Справа № 132/2654/23

Ухвала

Іменем України

01 лютого 2024 року місто КАЛИНІВКА

Калинівський районний суд Вінницької області у складі: головуючого - судді ОСОБА_1 , при секретарі - ОСОБА_2 , за участі: прокурора - ОСОБА_3 , обвинуваченої - ОСОБА_4 , її захисника - адвокат ОСОБА_5 , потерпілої ОСОБА_6 та її представника - адвоката ОСОБА_7 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Калинівка Хмільницького району Вінницької області клопотання прокурора, заявлене в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023020000000476 від 14 червня 2023 року відносно ОСОБА_8 , обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.118 КК України,

ВСТАНОВИВ:

04.09.2023 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023020000000476 від 14 червня 2023 року відносно ОСОБА_8 , обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.118 КК України, передано на розгляд судді ОСОБА_9 , який своєю ухвалою від 05.09.2023 року призначив справу до розгляду в підготовчому судовому засіданні.

Ухвалою суду від 10.10.2023р. вказане кримінальне провадження призначено до судового розгляду.

Прокурор ОСОБА_10 в судовому засіданні подав письмове клопотання про продовження щодо обвинуваченої ОСОБА_8 дії запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, оскільки наявні ризики, передбачені ст.177 КПК України.

Обвинувачена ОСОБА_4 та її захисник - адвокат ОСОБА_10 в судовому засіданні не заперечували проти задоволення клопотання прокурора, при його вирішенні поклались на розсуд суду.

Розглянувши заявлені клопотання, суд приходить до наступних висновків:

Судом встановлено, та підтверджується матеріалами кримінального провадження, що відносно обвинуваченої ОСОБА_8 в ході досудового розслідування ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області ОСОБА_11 від 16.06.2023 року у справі №127/17651/23 (номер провадження 1-кс/127/6905/23), застосовано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, строк дії якого на підставі ухвали Калинівського районного суду Вінницької області від 28.12.2023р. продовжено до 25.02.2024 року включно.

В судовому засіданні прокурор відділу Вінницької обласної прокуратури ОСОБА_12 подав письмове клопотання про продовження щодо обвинуваченої ОСОБА_8 дії запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту.

В обґрунтування клопотання прокурор зазначив, що ОСОБА_8 обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.118 КК України, за вчинення якого, законом передбачене покарання у вигляді позбавлення волі строком до двох років. В матеріалах кримінального провадження наявні обставини, що дають достатні підстави вважати наявність ризиків, що обвинувачена може переховуватися від суду; незаконно впливати на потерпілу особу, свідків, експертів в даному кримінальному провадженні. Більш м`який запобіжний захід не зможе запобігти вказаним ризикам, а тому застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту в нічну пору доби буде співрозмірним особі обвинуваченої та суспільній небезпечності вчиненого нею діяння.

Відповідно до частини 3 статті 315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Частиною першою статті 176 КПК України передбачено, що запобіжними заходами є: 1) особисте зобов`язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою.

Домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або в певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі (статті 181 КПК України).

Згідно з частиною першою статті 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам, передбаченим пунктами 1-5 частини 1 цієї статті, а саме: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Також, статтею 178 КПК України визначено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв`язку з його доступом до зброї.

Отже, підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною 1 статті 177 КПК України (частина 2 статті 177 КПК України).

Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій. При цьому КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

У клопотанні прокурор посилається на те, що наявні ризики, які свідчать про можливе вчинення обвинуваченою ОСОБА_8 дій, передбачених пунктами 1, 3 частини першої статті 177 КПК України, а саме те, що вона може переховуватися від суду; незаконно впливати на потерпілу особу, свідків та експертів у цьому кримінальному провадженні.

Ризик переховування від суду є актуальним безвідносно до стадії кримінального провадження та обумовлений серед іншого можливістю притягненням до кримінальної відповідальності та пов`язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю передбаченого покарання.

При визначенні імовірності переховування ОСОБА_8 від суду (правосуддя), суд враховує тяжкість покарання, що загрожує останній у разі визнання її винуватою у вчиненні інкримінованому їй кримінальному правопорушенні у цьому кримінальному провадженні.

Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку особливо сильно підвищують ризик переховування від суду під час притягнення особи до кримінальної відповідальності.

Зазначені обставини самі по собі можуть бути мотивом та підставою для обвинуваченої ОСОБА_8 переховуватися від суду, що узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» (рішення від 26.06.2001 року, заява № 33977/96), де зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування, а також у рішенні по справі «Пунцельт проти Чехії» (рішення від 25.04.2000 року, заява № 31315/96), відповідно до якого при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Також у рішенні по справі «Бессієв проти Молдови» вказано, що ризик втечі має оцінюватися судом у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню. Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти. У рішенні по справі «Летельє проти Франції», Європейський суд з прав людини визначив, що тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

Разом з тим тяжкість можливого покарання не є єдиною підставою для висновку про існування у цьому провадженні ризику переховування обвинуваченої від суду.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Верховною Радою України (Закон України № 2102-IX від 24.02.2022 року), в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, строк дії якого неодноразово продовжувався, та дії на даний час.

Згідно роз`яснень, наданих Верховним Судом у листі № 1/0/2-22 від 03.03.2022 року «Щодо окремих питань здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану», у пункті 8 зазначено, що оцінюючи ризики, які обґрунтовують доцільність застосування запобіжних заходів загалом та тримання під вартою зокрема, слідчий суддя (суд) керується всіма наявними матеріалами клопотання про застосування (продовження) запобіжного заходу. Водночас як відповідний ризик суди мають ураховувати запровадження воєнного стану та збройну агресію.

Внаслідок збройної агресії російської федерації, Україною з 24.02.2022 року, згідно відкритих даних, не контролюється орієнтовно 20 відсотків власної території, що створює додаткові можливості для залишення території України, в тому числі поза офіційними пунктами пропуску.

Також існують реальні можливості переховування обвинуваченої і на тимчасово окупованих територіях України.

Окрім того, на переконання суду у даному кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає в необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілої сторони. При цьому належить враховувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об`єктивні підстави вважати, що обвинувачена може переховуватись від суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків розгляду кримінального провадження, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов`язків.

Слід також зауважити, що реальна можливість вільної зміни свого місця проживання та/або місця перебування підвищує ймовірність переховування від суду, а тому в сукупності з іншими обставинами кримінального провадження підтверджує наявність відповідного ризику.

При встановленні наявності ризику впливу на свідків слід враховувати передбачену статтями 23 та 224 КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме - спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні.

При цьому, відповідно до частини четвертої статті 95 КПК України, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.

При цьому, суд бере до уваги те, що обвинувачена ОСОБА_8 зможе незаконно впливати на свідків, з метою можливої зміни ними своїх попередніх показів у суді, оскільки їй були вручені копії матеріалів кримінального провадження та відомі не лише анкетні дані вказаних осіб, але й їх фактичне місце проживання, а також зміст наданих ними показів.

Отже, існування відповідного ризику обумовлено тим, що показання свідків щодо обставин вчинення злочину мають значення для кримінального провадження та можуть суттєво вплинути на становище обвинуваченої, а тому наявні обґрунтовані підстави вважати, що остання наділена потенційною можливістю впливати на свідків у кримінальному провадженні з метою схилити їх змінити свої показання в суді, для уникнення або мінімізації кримінальної відповідальності. Це ж стосується і щодо впливу на потерпілу особу.

З огляду на наявність у кримінальному провадженні ряду експертних досліджень, висновки яких покладені в основу обвинувачення, та які згідно положень частини 2 статті 84 КПК України, є окремими процесуальними джерелами доказів, що містять фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі який суд має встановити наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження, виконавці яких обвинуваченому достеменно відомі, та які за клопотанням, зокрема останнього, відповідно до вимог статті 356 КПК України, можуть бути викликані в суд для допиту щодо роз`яснення складеного висновку, а тому цілком не можна виключати можливість впливу на них з метою їх коригування.

Таким чином, суд приходить до переконливого висновку, що прокурором доведено наявність ризиків, передбачених п.п.1, 3 частини першої статті 177 КПК України.

При вирішенні питання доцільності продовження дії запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту відносно обвинуваченого ОСОБА_8 відповідно до вимог частини 1 статті 178 КПК України, судом враховуються такі обставини як вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченою кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання її винною у його вчиненні, а також вільний вибір місця знаходження та проживання, що може бути достатньою причиною разом з іншими для продовження дії запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту.

Фактичні обставини інкримінованого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, свідчать про її підвищену суспільну небезпеку, що у сукупності із тяжкістю можливого покарання, а також даними про особу обвинуваченої, вказують на обґрунтованість застосування судом саме запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту.

При цьому, наявність у обвинуваченої ОСОБА_8 на утриманні неповнолітніх дітей, відсутність наміру переховуватися чи залишати територію Україну, вперше притягнення до кримінальної відповідальності, не є безумовними підставами для застосування більш м`якого запобіжного заходу, оскільки вказані обставини не мають такого ступеню довіри, які можуть бути враховані судом, як такі, що мають запобіжний вплив на поведінку обвинуваченої, та не є такими, що спростовують встановлені судом ризики.

Беручи до уваги те, що у суду відсутні докази, які б свідчили про те, що ризики передбачені п.п.1, 3 частини 1 статті 177 КПК України, які існували на час застосування запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту зникли, а тому оскільки підстав для зміни чи скасування запобіжного заходу відносно обвинуваченої ОСОБА_8 не встановлено, суд приходить до висновку про необхідність продовження відносно неї дії запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту.

Вищезазначені ризики виправдовують продовження відносно обвинуваченої ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини, відповідно до якої суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Враховуючи викладене, запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту відносно обвинуваченої ОСОБА_8 необхідно продовжити на шістдесят днів, до 31 березня 2024 року включно.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 177, 178, 181, 315, 369, 372 КПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора відділу Вінницької обласної прокуратури ОСОБА_12 про продовження запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту - задовольнити.

Продовжити відносно ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки села Корделівка Калинівського району Вінницької області, громадянки України, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.118 КК України, дію запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, обраного ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області ОСОБА_11 від 16.06.2023 року у справі № 127/17651/23, що полягає в забороні обвинуваченій без дозволу суду залишати житло за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_2 , цілодобово на строк до 31 березня 2024 року включно, за виключенням необхідності отримання медичної допомоги, та необхідності прямування до зони укриття від надзвичайних ситуацій техногенного, природного та воєнного характеру під час оголошення відповідної тривоги, та з покладенням на неї наступних обов`язків: прибувати за кожною вимогою до суду; не відлучатися за межі населеного пункту в якому вона проживає без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання.

Роз`яснити обвинуваченій ОСОБА_8 , що у разі невиконання зазначених обов`язків, до неї може бути застосований більш суворий запобіжний захід.

Роз`яснити обвинуваченій ОСОБА_8 , що відповідно до ч.5 ст.181 КПК України, працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з`являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов`язаних із виконанням покладених на неї зобов`язань, використовувати електронні засоби контролю.

Ухвалу про продовження запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту передати для виконання органу Національної поліції за місцем проживання обвинуваченої ОСОБА_8 , а прокурору для контролю за її виконанням.

Ухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених частиною першою статті 292 КПК України, окремому оскарженню не підлягають, крім випадків, визначених цим Кодексом. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою цієї статті.

Суддя