відпустки працівникам ТОВ «Прилуцьке ХПП», яке було видане кадровою службою ТОВ «ВО «Хліб Прилуччини», проте у самого відповідача такий документ відсутній.

Представник відповідача наголошує на тому, що судом не були враховані положення ч. 2 ст. 8 ЗУ «Про відпустки», згідно з якими конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором.

Зазначає, що позивач за період роботи на підприємстві мала право на 195 календарних днів відпустки, а загальна кількість використаної нею відпустки становить 200 днів, отже, права на компенсацію за невикористану відпустку ОСОБА_2 не має.

Позивачем відзив на апеляційну скаргу у встановлений термін не подавався.

22 січня 2019 року через канцелярію суду відповідачем подано клопотання про відкладення судового розгляду з мотивів неотримання товариством на час розгляду даної справи у суді апеляційної інстанції відзиву позивача на апеляційну скаргу та запитуваної від Управління праці та соціального захисту населення інформації. На думку колегії суддів, вказане клопотання не підлягає задоволенню через відсутність визначених цивільно-процесуальним законодавством підстав для відкладення судового розгляду. Так, відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Наведене клопотання взагалі жодного обґрунтування щодо неподання доказів до суду першої інстанції не містить, а відзив на апеляційну скаргу, як вказувалось вище, ОСОБА_2 не подавався.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з приписами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення з ТОВ «Прилуцьке ХПП» компенсації за невикористану щорічну відпустку, суд першої інстанції виходив з того, що наявність у позивача саме 52 невикористаних днів щорічної відпустки підтверджується особовою картою форми П-2, в якій зазначаються періоди надання відпустки працівнику. Суд зазначив, що надані ТОВ «Прилуцьке ХПП» у доповненні до відзиву розрахунки щодо відсутності у позивача невикористаної відпустки необґрунтовані та не підтверджені належними доказами.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки заробітної плати, районний суд вказував на відсутність у відповідача первинних бухгалтерських та кадрових документів, що унеможливило проведення підприємством виплат сум, належних працівникові в день звільнення.

Судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки заробітної плати не оскаржується, тому, відповідно до положень ст. 367 ЦПК України, апеляційним судом в цій частині не переглядається.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині задоволених вимог, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.

У справі встановлено, що наказом директора ТОВ «Прилуцьке ХПП» від 01 липня 2010 року № 2-к ОСОБА_2 була прийнята на роботу вантажником з 01 липня 2010 року, згідно з контрактом, з випробувальним терміном 3 місяці, з виплатою заробітної плати відповідно до штатного розпису (а.с. 6-9).

Наказом в.о. директора ТОВ «Прилуцьке ХПП» про надзвичайні обставини № 1-В від 20 серпня 2018 року зобов'язано виплатити заробітну плату всім працівникам за фактично відпрацьований час в період з 01 по 10 серпня 2018 року в розмірі мінімальної заробітної плати (а.с. 26). У додатку № 1 до вказаного наказу викладений Порядок відновлення первинної кадрової документації, пунктом 3 якого зобов'язано відновити особові картки працівників та бухгалтерські звіти для подальшої можливості вирахувати кількість днів невикористаної відпустки та суму компенсації (а.с. 27).

Згідно з наказом ТОВ «Прилуцьке ХПП» від 30 серпня 2018 року № 13-к ОСОБА_2 було звільнено з посади вантажника за угодою сторін з 10 серпня 2018 року відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України (а.с. 10). Цим же наказом вирішено провести працівнику відповідні нарахування.

10 вересня 2018 року ОСОБА_2 направила на ім'я в.о. директора ТОВ «Прилуцьке ХПП» претензію з вимогою провести з нею остаточний розрахунок при звільненні та сплатити середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку (а.с. 11).

Відповідно до особової картки (типова форма П-2) працівника ТОВ «Прилуцьке ХПП» ОСОБА_2 та наказів № 1/1-к від 17 січня 2011року, № 87-к від 26 грудня 2011 року, № 81-к від 21 серпня 2012 року, № 9-к від 23 січня 2013 року, № 50-к від 30 квітня 2013 року, № 120/3-к від 29 серпня 2013 року, № 129/1-к від 06 вересня 2013 року, № 42-к від 25 квітня 2014 року, № 93-к від 04 серпня 2014 року, № 128-к від 15 жовтня 2014 року, № 57-к від 26 квітня 2016 року, № 84-к від 30 червня 2016 року, № 26-к від 15 лютого 2017 року, № 92/1-к від 15 червня 2017 року, № 24-к від 09 лютого 2018 року останній надавалися відпустки за період з 01 липня 2010 року (дата призначення на посаду) по 10 серпня 2018 року (дата звільнення) в загальній кількості 200 календарних днів (а.с. 14, 46-63).

Згідно з розрахунком заборгованості, що наданий ОСОБА_2, її середньоденна заробітна плата за останній календарний рік за час роботи на ТОВ «Прилуцьке ХПП» складає 266,97 грн, компенсація відпустки за 54 календарних днів становить 14416,38 грн (а.с. 15).

Розмір середньоденної заробітної плати позивача стороною відповідача не оспорювався.

Звернувшись до суду з вимогою про стягнення компенсації за невикористану відпустку, ОСОБА_2 вказувала, що при її звільненні відповідач не провів з нею повного розрахунку по наведеній у позові виплаті.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 83 КЗпП України та ч. 1 ст. 24 ЗУ «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки.

