ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 465/5184/14-ц

провадження № 61-12182св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Олійник А. С., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Франківського районного суду м. Львова

від 4 березня 2020 року, постановлену у складі судді Дзеньдзюри С. М., та постанову Львівського апеляційного суду від 14 липня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2014 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.

В обґрунтування позову вказувала, що з 17 листопада 2007 року перебувала з відповідачем у шлюбі, в якому ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 , що на час пред`явлення позову проживає з нею. З лютого 2014 року сторони не перебувають у сімейних відносинах і ОСОБА_2 не виконує обов`язок з утримання дитини.

За таких обставин просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 30% від усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 18 серпня 2014 року, до досягнення дитиною повноліття.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Заочним рішенням Франківського районного суду м. Львова від 25 вересня 2014 року позов задоволено.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 30% від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 18 серпня 2014 року, до досягнення дитиною повноліття.

11 жовтня 2018 року ОСОБА_2 подав заяву про перегляд заочного рішення Франківського районного суду м. Львова від 25 вересня 2014 року, посилаючись на те, що з вказаним судовим рішенням він ознайомився 9 жовтня 2018 року.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 4 березня 2020 року, постановленою у складі судді Дзеньдзюри С. М., заяву про перегляд заочного рішення Франківського районного суду м. Львова від 25 вересня 2014 року залишено без розгляду.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач пропустив строк для подання заяви про перегляд заочного рішення, яке було йому вручено в суді у січні 2015 року, і клопотання про поновлення такого строку не подавав.

Постановою Львівського апеляційного суду від 14 липня 2020 року, прийнятою колегією у складі суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В., ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 4 березня 2020 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до статті 127 ЦПК України суд вирішує питання поновлення пропущеного строку за умови, якщо учасник справи подав заяву про поновлення строку. У іншому випадку відповідно

до статті 126 цього Кодексу, за відсутності клопотання про поновлення строку, заява учасника справи про вчинення процесуальної дії (у даній справі - заява про перегляд заочного рішення суду) підлягає залишенню без розгляду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У серпні 2020 року ОСОБА_2 подав до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просив ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 4 березня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 липня 2020 року скасувати, а заяву про перегляд заочного рішення задовольнити.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що його не повідомлено належним чином про розгляд справи 25 вересня

2014 року. Вказував, що матеріали справи не містять доказів вручення йому повного заочного рішення суду першої інстанції раніше 9 жовтня 2018 року, що вказує про відсутність підстав вважати пропущеним строк для звернення із заявою про перегляд заочного рішення, яка подана до суду 11 жовтня 2018 року.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 14 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що заочним рішенням Франківського районного суду м. Львова від 25 вересня 2014 року позов задоволено. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 30% від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 18 серпня 2014 року, до досягнення дитиною повноліття.

Суди попередніх інстанцій встановили, що зареєстрованою адресою проживання ОСОБА_2 є АДРЕСА_1 , за якою йому надіслано копію заочного рішення суду рекомендованим листом з повідомленням про вручення, яке повернулося до суду 12 листопада 2014 року з відміткою про невручення у зв`язку із закінченням терміну зберігання.

На підставі виданого Франківським районним судом м. Львова виконавчого листа, пред`явленого стягувачем до примусового виконання, постановою державного виконавця Франківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції від 7 квітня 2016 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 і постановою від 21 квітня 2016 року накладено арешт на майно боржника.

11 жовтня 2018 року ОСОБА_2 подав заяву про перегляд заочного рішення Франківського районного суду м. Львова від 25 вересня 2014 року, посилаючись на те, що з вказаним судовим рішенням він ознайомився 9 жовтня 2018 року.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.

Згідно із статтею 129 Конституції України основними засадами судочинства є, у тому числі, є розумні строки розгляду справи судом; забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено принцип доступу до правосуддя.

Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Доступність апеляційного та касаційного оскарження судових рішень неодноразово була предметом розгляду Конституційного Суду України.

Зокрема, Конституційний Суд України визнав, що можливість (право) оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою права особи на судовий захист.

Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).

Законодавець, щоб не чинити свавільно під час установлення обмежень або заборон на оскарження в апеляційному порядку окремих процесуальних судових рішень (ухвал), повинен, зокрема, ураховувати юридичні наслідки, що настають для особи в результаті ухвалення судового рішення (ухвали), наявність інших, установлених процесуальним законом, дієвих механізмів захисту та поновлення порушених прав і свобод особи (абзац другий підпункту 4.3.2 пункту 4 Рішення Конституційного Суду України від 1 березня 2023 року № 2-р(II)/2023).

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, залишив без розгляду заяву відповідача про перегляд заочного рішення у справі з підстав пропуску строку звернення з такою заявою.

Відповідач посилається на те, що без скасування ухвали суду про залишення заяви про перегляд заочного рішення він позбавлений процесуальної можливості оскаржити заочне рішення в загальному порядку.

Главою 11 «Заочний розгляд справи» Розділу ІІІ «Позовне провадження» ЦПК України встановлено особливі умови та порядок проведення заочного розгляду справи, ухвалення заочного рішення, подання і розгляду заяви про його перегляд, а також скасування й оскарження цього рішення.

Цією Главою 11 Розділу ІІІ ЦПК України не врегульовано наслідки, які настають у результаті пропуску процесуального строку, встановленого для подання заяви про перегляд заочного рішення, у зв`язку з чим з метою забезпечення однакового застосування судами норм права та гарантування юридичної визначеності,

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 9 листопада 2021 року

у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21) сформулювала правовий висновок щодо вирішення спірного питання.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що форму заяви про перегляд заочного рішення, вимоги до її змісту, підписання, додатків, кількості копій визначають частини перша-сьома статті 285 ЦПК України. До неналежно оформленої заяви про перегляд заочного рішення застосовуються положення

статті 185 цього Кодексу (частина восьма статті 285 ЦПК України), яка регламентує порядок залишення позовної заяви без руху та її повернення.

