УХВАЛА
Іменем України
16 січня 2009 року м.Ужгород
Апеляційний суд Закарпатської області в складі
головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.
суддів ФАЗИКОШ Г.В., ВЛАСОВА С.О.
при секретарі РОГАЧ І.І.
за участю перекладача ОСОБА_1, позивачки ОСОБА_2 та її представника адвоката ОСОБА_3, представника ДТГО «Львівська залізниця» ХАРИЩАК A.M.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за апеляційною скаргою Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 4 вересня 2008 р. у справі за позовом ОСОБА_2, законного представника дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5, до Міністерства транспорту та зв'язку України в особі відокремленого підрозділу ДТГО «Львівська залізниця» про відшкодування моральної шкоди, -
встановив:
ОСОБА_2, законний представник дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5, звернулася до суду з позовом до Мінтрансзв'язку України в особі відокремленого підрозділу ДТГО «Львівська залізниця» про відшкодування моральної шкоди. Мотивувала позов тим, що її чоловік і батько дітей ОСОБА_6 як працівник Мукачівської дистанції колії (монтер колїї) у складі відповідної бригади був 03.01.2007 р. направлений на ст. Воловець для виконання робіт по свердлінню отворів у рейках. Під час обідньої перерви, близько 1430 к.ч., ОСОБА_6 був збитий вантажним поїздом № 2126, власником якого є ДТГО «Львівська залізниця». Від одержаних травм під час операції в лікарні ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, встановленою причиною смерті є поєднана тупа травма голови, грудної клітини, нижніх кінцівок, алкоголю в крові потерпілого не було виявлено. Внаслідок нещасного випадку сім'я залишилася без засобів до існування, позивачці та її родині завдана моральна шкода: вони пережили великий стрес, погіршилося їхнє здоров'я, самопочуття, ускладнилися стосунки з оточуючими, змінилася поведінка тощо. Дії керівництва залізниці, яке намагалося довести перебування загиблого у стані алкогольного сп'яніння, посилили страждання. Виходячи з правил відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, позивачка просила на її користь стягнути у відшкодування моральної шкоди з Міністерства транспорту та зв'язку України в особі відокремленого підрозділу ДТГО «Львівська залізниця» 200000,00 грн. та на підставі ст. 1168 ЦК України зобов'язати відповідача провести відшкодування одноразовим платежем.
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 04.09.2008 р. позов задоволено, стягнуто з Мінтрансзв'язку Україїти в особі ДТГО «Львівська залізниця» на користь ОСОБА_2 200000,00 грн. в якості компенсації завданої моральної шкоди. Стягнуто також 20000,00 грн. судового збору та 30,00 грн. витрат на шформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Додатковим рцценням Мукачівського міськрайонного суду від 14.11.2008 р. зазначені 200000,00 грн. стягнуто одноразовим платежем.
Справа №22ц-141/09 Номер рядка статистичного звіту: 32
Головуючий у 1-й інстанції МОНИЧ В.О. Доповідач КОНДОР Р.Ю.
ДТГО «Львівська залізниця» оскаржило рішення Мукачівського міськрайонного суду від 04.09.2008 p., яке, на думку апелянта, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, позов не було доведено щодо характеру шкоди, обставин, що мають значення для визначення розміру відшкодування, не були враховані дії потерпілого, що спричинили заподіяння йому шкоди, відсутність вини залізниці тощо. Просить рішення скасувати, в позові — відмовити.
В судовому засіданні представник апелянта Харищак Л.М. апеляцію підтримала та пояснила, зокрема, що Мінтразсзв'язку України не надавало повноважень ДТГО «Львівська залізниця» на представництво інтересів, про справу залізницею не інформувалося і участі в ній не брало. Позивачка ОСОБА_2 та її представник Фартушок І.І. апеляцію не визнали, позивачка просить її відхилити і пояснила, що позов подано трьома позивачами: нею особисто та її дітьми, представник просив рішення суду першої інстанції змінити і стягнути конкретно визначені кошти із залізниці на користь кожного з трьох позивачів.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи сторін, суд приходить до наступного.
Відповідно до ст.ст. 2, 80, 91, 92, 96 ЦК України, учасниками цивільних відносин є фізичні та юридичні особи, юридична особа самостійно виступає в цивільному обороті, несе відповідальність за своїми зобов'язаннями і не відповідає за зобов'язаннями свого учасника (засновника), рівно як і учасник (засновник) не відповідає за зобов'язаннями створеної ним юридичної особи крім випадків, встановлених установчими документами та законом. За правилами представництва, одна сторона діє від імені іншої сторони, яку вона представляє, представництво може здійснюватися за виданою на відповідній правовій підставі довіреністю, батьки є законними представниками своїх малолітніх дітей (ст.ст. 237, 242, 244 ЦК України).
Сторонами в цивільному процесі є фізичні та юридичні особи, юридичних осіб представляють їхні органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням, або їх представники, права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до чотирнадцяти років захищають у суді, зокрема, їхні батьки (ст.ст. 2, 26, 30, 38, 39 ЦПК України).
Як зазначено в позовній заяві, «позивачем є ОСОБА_2, законний представник малолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5, відповідачем є Міністерство транспорту та зв'язку України в особі відокремленого підрозділу ДТГО «Львівська залізниця»» (а.с. 2). Тобто, за змістом вступної частини позовної заяви: 1) позивачка ОСОБА_2 пред'явила позов лише в інтересах своїх дітей і не пред'являла такого від власного імені; 2) відповідачем у спорі визначено Мїнтрансзв'язку України в особі залізниці.
Управління залізницями здійснюється Державною адміністрацією залізничного транспорту України (Укрзалізницею), підпорядкованою Міністерству транспорту- України (Закон України «Про залізничний транспорт», ст. 4). Положенням про Міністерство транспорту та зв'язку України, затвердженим Постановою KM України від 06.06.2006 р. № 789, Положенням про Державну адміністрацію залізничного транспорту України, затвердженим Постановою KM України від 29.02.1996 р. № 262, встановлено, що Міністерство та Укрзалізниця є юридичними особами та мають самостійний баланс (п. 12 та п. 10 відповідних Постанов).
ДТГО «Львівська залізниця» відповідно до п.п. 1., 3.1. його Статуту, Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи та Довідки про включення підприємства до ЄДРПОУ є заснованою на державній власності юридичною особою, що входить до сфери управління Мїнтрансзв'язку України та підпорядкована Укрзалізниці, залізниця згідно із п.п.3.4.1., 3.5. Статуту несе відповідальність за своїми зобов'язаннями і не несе такої за зобов'язаннями держави, Укрзалізниці та Мїнтрансзв'язку України (а.с. 134-149). Статут не встановлює статус даної залізниці як відокремленого підрозділу Мїнтрансзв'язку України.
У справі немає даних про наявність у даних правовідносинах передбачених законом підстав для представництва самостійними юридичними особами ДТГО «Львівська залізниця» та Мінтрансзв'язком України одне одного, для дій в інтересах одне одного, а, отже, і для визначення відповідачем у справі Мінтрансзв'язку України в особі відокремленого підрозділу ДТГО «Львівська залізниця».
Мінтрансзв'язку України участі в справі не брало. В якості фактичного відповідача без уповноваження на це з боку Мінтрансзв'язку України та без вирішення судом питання в порядку ст. 33 ЦПК України, брало участь у справі ДТГО «Львівська залізниця». Тим не менше, суд прийняв рішення про стягнення компенсації' моральної шкоди та судових витрат саме з цього Міністерства, зазначивши одночасно, що кошти стягнуті з такого в особі залізниці.
Моральна шкода має індивідуальний характер, її відшкодування на користь кількох потерпілих здійснюється, зокрема, з урахуванням ступеня вини заподіювача шкоди щодо кожного з потерпілих, а також з урахуванням ступеня і характеру моральних страждань кожного потерпілого. Позов обґрунтовувався тим, що шкоду було заподіяно усій родині, в т.ч. зазнали страждань і малолітні діти (а.с. 2-4), що позивачка визнала і в апеляційному суді, проте, у заяві не були індивідуалізовані вимоги про відшкодування моральної шкоди кожному з членів родини. Зважаючи на заявлений склад позивачів у справі та наведене обґрунтування, вирішення спору по суті не можна визнати належно мотивованим. Компенсацію моральної шкоди стягнуто на користь ОСОБА_2, проте, як випливає із змісту позову та позиції сторони, таку стягнуто по суті солідарно на її користь та на користь двох її дітей, однак, у рішенні про це не зазначено. Зміст позовної заяви та рішення суду не дозволяють зробити достатні для правильного вирішення справи висновки про точний склад осіб, які або в інтересах яких були заявлені позовні вимоги, про характер і розмір завданої їм моральної шкоди та відповідну цьому її компенсацію.
Судом першої інстанції не було з'ясовано склад і дійсний процесуальний статус як позивачів, так і відповідачів, рішення про стягнення коштів у рахунок компенсації моральної шкоди, а також судових витрат є неконкретним та незрозумілим як щодо того, з кого слід стягнути кошти, так і щодо того, кому власне і в якому розмірі компенсовано шкоду, що унеможливлює виконання рішення. Оскільки позов було прийнято судом до розгляду, а норми ст. 207 ч. 1 п. 8 ЦПК України у зв'язку з недоліками заяви не застосовувалися, відповідні питання підлягали належному вирішенню під час розгляду справи судом першої інстанції, проте, судом не були усунуті наведені суперечності. Додаткове рішення суду про порядок відшкодування шкоди є похідним від рішення, ухваленого по суті даного спору, та не має без першого рішення самостійного значення.
Рішення суду є законним, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом (ст. 213 ЦПК України). До своїх висновків суд першої інстанції дійшов з порушенням норм процесуального права, не встановив коло осіб, прав та обов'язків яких стосується дана справа, не обговорив питання про участь у справі таких осіб та вирішив спір про права і обов'язки осіб, які не брали участь у справі, що унеможливлює вирішення спору апеляційним судом по суті та є підставою для скасування рішення суду (ст. 311 ч. 1 п. 4 ЦПК України).
З урахуванням викладеного, апеляцію слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанцїї від 04.09.2008 р. та додаткове рішення суду від 14.11.2008 p., що також не може залишатися чинним, - скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до того ж суду в іншому складі суду.
Керуючись ст. 307 ч. 1 п. 5, ст. 311 ч. 1 п. 4, ст.ст. 314, 315 ЦПК України, апеляційний суд -
ухвалив:
Апеляційну скаргу ДТГО «Львівська залізниця» задовольнити частково, рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 4 вересня 2008 р. та додаткове рішення цього ж суду від 14 листопада 2008 р. у даній справі — скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до того ж суду в іншому складі суду.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і протягом двох місяців з цього дня може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України.