Постанова

Іменем України

10 січня 2019 року

м. Київ

справа № 752/22181/16-ц

провадження № 61-40565 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), СинельниковаЄ. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк»;

представник позивача - Задорожна ТетянаАндріївна;

відповідач - ОСОБА_5;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 03 листопада 2017 року у складі судді Мирошниченко О. В. та постанову апеляційного суду м. Києва від 02 липня 2018 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Кравець В. А., Кулікової С. В.,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2016 року публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_5 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 14 серпня 2013 року між банком та ОСОБА_5 було укладено договір про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб, шляхом акцептування клієнтом публічної пропозиції банку на комплексне банківське обслуговування фізичних осіб (у рамках обслуговування продукту «Максимум-готівка»), згідно з яким ОСОБА_5 було відкрито картковий рахунок у валюті гривня, випущено міжнародну платіжну карту DMC Gold строком дії на 2 роки та встановлено ліміт відновлювальної кредитної лінії у розмірі 20 тис. грн.

Відповідно до умов договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб ОСОБА_5 зобов'язався в порядку та на умовах, що визначені договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором.

Позичальник зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконував, на вимоги не реагував, унаслідок чого станом на 06 грудня 2016 року виникла заборгованість у розмірі 33 980 грн 99 коп., з яких: тіло кредиту у розмірі 21 453 грн 29 коп., прострочка по тілу кредиту у розмірі 10 875 грн 77 коп., відсотки за кредитом у розмірі 320 грн 04 коп., неустойка у розмірі 1 331 грн 89 коп.

Ураховуючи викладене, ПАТ «Альфа-Банк» просило суд стягнути з ОСОБА_5 на його користь вказану суму кредитної заборгованості, а також понесені судові витрати.

У вересні 2017 року ОСОБА_5 пред?явив до ПАТ «Альфа-Банк» зустрічний позов про захист прав споживачів, зобов'язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що 14 серпня 2013 року між ним та ПАТ «Альфа-Банк» було підписано додаток до договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб, згідно з яким йому було надано кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії у розмірі 20 тис. грн.

Згідно з пунктом 2.2 додатку до кредитного договору процентна ставка за користування коштами відновлювальної кредитної лінії становить 21 % річних.

Пунктом 2.3 додатку до кредитного договору передбачено, що позичальник зобов?язаний вносити в кожний розрахунковий період (місяць) мінімальний платіж у розмірі 7 % від суми загальної заборгованості за кредитом. Інших платежів і комісій умовами цього кредитного договору передбачено не було, що підтверджується довідкою про умови кредитування з використанням картки «Максимум- готівка», яку надав ПАТ «Альфа-Банк» як доказ до свого позову.

Зазначав, що він виконав умови кредитного договору належним чином, заборгованість за кредитним договором погасив повністю, проте банк безпідставно стягував непередбачену кредитним договором комісію за розрахунково-касове обслуговування основної картки, яка майже удвічі перевищувала процентну ставку по кредиту, що призвело до виникнення заборгованості.

Посилаючись на статті 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції на час укладення спірного кредитного договору, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», зазначав, що він, як споживач, не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України «Про захист прав споживачів», є нікчемною.

У серпні 2016 року він звернувся до ПАТ «Альфа-Банк» з претензією на суму 27 032 грн 15 коп., які у порушення положень кредитного договору були списані з його карткового рахунку у період з 15 серпня 2013 року по 01 серпня 2016 року за послуги, які він не замовляв і які не передбачені кредитним договором.

Проте ПАТ «Альфа-Банк» на його вимоги не реагував, продовжував списувати кошти з його карткового рахунку. Такими неправомірними діями банку йому було завдано моральної шкоди.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_5 просив суд зобов?язати ПАТ «Альфа-банк» повернути на його банківський рахунок незаконно стягнені суми комісії, з урахуванням цього перерахувати всі платежі за кредитним договором та повернути йому переплату за кредитом у розмірі 11 487 грн 64 коп.; стягнути з ПАТ «Альфа-банк» на його користь 100 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 03 листопада 2017 року у задоволенні позову ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_5 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено частково. Зобов'язано ПАТ «Альфа-Банк» повернути на банківський рахунок ОСОБА_5, відкритий у ПАТ «Альфа-Банк», грошові кошти у розмірі 11 487 грн 64 коп., та з урахуванням цього перерахувати всі платежі за договором про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб, укладеним 14 серпня 2013 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_5 В іншій частині зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ «Альфа-Банк», суд першої інстанції, керуючись статтями 526, 1054, 1056-1 ЦК України, виходив із того що, зобов'язальні правовідносини між банком та позичальником припинені виконанням, проведеним належним чином. Відтак, відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_5 кредитної заборгованості.

Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_5, суд першої інстанції, виходив із того, що позичальник сплатив на користь банку кошти в сумі, що на 11 487 грн 64 коп. перевищують розмір його зобов'язань з погашення основної суми кредиту та процентів за користування кредитом, оскільки банк безпідставно стягував з позичальника комісію за розрахунково-касове обслуговування. При цьому суд послався на відповідну правову позицію Верховного Суду України про те, що є несправедливими положення договору про споживчий кредит, якими встановлюються платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь, або за дії, які споживач здійснює на користь банку, або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин.

Постановою апеляційного суду м. Києва від 02 липня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «Альфа-Банк» задоволено. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 03 листопада 2017 року скасовано. Позов ПАТ «Альфа-Банк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ «Альфа-Банк»: заборгованість по тілу кредиту у розмірі 21 453 грн 29 коп., прострочку по тілу кредиту у розмірі 10 875 грн 77 коп., відсотки за кредитом у розмірі 320 грн 04 коп., неустойку у розмірі 1 331 грн 89 коп., а всього 33 980 грн 99 коп.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.Вирішено питання розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що сторонами у кредитному договорі (пункт 4.2.3. публічної пропозиції ПАТ «Альфа-Банк» на укладання договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб, яка була акцептована позичальником, та пункт 4.4. додатку до договору) передбачена сплата комісії за надання позичальнику комплексу послуг, а саме: надання виписок та смс-повідомлень, послуг з розрахунку суми чергового платежу, та інші, тобто тих дій, правомірність яких визначена статтею 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та пунктом 3.1 Постанови Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Стягнення такої комісії було передбачено договором, не було прихованим та використаним банком задля власного збагачення, а є платою за обслуговування картки. Коли ОСОБА_5 виявив переплату та стягнення з нього комісії, яка, на його думку не передбачена договором, до банку за роз'ясненнями щодо призначення таких стягнень або здійснення перерахунку не звертався, припинив здійснювати оплату за кредитом. У зв?язку з наведеним, апеляційний суд вважав безпідставним застосування районним судом правового висновку Верховного Суду України. Розмір боргу за кредитним договором розраховано згідно з вимогами закону та умовами кредитного договору.

У липні 2018 року ОСОБА_5 подав касаційну скаргу до Верховного Суду, в якій просив оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ «Альфа-Банк» відмовити та задовольнити його зустрічний позов.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції взяв до уваги пункт 4.4 додатку до договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб від 14 серпня 2013 року, згідно з яким протягом строку користування сумою кредиту для програми «Моментальна розстрочка на карту» клієнт щомісяця сплачує банку комісійну винагороду.

Проте суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що підпункт 4.4, як і всі інші підпункти пункту 4 вказаного додатку, має відношення лише до окремої програми «Моментальна розстрочка на карту».

Згідно з пунктом 4 додатку умови програми «Моментальна розстрочка на карту» діють відносно товарів/послуг, які пропонуються партнерами банку та передбачають повернення заборгованості шляхом здійснення обов'язкових рівних платежів.

У розділі 1 публічної пропозиції ПАТ «Альфа-Банк» на укладання договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб міститься тлумачення терміну програма «Моментальна розстрочка на карту», а саме - це спеціальні умови користування коштами відновлювальної кредитної лінії, згідно з якими у випадку придбання держателем товарів/послуг у мережі партнерів, що вказані в додатку № 4 до цього договору, на суму не менше 300 грн за рахунок коштів відновлювальної кредитної лінії, заборгованість, що виникла в результаті здійснення такого придбання, підлягає поверненню держателем шляхом здійснення обов'язкових рівних платежів протягом строку дії програми «Моментальна розстрочка на карту».

Вважав, що суд апеляційної інстанції допустився припущень щодо того, що він користувався програмою «Моментальна розстрочка на карту» та згідно з пунктом 4.4 додатку до договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб від 14 серпня 2013 року повинен був сплатити за це щомісячну комісійну винагороду банку.

Разом з тим, докази того, що він користувався програмою «Моментальна розстрочка на карту» банком не надано. Комісійну винагороду він банку самостійно не сплачував, а банк самовільно, усупереч умовам кредитного договору списував її з його карткового рахунку. Його претензія від 01 серпня 2016 року щодо безпідставного списання комісійної винагороди зареєстрована банком 21 вересня 2016 року за вхідним номером 71934-23.1, на яку ним отримано відповідь на неї за № 74589-23.1-6/6, що представником банку не заперечувалось. Тому посилання суду апеляційної інстанції на те, що він сплачував певний час комісійну винагороду та не звертався до банку з претензіями безпідставні.

Також зазначив, що рішення суду першої інстанції оскаржується ним у зв?язку з неправильним формулюванням судом задоволених позовних вимог, які він заявляв.

У листопаді 2018 року ПАТ «Альфа-банк» подало пояснення на касаційну скаргу, в якому зазначило, що постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою. Вказувало, що умовами пункту 4.4. додатку до договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб від 14 серпня 2013 року передбачена сплата комісійної винагороди на користь банку, з чим позичальник був ознайомлений.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У вересні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що 14 серпня 2013 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_5 було укладено договір про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб, шляхом акцептування клієнтом публічної пропозиції банку на комплексне банківське обслуговування фізичних осіб (в рамках обслуговування продукту «Максимум-готівка»), згідно з яким ОСОБА_5 було відкрито картковий рахунок у валюті гривня, випущено міжнародну платіжну карту DMC Gold строком дії на 2 роки та встановлено ліміт відновлювальної кредитної лінії у розмірі 20 тис. грн.

Пред?являючи позов, ПАТ «Альфа-Банк» посилалося на те, що ОСОБА_5 зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, на вимоги не реагував, унаслідок чого станом на 06 грудня 2016 року виникла заборгованість, яка за розрахунком банку, складала 33 980 грн 99 коп., з яких: тіло кредиту у розмірі 21 453 грн 29 коп., прострочка по тілу кредиту у розмірі 10 875 грн 77 коп., відсотки за кредитом у розмірі 320 грн 04 коп., неустойка у розмірі 1 331 грн 89 коп.

За змістом статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У частині першій статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції виходив із того, що сторонами у кредитному договорі (пункт 4.2.3. публічної пропозиції ПАТ «Альфа-Банк» на укладання договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб та пункт 4.4. додатку до договору) передбачена сплата комісії за надання позичальнику комплексу послуг, а саме: надання виписок та смс-повідомлень, послуг з розрахунку суми чергового платежу та інші, тобто тих дій, правомірність яких передбачена статтею 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та пунктом 3.1 Постанови Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Стягнення такої комісії було передбачено договором, не було прихованим та використаним банком задля власного збагачення, а є платою за обслуговування картки.

Разом з тим апеляційний суд не врахував таке.

Згідно з пунктом 2.2 додатку до договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб від 14 серпня 2013 року процентна ставка за користування коштами відновлювальної кредитної лінії складає 21 % річних на торгові операції та на операції зняття коштів.

Пунктом 2.3 додатку до кредитного договору передбачено, що розмір обов?язкового мінімального платежу складає 7 % від загальної заборгованості за відновлювальною кредитною лінією.

Відповідно до пункту 4 додатку до договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб від 14 серпня 2013 року умови програми «Моментальна розстрочка на карту» діють відносно товарів/послуг, які пропонуються партнерами банку, що вказані та/або будуть вказані у майбутньому в додатку № 4 до договору, та передбачають повернення заборгованості шляхом здійснення обов'язкових рівних платежів згідно з положеннями, що визначені договором. У випадку вчинення клієнтом операції з використанням картки на суму не менше 300 грн з метою оплати вартості товарів/послуг у мережі партнерів банку, що вказані та/або будуть вказані в додатку № 4 до договору в майбутньому, за рахунок коштів відновлювальної кредитної лінії, умови користування котами відновлювальної кредитної лінії для частини суми заборгованості, що використана для здійснення придбання товару/послуг в мережі партнерів банку, що вказані та/або будуть вказані в Додатку № 4 до договору в майбутньому, змінюються з дати вчинення відповідної покупки в мережі партнерів банку, що вказані та/або будуть вказані в Додатку № 4 до договору в майбутньому. При настанні обставин, передбачених умовами цього пункту до відносин сторін застосовуються умови програми ««Моментальна розстрочка на карту».

Умови надання кредиту за програмою «Моментальна розстрочка на карту», розмір процентів та інших платежів, а також умови повернення кредиту визначено у підпунктах 4.1-4.5 пункту 4 додатку до договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб від 14 серпня 2013 року. Зокрема у пункті 4.4. передбачена сплата комісійної винагороди за надання (інформації) виписок за рахунком СПЗ в розмірі та на умовах, визначених в Додатку № 4 до договору (а.с. 24).

У розділі 1 публічної пропозиції ПАТ «Альфа-Банк» на укладання договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб міститься тлумачення терміну програма «Моментальна розстрочка на карту», а саме - це спеціальні умови користування коштами відновлювальної кредитної лінії, згідно з якими у випадку придбання держателем товарів/послуг у мережі партнерів, що вказані в додатку № 4 до цього договору на суму не менше 300 грн за рахунок коштів відновлювальної кредитної лінії, заборгованість, що виникла в результаті здійснення такого придбання, підлягає поверненню держателем, шляхом здійснення обов'язкових рівних платежів протягом строку дії програми «Моментальна розстрочка на карту», що є його невід?ємною частиною, із нарахуванням на суму такої заборгованості процентів та комісій, затверджених для програми «Моментальна розстрочка на карту», що погоджені сторонами при укладанні цього договору та вказані у відповідному розділі додатку № 4 до цього договору.

Разом з тим додаток № 4 до договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в матеріалах справи відсутній.

При цьому апеляційний суд також послався на пункт 4.2.3 публічної пропозиції ПАТ «Альфа-Банк» на укладання договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб, згідно з яким клієнт зобов?язаний оплачувати винагороду банку за здійснення розрахунково-касових операцій та/або за надання послуг за цим договором згідно встановлених та діючих Тарифів, що визначені цим договором. Оплата послуг банку здійснюється клієнтом в момент надання відповідної послуги або в інший строк, якщо такий визначений Тарифами, в тому числі авансом. Акцептуванням цього договору клієнт підтверджує, що з Тарифами він ознайомлений та згодний. Зміна Тарифів здійснюється в порядку передбаченому цим договором. Винагорода за надані банком, згідно цього договору послуги сплачується відповідно до умов цього договору у гривнях. У випадку, якщо винагорода визначена у Тарифах в процентному співвідношенні, її розмір визначається у відсотках від суми операції, за проведення якої вона сплачується.

Пред?являючи зустрічний позов, ОСОБА_5 посилався на те, що умовами укладеного ним договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб передбачено сплату 21 % річних за користування кредитними коштами, жодних інших платежів, у тому числі сплата комісії договором не передбачено. Умовами програми «Моментальна розстрочка на карту», якою передбачена сплата комісійної винагорода та визначено її розмір, на положення якої послався суд апеляційної інстанції, він не користувався.

У порушення статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції на зазначені обставини справи уваги не звернув, доводів ОСОБА_5 не перевірив, не визначився, чи користувався позичальник програмою «Моментальна розстрочка на карту». А якщо ні, то чи передбачено умовами договору сплата комісії та визначено її розмір, чи стягнення такої комісії не було прихованим і чи не стягувалися такі платежі банком за дії, які банк здійснює на власну користь (правова позиція Верховного Суду України, висловлена у постанові від 16 листопада 2016 року № 6-1746цс16).

Пославшись на те, що вказаний правовий висновок Верховного Суду України не підлягає застосуванню до спірних фактичних обставин, апеляційний суд належним чином свій висновок не мотивував.

Крім того, задовольняючи позов ПАТ «Альфа-Банк», апеляційний суд не звернув уваги на те, що 14 серпня 2013 року ОСОБА_5 була оформлена кредитна картка строком дії на 2 роки, а сума кредитної заборгованості розрахована банком станом на 06 грудня 2016 року, тобто банком нараховані проценти та неустойка після спливу строку дії кредитного договору. Відтак, при новому розгляді справи апеляційному суду слід врахувати правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Постанову апеляційного суду м. Києва від 02 липня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

Ю. В. Черняк