ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/2787/16 Суддя (судді) першої інстанції: Каракашьян С.К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2018 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді: Собківа Я.М.,

суддів: Ісаєнко Ю.А., Файдюка В.В.

за участю секретаря: Рагімової Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 вересня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Атестаційної комісії Головного управління Національної поліції в Київській області, Головного управління Національної поліції в Київській області, треті особи: Бориспільський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, Національна поліція України про визнання протиправними та скасування рішення, наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Атестаційної комісії Головного управління Національної поліції в Київській області, Головного управління Національної поліції в Київській області, треті особи: Бориспільський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, Національна поліція України, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення атестаційної комісії № 1 від 14 грудня 2015 року про невідповідність ОСОБА_2 займаній посаді;

- визнати протиправним та скасувати наказ від 26 січня 2016 № 19 о/с в частині звільнення ОСОБА_2 з Національної поліції України;

- поновити на посаді старшого оперуповноваженого Бориспільського ВП ГУНП в Київській області та зобов'язати ГУНП в Київській області виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року, в задоволенні вимог даного позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №826/2787/16 касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 серпня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

У постанові від 11 квітня 2018 року по справі 826/2787/16 Верховний Суд зауважив на тому, що судами попередніх інстанцій не досліджено всі зібрані у справі докази.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 вересня 2018 року адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач - Головне управління Національної поліції в Київській області подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 вересня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог даного позову.

Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було не повно досліджено обставини, що мають значення для справи та не правильно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у період з 30 червня 2002 року по 06 листопада 2015 року ОСОБА_2 проходив службу в органах внутрішніх справ.

Згідно з наказом ГУНП у Київській області від 24 листопада 2015 року № 19 о/с "По особовому складу" відповідно до пунктів 9, 12 Розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію", позивача, як прибулого з Міністерства внутрішніх справ, призначено з присвоєнням спеціального звання майора поліції в порядку переатестування на посаду старшого оперуповноваженого Бориспільського ВП ГУНП в Київській області з 07 листопада 2015 року.

Наказом ГУНП в Київській області від 26 січня 2016 року № 19 о/с відповідно до частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" звільнено зі служби в поліції у запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) за пунктом 5 (через службову невідповідність) майора поліції ОСОБА_2 старшого оперуповноваженого Бориспільського ВП ГУНП в Київській області. Як вбачається зі змісту наказу, підставою його видання став атестаційний лист ОСОБА_2 від 14.12.2015.

14.12.2015 атестаційною комісією Головного управління Національної поліції в Київській області прийнято рішення про невідповідність ОСОБА_2 займаній посаді та звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність.

Згідно висновків атестаційного листа позивача, останній займаній посаді відповідає. За результатами тестування загальних навичок позивач набрав 34 балів, за професійне тестування - 23. Однак, відповідно до висновків атестаційної комісії позивач займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність.

Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами п.п. 9, 10 розд. 11 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" № 580-VIII від 02.07.2015, працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Таким чином, Законом України "Про Національну поліцію" передбачена альтернатива вибору працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, а саме: прийняття на службу за їх згодою або проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Положеннями пунктів 8, 9, 12 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Отже, лише за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, працівники міліції можуть бути прийняті на службу до поліції.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про Національну поліцію", поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

В силу статті 57 Закону України "Про Національну поліцію", атестування поліцейських проводиться з метою оцінки їхніх ділових, професійних, особистих якостей, освітнього та кваліфікаційного рівнів, фізичної підготовки на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар'єри.

Атестування поліцейських проводиться: 1) при призначенні на вищу посаду, якщо заміщення цієї посади здійснюється без проведення конкурсу; 2) для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду через службову невідповідність; 3) для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність.

В контексті наведеного та з урахуванням вимог ч. 2 ст. 57 Закону України "Про Національну поліцію" випливає, що атестуванню підлягають лише ті поліцейські, які претендують на вищу посаду або щодо яких вирішується питання про переведення на нижчу посаду. Крім того, атестування поліцейського проводиться в разі вирішення питання щодо звільнення поліцейського через службову невідповідність.

Поряд із Законом України "Про Національну поліцію" правові, організаційні та фінансові засади функціонування системи професійного розвитку працівників визначаються також положеннями Закону України від 12.01.2012 № 4312-VI "Про професійний розвиток працівників".

Згідно із статтею 1 вказаного Закону, атестація працівників - процедура оцінки професійного рівня працівників кваліфікаційним вимогам і посадовим обов'язкам, проведення оцінки їх професійного рівня.

Частиною першою статті 12 Закону України від 12.01.2012 № 4312-VI "Про професійний розвиток працівників" передбачено, що атестації не підлягають працівники, які відпрацювали на відповідній посаді менше одного року.

Відповідно до частин першої та третьої статті 13 Закону України "Про професійний розвиток працівників", атестаційна комісія приймає рішення про відповідність або невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі. В разі прийняття рішення про невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі, комісія може рекомендувати роботодавцеві перевести працівника за його згодою на іншу посаду чи роботу, що відповідає його професійному рівню, або направити на навчання з подальшою (не пізніше ніж через рік) повторною атестацією. Рекомендації комісії з відповідним обґрунтуванням доводяться до відома працівника у письмовій формі.

