КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 761/24810/14-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/2076/2019

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2019 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача Слюсар Т.А.,

суддів: Панченка М.М., Семенюк Т.А.

за участю секретаря судового засідання Макаренко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 червня 2018 року у складі судді Волошина В.О.,

у справі за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, 3-я особа: ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки,-

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2013 року публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (надалі - ПАТ «УкрСиббанк») звернулося у суд із позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позов обґрунтовано тим, що 13 липня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, згідно з яким банк надав позичальнику кредит в сумі 430 000 дол. США, а останній прийняв вказані кредитні кошти та зобов'язався належним чином їх використовувати та повернути банку кредит у порядку і на умовах, визначених у договорі.

В забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за кредитним договором, між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 13 липня 2006 року було укладено договір іпотеки, відповідно до якого ОСОБА_2 передав у іпотеку банку трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 109,7 кв.м., житловою площею 73,2 кв.м., та машиномісце в цьому ж будинку, загальною площею 10,2 кв.м.

Оскільки позичальник не виконав узятих на себе зобов'язань, банк вимогою від 20 березня 2013 року визнав строк повернення кредиту в повному обсязі таким, що настав достроково. Станом на 02 вересня 2013 року загальна заборгованість по договору кредиту складала 646 766, 18 дол. США, що еквівалентно 5 169 602 грн. 08 коп.

Посилаючись на те, що зобов'язання позичальником виконані не були, позивач, з урахуванням уточнень, просив :

звернути стягнення на предмети іпотеки за договором іпотеки №32-8АУ/07-2006И від 13 липня 2006 року (надалі - договір іпотеки), а саме: трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 109,7 кв.м., житловою площею 73,2 кв.м., та машиномісце за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 10,2 кв.м., встановити спосіб реалізації майна - шляхом проведення прилюдних торгів, визначити початкову ціну предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) та з вартості реалізації предмета іпотеки задовольнити вимоги позивача за кредитним договором № 32- 8АУ/07-2006И від 13 липня 2006 року (надалі - кредитний договір) в розмірі 5169602 грн. 08 коп. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь судові витрати.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15 червня 2018 року позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на неповне з'ясування обставин справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права та просить скасувати рішення суду першої інстанції, з постановленням по справі нового рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що звернення стягнення на спірне майно вже відбулося в рамках процедури банкрутства ОСОБА_2 на відповідному аукціоні, якій по теперішній час не визнаний у судовому порядку недійсним, результати його не скасовані.

Відповідач просить задовольнити апеляційну скаргу, при цьому посилаючись на те, що при винесенні оскаржуваного рішення не було враховано наступне:

1) що визнання боржника банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів, відчуження майна, переданого в заставу або іпотеку, при проведенні ліквідаційної процедури боржника (торги/аукціон), здійснюється виключно в порядку, визначеному Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а отже, Закони України «Про заставу» та «Про іпотеку» не підлягають застосуванню;

2) що скасування Постанови господарського суду про визнання фізичної особи - підприємця банкрутом не тягне за собою автоматичного поновлення застави чи іпотеки відносно до майна, яке було реалізоване під час аукціону з продажу майна банкрута;

3) що положеннями Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не передбачено згоди заставо- або іпотекодержателя на відчуження предмета іпотеки за договором, який укладається при ліквідаційній процедурі боржника, яка здійснюється в рамках справи про банкрутство;

4) що якщо записи про обтяження майна іпотекою виключено з Реєстру, то майно не вважається предметом іпотеки і тому звернення стягнення на таке майно у порядку ст. 23 Закону України «Про іпотеку» не правомірно;

5) що якщо аукціон, на підставі якого проводилася реалізація спірного іпотечного майна, не був визнаний судом недійсним, то відсутні підстави для поновлення іпотеки.

Колегія суддів, вислухавши представника ПАТ «УкрСиббанк», яка просила апеляційну скаргу відхилити, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.

Як убачається з матеріалів справи, 13 липня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, згідно з яким банк надав позичальнику кредит у розмір 430 000 дол. США, а останній зобов'язався повернути кредит і сплатити проценти в порядку і на умовах, визначених договором (а.с.22-26 т.1).

На забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором між банком та боржником, 13 липня 2006 року було укладено договір іпотеки, відповідно до якого останній передав в іпотеку банку трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 та машиномісце в підземному автопаркінгу вказаного будинку (а.с.32-33 т.1).

Відповідно до наданого позивачем розрахунку, внаслідок невиконання боржником зобов'язань з повернення кредиту та сплати процентів за кредитним договором виникла заборгованість, яка станом на 02 вересня 2013 року складала 646766,18 дол. США, що в гривневому еквіваленті відповідало 5169602 грн. 08 коп. (а.с.219 т.1).

Постановою Господарського суду Одеської області від 14 лютого 2012 року фізичну особу - підприємця (ФОП) ОСОБА_2 визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру (а.с.34 т.1).

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21 червня 2012 року затверджено реєстр вимог кредиторів до ФОП ОСОБА_2 на загальну суму 218500749,1 грн., у тому числі грошові вимоги ПАТ «УкрСиббанк» на загальну суму 15137041 грн. 57 коп. (а.с.36-39 т.1).

Ухвалою цього ж суду від 21 червня 2012 року скасовано обтяження нерухомого майна банкрута - ФОП ОСОБА_2 та виключено записи з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (а.с.40-45 т.1).

В подальшому, 16 серпня 2012 року ліквідатором ФОП ОСОБА_2 було проведено аукціон з реалізації спірного майна ФОП ОСОБА_2 За підсумками торгів між ФОП ОСОБА_2 в особі ліквідатора ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договори купівлі-продажу квартири вищезазначених квартири та машиномісця, які в подальшому були продані відповідачу ОСОБА_1 (а.с.156-166, 203-210 т.1).

Постановою Вищого господарського суду України від 25 грудня 2012 року було скасовано постанову Господарського суду Одеської області від 14 лютого 2012 року, провадження у справі про банкрутство ФОП ОСОБА_2 припинено (а.с.50-53 т.1).

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28 лютого 2013 року скасовано заходи, вжиті ухвалою цього ж суду від 21 червня 2012 року, та відновлено записи щодо обтяження іпотекою нерухомого майна ОСОБА_5, в тому числі за договором іпотеки від 13 липня 2006 року (а.с.54 т.1).

Районний суд, розглядаючи спір, з достатньою повнотою з'ясував обставини справи, зібраним доказам дав належну оцінку й дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав до задоволення позову.

Твердження апеляційної скарги про те, що звернення стягнення на спірне майно вже відбулося в рамках процедури банкрутства ОСОБА_2 на відповідному аукціоні, якій по теперішній час не визнаний у судовому порядку недійсним, результати його не скасовані, колегія суддів визнає такими, що не заслуговують на увагу, враховуючи таке.

Відповідно до статті 599 ЦК України) зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Змістом частин першої, другої статті 590 ЦК України визначено порядок дій заставодержателя (іпотекодержателя) щодо захисту свого права у разі, коли основне зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін). У такому разі заставодержатель набуває право звернення до суду з позовною заявою про звернення стягнення на предмет застави.

За змістом статті 11 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання в межах вартості предмета іпотеки.

Перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи регулюється статтею 23 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що в разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Підстави припинення іпотеки передбачено статтею 17 Закону України «Про іпотеку», до яких, зокрема, належать: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізація предмета іпотеки; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрата переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(у редакції, яка була чинною на час спірних правовідносин), з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної комісії скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обтяження щодо розпорядження майном такого боржника.

Співвідношення зазначених положень законодавства дає змогу дійти висновку про те, що Закон України «Про іпотеку» є спеціальним законом щодо урегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, а положення статті 17 Закону України «Про іпотеку» містить виключний перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у статті 593 ЦК України.

