Постанова

Іменем України

10 січня 2019 року

м. Київ

справа № 527/317/17

провадження № 61-19454 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С.Ф.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Глобинського районного суду Полтавської області у складі судді Олефір А. О. від 19 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області у складі колегії суддів: Абрамова П. С., Мартєва С. Ю., Хіль Л. М., від 25 травня 2017 року,

ВСТАНОВИВ :

У лютому 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовну заяву мотивовано тим, що 16 червня 2006 року між банком та

ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, відповідно до якого остання отримала кредит у розмірі 4 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном погашення, що відповідає строку дії картки.

Внаслідок несвоєчасної сплати боржником щомісячних платежів за користування кредитними коштами станом на 31 грудня 2016 року у відповідача виникла заборгованість у розмірі 22 038,28 грн, яку банк просив стягнути з відповідача.

Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 19 квітня 2017 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банк звернувся до суду із вимогами поза межами позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 25 травня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилено, а рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 19 квітня 2017 року залишено без змін.

Ухвалу суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що оскільки останній платіж відповідач внесла 06 квітня 2013 року, а банк звернувся до суду із позовом лише 08 лютого 2017 року, тобто із пропуском трирічного строку позовної давності, встановленого статтею 257 ЦК України, а тому вважав, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову банку.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати судові рішення із направленням справи на новий судовий розгляд, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскільки позичальник в належному розмірі грошові кошти не повернув, то проценти за кредитом та неустойка, нараховані унаслідок невиконання позичальником своїх зобов'язань за договором, підлягають стягнення з відповідача в межах позовної давності, яка повинна обчислюватись з моменту настання строку погашення чергового платежу. Однак суди попередніх інстанцій необґрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог, чим не враховано правової позиції Верховного Суду України, викладеної, зокрема, у постанові

від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 16 червня 2006 року між

ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, відповідно до якого відповідачу був наданий кредит у розмірі

2 500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Строк дії картки визначений до червня 2013 року.

Останній платіж ОСОБА_4 внесла 06 квітня 2013 року, банк кошти з рахунку самостійно не списував.

Відповідно до наданого банком розрахунку, відповідач порушувала умови договору, не погашала кредитну заборгованість, у зв'язку з чим у неї станом на 31 грудня 2016 року виникла заборгованість за тілом кредиту у розмірі

3 998,70 грн, за процентами - 16 613,95 грн та 1 525,63 грн - штрафні санкції.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Оскільки ОСОБА_4 не виконала зобов'язань за кредитним договором, банк має право на стягнення заборгованості у судовому порядку, у зв'язку із чим звернувся до суду з цим позовом 08 лютого 2017 року.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15.

Установивши, що останній платіж на погашення кредитної заборгованості ОСОБА_4 внесла 06 квітня 2013 року, а з позовом до суду банк звернувся

08 лютого 2017 року, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про пропуск позивачем позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у суді першої інстанції (а. с. 45).

Доводи касаційної скарги про наявність підстав для отримання банком процентів за користування кредитом в межах позовної давності є необґрунтованими, оскільки із пропуском позовної давності до вимоги про стягнення заборгованості за кредитом, спливла і позовна давність за вимогою про сплату процентів за цим кредитом.

Оскільки позовна давність до основної вимоги спливла до звернення позивача до суду, вважається, що позовна давність спливла і до додаткової його вимоги про стягнення з відповідача пені. Відтак, не може бути стягнута неустойка, нарахована на суму заборгованості за вимогами, щодо яких позовна давність була пропущена, а тому доводи касаційної скарги про наявність у банка права на стягнення пені є безпідставні.

Вказане узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі

№ 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

При цьому, для забезпечення прогнозованості правозастосовної практики Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, на який посилається заявник у касаційній скарзі, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, який уможливлював стягнення процентів за кредитом і пені за процентами у межах позовної давності, обчисленої за три роки (для процентів) й один рік (для пені) до дня звернення до суду.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 19 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 25 травня 2017 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б.І. Гулько

Є. В. Синельников

С.Ф. Хопта