Цей припис треба розуміти як такий, що стосується невиконання саме вимог, передбачених у частинах першій-сьомій статті 285 ЦПК України. Якщо учасник справи оформив заяву про перегляд заочного рішення без дотримання саме вказаних вимог, тобто неналежно, до цієї заяви застосовуються положення статті 185 ЦПК України. В інших випадках її положення до заяви про перегляд заочного рішення незастосовні. Ухвалу про повернення такої заяви можна оскаржити в апеляційному порядку окремо від заочного рішення (пункт 22 частини першої статті 353 ЦПК України).

За змістом речення першого частини першої статті 286 ЦПК України суд зобов`язаний прийняти до розгляду заяву про перегляд заочного рішення, якщо вона відповідає вимогам частин першої - сьомої статті 285 ЦПК України, тобто є належно оформленою.

Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (стаття 126 ЦПК України).

Отже, не у всіх випадках, коли до суду надійшли документи після спливу процесуального строку, ці документи необхідно залишати без розгляду. Так, якщо відповідач подав заяву про перегляд заочного рішення поза межами встановлених частинами другою та третьою статті 284 ЦПК України строків, то це згідно з положеннями Глави 11 Розділу ІІІ ЦПК України не звільняє суд від обов`язку застосувати порядок, визначений статтею 287 ЦПК України, та постановити через пропуск строку на подання заяви про перегляд заочного рішення ухвалу про залишення цієї заяви без задоволення, якщо немає підстав для задоволення заяви про поновлення відповідного строку.

За результатами розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою: 1) залишити заяву без задоволення; 2) скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження (частина третя статті 287 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 9 листопада 2021 року

у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21) вказала, що кожну належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення суд зобов`язаний згідно з реченням першим частини першої статті 286 ЦПК України прийняти та невідкладно надіслати її копію та копії доданих до неї матеріалів іншим учасникам справи і немає ґрунтовних підстав вважати, що визначений статтею 287 ЦПК України порядок розгляду заяви про перегляд заочного рішення застосовний тільки до розгляду цієї заяви по суті та незастосовний до розгляду на предмет дотримання строку її подання. Тому, оскільки спеціальне правове регулювання, передбачене Главою 11 Розділу ІІІ ЦПК України, охоплює порядок розгляду заяви про перегляд заочного рішення, поданої поза межами встановленого строку, то немає підстав залишати її без розгляду відповідно до статті 126 ЦПК України.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення (частина четверта статті 287 ЦПК України).

У разі відмови у задоволенні заяви про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення суд з цієї причини відмовляє у задоволенні такої заяви про перегляд. Тоді відповідач, який її подав, може оскаржити в апеляційному порядку заочне рішення, обґрунтувавши, зокрема, поважність причин для пропуску строку на подання заяви про перегляд цього рішення. Передбачене у реченні другому

частини четвертої статті 287 ЦПК України спеціальне правило про початок відліку строку на апеляційне оскарження заочного рішення застосовне лише до тих рішень, які суд ухвалив за правилами, що діють з 15 грудня 2017 року.

Подібний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 297/500/20 (провадження № 61-13814св21), від 7 червня

2022 року у справі № 2-1923/10 (провадження № 61-14318св21), від 27 липня

2022 року у справі № 523/14269/20 (провадження № 61-1396св22), від 10 серпня

2022 року у справі № 754/3380/17 (провадження № 61-7235св21).

Ухвалою від 16 лютого 2023 року Велика Палата Верховного Суду

(провадження № 14-4цс23) повернула на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу № 2-7852/11, в межах розгляду якої порушувалося питання про відступ від висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 9 листопада 2021 року

у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21), не вбачаючи підстав для відступу від наведеного правового висновку.

19 жовтня 2023 року Велика Палата Верховного Суду

(провадження № 14-67цс23) повернула на розгляд колегії суддів Третьої

судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

справу, що переглядається, в межах розгляду якої також порушувалося питання про відступ від висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові

від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21), не вбачаючи підстав для відступу від наведеного правового висновку.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантується право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ такий суд має бути утворений безпосередньо на підставі закону, діяти в законному складі в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції.

Судом, встановленим законом, для розгляду заяви про перегляд заочного рішення у справі та прийняття одного з рішень, визначених частиною третьою статті 287 ЦПК України, є суд першої інстанції.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції 4 березня 2020 року постановив ухвалу, згідно з якою залишив без розгляду заяву про перегляд заочного рішення через пропуск строку на її подання, 14 липня 2020 року суд апеляційної інстанції залишив ухвалу суду першої інстанції без змін.

Такі висновки судів суперечать правовому висновку, викладеному після подання касаційної скарги у постанові Великої Палати Верховного Суду від 9 листопада

2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження 14-74цс21).

З урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного

у постанові від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16

(провадження №14-74цс21), про застосування статті 126 ЦПК України щодо заяви про перегляд заочного рішення, а саме чи може суд, розглянувши належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення (зокрема на предмет того, чи є підстави у зв`язку з пропуском строку на її подання розглядати цю заяву по суті), вчинити інші дії, ніж передбачені частиною третьою статті 287 ЦПК України, Верховний Суд дійшов висновку про те, що судові рішення підлягають скасуванню, а справу - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду заяви про перегляд заочного рішення.

Відповідно до частини шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

У зв`язку з наведеним Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за наслідками касаційного розгляду справа направляється до суду першої інстанції для продовження розгляду, питання розподілу судових витрат касаційний суд не вирішує.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 4 березня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 липня 2020 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко А. С. Олійник В. В. Сердюк