За змістом зазначених норм іпотека не припиняється при переході прав на іпотечне майно, якщо не наступили обставини, визначені законом, зокрема статтею 17 Закону України «Про іпотеку» або статтею 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». При цьому факт реалізації іпотечного майна (стаття 17 Закону «Про іпотеку») припиняє іпотеку лише за умови дотримання положень статей 23та 11цього Закону.

Разом з тим відповідно до частини четвертої статті 42 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» майно банкрута, що є предметом забезпечення, не включається до складу ліквідаційної маси і використовується виключно для задоволення вимог кредитора за зобов'язаннями, які воно забезпечує. Продаж майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється в порядку, передбаченому цим Законом, виключно за згодою кредитора, вимоги якого воно забезпечує, або суду. Кошти, що залишилися після задоволення забезпечених вимог та покриття витрат, пов'язаних з утриманням, збереженням та продажем предмета забезпечення, підлягають включенню до складу ліквідаційної маси.

За змістом статті 45 цього Закону вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.

Отже, аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що у випадку реалізації майна банкрута, яке було передано в іпотеку, кошти від такої реалізації спрямовуються на задоволення вимог кредитора за зобов'язаннями, які воно забезпечує, залишок після забезпечення вимог кредитора та витрат включається до ліквідаційної маси, а зобов'язання перед кредитором вважається погашеним. Зазначена норма права стосується реалізації майна саме банкрута, а не будь-якого іншого майна, переданого в іпотеку.

За таких умов у зв'язку з припиненням основного зобов'язання погашенням припиняється і похідне зобов'язання у вигляді іпотеки майна, яке належало банкруту.

Разом з тим відповідно до статті 16 ЦК України способом захисту порушеного права є відновлення становища, яке існувало до порушення. Відтак скасування судового рішення, на виконання якого реалізовувалось майно, та відновлення становища, яке існувало до його ухвалення, є способом захисту порушеного таким рішенням прав.

Оскільки реалізація майна, переданого в іпотеку, відбулась за процедурою, встановленою для визнання особи банкрутом у порядку ліквідаційної процедури, започаткованої на підставі судового рішення, то скасування відповідного судового рішення поновлює усі припинені у ліквідаційній процедурі правовідносини, зокрема правовідносини, у забезпечення яких було укладено договір іпотеки, з відновленням усіх прав та обов'язків сторін цього договору.

Встановлено, що предметом іпотеки було майно, яке належало ОСОБА_2 та яке забезпечувало кредитні зобов'язання перед ПАТ «УкрСиббанк», при чому не ФОП ОСОБА_2- банкрута, а його засновника ОСОБА_2

Крім того, постановою Вищого господарського суду України від 25 грудня 2012 року було скасовано постанову Господарського суду Одеської області від 14 лютого 2012 року, провадження у справі про банкрутство ФОП ОСОБА_2 припинено (а.с.50-53 т.1), а ухвалою Господарського суду Одеської області від 28 лютого 2013 року скасовано заходи, вжиті ухвалою цього ж суду від 21 червня 2012 року, та відновлено записи щодо обтяження іпотекою нерухомого майна ОСОБА_5, в тому числі за договором іпотеки від 13 липня 2006 року (а.с.54 т.1).

За таких обставин, остільки банкрутство ФОП було припинено, а отже іпотека фактично є поновленою і до нового власника, відносно придбаного в ліквідаційній процедурі іпотечного майна, перейшли всі обов'язки по зобов'язанню, то відповідно до статті 17 Закону України «Про іпотеку» підстав для припинення іпотеки немає, у зв'язку з чим доводи апеляційної скарги у вказаній частині є безпідставними.

Встановлено, що рішення суду першої інстанції ухвалено у відповідності до правового висновку від 26 жовтня 2016року, викладеного Верховним Судом України саме по вказаній справі (а.с.330-337 т.2).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Викладені у рішенні висновки відповідають обставинам справи та долученим до справи доказам. Норми матеріального й процесуального права районним судом застосовано правильно.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з моменту складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 22 січня 2019 року.

Суддя-доповідач:

Судді: