Постанова

Іменем України

29 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 800/571/17

Провадження № 11-4сап18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

головуючого - Князєва В. С.,

судді-доповідача - Золотнікова О. С.,

суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

за участю секретаря судового засідання - Мамонової І. В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні скаргу (адміністративний позов) ОСОБА_3 (далі також - скаржник) на рішення Вищої ради правосуддя (далі також - ВРП, відповідач) від 14 листопада 2017 року № 3677/0/15-17 (далі також - рішення), ухвалене за результатами розгляду скарги ОСОБА_3 на рішення її Першої Дисциплінарної палати від 22 червня 2017 року № 1755/1дп/15-17.

Учасники справи:

­ скаржник: ОСОБА_3 (представник - адвокат ОСОБА_4),

­ відповідач: Вища рада правосуддя (представник відповідача - Русакова Ілона Григорівна).

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст вимог скаржника

1. 7 грудня 2017 року скаржник звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції зі скаргою (адміністративним позовом) і просив:

1.1. Визнати незаконним і скасувати рішення ВРП.

1.2. Визнати протиправними дії відповідача:

1.2.1. Щодо перевірки, оцінки доказів і підстав накладення адміністративних стягнень у справах про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8.

1.2.2. Щодо незастосування строків, передбачених частиною 4 статті 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на час ухвалення скаржником постанов у справах про адміністративні правопорушення), статтею 43 Закону України «Про Вищу раду юстиції», підпунктом 12.5.6 пункту 12.5 розділу XII «Дисциплінарне провадження щодо судді» Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

1.2.3. Щодо розгляду заяви заступника прокурора Кіровоградської області Здоренка Є. В. (далі - заступник прокурора) про притягнення скаржника до дисциплінарної відповідальності.

1.2.4. Щодо ненаправлення матеріалів за заявою заступника прокурора до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

2. Мотивував скаргу (адміністративний позов) такими обставинами:

2.1. ВРП та її Перша Дисциплінарна палата прийняли рішення про притягнення скаржника до дисциплінарної відповідальності без урахування всіх обставин справи, протиправно надаючи оцінку доказам і підставам накладення адміністративних стягнень у справах про адміністративні правопорушення.

2.2. За змістом статті 2 Закону України від 8 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (далі - Закон № 1188-VII) заступник прокурора не є суб'єктом звернення із заявою про проведення перевірки судді, а заява, за якою проводилась перевірка, подана після спливу строку, встановленого частиною другою статті 2 зазначеного Закону.

2.3. Матеріали дисциплінарної справи доводять те, що у справах про адміністративні правопорушення, які були предметом спеціальної перевірки, скаржник ухвалював судові рішення проти осіб, які не були учасниками масових акцій протесту. Тому дисциплінарне провадження проти скаржника не могло здійснюватися на підставі Закону № 1188-VII (підставою проведення спеціальної перевірки відповідно до Закону № 1188-VII є винесення суддею судових рішень, серед іншого, стосовно осіб, які були учасниками масових акцій протесту).

2.4. Переглядаючи судові рішення у справах про адміністративні правопорушення, апеляційний суд змінив лише вид адміністративного стягнення з арешту на штраф з мотивів позитивної характеристики цих осіб, погодившись з висновком скаржника про наявність у діях ОСОБА_6 та ОСОБА_7 складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).

2.5. ВРП та її Перша Дисциплінарна палата залишили поза увагою те, що характеристик зазначених вище осіб, які притягалися до адміністративної відповідальності, у суді першої інстанції під час ухвалення скаржником постанов не було. Вони були надані лише у суді апеляційної інстанції.

2.6. ВРП застосувала найсуворіший вид дисциплінарного стягнення, не навівши обґрунтованих мотивів, не зазначивши того, які саме дії скаржника є грубим порушенням ним присяги судді, і при прийнятті рішення не застосувала наслідки спливу річного строку притягнення скаржника до дисциплінарної відповідальності.

2.7. ВРП та її Перша Дисциплінарна палата були зобов'язані направити матеріали за заявою заступника прокурора до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Рух справи

3. 8 грудня 2017 року Вищий адміністративний суд України постановив ухвалу, якою відкрив провадження у справі.

4. 3 січня 2018 року за розпорядженням керівника апарату Вищого адміністративного суду України від 15 грудня 2017 року № 1443 справа передана до ВеликоїПалати Верховного Суду на підставі підпункту 7 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України.

5. 15 січня 2018 року Велика Палата Верховного Суду постановила ухвалу, якою відкрила провадження за скаргою.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Позиція скаржника

6. 29 листопада 2018 року на судовому засіданні скаржник і його представник скаргу підтримали та просили її задовольнити з викладених у ній підстав.

(2) Позиції інших учасників справи

7. 9 лютого 2018 року ВРП подала до Великої Палати Верховного Суду відзив на скаргу, в якому зазначила, що:

7.1. Допущені скаржником порушення законодавства є істотним дисциплінарним проступком - підставою для застосування дисциплінарного стягнення у виді внесення подання про звільнення з посади судді.

7.2. Рішення ВРП може бути скасоване лише з підстав, визначених у статті 52 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII).

7.3. Рішення стосовно скаржника ухвалене повноважним складом ВРП і підписане всіма її членами, які брали участь в його ухваленні; мотиви й обґрунтування прийняття цього рішення наведені у ньому в повному обсязі.

8. На судовому засіданні 29 листопада 2018 року представник ВРП просила у задоволенні скарги відмовити повністю, а оскаржене рішення відповідача залишити без змін з підстав, наведених у відзиві.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

9. Заслухавши пояснення сторін, усебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються скарга та відзив на неї, об'єктивно оцінивши докази, що мають правове значення для розгляду справи та вирішення спору, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

(1) Щодо встановлених обставин дисциплінарного провадження

10. 22 вересня 2005 року Президент України видав указ «Про призначення суддів» № 1308/2005, яким призначив скаржника на посаду судді Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області строком на п'ять років.

11. 13 квітня 2009 року Президент України видав указ № 237/2009 «Про переведення суддів» яким скаржник переведений до Ленінського районного суду м. Кіровограда.

12. 9 вересня 2010 року Верховна Рада України прийняла постанову № 2512-VI «Про обрання суддів», якою обрала скаржника на посаду судді Ленінського районного суду м. Кіровограда безстроково.

13. 16 грудня 2014 року до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) надійшла заява заступника прокурора про проведення перевірки скаржника відповідно до пункту п'ятого частини першої статті 3 Закону № 1188-VII у зв'язку з прийняттям ним судових рішень про накладення адміністративних стягнень на підставі статті 185 КУпАП - за злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції - на осіб, які були учасниками масових акцій протесту у період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності Законом № 1188-VII.

13.1. У заяві було вказано про те, що 28 січня 2014 року скаржник розглянув матеріали адміністративних справ № 405/739/14-п (провадження № 3/405/215/14) та № 405/746/14-п (провадження № 3/405/217/14), які надійшли з Кіровоградського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_6 та ОСОБА_7 і ухвалив постанови, в яких визнав цих осіб винними у вчиненні правопорушень, передбачених статтею 185 КУпАП, і призначив адміністративне стягнення у виді адміністративного арешту строком на п'ятнадцять діб.

13.2. До заяви були долучені постанови Апеляційного суду Кіровоградської області від 30 та від 31 січня 2014 року відповідно, якими апеляційний суд змінив рішення суду першої інстанції у наведених вище справах в частині накладення адміністративних стягнень на ОСОБА_6 та ОСОБА_7 і призначив адміністративні стягнення у виді штрафу в розмірі по 136 грн з кожного.

13.3. До заяви також була долучена постанова, прийнята 27 січня 2014 року скаржником за результатами розгляду справи № 405/731/14-п (провадження № 3/405/212/14), матеріали якої надійшли з міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_8 за вчинення правопорушення, передбаченого статтею 173 КУпАП, і ухвалив постанову, якою визнав останнього винним у вчиненні адміністративного правопорушення та призначив адміністративне стягнення у виді арешту строком на п'ятнадцять діб.

14. 12 травня 2016 року зазначена заява зареєстрована за унікальним номером 2969/6/8-14 іпередана для проведенняперевірки члену Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ)Гусаку М. Б.

15. 12 січня 2017 року ВРЮприйняла рішення про реорганізацію у ВРП.

16. 17 лютого 2017 року Перша Дисциплінарна палата ВРП прийняла ухвалу про відкриття дисциплінарної справи стосовно скаржника.

17. 22 червня 2017 року Перша Дисциплінарна палата ВРП ухвалила рішення № 1755/1дп/15-17, за яким притягнула скаржника до дисциплінарної відповідальності та застосувала до нього дисциплінарне стягнення у виді внесення подання про звільнення з посади судді.

17.1. Перевіривши обставини, викладені у заяві заступника прокурора, Перша Дисциплінарна палата дійшла висновку, що скаржник, користуючись дискреційними повноваженнями, які не є абсолютними й обмежені обов'язком судді надати оцінку обставинам, що пом'якшують та обтяжують відповідальність, без наведення мотивів ухваленого рішення застосував до ОСОБА_6 і ОСОБА_7 найсуворіше адміністративне стягнення.

17.2. На думку Першої Дисциплінарної палати, дії скаржника при прийнятті постанов від 28 січня 2014 року суперечили статтям 278 і 280 КУпАП, оскільки він, зокрема, не перевірив доводи, якими особи, які притягалися до відповідальності, заперечували викладені у протоколах обставини. У постановах скаржник належно не мотивував, якими обставинами керувався, вважаючи доведеним вчинення особами злісної непокори законним вимогам працівників міліції. Також не зазначив, які саме дані про особу дали підстави для застосування найсуворішого виду адміністративної відповідальності.

17.3. З огляду на приписи статей 54 і 55 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) у редакції, яка була чинною на момент ухвалення рішень стосовно ОСОБА_6 та ОСОБА_7, Перша Дисциплінарна палата вважала, що скаржник не виконав покладених на нього професійних обов'язків судді та порушив присягу.

17.4. Тому Перша Дисциплінарна палата дійшла висновку, що позитивна характеристика скаржника, а також дані щодо показників його роботи не можуть бути підставою застосування більш м'якого виду дисциплінарного стягнення ніж подання про звільнення з посади.

17.5. Рішення також мотивувала тим, що хоча розглянута скаржником адміністративна справа за статтею 173 КУпАП щодо ОСОБА_8 не може мати значення для визначення об'єму перевірки, оскільки не відповідає переліку судових рішень, внаслідок прийняття яких суддя підлягає спеціальній перевірці відповідно до статті 3 Закону № 1188-VII, однак виявлені обставини можуть мати значення при оцінці дій скаржника та обранні міри відповідальності.

17.6. Перша Дисциплінарна палата взяла до уваги інші справи за статтею 185 КУпАП, які скаржник розглянув протягом часу перебування на посаді судді Ленінського районного суду м. Кіровограда. Зокрема, вказала, що голова цього суду надіслав до ВРП низку постанов у справах про притягнення до адміністративної відповідальності за статтею 185 КУпАП, які не стосувалися періоду з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності Законом № 1188-VII, однак у яких скаржник застосовував до осіб адміністративні стягнення у виді штрафу (справи № 3-1344/2011, № 405/2233/13-п, № 405/7443/14-п, № 405/5671/16-п, № 405/6768/16-п, № 405/8689/16-п, № 405/1641/17).

18. 21 липня 2017 року скаржник звернувся до ВРП зі скаргою на рішення її Першої Дисциплінарної палати від 22 червня 2017 року № 1755/1дп/15-17.

18.1. Просив скасувати вказане рішення та закрити дисциплінарне провадження щодо нього.

18.2. Мотивував тим, що у матеріалах дисциплінарного провадження відсутні докази про участь ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у масових акціях протесту, а апеляційний суд, змінюючи постанови скаржника у частині накладення адміністративних стягнень, досліджував докази, які були відсутні у суді першої інстанції та характеризували цих осіб позитивно.

19. У листопаді 2017 року, до початку розгляду скарги на рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 22 червня 2017 року № 1755/1дп/15-17, скаржник подав заяву до ВРП з проханням долучити до матеріалів дисциплінарної справи, зокрема, рішення зборів Ленінського районного суду м. Кіровограда, в якому надана позитивна характеристик скаржника, та пояснення щодо обставин, які не були відомі членам Першої Дисциплінарної палати, про те, що: скаржник має на утриманні трьох малолітніх дітей, зокрема, дитину-інваліда, яка від народження позбавлена свідомості; дружина скаржника не працює та здійснює догляд за дітьми. Також долучив заяви ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (в яких вони вказали, що скаржник під час розгляду справ щодо них був неупередженим, їх права не порушував, і спростували свою участь у масових акціях протесту) та лист Ради адвокатів Кіровоградської області від 7 листопада 2017 року (про те, що за 5 років діяльності відповідної ради скаржник не допускав жодних порушень прав адвокатів).

20. 14 листопада 2017 року Вища рада правосуддя прийняла рішення № 3677/0/15-17 за результатами розгляду скарги про залишення без змін рішення Першої Дисциплінарної палати про притягнення скаржника до дисциплінарної відповідальності у виді внесення подання про його звільнення з посади судді.

20.1. ВРП погодилася з рішенням її Першої Дисциплінарної палати про те, що скаржник, розглядаючи справи про адміністративне правопорушення № 405/739/14-п та № 405/746/14-п, не виконав покладених на нього професійних обов'язків, не забезпечив у межах його повноважень дотримання принципів самостійності та незалежності суддів, конституційних засад судочинства, не забезпечив повного та всебічного дослідження всіх обставин у справах про адміністративні правопорушення.

20.2. ВРП зазначила, що скаржник постановив необґрунтовані рішення, які не відповідають приписам КУпАП та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а допущені суддею грубі порушення закону порочать звання судді, викликають сумнів у його об'єктивності та неупередженості, сумлінності виконання ним обов'язків і принижують авторитет судової влади.

20.3. ВРП вказала, що доводи скаржника про те, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не були учасниками масових акцій протесту, не впливають ні на кваліфікацію дій скаржника під час ухвалення ним судових рішень, ні на процедуру здійснення дисциплінарного провадження після передання заяви стосовно скаржника на розгляд до ВРЮ.

(2) Щодо повноважень Великої Палати Верховного Суду

21. Для забезпечення незалежності судової системи рішення про звільнення суддів мають ухвалюватись з дотриманням справедливих процедур, які забезпечують об'єктивність і неупередженість та встановлені у національному законодавстві (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № П/800/405/17).

22. З метою усунення прогалин національного законодавства, на які звернув увагу Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11), Верховна Рада України прийняла Закон № 1798-VIII, глава 4 якого визначає нову процедуру та порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів.

23. Порядок розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді визначений статтею 51 Закону № 1798-VIII, відповідно до частини першої якої право оскаржити таке рішення до ВРП має суддя, щодо якого ухвалене відповідне рішення.

24. Стаття 52 Закону № 1798-VIII передбачає порядок оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, та визначає вичерпний перелік підстав для його скасування, а саме:

24.1. Склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати (пункт 1);

24.2. Рішення не підписано будь-ким із складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні (пункт 2);

24.3. Суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону (пункт 3);

24.4. Рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків (пункт 4).

25. Під час прийняття оскарженого рішення ВРП встановила допущені скаржником порушення законодавства, кваліфікувала їх як істотний дисциплінарний проступок і дійшла висновку, що він є підставою для застосування до скаржника дисциплінарного стягнення у вигляді внесення подання про звільнення судді із займаної посади.

26. Відповідно до частини сьомої статті 266 КАС України на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути подана скарга до Великої Палати Верховного Суду. Така скарга розглядається за правилами касаційного провадження, встановленими цим кодексом.

27. Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

28. Як зазначає Консультативна рада європейських суддів, «дисциплінарний розгляд справи у кожній країні повинен передбачати можливість подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду» (пункт 77 (v) Висновку № 3 від 19 листопада 2002 року про принципи та правила, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та неупередженості).

29. ЄСПЛ у пункті 123 рішення у справі «Олександр Волков проти України» вказав, що згідно з його практикою навіть у разі, коли судовий орган, що ухвалює рішення у спорах щодо «прав та обов'язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції». У рамках скарги за статтею 6 Конвенції для того, щоби визначити, чи мав суд другої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі фактори як предмет оскарженого рішення, спосіб, в який було ухвалене рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження.

30. Можливість оскаржити рішення дисциплінарного органу по суті є важливим запобіжником суддівської незалежності та незалежності судової системи в цілому.

31. ВеликаПалата Верховного Суду забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції та є визначеним у статті 266 КАС України судовим органом, який має повну юрисдикцію щодо розгляду скарг на рішення ВРП, зокрема, на її рішення про залишення без змін рішень дисциплінарних палат про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності у виді подання про звільнення з посади.

32. Якщо суд може повністю вивчити суть справи, що призвела до звільнення, тоді вважається, що суддя, стосовно якого ухвалено рішення про звільнення, отримав доступ до суду (пункт 113 Спільного висновку ОБСЄ/БДІПЛ і Венеціанської комісії від 16 червня 2014 року щодо проекту змін до нормативно-правової бази у сфері дисциплінарної відповідальності суддів у Киргизькій Республіці).

33. За змістом статті 6 Конвенції вимога справедливості судового рішення передбачає, що це рішення має достатньою мірою висвітлювати мотиви, на яких воно ґрунтується. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та повинні оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав і свобод, гарантованих Конвенцією. Оцінюючи аргументи та докази, суди мають обґрунтувати їхні висновки шляхом наведення відповідних підстав..

34. З огляду на вказане та враховуючи, що скаржник рішення ВРП з підстав, передбачених пунктами 1-3 статті 52 Закону № 1798-VIII не оскаржує, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне розглянути скаргу, ретельно дослідивши дотримання ВРП при прийнятті оскарженого рішення пункту 4 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII, тобто наявність обґрунтованих посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та належність у світлі статті 6 Конвенції мотивування ВРП відповідних висновків (близьких за змістом висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19 квітня 2018 року у справі № 800/234/17та від 14 червня 2018 року у справі № 11-63сап18).

35. ВеликаПалата Верховного Суду звертає увагу на те, що пункт 4 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII не можна тлумачити лише формально, тобто як такий, що унеможливлює оскарження та скасування рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, лише тому, що таке рішення містить посилання на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, безвідносно до того, які з цих підстав могли бути застосовані для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а також безвідносно до того, який зміст мотивів, наведених у відповідному рішенні ВРП.

(3) Щодо підстав дисциплінарної відповідальності скаржника та мотивів, з яких ВРП дійшла відповідних висновків

36. ВРП вказала, що скаржник при розгляді справ про адміністративні правопорушення № 405/739/14-п та № 405/746/14-п не виконав покладених на нього професійних обов'язків, не забезпечив у межах повноважень дотримання принципів самостійності та незалежності суддів, конституційних засад судочинства, не забезпечив повного і всебічного дослідження всіх обставин.

37. ВРП дійшла висновку, що скаржник постановив необґрунтовані рішення про притягнення ОСОБА_7 та ОСОБА_6 до адміністративної відповідальності за статтею 185 КУпАП, а допущені суддею грубі порушення закону порочать звання судді, викликають сумнів у його об'єктивності та неупередженості, сумлінності виконання ним обов'язків і принижують авторитет судової влади.

38. ВеликаПалата Верховного Суду з вказаними висновками не погоджується.

39. Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

40. Згідно зі статтею 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

41. Передбачені статтею 185 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються протягом доби з дня одержання протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи (частини перша і друга статті 277 КУпАП).

42. Відповідно до частини другої статті 268 КУпАП при розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачених його статтею 185, присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, є обов'язковою.

43. Ухвалюючи судові рішення 28 січня 2014 року у справах № 405/739/14-п (провадження № 3/405/215/14) та № 405/746/14-п (провадження № 3/405/217/14) про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_6 та ОСОБА_7, скаржник розглянув протоколи про адміністративні порушення від 28 січня 2014 року, тобто в межах строків, визначених статтею 277 КУпАП, а також за присутності осіб, які притягалися до адміністративної відповідальності.

44. Скаржник звертав увагу на те, що апеляційний суд, переглядаючи наведені вище судові рішення, змінив лише вид адміністративного стягнення з арешту на штраф з мотивів позитивної характеристики цих осіб, погодившись з висновком скаржника про наявність у діях ОСОБА_6 та ОСОБА_7 складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185 КУпАП.

45. ВеликаПалата Верховного Суду враховує, що саме до суду апеляційної інстанції були надані позитивні характеристики ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які на час розгляду справ у суді першої інстанції були відсутні та у межах строку, встановленого для розгляду цим судом справи про адміністративне правопорушення, не могли бути оцінені для визначення виду стягнення за таке порушення, наявність складу якого була підтверджена апеляційним судом.

46. Ні ВРП, ні її Перша дисциплінарна палата оцінку вказаним обставинам не надали.

47. Крім того, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 в їхніх нотаріально засвідчених заявах від 5 та 23 жовтня 2017 року відповідно вказали, що скаржник під час розгляду справ щодо них був неупередженим, їх права не порушував. ОСОБА_7 також констатував, що скаржник своїми діями жодних негативних наслідків йому не заподіяв.

48. Описова частина оскарженого рішення ВРП хоча і містить відомості про наведений вище зміст заяв, однак жодних мотивів відхилення вказаного доводу скаржника ВРП не надала.

49. Оцінюючи аргумент скаржника про те, що матеріали дисциплінарної справи доводять, що у справах про адміністративні правопорушення, які були предметом перевірки, скаржник ухвалював судові рішення проти осіб, які не були учасниками масових акцій протесту, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке:

49.1. Дисциплінарне провадження щодо скаржника здійснене на підставі заяви заступника прокурора, поданої до ТСК 16 грудня 2014 року відповідно до приписів Закону № 1188-VII.

49.2. Пункт 1 частини першої статті 131 Конституції України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачав, що в Україні діє ВРЮ, до відання якої належить внесення подання, зокрема, про звільнення суддів з посад.

49.3. Згідно з частиною першою статті 2 Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (далі - Закон № 22/98-ВР), чинного на час виникнення спірних правовідносин, повноваження, організація і порядок діяльності ВРЮ визначаються Конституцією України та цим законом.

49.4. Відповідно до статті 32 вказаного Закону питання про звільнення судді з підстав, передбачених пунктами 4-6 частини п'ятої статті 126 Конституції України, ВРЮ розглядає після надання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, іншого суб'єкта у випадках, визначених законом, відповідного висновку або за власною ініціативою.

49.5. 11 квітня 2014 року набрав чинності Закон № 1188-VII, який визначив правові й організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції як тимчасового посиленого заходу з використанням існуючих процедур розгляду питань про притягнення суддів судів загальної юрисдикції до дисциплінарної відповідальності і звільнення з посади у зв'язку з порушенням присяги з метою підвищення авторитету судової влади України та довіри громадян до судової гілки влади, відновлення законності і справедливості.

49.6. Відповідно до статті 1 Закону № 1188-VII метою перевірки суддів є утвердження верховенства права в суспільстві та законності у діяльності судів; відновлення довіри до судової влади в Україні; з'ясування фактів, що свідчать про порушення суддями присяги, наявність підстав для притягнення суддів до дисциплінарної або кримінальної відповідальності; утвердження в діяльності суддів принципів незалежності та неупередженості.

49.7. Суддя суду загальної юрисдикції підлягає перевірці у разі прийняття ним одноособово або у колегії суддів, зокрема, рішень про накладення адміністративних стягнень на осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом, на підставі статті 185 КУпАП за злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця та про залишення зазначених рішень без змін судом апеляційної інстанції в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом (пункт 5 частини першої статті 3 Закону № 1188-VII).

49.8. Отже, необхідною умовою для подання заяви про проведення перевірки щодо судді суду першої інстанції на підставі пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1188-VII було лише накладення адміністративних стягнень на підставі статті 185 КУпАП на осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до 11 квітня 2014 року.

49.9. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у цій справі вимоги пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1188-VII дотримані не були.

49.10. Скаржник звертав увагу, що ОСОБА_7 та ОСОБА_6 стверджували, що не були учасниками масових акцій протесту у січні 2014 року, зокрема і 28 січня (на час їх затримання). Вони підтвердили це і наявними у матеріалах дисциплінарного провадження щодо скаржника нотаріально засвідченими заявами від 5 і від 23 жовтня 2017 року відповідно. Будь-які обставини, які би свідчили про протилежне, в оскарженому рішенні ВРП, у матеріалах дисциплінарного провадження та у судових рішеннях у відповідних справах про адміністративні правопорушення не відображені.

49.11. З урахуванням встановлених обставин, зважаючи на мету прийняття Закону № 1188-VII, Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим у цій справі довід ВРП про те, що після передання заяви до ВРЮ факти неучасті ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у масових акціях протесту не впливають на кваліфікацію дій скаржника під час здійснення дисциплінарного провадження щодо нього.

50. ВеликаПалата Верховного Суду також звертає увагу на те, що висновки у цій справі ґрунтуються на обставинах, суттєво відмінних від обставин, встановлених в інших справах, в яких, оскаржуючи рішення ВРП, скаржники аргументували, що їх судові рішення про притягнення до адміністративної відповідальності ухвалювалися щодо осіб, які не були учасниками масових акцій протесту. Велика Палата Верховного Суду у цих справах відхиляла вказані доводи, зокрема, через те, що відповідна заява була передана до ВРЮ для розгляду за загальною процедурою (див., зокрема, постанови від 19 квітня 2018 року у справі № 800/234/17, від 7 червня 2018 року у справі № 11-272сап18, від 30 серпня 2018 року у справі № 800/475/17).

50.1. У постанові від 7 червня 2018 року у справі № 11-272сап18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що 4 березня 2014 року за клопотанням прокурора особа була звільнена від адміністративної відповідальності згідно зі статтею 4 Закону України від 21 лютого 2014 року № 743-VII «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України» (далі - Закон № 743-VII) постановою судді-скаржника, чим було визнано, що вказана особа була учасником мирних акцій протесту.

50.2. З урахуванням наявних у матеріалах адміністративних справ рапортів від 1 січня 2014 року про те, що з міста Києва рухалася колона автомобілів із символікою «Євромайдану», Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 серпня 2018 року у справі № 800/475/17 погодилася зі спростуванням ВРП та її Третьою Дисциплінарною палатою доводів судді-скаржника, що під час розгляду матеріалів щодо адміністративних правопорушень були відсутні докази на підтвердження того, що особи були учасниками масових акцій протесту. Окрім того, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на винесення суддею-скаржником постанови від 27 березня 2014 року, якою одну з двох осіб, які притягалася до адміністративної відповідальності, було звільнено від останньої за статтею 1222 КУпАП відповідно до статті 4 Закону № 743-VII.

50.3. У постанові від 19 квітня 2018 року у справі № 800/234/17 Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком ВРП та її Другої дисциплінарної палати про те, що допущені суддею істотні порушення норм процесуального права кваліфіковані як істотний дисциплінарний проступок, зокрема тому, що до розгляду справи стосовно осіб, які притягалися до адміністративної відповідальності, були розподілені у нічний час, а під час проведення судових засідань суддя-скаржник не надала правової оцінки повідомленням цих осіб про факти їх незаконного затримання, про яке, порушуючи статтю 261 КУпАП, протоколи не складалися.

51. Під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються не лише характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, але й інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності (частина друга статті 109 Закону № 1402-VIII).

52. ВеликаПалата Верховного Суду бере до уваги те, що скаржник має стаж роботи судді понад 10 років, позитивно характеризується, за період роботи суддею до дисциплінарної відповідальності не притягувався, а також враховує інформацію, що є у матеріалах дисциплінарної справи, стосовно особи судді та наявності у нього на утриманні трьох малолітніх дітей, зокрема, дитини-інваліда.

53. З огляду на все викладене вище Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що оскаржене рішення ВРП має бути скасоване відповідно до пункту 4 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII.

54. Довід скаржника про те, що заступник прокурора не є суб'єктом звернення із заявою про проведення перевірки судді на підставі Закону № 1188-VII Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим.

54.1. Відповідно до частини другої статті 2 Закону № 1188-VII заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді (суддів) згідно зі статтею 3 цього Закону подаються юридичними або фізичними особами у письмовій формі до ТСК протягом шести місяців з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення про її утворення.

54.2. Таке повідомлення було опубліковане 12 червня 2014 року.

54.3. Згідно з висновком Верховного Суду України, сформульованим у постанові від 25 жовтня 2016 року у справі № 21-1619а16, виходячи зі змісту повноважень прокуратури, визначених Конституцією України та законом щодо нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, прокурор наділений правом звернення до ТСК із заявою щодо перевірки суддів.

55. Неприйнятними є доводи скаржника щодо неможливості проведення перевірки на підставі заяви, поданої з пропуском строку, встановленого частиною другою статті 2 Закону № 1188-VII, та невиконання обов'язку Першої Дисциплінарної палати і ВРП направити матеріали за заявою заступника прокурора до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

55.1. Як встановила ВРП, заява заступника прокурора подана до ТСК 16 грудня 2014 року, тобто з порушенням шестимісячного строку, встановленого частиною другою статті 2 Закону № 1188-VII.

55.2. Відповідно до частини п'ятої статті 2 Закону № 1188-VII заяви, що надійшли після закінчення визначеного цією статтею строку, а також заяви, щодо яких ТСК не встигла прийняти рішення до закінчення своїх повноважень, передаються до ВРЮ для продовження їх розгляду за загальною процедурою.

55.3. Отже, наведені приписи передбачали необхідність передання ТСК заяв, що надійшли до неї після спливу визначеного Законом № 1188-VII строку, саме до ВРЮ для продовження їх розгляду за загальною процедурою.

55.4. 30 вересня 2016 року набрав чинності Закон № 1402-VIII від 2 червня 2016 року, згідно з яким органом, уповноваженим здійснювати дисциплінарне провадження щодо суддів всіх інстанцій, є ВРП та її Дисциплінарні палати.

55.5. Абзац другий пункту 21 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII передбачає, що заяви та скарги, передані на розгляд члену ВРЮ за результатами автоматизованого розподілу до створення дисциплінарних органів ВРП, залишаються в такого члена та можуть бути розглянуті дисциплінарним органом, до якого входить такий член, у випадках, встановлених законом.

55.6. Згідно з пунктом 33 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII заяви, які передані ТСК Вищій раді юстиції відповідно до частини п'ятої статті 2 Закону № 1188-VI, дисциплінарні органи ВРП розглядають у порядку та строки, встановлені законом для здійснення дисциплінарного провадження. За результатами розгляду таких заяв застосовуються дисциплінарні стягнення, визначені цим Законом.

55.7. Отже, ВРП є органом, який уповноважений розглянути заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді (суддів), що надійшли до ТСК після спливу шести місяців з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення про її утворення, були в подальшому передані до ВРЮ для продовження їх розгляду за загальною процедурою, однак не були розглянуті ВРЮ до створення ВРП (близьких за змістом висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 28 березня 2018 року у справі № П/800/405/17, від 29 березня 2018 року у справі № 3913/0/15-17, від 7 червня 2018 року у справі № 11-272сап18, від 30 серпня 2018 року у справі № 800/475/17).

55.8. Тому заява заступника прокурора від 16 грудня 2014 року була передана до ВРЮ для продовження розгляду та розглянута дисциплінарним органом її правонаступника - ВРП.

56. Стосовно доводів скаржника про необхідність застосування річного строку притягнення до дисциплінарної відповідальності у цій справі Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке:

56.1. Приписи Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI від 7 липня 2010 року (далі - Закон № 2453-VI) та Закону № 22/98-ВР у редакціях, чинних на час прийняття 28 січня 2014 року скаржником постанов у справах, не передбачали жодних обмежувальних строків притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.

56.2. Закон України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VIII) вніс зміни до Закону № 22/98-ВР, які набрали чинності 27 лютого 2015 року, а Закон № 2453-VI був викладений у новій редакції, що набрала чинності з 28 березня 2015 року.

56.3. Відповідно до частини другої статті 32 Закону № 22/98-ВР у редакції Закону № 192-VIII провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.

56.4. Згідно з частиною 4 статті 96 Закону № 2453-VI у редакції Закону № 192-VIII дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

56.5. Отже, правила та строки для здійснення дисциплінарного провадження, які могли бути застосовані, зокрема, для звільнення судді за порушення присяги, були передбачені Законом № 2453-VI у редакції Закону № 192-VIII та набрали чинності з 28 березня 2015 року.

56.6. Таким чином, частина друга статті 32 Закону № 22/98-ВР у редакції Закону № 192-VIII нерозривно пов'язана з розділом VI Закону № 2453-VI, що регламентує підстави та порядок застосування до судді дисциплінарної відповідальності. Тому використання приписів вказаної статті стало можливим лише після набрання чинності Законом № 2453-VI у редакції від 28 березня 2015 року.

56.7. Частина одинадцята статті 109 Закону № 1402-VIII у редакції, яка діяла на час розгляду Першою Дисциплінарною палатою ВРП дисциплінарної справи стосовно скаржника, також передбачала трирічний строк для застосування до судді дисциплінарного стягнення.

56.8. Отже, ВеликаПалата Верховного Суду доходить висновку, що відповідач згідно зі статтею 58 Конституції України вважав правильним застосування трирічного строку давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, оскільки застосування цього строку є заходом, який покращує становище судді порівняно із застосуванням припису, який діяв на час прийняття скаржником постанов від 28 січня 2014 року та не встановлював строку для вирішення питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги (аналогічні висновки сформульовані у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2016 року у справі № 800/485/15 та у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 28 березня 2018 року у справі № П/800/310/17, від 5 квітня 2018 року у справі № 800/523/17, від 21 червня 2018 року у справі № 11-272сап18, від 21 червня 2018 року у справі № 11-78сап18, від 1 листопада 2018 року у справі № 800/493/15 (П/9901/311/18)).

(4) Висновки за результатами розгляду скарги

57. Згідно з частиною восьмою статті 266 КАС України Велика Палата Верховного Суду за наслідками оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може скасувати оскаржуване рішення ВРП або залишити його без змін.

58. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 52 Закону № 1798-VII підставою для скасування рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, є те, що рішення ВРП не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

59. З огляду на надану оцінку підстав дисциплінарної відповідальності скаржника та мотивів, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що скаргу слід задовольнити, а рішення ВРП - скасувати.

60. Щодо вимог скаржника визнати протиправними окремі дії відповідача Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке:

60.1. Наведені у пункті 1.2 цієї постанови вимоги про визнання дій ВРП протиправними є підставами, які на думку скаржника, свідчили про протиправність оскарженого рішення ВРП. Ці підстави були належно оцінені Великою Палатою Верховного Суду. Наслідки для скаржника створили не самі по собі оскаржені ним дії відповідача, а оскаржене рішення ВРП.

60.2. Враховуючи приписи частини восьмої статті 266 КАС України, вимоги скаржника про визнання дій ВРП протиправними охоплюються його вимогою про скасування рішення ВРП, яка задоволена Великою Палатою Верховного Суду.

60.3. З огляду на це Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстави для задоволення окремо вимоги про визнання протиправними дій ВРП - відсутні.

Керуючись підпунктом 5 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення», статтями 266, 344, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А :

1. Скаргу ОСОБА_3 на рішення Вищої ради правосуддя від 14 листопада 2017 року № 3677/0/15-17 задовольнити.

2. Рішення Вищої ради правосуддя від 14 листопада 2017 року № 3677/0/15-17 скасувати.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Князєв

Суддя-доповідач О. С. Золотніков

Судді:Н. О. АнтонюкО. Б. Прокопенко

С. В. БакулінаЛ. І. Рогач

В. В. БританчукІ. В. Саприкіна

Д. А. ГудимаО. М. Ситнік

О. Р. КібенкоО. С. Ткачук

Л. М. ЛобойкоВ. Ю. Уркевич

Н. П. ЛященкоО. Г. Яновська

Відповідно до частини третьої статті 355 КАС України постанову оформив суддя Гудима Д. А.