ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2019 року

м. Київ

Справа № 924/273/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Мамалуй О.О., Ткач І.В.,

за участю секретаря судового засідання - Сігнаєвської К.І.;

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1,

відповідача - 1 - не з'явився,

- 2 - Гаврилюк О.О.,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - не з'явився,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1 - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу акціонерного товариства "Укрсоцбанк",

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду

(головуючий - Розізнана І.В., судді - Мельник О.В., Грязнов В.В.)

від 12.11.2018

у справі за позовом ОСОБА_3,

до 1) товариства з обмеженою відповідальністю "Товтри",

2) публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_4,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1: ОСОБА_5,

про визнання недійсним іпотечного договору з моменту його укладення,

В С Т А Н О В И В:

у квітні 2018 року ОСОБА_3 звернулась до Господарського суду Хмельницької області з позовом про визнання недійсним іпотечного договору від 22.02.2008, укладеного між публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" та товариством з обмеженою відповідальністю "Товтри".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок укладення іпотечного договору від 22.02.2008 між ПАТ "Укрсоцбанк" та ТОВ "Товтри" відбулося порушення корпоративних прав та інтересів ОСОБА_3 як учасника товариства, з огляду на те, що спірний договір укладено директором ТОВ "Товтри" з перевищенням повноважень, визначених статутом товариства, тобто без відповідного рішення загальних зборів товариства.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 22 серпня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи рішення, господарський суд дійшов висновків, що відповідачі не мали права на укладення оспорюваного договору, проте відмовив в задоволенні позову з огляду на сплив позовної давності.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.11.2018 рішення Господарського суду Хмельницької області від 22.08.2018 скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Визнано недійсним іпотечний договір від 22 лютого 2018 року, укладений між публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" та товариством з обмеженою відповідальністю "Товтри", посвідчений приватним нотаріусом Кам'янець-Подільського міського нотаріального округу Рибаком С.Й., зареєстрований в реєстрі за №439, з моменту його укладення.

За висновками суду апеляційної інстанції, позов ОСОБА_3 подано у межах встановленого статтею 257 ЦК України трирічного строку позовної давності.

АТ "Укрсоцбанк" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.

Підставами для скасування постанови апеляційного суду відповідач-2 зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує, що підписуючи іпотечний договір, директор ТОВ "Товтри" ОСОБА_4 діяв від імені товариства без довіреності на підставі п. 8.10 статуту. При цьому, повноваження директора було перевірено нотаріусом при посвідченні оспорюваного правочину. Під час укладення іпотечного договору було додержано усіх вимог щодо його форми, нотаріального посвідчення та державної реєстрації. Також відповідач-2 посилається на сплив строку позовної давності.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 вважає постанову апеляційного суду законною та обґрунтованою, просить залишити її без змін. Зазначає, що внаслідок укладення іпотечного договору від 22.02.2008 між ПАТ "Укрсоцбанк" та ТОВ "Товтри" відбулося порушення її корпоративних прав. Вказує, що про існування спірного договору іпотеки позивачу стало відомо лише 27.03.2018 під час засідання загальних зборів учасників товариства.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.

Як встановлено господарськими судами, 22.02.2008 між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" як кредитором та фізичною особою ОСОБА_5 як позичальником було укладено генеральний договір № 890/65-ГД 14, відповідно до п. 1 якого кредитор зобов'язується надавати позичальнику грошові кошти у гривнях та/або доларах США, євро (кредит), в межах загального ліміту, що дорівнює або є еквівалентним за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим Національним банком України станом на дату укладення цього договору 2 000 000,00 грн, на умовах, визначених цим договором та додатковими угодами до нього, а позичальник зобов'язується повернути кредит у строк та на умовах, визначених цим договором та додатковими угодами до нього, сплатити проценти у розмірі, що визначатиметься у додаткових угодах до цього договору, а також сплачувати комісії у розмірі та у порядку, визначеному тарифами на послуги по наданню кредитів, що містяться в додаткових угодах до цього договору, та є його невід'ємною частиною.

22.02.2008 між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк", як іпотекодержателем та товариством з обмеженою відповідальністю "Товтри" як іпотекодавцем було укладено іпотечний договір. Іпотечний договір з боку ТОВ "Товтри" був підписаний директором ОСОБА_4, який діяв на підставі статуту, зареєстрованого виконкомом Кам'янець-Подільської міської ради за № 384 від 06.05.2000, зі змінами та доповненнями від 19.12.2000 № 1093, що є майновим поручителем за зобов'язаннями громадянина України ОСОБА_5 (позичальник).

Згідно з п. 1.1 договору іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання позичальником зобов'язань за генеральним договором № 8920/65-ГД 14 від 22.02.2008, укладеним між іпотекодержателем та позичальником, таке нерухоме майно, належне іпотекодавцю: комплекс № 1 по вул. Першотравневій в м. Кам'янець-Подільський Хмельницької області, загальною площею 2 202,5 кв.м. Вартість предмету іпотеки за згодою сторін (заставна вартість) становить 5 000 000,00 грн, що в еквіваленті складає 990 099,01 доларів США, 671 891,29 євро за офіційним курсом Національного банку України на дату укладення цього договору (п. 1.2 договору). Загальна вартість предмету іпотеки, згідно з витягом з реєстру, наданого Кам'янець-Подільським БТІ № 16770555 від 23.11.2007 складає 1 300 000,00 грн (п. 1.3 договору).

Іпотечний договір від 22.02.2008 скріплений підписами начальника Кам'янець-Подільського відділення Хмельницької обласної філії АКБ "Укрсоцбанк" та директора ТОВ "Товтри" та їх печатками, посвідчений 22.02.2008 приватним нотаріусом Кам'янець-Подільського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 439.

Відповідно до протоколу зборів учасників ТОВ "Товтри" № 1 від 02.03.2000, прийнято рішення, зокрема, обрати ОСОБА_4 директором товариства. На виконання вказаного рішення зборів видано відповідний наказ № 1-К від 06.03.2000 "Про призначення" ОСОБА_4 директором ТОВ "Товтри".

Згідно з протоколом зборів учасників ТОВ "Товтри" № 2 від 18.12.2000, вирішено: задовольнити прохання ОСОБА_3 та ввести її до складу учасників ТОВ "Товтри"; збільшити розмір статутного фонду товариства на суму 487 000 грн; затвердити новий розмір статутного фонду в сумі 494 000 грн; у зв'язку з збільшенням розміру статутного фонду та складу засновників товариства провести перерозподіл статутного фонду в такому порядку: ОСОБА_4 - 33,3%, що становить 164 635,2 грн; ОСОБА_7 - 33,3%, що становить 164 635,2 грн; ОСОБА_3 - 33,3%, що становить 164 635,2 грн; затвердити відповідні зміни та доповнення до статуту та установчого договору ТОВ "Товтри".

До статуту ТОВ "Товтри" вносились зміни і доповнення, зокрема, щодо розміру статутного капіталу (фонду), відповідно до протоколів зборів учасників ТОВ "Товтри" № 2 від 18.12.2000, № 4 від 19.05.2006, № 12 від 29.03.2013, № 13 від 14.10.2013, № 14 від 21.10.2013, № 15 від 08.11.2013.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 є учасником ТОВ "Товтри" з 2000 року та володіє 33,3% статутного капіталу товариства.

У розділі 7 статуту ТОВ "Товтри" визначені права та обов'язки учасників товариства. Зокрема, у п. 7.1 вказано, що учасники товариства мають право: приймати участь в управлінні справами товариства; одержувати частину прибутку від діяльності товариства; одержувати повну інформацію про діяльність товариства, враховуючи право знайомитися з усіма документами товариства; одержувати на правах користування майно, яке належить товариству, за згодою решти учасників; бути носієм інших прав, які передбачені установчим договором та цим статутом.

Згідно з п. 7.3 статуту права учасників з передачі своїх прав (своєї частки) іншим учасникам, третім особам, порядок повернення внесеного вкладу учаснику, який вибуває з товариства, а також права правонаступників визначаються установчим договором та чинним законодавством.

У п. 8.1 статуту вказано, що вищим органом товариства є збори його учасників, які складаються з учасників товариства, або призначених ними представників. Як передбачено у пунктах 8.2, 8.8 статуту, виконавчим органом товариства є директор.

Відповідно до п. 8.10 статуту директор товариства має право: без довіреності діяти від імені товариства, представляти його у всіх установах, організаціях, підприємствах як в Україні, так і за кордоном; здійснювати всякого роду угоди та інші юридичні акти, видавати довіреності, відкривати в банках рахунки. Згідно з п. 8.11 статуту за рішенням зборів учасників товариства до компетенції директора можуть бути віддані питання, які входять до компетенції зборів товариства.

Як передбачено у п. 8.12 статуту, договори на суму, які перевищують 5 000,00 грн, повинні обов'язково узгоджуватися з учасниками товариства.

У протоколі зборів учасників ТОВ "Товтри" № 1 від 27.03.2018, у розділі 2 зазначено, зокрема, що ОСОБА_3 повідомила, що основним джерелом отримання товариством коштів для відновлення виробничих потреб та зменшення витрат на формування собівартості продукції можливо лише отримання товариством коштів з реалізації невикористаного нерухомого майна, а саме приміщень, які стоять декілька років без використання та потребують постійних витрат для їх утримання. Директор ОСОБА_4 повідомив, що продаж невикористаних приміщень товариства є неможливим через те, що все нерухоме майно товариства знаходиться у заставі. На питання ОСОБА_3, з яких підстав майно товариства знаходиться у заставі, директор ОСОБА_4 відповів, що на підставі іпотечного договору від 22.02.2008, який укладений між ПАТ "Укрсоцбанк" та ТОВ "Товтри" у забезпечення виконання позичальником ОСОБА_5 генерального договору № 890/65-ГД 14 від 22.02.2008. На запитання, чим керувався директор під час підписання вказаного договору, останній відповів, що на підставі статуту товариства. Також директор товариства вніс пропозицію про надання згоди учасниками на укладання вказаного договору іпотеки та поставив дане питання на голосування.

ОСОБА_3 повідомила, що відповідно до п. 8.12 статуту товариства питання необхідно було узгодити та отримати згоду усіх 3-х учасників товариства до підписання вказаного договору, а не зараз, коли залишилося всього два учасники товариства, так як ОСОБА_7 немає в живих і згода не буде мати юридичного значення. Підписання товариством вказаного договору без згоди учасників є незаконним, яке порушує корпоративні права та інтереси усіх учасників.

Директор ОСОБА_4 вніс пропозицію учасникам щодо надання ними згоди на укладення ТОВ "Товтри" іпотечного договору від 22.02.2008 з ПАТ "Укрсоцбанк" у забезпечення виконання позичальником ОСОБА_5 генерального договору № 890/65-ГД 14 від 22.02.2008.

Також, як зазначено у протоколі зборів учасників ТОВ "Товтри" № 1 від 27.03.2018, рішення з розгляду внесеної директором ОСОБА_4 пропозиції щодо надання згоди на укладення ТОВ "Товтри" іпотечного договору від 22.02.2008 з ПАТ "Укрсоцбанк" у забезпечення виконання позичальником ОСОБА_5 генерального договору № 890/65-ГД 14 від 22.02.2008 не набрало законної сили.

Відповідно до довідки ТОВ "Товтри" № 1/04-18 від 04.04.2018 станом на 22.02.2008 нерухоме майно, яке іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю, складає 53,8 відсотків загальної вартості майна підприємства.

До матеріалів справи долучено копії свідоцтва про смерть ОСОБА_7 від 07.04.2017; картки фізичної особи-платника податків від 14.05.2002 на ім'я ОСОБА_3.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи визначені ГПК України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із такого.

За наслідками розгляду спору у цій справі господарські суди попередніх інстанцій вказали, що відповідачі не мали права на укладення оспорюваного іпотечного договору, що є підставою для визнання його недійсним. Проте, враховуючи наявність заяви відповідача-2 про застосування позовної давності, дійшли протилежних висновків щодо наявності/відсутності факту пропуску трирічної позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). У ч. 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Необхідно зазначити, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зроблено заяву іншою стороною у справі (у випадку, якщо зазначене питання вирішується згідно з приписами ЦК України), суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Відтак задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем відповідно до вимог статті 74 Господарського процесуального кодексу України обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Отже, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

При вирішенні спору про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи ст. ст. 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Згідно зі ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Аналіз норм чинного законодавства дає підстави дійти висновку, що якщо учасник товариства обґрунтує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, він може оспорити договір, вчинений господарським товариством.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому, особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК України).

Управління товариством також здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (стаття 97 ЦК України). За системним аналізом норм ЦК України (статті 99, 145, 147), ГК України (стаття 89), Закону України "Про господарські товариства" (статті 58, 59, 62, 63) виконавчий орган товариства вирішує всі питання, пов'язані з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що є компетенцією загальних зборів учасників товариства або іншого його органу. Здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників товариства, які є носіями корпоративних прав.

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Згідно з частиною першою статті 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Частинами першою та третьою статті 92 ЦК України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Водночас, сам лише факт вчинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Частина третя статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Звертаючись з позовом у цій справі, позивач послався на те, що спірний договір порушує його корпоративні права на управління товариством, оскільки сума договору перевищує суму, на яку директор товариства має повноваження укладати правочини, а договір не узгоджувався з учасниками товариства. Спір у справі стосується питання визнання недійсним договору на тій підставі, що його укладено директором ТОВ "Товтри" з перевищенням наданих йому повноважень. Позовна заява подана учасником ТОВ "Товтри", тобто особою, яка не є стороною спірного договору.

За наслідками розгляду спору у цій справі господарські суди попередніх інстанцій вказали, що відповідачі не мали права на укладення оспорюваного іпотечного договору, що є підставою для визнання його недійсним.

Проте, судами попередніх інстанцій залишено поза увагою та без належної правової оцінки пункти 7.1 - 7.5 статуту ТОВ "Товтри", які визначають права та обов'язки учасників товариства. Наведеними пунктами статуту товариства не передбачені права та обов'язки учасників товариства здійснювати узгодження/затвердження договорів товариства, відсутній порядок такого узгодження/затвердження. Не передбачені такі повноваження і у загальних зборів учасників товариства відповідно до п. 8.4 статуту.

Суди не надали оцінки пунктам 8.8 - 8.11 статуту ТОВ "Товтри" про повноваження директора товариства як виконавчого органу. Вказані умови статуту не передбачають жодних обмежень повноважень директора товариства щодо представництва юридичної особи та на укладення договорів.

Окрім того, відповідно до пункту "і" частини п'ятої статті 41 і статті 59 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції чинній на момент укладення іпотечного договору) до компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю віднесено затвердження договорів, укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства. Цими нормами передбачено не укладення договорів, а їх затвердження. Тому, якщо господарським судом буде з'ясовано, що статутом товариства з обмеженою відповідальністю право виконавчого органу цього товариства на укладення договору не обмежено, тобто такий орган уклав договір без порушення наданих йому повноважень, то сам лише факт неузгодження договору після його підписання не може бути підставою для визнання договору недійсним.

Рішення у справі були прийняті без врахування наведених ст. ст. 41 та 59 Закону України "Про господарські товариства".

Дійшовши висновків, що спірний договір вчинено директором ТОВ "Товтри" з перевищенням повноважень, суди не з'ясували питання подальшого схвалення ТОВ "Товтри" зазначеного договору відповідно до вимог ст. 241 ЦК України, враховуючи те, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого її представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним. Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено, тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини.

З'ясування зазначених обставин є необхідною передумовою встановлення чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду.

Необхідно відзначити, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом у сукупності та відображено у судовому рішенні.

Проте зі змісту рішення та постанови судів попередніх інстанцій у цій справі слідує, що суди попередніх інстанцій всупереч вимогам ст. 86 ГПК України не встановили у судовому процесі всіх обставин справи з урахуванням предмета судового розгляду.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, поданих сторонами з урахуванням фактичних і правових підстав позовних вимог і заперечень на них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли передчасного висновку щодо наявності підстав для визнання недійсним іпотечного договору, як наслідок, оскаржувані рішення та постанову ухвалено з порушенням норм процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Зважаючи на встановлені законом межі компетенції суду касаційної інстанції, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування рішення та постанови судів попередніх інстанцій з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарським судам слід взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та відповідно до чинного законодавства вирішити спір з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні.

Оскільки справа підлягає частковій передачі на новий розгляд до місцевого суду, то відповідно до вимог п. 14 ст. 129 ГПК України суд касаційної інстанції не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу акціонерного товариства "Укрсоцбанк" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Хмельницької області від 22.08.2018 та Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.11.2018 у справі за № 924/273/18 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді О. Мамалуй

І. Ткач