Положенням Про відпустки працівникам ТОВ «Прилуцьке ХПП» за умовами праці та за особливий характер праці встановлена для вантажника тривалість основної відпустки 24 календарних дні та додаткової відпустки 7 календарних днів (а.с. 45).

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 23 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13, розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі ст. 83 КЗпП України вона може бути стягнута на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки, тільки в разі звільнення його з роботи. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

За замістом положень ст.ст. 77, 78, 81 ЦПК України належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Проаналізувавши у повній мірі вищенаведені норми та вивчивши матеріали справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення вимоги про стягнення компенсації за невикористану відпустку, оскільки роботодавцем не був дотриманий встановлений трудовим законодавством порядок виплати такої компенсації при звільненні працівника.

Так, ОСОБА_2 пропрацювала на підприємстві з 01 липня 2010 року по 10 серпня 2018 року, а всього 8 років 1 місяць 9 днів. Виходячи з того, що позивач має право на основну щорічну відпустку строком 24 календарні дні та додаткову 7 календарних днів, враховуючи її загальний стаж роботи, суд першої інстанції правильно визначив, що ОСОБА_2 за період роботи на підприємстві мала право на 252 календарні дні відпустки.

Фактично доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивач не мала права на додаткову відпустку терміном 7 днів, оскільки оригінал Положення про відпустки працівникам ТОВ «Прилуцьке ХПП» за умови праці та за особливий характер праці у відповідача відсутній, а конкретна тривалість такої відпустки встановлюється колективним чи трудовим договором. Разом із тим, доводи апеляційної скарги про відсутність у відповідача наведеного вище Положення не може бути підставою для відмови у задоволенні вимоги про стягнення компенсації за невикористану відпустку, зважаючи на наступне.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір по суті, оцінював надані обома сторонами докази щодо предмету спору у сукупності. Так, з особової картки, що була додана ОСОБА_2 до позовної заяви, оригінал якої був оглянутий судом першої інстанції в ході розгляду справи, вбачається, що позивачу протягом всього періоду роботи щороку надавалась відпустка загальною кількістю 31 календарний день. Відсутність цієї картки на час розгляду справи у відповідача не свідчить про те, що її не існувало взагалі, або про неправильність чи неповноту відображеної у ній інформації. Так, за змістом положення затвердженого 01 липня 2010 року як директором ТОВ «Прилуцьке ХПП» Ткалич Ю.В., так і головою Ради трудового колективу ТОВ «Прилуцьке ХПП» Бережняк Г.М., передбачено для вантажника як 24 календарні дні основної відпустки, так і 7 календарних днів - додаткової.

Указане відповідає наданим вже стороною відповідача копіям наказів про надання відпусток за період з 2010 року по 2017 рік, за якими щороку ОСОБА_2 отримувала відпустку терміном 31 календарний день. Так, наказ від 15 червня 2017 року № 92/1-к (але не виключно) містить інформацію про надання позивачу щорічної чергової відпустки терміном 31 календарний день (24 основної та 7 додаткової) за період з 01 липня 2015 року по 30 червня 2016 року. Про надання позивачу щорічної додаткової відпустки свідчать також накази відповідача від 17 січня, 26 грудня 2011 року №№ 1/1-к та 87-к та 21 серпня 2012 року № 81-к (що охоплюють період з 01 липня 2010 року по 30 червня 2011 року), 15 лютого 2017 року № 26-к (а.с. 61) тощо.

Стороною відповідача не надано доказів на підтвердження того, що за період 2017-2018 років умови надання відпусток працівникам були змінені.

При цьому, подаючи відзив на позовну заяву у суді першої інстанції (а.с. 24-25), товариство вказувало, що не має на меті ухилятись від сплати компенсації за невикористану відпустку, зазначаючи лише, що не може відновити відповідну кадрову та бухгалтерську документацію, тобто фактично визнавало відповідний борг. Проте, доводи апеляційної скарги свідчать вже про те, що права на заявлену компенсацію позивач не має. Разом із тим, інформації про відмову від визнання відповідачем вказаних обставин у порядку, визначеному ЦПК України, матеріали даної цивільної справи не містять.

Отже, апеляційний суд вважає, що наведені вище наявні у матеріалах справи докази у сукупності, які не були спростовані стороною відповідача в ході судового розгляду, свідчать про правильність висновків суду щодо визначення кількості днів, за які має бути здійснена компенсація ОСОБА_2

За період з 01 липня 2010 року по 10 серпня 2018 року позивач використала в загальній кількості 200 календарних днів відпустки, таким чином невикористана частина основної та щорічної відпустки за відпрацьований період становить 52 календарних днів, як правильно зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні, а не 54, як про це зазначає в позові ОСОБА_2

Розрахунок компенсації за невикористану відпустку проведений судом першої інстанції у відповідності до постанови КМУ «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100, яка складає 11574,68 грн.

Виходячи з викладеного, апеляційний суд погоджується з висновком районного суду про те, що роботодавцем не був дотриманий встановлений трудовим законодавством порядок виплати компенсації за невикористану відпустку при звільненні працівника, а отже суд, з урахуванням приписів ст.ст. 47, 83, 116 КЗпП України, ст.ст. 4, 6, 8 ЗУ «Про відпустки», правильно стягнув з відповідача на користь ОСОБА_2 11574,68 грн компенсації за невикористану щорічну відпустку.

Ураховуючи наведені обставини, апеляційний суд приходить до висновку про те, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на відповідних положеннях законодавства, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Прилуцьке хлібоприймальне підприємство» залишити без задоволення, а рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 13 листопада 2018 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 24 січня 2019 року.

Головуючий: Судді: