ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2019 року Справа № 160/8533/18

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сліпець Н.Є.

розглянувши в порядку загального позовного провадження (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, третя особа, Управління соціального захисту населення Павлоградської міської ради, про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

14.11.2018 року ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), третя особа, Управління соціального захисту населення Павлоградської міської ради, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати пенсії ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, за минулий період з 01.11.2016 року по 30.04.2017 року;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити заборгованість по пенсії ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за минулий період з 01.11.2016 року по 30.04.2017 року, шляхом зарахування коштів на поточний рахунок ОСОБА_2, відкритий у Публічному акціонерному товаристві "Державний ощадний банк України";

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, компенсацію втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати за період з 01.11.2016 року по 30.04.2017 року, відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсацій громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159;

- допустити до негайного виконання рішення суду у межах виплати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, пенсії за один місяць.

15.11.2018 року ухвалою суду було відкрито провадження в адміністративній справі №160/8533/18 та призначено розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін за наявними у справі матеріалами на 12.12.2018 року відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с. 2).

12.12.2018 року ухвалою суду було задоволено клопотання представника Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про розгляд справи у судовому засіданні та призначено розгляд адміністративної справи №160/8533/18 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, третя особа, Управління соціального захисту населення Павлоградської міської ради, про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін на 14.01.2019 року о 16:30 год. (а.с. 58).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осію», є внутрішньо переміщеною особою та з 2014 року позивач перебуває на пенсійному обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. Проте, у період з 01.11.2016 року по 30.04.2017 року виплата пенсії позивачу була припинена, у зв'язку з чим позивач звернулась до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії та відповідними документами. Так, рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Павлоградської міської ради №14 від 28.04.2017 року, яким було поновлено виплату пенсії з 01.05.2017року. Крім того, 08.05.2018 року позивач звернулась із заявою про вжиття заходів щодо виплати заборгованості по пенсії, однак листом №Я7259-18 від 18.05.2018 року відповідачем було повідомлено, що рішенням №14 від 28.04.2017 року було поновлено виплату пенсії з 01.05.2017 року, проте не призначено виплату заборгованості за період з 01.11.2016 року по 30.04.2017 року. Позивач вважає, що виплата пенсії була припинена з підстав, не передбачених законодавством, зокрема ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якою визначено виключний перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду, всупереч Рішенню Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009. Крім того, не підтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а постанова Кабінету Міністрів України від 08.06.2016р. №365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії.

10.12.2018 року на адресу суду надійшов письмовий відзив на позов, у якому представник відповідача в задоволенні позову просив відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що відповідно до п.п. 4, 5 п. 12 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року №365, позивачу з 01.11.2016 року було автоматично припинено виплату пенсії за результатами обміну щодо переміщених осіб з органами соціального захисту населення. За зверненням позивача 13.04.2017 року про поновлення виплати пенсії, рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Павлоградської районної державної адміністрації виплату пенсії ОСОБА_2 було відновлено з 01.05.2017 року. При цьому, виплату заборгованості за період з 01.11.2016 року по 30.04.2017 року призначено не було.

В судове засідання позивач не прибула, про дату час та місце розгляду справи повідомлена належним чином 26.12.2018 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, наявного у матеріалах справи (а.с. 61).

Представник відповідача в судовому засіданні підтримала заперечення на адміністративний позов, викладені у відзиві на позов, не заперечувала проти подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.

Представник третьої особи в судове засідання не прибув, про дату час та місце розгляду справи повідомлений належним чином 27.12.2018 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, наявного у матеріалах справи (а.с. 60).

Згідно ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З урахуванням відсутності заперечень з боку представника відповідача про розгляд справи в письмовому провадженні, належного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи позивача та третьої особи, наявності достатніх доказів у матеріалах справи для вирішення спору по суті заявлених вимог, суд ухвалив здійснити розгляд справи у письмовому провадженні.

Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2, є пенсіонером за інвалідністю, що підтверджується копією паспорта та копією пенсійного посвідчення, наявних у матеріалах справи (а.с. 11, 14).

Відповідно до довідки Управління праці та соціального захисту населення Павлоградської міської ради №0000176559 від 07.05.2018 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, фактичним місцем проживання/перебування позивача є АДРЕСА_1 (а.с. 13).

Як вбачається із матеріалів справи, з 01.11.2016 року позивачу було автоматично припинено виплату пенсії за результатами обміну щодо переміщених осіб з органами соціального захисту населення Павлоградської міської ради.

Враховуючи вище викладене, 13.04.2017 року позивач звернулась до відповідача із заявою про призначення/перерахунок пенсії (а.с. 52).

Згідно з витягом з протоколу №14 від 28.04.2017 року засідання комісії по розгляду питань щодо призначення (відновлення) або про відмову у призначенні (відновленні) відповідної соціальної виплати внутрішньо переміщеним особам, яким було вирішено призначити (відновити) з 01.05.2017 року соціальні виплати ОСОБА_2 (а.с. 16).

Відповідно до розпорядженням Павлоградського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області від 10.05.2017 року на виконання Постанови КМУ від 08.06.2016 року №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» вирішено відновити виплату пенсії позивачу згідно рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №14 від 28.04.2017 року з 01.05.2017 року (а.с. 51).

08.05.2018 року позивач звернулась до відповідача із заявою про вжиття заходів щодо заборгованості по пенсії за період з 01.11.2016 року по 30.04.2017 року.

Так, листом №Я 7259-18 від 18.05.2018 року позивачу було повідомлено, зокрема, що відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №352 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. №509» та від 08.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» питання щодо призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) розглядається на Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворених районними, районними у мм. Києві і Севастополі держадміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у містах у разі утворення) рад. За результатом розгляду Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Павлоградської міської ради №14 від 28.04.2017 року прийнято рішення про відновлення (призначення) Вам виплати пенсії з 01.05.2017 року. Рішенням комісії не призначено виплату заборгованості за період з 01.11.2016 року по 30.04.2017 року, що підтверджується змістом відповідного листа, наявного у матеріалах справи (а.с. 15).

Отже, спір між сторонами виник з підстав припинення нарахування та виплати з 01.11.2016 року по 30.04.2017 року позивачу пенсії за відсутності передбачених законами України підстав.

Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються положеннями Конституції України та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.

Частиною третьою статті 4 Закону №1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Таким чином, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон №1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом №1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону №1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із ч. 1 ст. 49 Закону №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009);

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Проте, листом №Я 7259-18 від 18.05.2018 року відповідачем не наведено підстав, передбачених ст. 49 Закону №1058-IV, які слугували підставою для припинення нарахування та виплати пенсії позивачу у період з 01.11.2016 року по 30.04.2017 року. При цьому, вказаним листом зазначено, що виплату пенсії поновлено з 01.05.2017 року на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Павлоградської міської ради №14 від 28.04.2017 року.

Водночас, і зміст витягу з протоколу №14 від 28.04.2017 року засідання комісії по розгляду питань щодо призначення (відновлення) або про відмову у призначенні (відновленні) відповідної соціальної виплати внутрішньо переміщеним особам не містить підстав, які стали підставою для припинення нарахування та виплати пенсії позивачу у період з 01.11.2016 року по 30.04.2017 року.

Так, представник відповідача у відзиві на позов зазначив, що з 01.11.2016 року позивачу було автоматично припинено виплату пенсії за результатами обміну щодо переміщених осіб з органами соціального захисту населення Павлоградської міської ради.

При цьому, Закон №1058-IV не передбачає такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії на підставі даних, отриманих з інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією щодо тривалої відсутності за місцем проживання пенсіонера.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Аналогічну правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 року у зразковій справі №805/402/18.

За змістом ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що відповідачем було допущено протиправну бездіяльність щодо припинення нарахування та виплати пенсії позивачу у період з 01.11.2016 року по 30.04.2017 року, при цьому вказана бездіяльність не відповідає вимогам обґрунтованості, добросовісності, запобігання дискримінації, пропорційності.

Також, суд дійшов висновку, що підлягають і задоволенню похідні позовні вимоги позивача про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити заборгованість по пенсії ОСОБА_2 за період з 01.11.2016 року по 30.04.2017 року, шляхом зарахування коштів на поточний рахунок ОСОБА_2, відкритий у Публічному акціонерному товаристві "Державний ощадний банк України", з урахуванням того, що судом встановлено протиправність бездіяльності відповідача та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача.

Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб'єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.

Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади, як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення. Також ця особа може вибирати рішення у передбачених для конкретних ситуацій нормативно-правових актах або схожих документах.

Відповідно до Рекомендацій Ради Європи №R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, коли орган може обрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.

Адміністративний суд під час розгляду справи та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського Суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб'єкта владних повноважень.

Відповідно до абзацу 3 пункту 10.3 постанови Пленуму Вищого адміністративного Суду України "Про судове рішення в адміністративній справі" №7 від 20.05.2013 року суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень відповідно до закону приймає рішення на власний розсуд.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Отже, адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень суб'єкта владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень за межами перевірки за названими критеріями.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій.

За приписами пункту 4 ч. 2 ст. 245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дій.

При цьому, суд вважає за необхідне задовольнити і вимогу щодо негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати позивачу пенсії у межах суми стягнення за один місяць, керуючись приписами ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно до яких негайно виконуються рішення суду про, зокрема присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Що стосується вимог позивача стягнути з відповідача компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, суд виходить із наступного.

Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" №ї2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159 (далі - Порядок №159).

Згідно зі статтями 1, 2 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.

Згідно з пунктом 2 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Отже, суд дійшов висновку, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Як встановлено судом, в матеріалах справи немає доказів того, що позивач зверталася до відповідача з вимогою про нарахування та виплату компенсації, а відповідач зі свого боку відмовив їй у цьому. При цьому, суд зазначає, що необхідною складовою для визначення розміру такої компенсації є індекс інфляції в період невиплати доходу, який можливо розрахувати лише після визначення кінцевої дати періоду заборгованості.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати є передчасними, оскільки на момент розгляду справи в суді не існувало судового рішення, яке набрало законної сили та встановлювало б той факт, що відповідач протиправно припинив виплату пенсії позивачу.

Такий висновок судів узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2018 року (справа №522/535/17), згідно з якою відповідно до статті 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання компенсації при відновленні виплати пенсії буде порушене відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам. Отже, ці позовні вимоги є передчасними.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, і ч. 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Так, позивачем були надані суду достатні докази, на підтвердження безпідставного, всупереч чинному законодавству припинення виплати пенсії, як внутрішньо переміщеній особі з боку Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Так, ухвалою суду від 15.11.2018 року було задоволено клопотання ОСОБА_2 про звільнення від сплати судового збору.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, 352,40 грн., виходячи із розрахунку 704,80:2=352,40 грн.

Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, третя особа, Управління соціального захисту населення Павлоградської міської ради, про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати пенсії ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, за минулий період з 01.11.2016 року по 30.04.2017 року.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити заборгованість по пенсії ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за минулий період з 01.11.2016 року по 30.04.2017 року, шляхом зарахування коштів на поточний рахунок ОСОБА_2, відкритий у Публічному акціонерному товаристві "Державний ощадний банк України".

Допустити до негайного виконання рішення суду у межах виплати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, пенсії за один місяць.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 352,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 21.01.2019 року.

Суддя Н.Є. Сліпець