ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/736/24 Справа № 200/947/19 Суддя у 1-й інстанції - Цитульський В.І. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2024 року                           Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:

                                        судді доповідача: Новікової Г.В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 жовтня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції у Дніпропетровській області про стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

18.01.2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що 08 листопада 2018 року він звернувся до Соборного ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення, яка зареєстрована за вх. №Б-1789. Відповідно до положень Закону України «Про звернення громадян» відділ поліції був зобов`язаний об`єктивно та всесторонньо розглянути заяву позивача, перевірити викладені факти, вжити заходів до припинення неправомірних дій, виявити, усунути причини та умови, які сприяли порушенню, забезпечити поновлення порушених прав, ознайомити з результатами перевірки та письмово повідомити про результати перевірки заяви в місячний строк.

Проте відповіді він так і не отримав, відповідач свої обов`язки не виконав, заходи до припинення неправомірних дій відповідач не прийняв, чим завдав позивачу моральної шкоди. Зокрема наголошував, що описана бездіяльність принижує його честь, негативно впливає на психологічний стан, спричиняє сильні душевні переживання та змусила його звертатися до суду, на що було витрачено час та зусилля.

Просив стягнути із відповідача на його користь моральну шкоду в сумі 20 000 грн.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 жовтня 2023 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Наголошує, що предметом позову є відсутність відповіді на його заяву, подану до відповідача. Вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що відсутні докази заподіяння моральної шкоди не відповідають дійсності, а відмова у задоволені позовних вимог через посилання позивачем не на той закон є безпідставною. Також наголошує на неправильності позиції суду першої інстанції про стягнення моральної шкоди з держави, а не з відповідача. Жоден із наведених в позові доказів судом не розглянуто. Звертає увагу, що обставини відносно нього були встановлені в справі 200/6160/17, а тому не доводяться при розгляді цієї справи.

У відзиві на апеляційну скаргу представник Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Посилається на те, що заява ОСОБА_1 від 08.11.2018 року відповідно до п.2 розділу ІІІ Інструкції з організації контролю за виконанням документів у Національній поліції зареєстрована підрозділом документального забезпечення Соборного ВП Дніпропетровського ВП ГУНП та подана до керівництва. В ході розгляду інформації,викладеної у заяві ОСОБА_1 було встановлено відсутність даних, які б свідчили про наявність кримінального правопорушення, у зв`язку із чим заява була розглянута згідно Законом України

«Про звернення громадян». Було встановлено, що порушене у зверненні питання не відноситься до компетенції поліції та 30.11.2018 року за вих.. №45.5/ЄО-42816-Б йому було надано відповідь.

При цьому звертає увагу, що надіслання державними органами на заяви громадян відповідей рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення не передбачено.

Позивачем не надано жодного доказу на підтвердження обставин, вказаних у позові, не зазначено якою саме конкретною дією йому було заподіяно моральну шкоду.

Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно із ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

У ч.1 ст. 369 ЦПК України зазначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Зважаючи, що по даній справі ціна позову становить 20 000 грн., тобто менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і справа не відноситься до справи, яка не підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено наявність моральної шкоди та її розмір.

Такий висновок відповідає встановленим обставинам та нормам матеріального і процесуального права.

Згідно статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У частині першій статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункти 8, 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір.

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Згідно вимог статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного

зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, зокрема, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Для наявності підстав зобов`язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її заподіювача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, а тому позивач в цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди в розумінні статей 1167, 1174 ЦК України.

Причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пункті 5.7-5.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі №920/715/17 зазначено, що «за відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті – така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України). Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України. Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України».

За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування».

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин

справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі № 279/1409/23.

Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24 березня 2020 року у справі № 818/607/17.

Судом першої інстанції встановлено, що 08 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Соборного відділення поліції ДВП ГУНП в Дніпропетровській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення КП «Теплоенерго», яке перешкоджає доступу представникові будинку, де позивач проживає, в котельну. Заяву зареєстровано у ЖЕО за №42816.

Згідно висновку від 29 листопада 2018 року та відповіді начальника від 30 листопада 2018 року Соборного ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області заяву ОСОБА_1 розглянуто та не встановлено ознак кримінального правопорушення, про що відповідачем направлено на адресу позивача відповідь від 30.11.2018 року, що підтверджується довідкою діловода Соборного ВП ДВП ГУНП, в якій вона зазначила, що по факту звернення позивача від 08.11.2018 року останньому за місцем його мешкання поштовим зв`язком надано письмову відповідь у встановлений законом строк.

Обгрунтовуючи розмір моральної шкоди, яку він визначив в сумі 20 000 грн, позивач вказав, що така шкода зумовлена не наданням у встановлені законом строки відповіді на його звернення.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, врахувавши наведені норми матеріального права, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на те, що позивач не надав доказів на підтвердження завдання відповідачем йому шкоди та не довів наявність такої шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діянням відповідача.

Протиправною бездіяльність відповідача щодо неналежного розгляду звернення позивача від 08 листопада 2018 року не визнавалася.

Висновок суду підтверджується тим, що ОСОБА_1 08 листопада 2018 року звернувся до Соборного відділення поліції ДВП ГУНП в Дніпропетровській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення КП «Теплоенерго», яке перешкоджає доступу представникові будинку, де позивач проживає, в котельну, заяву зареєстровано у ЖЕО за №42816.

В обгрунтування спричинення моральної шкоди ОСОБА_1 посилався на те, що йому спричинена моральна шкода відповідачем, який не надав у встановлені законом строки відповідь на його звернення. Відповідачем допущено бездіяльність при розгляді його заяви, зневажливе

відношення до його законних вимог,порушення його права на розгляд заяви у відповідності з вимогами Закону спричинило на нього негативний психологічний вплив, порушило привичний душевний стан, викликало сильні тривалі хвилювання та душевні переживання, що нанесло значну моральну шкоду, відшкодування якої передбачено ст.25 Законну України «Про звернення громадян». Для поновлення порушених прав він вимушений звертатися до суду. Просив стягнути моральну шкоду в тому числі на підставі ст.ст.1167,1174 ЦК України.

Заперечуючи проти прозову, представник відповідача зазначив, що у зв`язку із тим, що інформація, викладена у заяві, не містила даних, які б свідчили про наявність кримінального правопорушення, її було розглянуто відповідно до положень Закону України »Про звернення громадян» відповідно до абз.2 п.5 Розділу Ш Інструкції,затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.11.2015 року №1377, зареєстрованої в Мінюсті України 01.12.2015 року, яка діяла на момент звернення із заявою. Законом не встановлено обов`язкове направлення відповіді заявникові рекомендованим листом з повідомленням.

За результатами розгляду заяви було складено висновок та підготовлено відповідь про те, що ознак кримінального правопорушення працівники слідчого відділення не вбачили та роз`яснено про право звернення за захистом порушених прав до суду (а.с.48-49).

30.11.2018 року за вих. №45.5/ЄО-42816-В в місячний термін зазначена відповідь була направлена за адресою позивача, що підтверджується довідкою діловода Соборного ВП ДВП ГУНП, в якій вона зазначила, що по факту звернення позивача від 08.11.2018 року останньому за місцем його мешкання звичайним поштовим зв`язком. Зазначена обставина нічим не спростована.

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц вказано, що причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

У пункті 32 постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що «застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі».

Судом першої інстанції не встановлено наявність невідповідності рішення, дії чи бездіяльності Соборного відділення поліції ДВП ГУНП в Дніпропетровській області при розгляді та наданні відповіді за зверненням позивача вимогам закону чи іншого нормативного акта та наявність доказів факту заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди позивачеві.

За встановлених обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для відшкодування моральної шкоди у зв`язку із недоведеністю.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає судове рішення таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. Зазначених позивачем обставин недостатньо для відшкодування моральної шкоди, оскільки останній зобов`язаний довести настання негативних наслідків у вигляді такої шкоди, її розмір та причинний зв`язок.

Посилання на те, що рішенням по справі №200/6160/17 встановлено спричинення моральної шкоди відповідачем, а тому в даній справі ці обставини не підлягають доказуванню є

безпідставними, оскільки в зазначеній справі розглядалися та були встановлені інші обставини,які не стосуються обставин справи, що розглядається і не є преюдицією для цієї справи.

Доводи апеляційної скарги  не спростовують правових висновків суду та не дають підстав для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинами справи, то підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування судового рішення з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог немає.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції помилково послався на те, що заява позивача повинна була розглядатися відповідачем у відповідності до вимог кримінального процесуального кодексу України. Такий висновок слід виключити із мотивувальної частини рішення як зайвий. Проте зазначене не є безумовною підставою для скасування законного рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову,що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 20 000 грн., що менше двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст.368, 369, 376, 382 ,384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 жовтня 2023 року змінити, виключивши із мотивувальної частини висновок про застосування норм кримінального процесуального кодексу України.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді: