- Представник позивача: Білоцерковець Юлій Сергійович
- Відповідач (Боржник): Головне управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області
- Позивач (Заявник): Титичко Ніколетта Михайлівна
- Відповідач (Боржник): Головне управління ДФС у Закарпатській області
Ім`я | Замінене і`мя | Особа |
---|
ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
і м е н е м У к р а ї н и
10 січня 2019 року м. Ужгород№ 260/1218/18
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Іванчулинця Д.В.,
при секретарі судового засідання Костелей І.Ф.,
за участю сторін:
представника позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - Білей М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) поданою в інтересах ОСОБА_3 (АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_2) до Головного управління ДФС у Закарпатській області (вул. Волошина, 52, м. Ужгород, 88000, ЄДРПОУ 39393632) про скасування податкового повідомлення-рішення, -
В С Т А Н О В И В:
16 листопада 2018 року ОСОБА_1 (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДФС у Закарпатській області (далі - ГУ ДФС у Закарпатській області, відповідач), в якому просить: 1) позов ОСОБА_3 до ГУ ДФС у Закарпатській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити; 2) податкове повідомлення рішення ГУ ДФС у Закарпатській області № 1095685-1306-0712 від 01.06.2018 року - скасувати; 3) стягнути з ГУ ДФС у Закарпатській області на користь ОСОБА_3 витрати зі сплати судового збору.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2018 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ГУ ДФС у Закарпатській області було складено податкове повідомлення - рішення від 01.06.2018 року № 1095685 - 1306 - 0712 яким ОСОБА_3 зобов'язано сплатити транспортний податок в сумі 20833,33 грн. Позивач вважає, що вищезазначене повідомлення складене з порушенням чинного Законодавства, мотивуючи тим, що транспортний податок згідно ПКУ є місцевим податком, тобто безпосереднє встановлення місцевих податків (і транспортного податку) віднесено ПКУ до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень. При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначається об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначені статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору. Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів або про внесення змін до них надсилається в електронному вигляді у десятиденний строк з дня прийняття до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів, але не пізніше 1 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін до них. Відповідно пп. 12 .3.4 п.12.3 ст. 12 ПКУ рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом. Позивач вказує, що виходячи з наведених норм Кодексу, нові податки практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати в 2018 році, адже місцеві ради не приймали і офіційно не оприлюднили до 15 липня 2017 року рішення про встановлення таких податків і зборів. Також зазначає, що дане також підтверджується і змістом самого податкового повідомлення-рішення так як у ньому відсутнє посилання на рішення місцевої ради про встановлення транспортного податку на 2018 рік. На підставі вищенаведеного та з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав чи/та обов'язків такого платника, з практики питань Європейського Суду з прав людини щодо додержання державою та її органами принципу відповідальності держави, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в України просить позов задовольнити.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, що наведені у позовній заяві, просив їх задовольнити.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову в зв'язку з тим, що належний позивачеві автомобіль 2017 року випуску, який зареєстровано 13 березня 2018 року, а об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно), то автомобіль позивача є об'єктом оподаткування у 2018 році відповідно до приписів ст. 267 ПК України. Згідно з даними Міністерства економіки та розвитку середньоринкова вартість автомобіля, який належить позивачу, відповідно до Методики становить 1 753 703,33 грн., тобто належить до автомобілів, які підлягають оподаткуванню транспортним податком у 2018 році. Відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом. Законом України «про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи № 71-VIII від 28 грудня 2014 року не вносились зміни до елементів податків, а запроваджено новий вид податку на майно - транспортний податок. Таким чином, відповідач зазначає, що питання справляння транспортного податку, хоча, що він і відноситься до місцевих податків, визначається Податковим кодексом України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Враховуючи вищенаведене просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
В судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнав, проти задоволення таких заперечив та просив суд відмовити у задоволенні позову з мотивів, що викладені у відзиві на позовну заяву.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного.
Суд встановив, що позивач є власником транспортного засобу марки: Land Rover модель: Range Rover Velar (державний номерний знак - НОМЕР_3), 2017 року випуску, об'єм двигуна 1999 куб. см., зареєстрований 13 березня 2018 року. (а.с.15).
Головним управлінням ДФС у Закарпатській області було складено податкове повідомлення-рішення від 01.06.2018 року № 1095685-1306-0712 яким позивача зобов'язано сплатити транспортний податок в сумі 20833,33 грн. (а.с.12).
Згідно п. 6.1. ст. 6 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
За нормами п. 22.1 ст. 22 ПК України об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.
Відповідно до пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до пп. 267.2.1 п. 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Положення пп. 267.2.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньо ринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Базою оподаткування відповідно до пп. 267.3.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до пп. 267.2.1 п. 267.2 цієї статті.
Згідно п. 267.4 ст. 267 ПК України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до пп. 267.2.1 п. 267.2 цієї статті.
Відповідно до пп. 267.5.1 п.267.1 ст. 267 базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
При цьому річний обсяг повинен обчислюватись за календарний рік, а не останні 12 місяців за вибором податкового органу.
Відповідно до п.8.1 ст. 8 ПК України в Україні встановлюється загальнодержавні та місцеві податки та збори.
Транспортного податку немає в переліку загальнодержавних податків та зборів (ст. 9 ПК України). Поміж тим, відповідно до п. 9.4 ст. 9 ПК України установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.
У ст. 10 ПК України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість є податок на майно який складається з трьох різних податків, кожен з різними елементами податку, як їх визначено п. 7.1 ст. 7 ПК України.
Так, відповідно до ст. 265 ПК України (у редакції Закону України від 28.12.2014 року № 71- VIII, що діє з 01.01.2015 року) податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку, податку на землю.
Отже, транспортний податок згідно ПК України є місцевим податком.
Відповідно до п. 8.3 ст. 8 ПК України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських рад, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Водночас, відповідно п. 4.4 ст. 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами та радами об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а отже і транспортного податку) віднесено ПК України до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.
Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч.1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 143 Конституції України.
Отже, Верховна Рада не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.
Так, відповідно до п. 10.3 ст. 10 ПК України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно ( в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
Згідно п. 12.3 ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку визначеному ци Кодексом (пп.12.3.3 п. 12.3 ст. 12 ПК України).
При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначені статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп.12.3.2 п.12.3 ст.12 ПК України).
Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів або про внесення змін до них надсилається в електронному вигляді у десятиденний строк з дня прийняття до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів, але не пізніше 1 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін до них (пп. 12.3.3 п.12.3 ст.12 ПК України).
При цьому, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 п. 12.4 ст. 12 ПК України.
Відповідно пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Згідно із ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Отже, 2017 рік - це плановий період, а 2018 рік - вже бюджетний період.
Тобто, виходячи з наведених норм Кодексу, нові податки практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати в 2018 році, адже місцеві ради не приймали і офіційно не оприлюднили до 15 липня 2017 року рішення про встановлення таких податків і зборів.
Дане також підтверджується і змістом самого податкового повідомлення-рішення так як у ньому відсутнє посилання на рішення місцевої ради про встановлення транспортного податку на 2018 рік.
У той же час, пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.
Враховуючи значний об'єм законодавчої бази, яка регулює питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати транспортного податку, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно - правових актів, суд дійшов висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків у спірному випадку.
Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.
Принципи, проголошені у ст. 4 ПК України повинні застосувати як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесені змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.
Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Відповідно до п. 56.21 ст. 56 ПК України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно - правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
У свою чергу, принцип стабільності закріплений у пп. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 ПК України має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.
Тому, відповідно до вказаної норми, зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Враховуючи наведені обставини та особливості правового регулювання, суд приходить до висновку, що застосування контролюючим органом положень ст. 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2018 році.
В іншому випадку, таке застосування не відповідало б ст. 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 року № 1- рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.
У спірних правовідносинах необхідно застосувати рішення Європейського суду з прав людини у справах «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.
Цими рішеннями було встановлено порушення ст. 1 першого протоколу до конвенції, оскільки органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладання до заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.
Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав чи/та обов'язків такого платника, з практики питань Європейського Суду з прав людини щодо додержання державою та її органами принципу відповідальності держави, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, суд дійшов висновку про протиправність визначення позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку на 2018 рік у розмірі 20833,33 грн.
Положення ч. 2 ст. 77 КАС України встановлює, що саме суб'єкт владних повноважень повинен довести правомірність свого рішення, надати докази, що свідчать про правомірність його дій чи законність прийнятих рішень, а не фізична особа, яка звернулася за захистом своїх прав, свобод та інтересів.
З огляду на викладене, враховуючи сукупність встановлених вище обставин справи, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи положення вказаних норм, суд вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_2) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Закарпатській області (вул. Волошина, 52, м. Ужгород, 88000 ЄДРПОУ 39393632) суму судового збору в розмірі 704,80 грн., сплаченого згідно з квитанцією від 15 листопада 2018 року № 0201550064 (а.с. 5).
Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 139, 241-246, 255, 257, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В И Р І Ш И В :
1. Позовну заяву ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) поданою в інтересах ОСОБА_3 (АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_2) до Головного управління ДФС у Закарпатській області (вул. Волошина, 52, м. Ужгород, 88000, ЄДРПОУ 39393632) про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.
2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС України у Закарпатській області № 1095685-1306-0712 від 01.06.2018 року.
3. Стягнути на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_2) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Закарпатській області (вул. Волошина, 52, м. Ужгород, 88000 ЄДРПОУ 39393632) суму судового збору в розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 коп.), сплаченого згідно з квитанцією від 15 листопада 2018 року № 0201550064.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені пп. 15.5 п. 15 Розділу VII КАС України).
Суддя Д.В. Іванчулинець
- Номер:
- Опис: про скасування податкового повідомлення-рішення
- Тип справи: Адміністративний позов
- Номер справи: 260/1218/18
- Суд: Закарпатський окружний адміністративний суд
- Суддя: Іванчулинець Д.В.
- Результати справи:
- Етап діла: Розглянуто у апеляційній інстанції
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 16.11.2018
- Дата етапу: 14.05.2019
- Номер: 857/2584/19
- Опис: скасування податкового повідомлення-рішення
- Тип справи: Адміністративна апеляційна скарга
- Номер справи: 260/1218/18
- Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
- Суддя: Іванчулинець Д.В.
- Результати справи:
- Етап діла: Розглянуто
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 05.03.2019
- Дата етапу: 14.05.2019
- Номер: К/9901/17905/19
- Опис: скасування податкового повідомлення-рішення
- Тип справи: Касаційна скарга
- Номер справи: 260/1218/18
- Суд: Касаційний адміністративний суд
- Суддя: Іванчулинець Д.В.
- Результати справи:
- Етап діла: Відмовлено у відкритті провадження
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 26.06.2019
- Дата етапу: 05.07.2019