Справа № 758/3005/18

Категорія 47

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2018 року м. Київ

Подільський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Гребенюка В.В., за участю секретарів судового засідання Мишак І.Ю., Луценко К.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про поділ майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В :

У березні 2018 р. ОСОБА_1 (надалі за текстом - позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (надалі за текстом - відповідач), про стягнення з останньої в рахунок вартості належної позивачу ? частки автомобіля марки (моделі) PORSCHE CAYENNE, тип - легковий Універсал-В, 2005 року випуску, номер кузова (шасі) НОМЕР_4, номерний знак НОМЕР_1 у розмірі 199 850 гривень.

Позовні вимоги обгрунтовував тим, що 11.11.2011 р. між позивачем та відповідачем було укладено шлюб. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 10.11.2016 р. шлюб між сторонами було розірвано. Вказав, що під час перебування позивача з відповідачем у шлюбі, останніми було набуто у власність автомобіль PORSCHE CAYENNE, номерний знак НОМЕР_1. Відповідач по справі перереєструвала його на нового власника на підставі договору купівлі-продажу від 09.11.2016 р., укладеному в Територіальному сервісному центрі на громадянку ОСОБА_3. Вважаючи, що вищевказаний спільний автомобіль був проданий відповідачем у період, коли подружжя вже не проживали разом, не приймали участі у житті один одного, не підтримували шлюбних відносин та не вели спільного господарства, а відтак, грошові кошти, отримані відповідачем у результаті відчуження належного на праві спільної сумісної власності подружжя автомобіля, не були розділені між подружжям та/або використані в інтересах сім'ї, а відтак, позивач просив стягнути з відповідача в рахунок вартості належної останньому ? частки даного транспортного засобу грошову компенсацію у розмірі 199 850 грн., виходячи з його ринкової вартості, у зв'язку із чим, позивач звернувся до суду із вищевказаним позовом за захистом своїх прав.

Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Відповідач та його представник в судове засідання 18.12.2018 р. не з'явилися, клопотань чи заяв про відкладення розгляду справи або розгляд справи за відсутності сторони відповідача суду не подали, відзив було надано раніше, а відтак, суд приходить до висновку про розгляд справи за відсутності сторони відповідача належним чином повідомленою та за наявних у матеріалах справі доказів.

У своєму відзиві відповідач вказала, що спірний автомобіль був придбаний останньою в період шлюбу 26.06.2012 р. за кошти запозичені на його придбання у ОСОБА_4, при цьому автомобіль був придбаний за 79 900 грн., що на той момент дорівнювало 10 000 доларів США. Оскільки, відповідач мав власний кредитний автомобіль, за який сплачував кредит, інша частина коштів була витрачена на погашення його кредитної заборгованості та інші потреби сім'ї. Спірний автомобіль використовувався в тому числі для потреб сім'ї. Восени 2013 р. відповідач повідомила позивача про те, що має намір продати спірний автомобіль та повернути позику. На той час подружжя вже не вели спільне господарство і не підтримували шлюбні стосунки. Позивач не заперечував. Деякий час відповідач автомобілем не користувалася, так як він був несправний. Продати автомобіль остання змогла тільки 09.11.2016 р. за 149 000 грн., що на той час становило 5850 доларів США.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності усі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.

Згідно ст. 60 Сімейного Кодексу України (надалі за текстом - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Як вбачається із положень СК України та узгоджується із правовим висновком ВСУ у справі 6-539цс16 до складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи та те, що знаходиться у третіх осіб.

Судом встановлено, що 11.11.2011 р. між позивачем та відповідачем було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб (серія НОМЕР_5), виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві, про що зроблений відповідний актовий запис № 1842 (а.с. 6). Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 10.11.2016 р. (справа № 756/9967/16-ц) шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано. Рішення суду набрало законної сили (а.с. 7).

За час перебування у шлюбі сторонами за спільні кошти подружжя придбаний транспортний засіб автомобіль PORSCHE CAYENNE, тип - легковий Універсал-В, 2005 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, що не заперечувалося сторонами та підтверджено відповідачем у своєму відзиві.

Згідно ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Судом не встановлено та не здобуто таких доказів, щодо домовленості сторін про поділ майна. Шлюбного договору, яким би були визначені частки майна подружжя, сторони не укладали.

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, автомобіль PORSCHE CAYENNE, номерний знак НОМЕР_1 був зареєстрований на відповідача 26.06.2012 р. (а.с. 14).

Згідно відповіді на запит Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві, відповідно до даних національної автоматизованої інформаційної системи МВС станом на 26.01.2018 р. транспортний засіб PORSCHE CAYENNE, 2005 року випуску, об'єм двигуна 3200 куб. см., перереєстрований на нового власника по договору укладеному в ТСЦ на гр. ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу № 8043/2016/178374 від 09.11.2016 р. укладеного ТСЦ 8043 РСЦ МВС в м. Києві, дата перереєстрації 09.11.2016 р. (а.с. 17).

Відповідно до вимог СК України, якщо дружина та чоловік не домовились про порядок поділу майна, спір може бути вирішено судом.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 Цивільного Кодексу України (надалі за текстом ЦК України).

Окрім того, при вирішенні спору суд враховує висновки Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 р. № 11, за пунктом 30 якою у випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав на свій розсуд проти волі іншого з подружжя та не в інтересах сімї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість ураховується при поділі.

В матеріалах справи наявна нотаріально посвідчена заява ОСОБА_4 від 08.06.2018 р., в якій остання повідомила про те, що отримала повний розрахунок від відповідача у розмірі 250 000 грн. за договором позики, укладеного 26.06.2012 р. (а.с. 50).

При аналізі відзиву відповідача, якими обгрунтовувались заперечення остннього проти позову, суд виходить з наступного, відповідно до положень ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Оскільки, договір позики був укладений ОСОБА_2 в період шлюбу в інтересах сім'ї, а в судовому засіданні позивачем заперечувався факт вчинення такого правочину, то згідно положенням ч. 1 ст. 218 ЦК України встановлено, що заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. А відтак, нотаріально посвідчена заява ОСОБА_4 від 08.06.2018 р. не може бути прийнята судом до уваги, у розумінні ст. 95 ЦПК України. Крім того, суд звертає увагу, що вищевказана заява була нотаріально посвідчена 08.06.2018 р., після відкриття провадження у даній справі.

Відповідачем не було надано суду належним чином завірену копію договору позики чи його оригіналу або розписки відповідача, що посвідчує передання останній від ОСОБА_4 грошової суми у розмірі 250 000 грн. на придбання спірного автомобіля.

Щодо посилань відповідача у відзиві на ту обставину, що спірний автомобіль був проданий в період шлюбу і на момент його розірвання вже належав третій особі, а тому не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, який підлягає поділу, суд зазначає, що спільний автомобіль PORSCHE CAYENNE, номерний знак НОМЕР_1, був проданий відповідачем в період, коли подружжя вже не проживали разом, що не заперечувалось сторонам, і, як наслідок, грошові кошти, отримані відповідачем у результаті відчуження належного на праві спільної сумісної власності подружжя автомобіля, не були розділені між подружжям та/або використані в інтересах сім'ї.

Згідно з п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 року № 11 поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст. ст. 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Представником позивача було долучено до матеріалів справи оригінал висновку експерта оцінювача ТОВ «Експерт-Альянс», згідно якого вартість транспортного засобу автомобіля PORSCHE CAYENNE, державний номер НОМЕР_1 станом на 21.02.2018 р. з округленням становить 399 700 грн. (а.с. 105-110).

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 15, ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст.ст. 60,69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплені в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, зокрема, в ст. 1 Першого протоколу до неї (ратифіковано законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР), яка є складовою правової системи України та ст. 9 Конституції України.

Згідно ст. 1 Першого протоколу до "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод", кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у Рішенні Європейського суду від 29.11.1991 р. у справі «Пайн Велі Девелопментс ЛТД» проти Ірландії» зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.

Також, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов'язків цивільного характеру (п. 36 Рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 р. у справі «Голден проти Сполученого королівства») та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст. 13 Конвенції).

Згідно ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб належить їм на праві спільної власності.

Відповідно до ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини ( навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми) самостійного заробітку ( доходу). Вважається, що кожна річ, набута під час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі.

Відповідно до ст. 65 СК України, договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружися, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Тобто, дружина та чоловік незалежно від припинення шлюбу мають рівні права та обов'язки щодо спільно нажитого в шлюбі майна.

Стороною відповідача не було надано суду належних доказів та не доведено, що між відповідачем та ОСОБА_4 було укладено договір позики грошових коштів зі згоди позивача на придбання автомобіля.

Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, з винятком виключеного з цивільного обороту ( ч. 1 ст. 61 СК України). Здійснення права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено між ними. Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбуватися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжям.

Статтею 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Частиною 1 статті 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналогічну норму містить і стаття 372 ЦК України, відповідно до якої, майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними.

За загальними правилами під відчуженням розуміється перехід права власності на підставі угод про купівлю-продаж, дарування або міни.

Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними ( ч. ч. 1, 2 ст. 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки ( ч. 2 ст. 364 ЦК України).

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.

Докази того, що майно набуто за кошти, які належали відповідачу особисто або на підставі договору дарування чи в порядку спадкування, відсутні.

Статтею 71 СК України передбачено, що якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до п. 6 даної, враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26.06.2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з вимогами ст. ст. 124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 року).

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин, надавши оцінку заявленим позовним вимогам, оцінивши достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, приймаючи до уваги пояснення сторін, а також вирішуючи справу в межах заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.

На підставі ст. 141 ЦПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1998,50 грн.

З огляду на наведене, відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конституції України, ст. ст. 60, 63, 65, 69, 70, 71 СК України, ст. ст. 15, 16, 328, 355, 368, 372, 392 ЦК України, керуючись ст. ст. 10, 11, 76, 77, 80, 81, 141, 209, 259, 263-265, 268, 354, 355, ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про поділ майна подружжя - задовольнити;

В порядку поділу майна подружжя стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, (адреса: АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 (адреса: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_3) вартість частини автомобіля PORSCHE CAYENNE, тип - легковий Універсал-В, 2005 року випуску, номер кузова (шасі) НОМЕР_4, номерний знак НОМЕР_1 у розмірі 199 850 (сто дев'яносто дев'ять тисяч вісімсот п'ятдесят) гривень;

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, (адреса: АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 (адреса: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_3) судовий збір у сумі 1998 (одна тисяча дев'ятсот дев'яносто вісім) гривень 50 копійок;

Повне найменування:

позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 (адреса: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_3);

відповідач - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, (адреса: АДРЕСА_2, приватний будинок, ідентифікаційний номер НОМЕР_2);

Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи, а також особами, що не брали участі у справі (якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки) - повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду у письмовій формі з дотриманням вимог ст. 356 ЦПК України, - протягом тридцяти днів з дня його проголошення; учасником справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - з дня отримання копії повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі його пропуску й з інших поважних причин;

Законної сили рішення суду набирає після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано;

В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду;

Відповідно до п. п. 15.5 п. 15 ч. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя В.В. Гребенюк