РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 січня 2009 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:
головуючого - Ігнатюк Б.Ю.
суддів - Собослоя Г.Г., Павліченка С.В.
при секретарі - Плавайко Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 2 жовтня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності ,-
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_2 просив визнати за ним право власності на 1/2 я. АДРЕСА_1, власником якої в даний час являється ОСОБА_3. Позовні вимоги мотивовано тим, що він з відповідачкою знаходився у фактичних шлюбних відносинах з 2003 року, а квартира була куплена за їхні спільні кошти у 2004 року. Ця квартира повністю оформлена на відповідачку, з якою він припинив стосунки, і по причині можливої продажі квартири відповідачкою він і заявив даний позов, оскільки вважав, що половина квартири належить йому.
Рішення суду у задоволенні позову відмовлено
Представник позивача з цим рішенням не погодився, порушив питання про його скасування та ухвалення нового рішення про задоволення позову.
Апеляційна скарга мотивована порушенням судом матеріального та процесуального права.
В судовому засіданні апелянт та позивач скаргу з наведених підстав підтримали.
Позивачка та її представник вважали, що підстав для задоволення скарги немає.
Заслухавши доповідача, осіб, які приймали участь у справі та дослідивши матеріали справи, а також додаткові докази сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції констатував, що твердження позивача придбання спірної квартири за спільні кошти сторін у липні 2004 року спростована показами свідків та доданим до матеріалів договором купівлі-продажу квартири від 15.06.2004 року; позивач не проживав у купленій квартирі, оскільки довідкою з ТОВ «Оір -Сервіс» підтверджено лише факт проживання відповідачки з донькою у цій квартирі; квартира придбана за особисті кошти відповідачки і це підтверджується фактом продажі нею свого особистого будинку.
З такими висновками погодитись не можна на підставі наступного.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.215 ЦПК України у мотивувальній частині рішення необхідно зазначити мотиви, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувались вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішення нормативно-правові акти.
Справа № 22-56/09 Номер рядка статистичного звіту: 46
Головуючий у першій інстанції: Данко В.Й. Доповідач: Ігнатюк Б.Ю.
Цієї вимоги судом першої інстанції не виконано в повному обсязі, що і привело до неправильного вирішення справи.
Так, в описовій частині рішення наведено зміст показів свідків як з сторони позивача так і з сторони відповідачки, але у мотивувальній частині цим показам не надано жодної оцінки, хоча вони є взаємовиключними.
Так, зі змісту показів свідків - батьків відповідачки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 вбачається, що між їхньою донькою та позивачем не існувало шлюбних відносин, їм невідомо було про проживання сторін однією сім'єю; позивач проживав на квартирі у дочки на правах наймача. Свідок ОСОБА_6, попередній власник спірної квартири, пояснив, що отримував гроші за квартиру від відповідачки. Це - покази свідків відповідачки.
Свідок позивача ОСОБА_7, який знає позивача багато років, пояснив, що сторони проживали однією сім'єю і він заходив у спірну квартиру до них неодноразово, а свідок ОСОБА_8 організовував проведення ремонту у спірній квартирі після її придбання і з ним про це домовлявся позивач та давав йому гроші для цього.
Судом першої інстанції не в повній мірі наведені покази окремих свідків з вказаних, які мають суттєве значення для справи.
Так, в рішенні суду не відображено покази батька відповідачки про те, що дитина відповідачки називає позивача батьком, а свідок ОСОБА_8 пояснив, що отримав від позивача для проведення ремонту квартири близько 20 тис. доларів США.
З метою усунення сумнівів, в суді апеляційної інстанції були досліджені додаткові докази.
Так, з приєднаних до справи численних фотографій вбачається, що позивач з відповідачкою та її дитиною разом неодноразово відпочивали за кордоном; часто відвідували разом як батьків позивача так і батьків відповідачки; відбувались зустрічі батьків позивача та відповідачки, останні їздили одні до одних в гості; всі разом - сторони та їхні батьки -неодноразово святкували визначні як сімейні так і загальноприйняті свята; на фотографіях зображені батьки позивача з відповідачкою та її дитиною, батьки сторін між собою і т.п.
Факт спільного проживання сторін як до придбання спірної квартири так і після її придбання підтверджено показами таких свідків як батька позивача ОСОБА_9, покази якого на підставі зазначених фотографій сумніву не викликають; показами свідка ОСОБА_10, який пояснив що при знайомстві з відповідачкою, яка була разом з позивачем, вона представилась дружиною позивача і вони зупинялись в одному номері гостинниці, а при зустрічі мова була про ремонт у спірній квартирі; показами свідка ОСОБА_11, який поясний, що до 2004 року знав лише позивача, а у 2004 році позивач разом з відповідачкою були на зустрічі випускників, він, свідок, по кілька разів на рік зустрічався з позивачем та відповідачкою, був на її дні народження, разом відпочивали, був у спірній квартирі і позивач розказував про її ремонт та порекомендував майстрів по паркету, які працювали і в нього; показами свідка ОСОБА_12, який повідомив, що позивача знав раніше, а з відповідачкою його познайомив позивач у 2004 році, вони приїздили до нього у м. Хмельницький, зупинялись в одному будинку, інколи проживали у його батьків, дочка відповідачки називала позивача батьком; показами свідка ОСОБА_13, який пояснив, що сторони часто приїздили у м. Хмельницький і він як Водій часто возив їх, возив відповідачку у м. Київ для вирішення питання штучного запліднення, у нього не виникало сумніву щодо спільного проживання сторін і він навіть не знав, що вони не розписані; копією заяви дружини продавця квартири про звільнення квартири, яка була дана позивачу /а.с.122/; заявою батька дочки відповідачки про надання згоди на виїзд дочки відповідачки за кордон у супроводі позивача /а.с.136/, копією одного доручення на управління автомобілем відповідачці, позивачу та його брату /а.с.142/; копією договору оренди індивідуального сейфа в АКБ «Національний кредит», який був укладений з відповідачкою, але підписаний позивачем /а.с.144/.
Тому, на підставі зазначеного, колегія суддів не приймає до уваги покази відповідачки та її батьків - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 -, свідка ОСОБА_14 про відсутність фактичних шлюбних відносин між сторонами по справі та констатує про доведеність факту таких відносин між сторонами як до покупки квартири так і після цього.
Що ж до показів свідка ОСОБА_6 про передачу йому грошей безпосередньо відповідачкою, то слід зазначити, що для правильного вирішення справи важливо не це важливе: необхідно встановити джерело проходження грошей для покупки спірної квартири, а не їх безпосереднє передання продавцеві.
Так, свідок ОСОБА_9, батько позивача, пояснив, що позивач позичив у ОСОБА_7 30 тис. доларів США для покупки цієї квартири, а він віддав ОСОБА_7 цю суму. Це підтверджено відповідною розписками позивача і ОСОБА_7 /а.с.137,138/ та показами останнього як свідка. Відповідачкою не заперечується той факт, що позивач був присутнім при підписанні договору купівлі-продажу спірної квартири у нотаріуса у якого завірив заяву про надання згоди відповідачці на придбання квартири. Хоча сама така згода законодавством не вимагається, однак судом вона розцінюється як наявність між сторонами спільної згоди на придбання спірної квартири та створення спільної сумісної власності за спільні кошти. Останнє також підтверджується показами свідка ОСОБА_8, який повідомив, що під час проведення ремонту у квартирі ним від позивача за це було отримано близько 20 тис. доларів США. На підставі цього спростовуються твердження у заявах, завірених нотаріально, ОСОБА_15 та ОСОБА_16 про покупку квартири за особисті кошти відповідачки, в яких не зазначено джерело їхньої обізнаності щодо даної обставини, що вимагається ст.63 ЦПК України, а тому ці заяви не можуть бути розцінені як покази свідків.
Таким чинсм суд приходить до висновку, що сторони на час придбання спірної квартири проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою і придбали цю квартиру за спільні кошти.
Відповідно до ч.іст.74 СУ України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Договору між сторонами відносно спірної квартири немає і тому суд констатує про належність АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності позивачу та відповідачці.
Згідно ч.2 ст.74 СК України на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення гл.8 цього Кодексу, а відповідно до ч. 1 ст.69 СК України, яка є складовою гл.8 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власті і такі частки в даному випадку є рівними, що відповідає вимогам ч.1 ст.70 СК України.
Тому колегія суддів констатує про необхідність задоволення позову.
Частинами 1 та 4 ст.309 ЦПК України встановлено, що підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права. Саме на підставі зазначених вимог закону слід прийняти рішення про задоволення позову, оскільки суд першої інстанції не виконав вимоги ст.215 ЦПК України, про що вказано вище, що призвело до неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст.307,309, 314,316 ЦПК України, судова колегія
РІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 2 жовтня 2008 року скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.
Рішення набирає законної сили негайно та може бути оскаржено безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня його ухвалення.