Головуючий у 1 інстанції – суддя Чехов С. І.
Суддя-доповідач – Старосуд М. І.
Україна
ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
Іменем України
2 лютого 2010 року справа № 2-а-358/09/1217
приміщення суду за адресою: м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Старосуд М. І.
суддів:
при секретарі судового засідання Ханової Р. Ф.
Василенко Л. А.
Чуріковій Я. О.
за участю представників:
від позивача: не з’явився,
від відповідача: не з’явився,
розглянувши у відкритому судовому
засіданні апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Міловському районі Луганської області
на постанову Міловського районного суду Луганської області
від 13 травня 2009 року
по адміністративній справі № 2-а-358/09 (суддя Чехов С. І.)
за позовом ОСОБА_5
до Управління Пенсійного фонду України в Міловському районі Луганської області
про зобов’язання нарахувати щомісячну соціальну допомогу дитині війни
ВСТАНОВИЛА:
Позивач звернувся до Міловського районного суду Луганської області про поновлення строку звернення до суду, зобов’язання відповідача здійснити виплату недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги з 2008 рік в сумі 1158 грн. 60 коп.
Постановою Міловського районного суду Луганської області від 13 травня 2009 року позовні вимоги були задоволені частково. Суд першої інстанції визнав протиправною бездіяльність відповідача, зобов’язав відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу щомісячно державної соціальної допомоги в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року в розмірі 715 грн. 23 коп. з урахуванням виплачених сум, в іншій частині позовних вимог відмовив.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції як прийняту з порушенням норм матеріального права та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову.
Сторони на судовий розгляд не з’явилися.
Колегія суддів зазначає, що з врахуванням частини 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний перегляд постанови суду першої інстанції здійснюється в межах апеляційної скарги відповідача.
Колегія суддів, заслухавши суддю – доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Закон України "Про соціальний захист дітей війни" № 2195-IV від 18 листопада 2004 року (зі змінами та доповненнями станом на час розгляду спірних правовідносин), який набрав чинності з 1 січня 2006 року, встановлює правовий статус дітей війни та визначає основи їх соціального захисту та гарантує їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки.
Статтею 1 вказаного закону передбачено, що дитина війни це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.
Статус позивача як дитини війни підтверджується паспортом, посвідченням.
Відповідач в апеляційній скарзі посилався на відсутність нормативних актів згідно яких органи Пенсійного фонду України повинні виплачувати заявлену позивачем доплату до пенсії як дитині війни.
Статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Зміни, внесені підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008. У вказаному рішенні Конституційним судом України було зазначено, що положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнаних неконституційними.
Статтею 152 Конституції України передбачено, що Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Суд першої інстанції правильно визначив, виходячи з рішення Конституційного суду N 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, що передбачене статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком діяло з 22 травня 2008 року.
Згідно статті 58 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" на 2008 рік було затверджено прожитковий мінімум на одну особу для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 470 гривень, з 1 квітня - 481 гривня, з 1 липня - 482 гривні, з 1 жовтня - 498 гривень.
Відповідач в апеляційній скарзі зазначив, що в 2008 році виплата позивачу підвищення до пенсії як дитині війни здійснювалася відповідно до положень пункту 8 постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530 "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян", згідно якої дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у таких розмірах: з 22 травня - 48,1 гривні, з 1 липня - 48,2 та з 1 жовтня - 49,8 гривні.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про визнання права позивача на виплату підвищення до пенсії за віком як дитині війни в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року з урахуванням виплачених сум є вірним.
Статтею 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність бюджетного фінансування в обсязі передбаченому Законом України "Про соціальний захист дітей війни" для здійснення соціальних виплат, з огляду на приписи статті 88 Закону України „Про Державний бюджет на 2007 рік” та статті 113 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” в яких визначено, що в разі недостатності виділених з Державного бюджету України коштів по бюджетних програмах, пов’язаних з розмежуванням джерел виплати пенсій між Державним бюджетом України та Пенсійним фондом України, пенсії, визначені законодавством для відповідних категорій громадян, виплачуються у повному обсязі за рахунок власних надходжень Пенсійного фонду України.
Відповідач в обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений статтею 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» застосовується виключно для визначення пенсій, призначених згідно з цим Законом.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що частиною 1 статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» № 966-ХІV від 15 липня 1999 року передбачено, що прожитковий мінімум застосовується для: встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком , визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України, визначення права на призначення соціальної допомоги.
Колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність бюджетного фінансування в обсязі передбаченому Законом України "Про соціальний захист дітей війни" для здійснення соціальних виплат, з огляду на те, що судові рішення ухвалюються в межах норм діючого законодавства в незалежності від причин ненадходження коштів з Державного бюджету України на виплату допомоги, відповідно до вимог частини 2 статті 3 Конституції України, за якою права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
У зв’язку викладеним, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав згідно статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України для залишення постанови суду першої інстанції без змін .
Керуючись статтями 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Міловському районі Луганської області на постанову Міловського районного суду Луганської області від 13 травня 2009 року по адміністративній справі № 2-а-358/09 – залишити без задоволення.
Постанову Міловського районного суду Луганської області від 13 травня 2009 року по адміністративній справі № 2-а-358/09 – залишити без змін.
Повний текст ухвали складений, підписаний колегією суддів у нарадчій кімнаті та проголошений в судовому засіданні 2 лютого 2010 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення.
Головуючий: М.І.Старосуд
Судді: Р.Ф.Ханова
Л.А.Василенко