Справа № 333/6792/17

                                                                                                   Пр. № 2/333/443/18                                               

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2018 року                                 м. Запоріжжя

       Комунарський районний суд м. Запоріжжя в складі:

       головуючого-судді                                                 Кулик В.Б.,

       за участю секретаря судового засідання         Носаченка О.С.,

       позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, представників відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Комунарського районного суду м. Запоріжжя, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, який діє у власних інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району про витребування житлового будинку з чужого незаконного володіння, усунення перешкод в користуванні житловим будинком, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Комунарського районного суду м. Запоріжжя із позовом до ОСОБА_8, ОСОБА_3 про витребування житлового будинку з чужого незаконного володіння, усунення перешкод в користуванні житловим будинком (а.с. 1-3).

Позовні вимоги мотивовано тим, що рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29.05.2017 року у цивільній справі № 333/4605/16-ц визнано недійсним з моменту вчинення договір дарування, посвідчений 18.12.2004 року приватним нотаріусом ЗМНО ОСОБА_9, за яким позивач – ОСОБА_1, подарувала ОСОБА_8 житловий будинок за адресою: м. Запоріжжя, вул. Осипенка, буд. 57. Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 14.11.2017 року вище вказане рішення залишено без змін.

Позивач зазначає, що під час розгляду судом справи про визнання недійсним вказаного договору дарування, ОСОБА_8 і її син ОСОБА_3, діючи шляхом обману та з наміром унеможливити чи ускладнити повернення позивачу житлового будинку, 15.11.2007 року уклали договір дарування житлового будинку, за яким ОСОБА_10 подарувала ОСОБА_3 житловий будинок за адресою: м. Запоріжжя, вул. Осипенка, буд. 57.

Враховуючи Пленум Верховного Суду України, а саме п. 10 постанови № 9 від 06.11.2009 року, ОСОБА_1 вважає, що позивач не має правових підстав для визнання недійсним договору дарування, укладеного 15.11.2007 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_3, вона має право витребувати житловий будинок у ОСОБА_3, подавши віндикаційний позов.

Позивач вважає, що оскільки ОСОБА_3 отримав житловий будинок безпідставно від ОСОБА_8, то навіть за умови його добросовісності, позивач має право витребувати житловий будинок.

Позивач зазначила, що житловий будинок повністю зайняли ОСОБА_8 та ОСОБА_3, котрі мешкають в ньому, зберігають належне їм майно, зареєстровані власниками житлового будинку в різний проміжок часу тощо. На цей час існують перешкоди з боку відповідачів ОСОБА_8 і ОСОБА_3 у здійснені позивачем права власності на житловий будинок, так як вони мешкають у житловому будинку, зайняли весь житловий будинок і змусили позивача переїхати для проживання до сторонніх осіб, не мають наміру виселятись з житлового будинку навіть у разі передачі житлового будинку позивачу, про що неодноразово їй заявляли. Перешкоди полягають також у безпідставній реєстрації права власності на житловий будинок на ім’я ОСОБА_8 і ОСОБА_3 Ці перешкоди можливо усунути шляхом виселення ОСОБА_8 і ОСОБА_3 з вказаного будинку та шляхом вселення позивача в житловий будинок, а також шляхом скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок на ім’я ОСОБА_8 і на ім’я ОСОБА_3

На підставі вищевикладеного, позивач просить витребувати з незаконного володіння ОСОБА_3 житловий будинок за адресою: м. Запоріжжя, вул. Осипенка, буд. 57 і передати житловий будинок позивачу ОСОБА_1; усунути перешкоди, створені позивачу ОСОБА_8 і ОСОБА_3 у здійсненні права на володіння та користування житловим будинком за адресою: м. Запоріжжя, вул. Осипенка, буд. 57, наступним шляхом: виселити з житлового будинку ОСОБА_8 та ОСОБА_3; вселити в житловий будинок позивача; скасувати державну реєстрацію права власності на житловий будинок за вищевказаною адресою за ОСОБА_8, який вчинено на підставі договору дарування, посвідченого 18.12.2004 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_9; скасувати державну реєстрацію права власності на вказаний житловий будинок за ОСОБА_3, який вчинено на підставі договору дарування, посвідченого 15.11.2007 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_11 А також, просить стягнути з відповідачів понесені позивачем судові витрати згідно з наданими квитанціями (а.с. 1-3).

Ухвалою суду від 19.02.2018 року за клопотання представника позивача закрито провадження у частині позовних вимог відносно ОСОБА_8 у зв’язку з її смертю 25.11.2017 року, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії 1-ЖС № 404534, виданого Запорізьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції 27.11.2017 року (а.с. 88).

02.03.2018 року представник відповідача ОСОБА_3 – адвокат ОСОБА_12 надав суду відзив на позовну заяву (а.с. 52-59).

У відзиву представник відповідача позовні вимоги ОСОБА_1 вважає необґрунтованими й такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав. Зазначає, що позивач вже зверталася до суду із такими вимогами про витребування будинку № 57 по вул. Осипенка у м. Запоріжжі з незаконного володіння ОСОБА_8 та ОСОБА_3, усунення перешкод у користуванні будинком шляхом виселення ОСОБА_8 і ОСОБА_3, вселення ОСОБА_1, скасування державної реєстрації права власності на будинок відповідачів. Однак, рішенням апеляційного суду Запорізької області від 19.11.2013 року по цивільній справі № 22ц-5334/13 в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено у повному обсязі. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 13.02.2017 року рішення апеляційного суду Запорізької області від 19.11.2013 року було залишено без змін. Після чергового звернення ОСОБА_1 до суду з такими ж вимогами рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 11.09.2015 року по цивільній справі № 333/9876/13-ц було також відмовлено в задоволені позову у повному обсязі. Вказане рішення суду було залишено без змін згідно з ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 10.12.2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 27.04.2016 року. Тому, представник відповідача вважає, що справа підлягає закриттю, оскільки є рішення суду, яке набрало законної сили з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Крім того, у відзиву представник відповідача зазначив, що ОСОБА_3, як добросовісний набувач придбав право власності на спірний будинок на підставі договору дарування, укладеного між ним та ОСОБА_8 від 15.11.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом ЗМНО ОСОБА_11 (запис в реєстрі № 2830). На час укладення договору дарування між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_8 18.12.2004 року домоволодіння за адресою: м. Запоріжжя, вул. Осипенка, буд. 57 було значно нижче за його вартістю, а також за його технічним станом та якістю (вартість, прибудови, площа самого будинку та земельної ділянки). ОСОБА_8, її чоловік ОСОБА_7 та син ОСОБА_3 продали своє єдине житло, квартиру, кошти від продажу якої були вкладені в будівництво, переобладнання та прибудови домоволодіння. Після передачі в дар цього будинку від ОСОБА_8 до ОСОБА_3 за договором дарування від 15.11.2007 року здійснено передача у власність ОСОБА_3 і земельної ділянки, на якої розташовано будинок. Право приватної власності на цю земельну ділянку ОСОБА_13 від дарувальника ОСОБА_8 придбане на підставі відплатного договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21.05.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом ЗМНО ОСОБА_14 та зареєстрованого в Реєстрі за № 1403. Представник відповідача вважає, що на момент коли добросовісний набувач придбав та зареєстрував в установленому законом порядку подарований будинок і придбав земельну ділянку, це майно стало єдиним домоволодінням, яке складається із частин невід’ємно пов’язаних між собою. Придбання земельної ділянки, на якої розташовано спірний будинок на підставі відплатного договору, також, унеможливлює витребування цього будинку від добросовісного набувача на підставі ч. 3 ст. 388 ЦК України, оскільки цей будинок, як об’єкт нерухомого майна є неможливим для переміщення без його знецінення та зміни призначення (ч. 1 ст. 181 ЦК України). Також, представник відповідача не згоден з посиланням позивача на постанову пленуму, оскільки ОСОБА_8 на час укладення договору дарування на користь ОСОБА_3 була повноправним власником будинку й не було ніяких перешкод для відчуження за договором цього будинку третім особам. Також, представник відповідача просить врахувати суд, що спірному будинку окрім ОСОБА_3 також проживають члени його сім’ї: дружина – ОСОБА_15, малолітня донька ОСОБА_6, батько ОСОБА_7 Вказаний будинок є єдиним житлом сім’ї.

10.04.2018 року ОСОБА_1 надала суду відповідь на відзив у цивільній справі № 333/6792/17 в порядку ст. 179 ЦПК України (а.с. 103-105).

Ухвалою суду від 15.05.2018 року залучено до участі у справі як співвідповідачів ОСОБА_7, ОСОБА_6, представником якої є її батько ОСОБА_3 та як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору – орган опіки та піклування РА ЗМР по Комунарському району (а.с. 114-116).

       Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримали позовні вимоги та їх обґрунтування, наполягаючи на задоволені позову.

       Відповідач ОСОБА_3, його представник ОСОБА_12, представник відповідача ОСОБА_7 – ОСОБА_5 в судовому засіданні позов не визнали, вважаючи позовні вимоги необґрунтованими й такими, що не підлягаю задоволенню, при цьому надавши суду пояснення, аналогічні викладеним у відзиву.

       При цьому, у судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_12 надав суду заяву про закриття провадження у даній справі з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

       Відповідач ОСОБА_7 у судове засідання не з’явився, про дату, час та місце слухання справи був повідомлений своєчасно та належним чином у встановленому законом порядку, про що свідчить поштове повідомлення про отримання судової повістки про виклик до суду, заяв, клопотань про відкладення слухання справи суду не надав.

       Відповідач ОСОБА_6 у судове засідання не з’явилася, оскільки вона є малолітньою особою, її представником є батько – відповідач по справі ОСОБА_3

Представник третьої особи – органу опіки та піклування РА ЗМР по Комунарському району у судове засідання не з’явився, представник за довіреністю ОСОБА_16 надала суду заяву про розгляд справи без її участі, просить суд ухвалити законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог чинного законодавства України.

       Суд, вислухавши учасників процесу, розглянувши позовну заяву, дослідивши матеріали справи та додані докази, врахувавши заяву представника третьої особи, вважає, що позов ОСОБА_1 підлягають задоволенню з наступних підстав.

За вимогами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.    

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29.05.2017 року по цивільній справі № 333/4605/16-ц, визнано недійсним з моменту вчинення договору дарування, посвідченого 18.12.2004 року приватним нотаріусом ЗМНО ОСОБА_9, за яким ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_8 житловий будинок за адресою: м. Запоріжжя, вул. Осипенка, 57. Вказаним рішенням встановлено, що предметом позовних вимог у справі № 333/4605/16-ц є визнання договору дарування від 18.12.2004 року недійсним, в порядку ст. 229 ЦПК України, з підстав його укладення зі сторони позивача (ОСОБА_1П.) під впливом помилки.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 14.11.2017 року рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29.05.2017 року у цій справі залишено без змін.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановленими вказаним судовим рішенням, доказуванню не підлягають.

Під час розгляду судом справи про визнання недійсним вказаного договору дарування, ОСОБА_8 і ОСОБА_3 15.11.2007 року уклали договір дарування житлового будинку, за яким ОСОБА_10 подарувала ОСОБА_3 житловий будинок за адресою: м. Запоріжжя, вул. Осипенка, буд. 57. Договір дарування посвідчений привітним нотаріусом ЗМНО ОСОБА_11, та видано відповідний витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 16739780 від 21.11.2007 року (а.с. 4, 5).

Пленум Верховного Суду України у п. 10 постанови № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вказав: «Норма частини першої статті 216 ЦК (435-15) не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, передбаченого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання індикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача – з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК (435-15).».

Тому, суд погоджується з позицією позивача, що вона не має правових підстав для визнання недійсним договору дарування, укладеного 15.11.2007 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_3, а має право витребувати житловий будинок у ОСОБА_3, подавши віндикаційний позов.

Відповідно до ч. 3 ст. 388 ЦК України якщо майно було набуте безпідставно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Зважаючи на те, що житловий будинок ОСОБА_3 отримав безпідставно від ОСОБА_8, то навіть за умови його добросовісності, позивач має право витребувати житловий будинок.

Тому, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦПК України житловий будинок за адресою: м. Запоріжжя, вул. Осипенка, 57 належить витребувати у ОСОБА_3 та передати позивачу по справі ОСОБА_1

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Оскільки в судовому засіданні встановлено, що спірний будинок вибув з володіння ОСОБА_1 не з волі власника, суд вважає за необхідне витребувати житловий будинок від ОСОБА_3, передавши його у володіння ОСОБА_1 відповідно до п. 3 ст. 388 ЦК України.

Вказаний висновок суду кореспондується з правовою позицією Верховного Суду України від 11 червня 2014 р. в справі № 6-52цс14, згідно з якою майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Згідно з актуальною інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на спірний будинок 21.11.2007 року зареєстровано за ОСОБА_3, на підставі договору дарування, 2820, 15.11.2007 року, приватним нотаріусом ЗМНО ОСОБА_11, номер запису про право власності 9056538 (а.с. 92).