Як вже зазначалось, згідно вимог статті 57 Закону України "Про Національну поліцію", атестування поліцейських проводиться на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам.

Пунктом 16 розділу IV Інструкції про порядок проведення атестування поліцейських, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17.11.2015 № 1465, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 18 листопада 2015 р. за № 1445/27890 (далі - Інструкція №1465), передбачено, що атестаційні комісії при прийнятті рішень стосовно поліцейського повинні враховувати такі критерії: повноту виконання функціональних обов'язків (посадових інструкцій); показники службової діяльності; рівень теоретичних знань та професійних якостей; оцінки з професійної і фізичної підготовки; наявність заохочень; наявність дисциплінарних стягнень; результати тестування; результати тестування на поліграфі (у разі проходження).

В частині проведення атестації для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність, то метою проведення атестації є вирішення питання про можливість у той чи інший спосіб залишення особи на службі і, як крайній захід, пропозиція щодо звільнення зі служби через службову невідповідність, виходячи з професійних, моральних і особистих якостей.

Звільнення зі служби через службову невідповідність передбачено пунктом 5 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію".

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивача було звільнено з поліції через "службову невідповідність". Проте, поняття "службова невідповідність" і звільнення за цією підставою є більш широким і таким, що охоплюється поняттям "звільнення у порядку дисциплінарного стягнення".

Так, зі змісту пункту 9 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію", лише за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, можуть бути прийняті на службу до поліції.

При вирішенні питання про призначення на посаду у контексті з'ясування питання щодо відповідності особи вимогам до поліцейських Міністерство внутрішніх справ України має усі повноваження здійснювати призначення на посади поліцейських на конкурсних засадах (стаття 47 Закону), проводити медичне та психофізіологічне обстеження кандидатів, обстеження на предмет виявлення алкогольної, наркотичної та токсичної залежності, тестування на поліграфі, перевіряти рівень фізичної підготовки, а також проводити спеціальну перевірку (стаття 50).

Згідно із частиною 1 статті 57 Закону № 580-VІІІ, атестування поліцейських проводиться з метою оцінки їхніх ділових, професійних, особистих якостей, освітнього та кваліфікаційного рівнів, фізичної підготовки на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар'єри.

Положенням частини 2 цієї статті встановлено, що атестування поліцейських проводиться: 1) при призначенні на вищу посаду, якщо заміщення цієї посади здійснюється без проведення конкурсу; 2) для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду через службову невідповідність; 3) для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність.

Таким чином, виходячи з норм чинного законодавства, слід зробити висновок, що перелік наведених у частині 2 статті 57 Закону № 580-VІІІ підстав для проведення атестування є вичерпним. При цьому, метою проведення атестування із будь-яких зазначених вище підстав є вирішення можливості в той чи інший спосіб залишення особи на службі і, як крайній захід, пропозиція щодо звільнення зі служби у зв'язку зі службовою невідповідністю виходячи з професійних, моральних і особистих якостей.

Як свідчать матеріали даної справи, атестацію позивача було проведено у порядку атестації усіх поліцейських Національної поліції України з метою оцінки їх ділових, професійних, особистих якостей, освітнього та кваліфікаційного рівнів, фізичної підготовки на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар'єри, що відповідає частині 1 статті 57 Закону № 580-VІІІ.

Що стосується суті висновків атестаційної комісії про невідповідність позивача займаній посаді, колегія суддів зауважує, що з протоколів засідання атестаційної комісії випливає, що атестаційна комісія діяла саме з порушенням вимог статті 57 Закону України "Про Національну поліцію" та пункту 16 розділу IV Інструкції №1465, оскільки не проводила глибокого і всебічного вивчення документів особової справи позивача, не аналізувала повноту виконання позивачем функціональних обов'язків (посадових інструкцій), показників службової діяльності, рівня теоретичних знань та професійних якостей, не враховувала наявність заохочень та дисциплінарних стягнень тощо. Висновок (рішення) комісій є немотивованими та не підтверджується жодними матеріалами чи доказами, відомості про те, в чому саме проявляється невідповідність позивача займаній посаді, у висновках відсутні та не встановлені в судовому засіданні. У той же час, висновки атестаційних комісій спростовуються самим фактом прийняття позивача на службу до поліції в порядку переатестування з присвоєнням спеціального звання, матеріалами його особової справи та відомостями, що викладені в атестаційному листі позивача і характеризують його особу.

Відтак, суд першої інстанції в своєму рішенні вірно зазначив, що висновки атестаційної комісії щодо невідповідності позивача займаній посаді та звільнення його зі служби в поліції через службову невідповідність були прийняті без урахування відповідних обставин та характеристик позивача, оскільки зі змісту атестаційного листа та інших матеріалів, які були предметом дослідження атестаційної комісії, вбачається, що позивач характеризується виключно позитивно. При цьому, вказані матеріали не дають підстав для висновку, що позивач має незадовільні показники з критеріїв, встановлених пунктом 16 Розділу ІV Інструкції №1465 в частині неналежного виконання ним посадових обов'язків, здобуття низьких результатів службової діяльності, недостатнього рівня теоретичних знань та професійних якостей чи незадовільної фізичної підготовки.

За час проходження служби в органах внутрішніх справ та в поліції позивач характеризувався позитивно, як дисциплінований, ініціативний, професійно грамотний працівник, спроможній на прийняття обґрунтованих рішень. За підсумками перевірки 2014-2015 навчального року позивач отримав оцінку «задовільно».

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що атестаційна комісія на момент складання висновків про невідповідність позивача займаній посаді, жодним чином не обговорювали питання можливості переведення його (за згоди позивача) на іншу посаду чи роботу, що відповідає професійному рівню, або направлення позивача на навчання з подальшою (не пізніше ніж через рік) повторною атестацією, чим порушила вимоги статті 13 Закону України "Про професійний розвиток працівників". Протокол атестаційної комісії також не містить мотивів, якими комісія керувалась під час прийняття такого рішення, зокрема, посилань на обставини, що свідчать про небажання змінюватись відповідно до нової структури, відсутність бачення щодо роботи в нових умовах дані, які б свідчили про його низький професійний потенціал, інших обставин, що свідчать про несумісність особи позивача посаді, яку він займає.

Отже, аналізуючи обставини даної справи та оцінюючи зібрані у справі докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для скасування висновку атестування оперуповноваженого сектору карного розшуку Бориспільського міського відділу з обслуговування міста Борисполя та Бориспільського району ОСОБА_2, прийнятого атестаційною комісією Головного управління Національної поліції в Київській області від 14.12.2015р., за відсутності у ньому повного та всебічного розгляду комісією всіх матеріалів, що були надані до атестування, а відтак позовні вимоги в цій частині колегія суддів знаходить обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Між тим, оскільки висновок атестаційної комісії Головного управління Національної поліції в Київській області від 14.12.2015р. став підставою для прийняття спірного наказу від 26 січня 2016 № 19 о/с в частині звільнення ОСОБА_2 з Національної поліції України на підставі підпункту 5 частини 1 статті 77 (через службову невідповідність) Закону України "Про Національну поліцію", колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що даний наказ також підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Що стосується позову в частині вимог про поновлення позивача на посаді старшого оперуповноваженого Бориспільського ВП ГУНП в Київській області, колегія суддів зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 р. № 114 було затверджено Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (з наступними змінами і доповненнями), пунктом 24 якого передбачено, що у разі незаконного звільнення або переведення на іншу роботу особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній роботі (посаді).

Оскільки встановлені судом обставини та наявні у справі докази підтверджують факт незаконного звільнення позивача зі служби в поліції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для поновлення його на тій посаді та у тому органі, з якого він був протиправно звільнений, а саме: на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку Бориспільського міського відділу з обслуговування міста Борисполя та Бориспільського району.

Що стосується позову в частині вимог про зобов'язання Головного управління Національної поліції в Київській області виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу, колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до статті 60 Закону України «Про Національну поліцію», проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 р. № 114, у разі поновлення на роботі (посаді) орган, який розглядає трудовий спір, одночасно вирішує питання про виплату особі рядового і начальницького складу середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більше як за один рік.

Згідно із ч. 2 ст.235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

При цьому, середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок № 100).

Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу.

Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 14 січня 2014 року (справа №21-395а13), суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Так, у відповідності до абз. 3 п. 2 Порядку № 100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

За приписами п. 5 розділу ІV Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.

Згідно з абз. 2 п. 8 Порядку № 100, після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Відповідно до абз. 3 п. 8 Порядку № 100, середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Як зазначено у пункті 6 Постанови Про практику застосування судами законодавства про оплату праці від 24 грудня 1999 року №13 Пленум Верховного Суду України, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Згідно із п. 6 розділу ІІІ затверджених наказом МВС України від 06.04.2016 року №260 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок №260), поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв'язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення.

Підставою для нарахування та виплати грошового забезпечення є наказ керівника органу поліції про поновлення особи на службі або скасування наказу про його звільнення.

В свою чергу, пунктом 9 розділу І Порядку №260 встановлено, що при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

Так, за даними довідки Головного управління Національної поліції в Київській області, середньоденний заробіток позивача складає 191, 45 грн., без врахування податків та зборів.

Оскільки спір розглядався більше одного року не з вини позивача, кількість днів вимушеного прогулу станом на 28.09.2018 становить 669 робочих днів, у зв'язку з чим сума грошового забезпечення за час вимушеного прогулу становить: 191,45 грн. * 669 робочих днів = 128080,05 грн.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної в ухвалі від 22 листопада 2017 року по справі 299/967/15-ц (6-1660цс16), Верховного Суду, викладеної в постановах від 01.03.2018р. №818/149/17, від 31.01.2018р. №2а-1711/1377/11, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу і законом не передбачено жодних підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Беручи до уваги обставини даної справи, а також аналізуючи норми чинного законодавства в сукупності із зібраними у справі доказами, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість вимог даного позову та наявності правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення-без змін.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, рішення або ухвалу - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 34, 243, 308, 315, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Суддя Ісаєнко Ю.А.

Суддя Файдюк В.В.