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація будинку за ОСОБА_3 підлягає скасуванню.

Також суд приходить до висновку про скасування державної реєстрації будинку за ОСОБА_8, оскільки у зв’язку з смертю останньої, захистити порушене право позивача іншим шляхом, не вбачається можливим.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про усунення перешкод у володінні та користування житловим будинком, виселення відповідачів та вселення її в житловий будинок, суд приймає до уваги наступне.

Враховуючи, що на цей час не існує судового рішення, що набрало законної сили, про визнання недійсним договору дарування житлового будинку, ОСОБА_1 має право користування вказаним житловим приміщенням.

В судовому засіданні встановлено, що в спірному житловому будинку на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 18.12.2004 року та нотаріально посвідченого договору дарування від 15.11.2007 року мешкають ОСОБА_3 та члени його родини: малолітня донька ОСОБА_6, батько ОСОБА_7

Проживання вказаних осіб у житловому будинку чинить перешкоди ОСОБА_1 у здійснені права володіння та користуванні вказаним житловим приміщенням.

       Для поновлення порушеного права ОСОБА_1 на користування житловим будинком суд вважає за необхідне виселити ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_6, з будинку № 57 по вул. Осипенка у м. Запоріжжі відповідно до положень ст. 391 ЦПК України та вселити ОСОБА_1 у цей будинок як таку, що має право володіти, розпоряджатися та користування житловим приміщенням, задовольнивши її позовні вимоги в повному обсязі.

Прийняти до уваги заперечення представників відповідачів про те, що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем будинку, тому будинок не може бути у нього вилучений, а він, його малолітня донька та батько не можуть бути виселені з будинку, суд не може, оскільки вони не ґрунтуються на законі та протирічать положенням п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України щодо витребування майна від добросовісний набувача, правовій позиції Верховного Суду України від 11 червня 2014 р. в справі № 6-52цс14.

Також, судом не враховується, що спірному будинку окрім відповідачів, зі слів ОСОБА_3, мешкає його дружина – ОСОБА_15, оскільки до зазначеної особи позовні вимоги з боку позивача не заявлялися, а відповідачу було відмовлено у залученні ОСОБА_15 в якості третьої особи, у зв’язку з тим, що дане клопотання було заявлено останнім вже під час судового розгляду.

Також суд не приймає до уваги доводи відповідача ОСОБА_3 та представників відповідачів стосовно того, що на даний час за технічним станом та якістю спірний будинок значно кращий, аніж той, що був подарований позивачем ОСОБА_1 ОСОБА_8, оскільки зустрічного позову для захисту своїх порушених прав відповідачами не заявлялося, та зазначений факт не впливає на предмет розгляду справи.

Посилаючись на ч. 1 ст. 120 ЗК України суд також не приймає до уваги доводи відповідача та представників стосовно того, що позов не підлягає задоволенню з підстав купівлі ОСОБА_3 земельної ділянки, на якій розташований спірний житловий будинок.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_7 на користь позивача ОСОБА_1 необхідно стягнути витрати на сплату судового збору в сумі 320 грн. з кожного.

Керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 78, 81, 141, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, який діє у власних інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району про витребування житлового будинку, усунення перешкод в користуванні житловим будинком – задовольнити.

Житловий будинок № 57 по вул. Осипенка в м. Запоріжжі витребувати у ОСОБА_3, передати у володіння ОСОБА_1.

Усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 житловим будинком № 57 по вул. Осипенка в м. Запоріжжі, які чинять ОСОБА_3, ОСОБА_7.

Виселити ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, з житлового будинку № 57 по вул. Осипенка в м. Запоріжжі.

Вселити ОСОБА_1 в житловий будинок № 57 по вул. Осипенка в м. Запоріжжі.

Державну реєстрацію права власності на житловий будинок № 57 по вул. Осипенка в м. Запоріжжі за ОСОБА_8, яку вчинено на підставі договору дарування, посвідченого 18.12.2004 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_9, - скасувати.

Державну реєстрацію права власності на житловий будинок № 57 по вул. Осипенка в м. Запоріжжі за ОСОБА_3, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, номер запису про право власності 21602 від 21 листопада 2007 року, - скасувати.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1, витрати на сплату судового збору в сумі 320 грн.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1, витрати на сплату судового збору в сумі 320 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Перехідних положень ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

У виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження – не більш як п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Повний текст рішення складено 21 грудня 2018 року.

Суддя:                                                                                 В.Б. Кулик