Дата документу 20.12.2018 Справа № 554/741/16-ц

Провадження № 2/554/2403/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2018 року                                                         м.Полтава

Октябрський районний суд м.Полтави

у складі: головуючого судді Бугрія В.М.,

при секретарі Сорока Ю.Г.,

За участю позивача ОСОБА_1,

представника позивача - адвоката ОСОБА_2,

представника відповідача - прокурора Харенка В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Полтаві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до прокуратури Полтавської області, Головного управління Державної казначейської служби України в Полтавській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконною бездіяльністю прокуратури Полтавської області,-

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2016 року з даним позовом до Октябрського районного суду м.Полтави звернувся ОСОБА_1,  уточнивши позовні вимоги просив стягнути з Держави України в особі прокуратури Полтавської області, Державної казначейської служби України, ГУДКС України в Полтавській області на свою користь у рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними діями та бездіяльністю прокуратури Полтавської області грошові кошти у розмірі 1 008 696 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначив наступне, що 18 квітня 2009 року він звернувся до прокуратури Полтавської області із заявою про вчинення злочину слідчими Гончаренком О.В. та Жаданом В.І. під час досудового розслідування по кримінальній справі № 4200453 за фактом отримання тілесних ушкоджень ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, а саме в частині внесення неправдивих відомостей до постанови про закриття справи, пошкодження речових доказів та безпідставного притягнення його до кримінальної відповідальності. Також позивач вважає, що слідчими Гончаренко О.В. та Жаданом В.І. було умисно знищено постанову від 12 грудня 2005 року про закриття відносно нього кримінальної справи № 04200453 на підставі п.2 ст. 6 КПК України (за відсутністю в діях складу злочину) та сфальсифіковано іншу постанову про закриття відносно нього кримінальної справи від 12 грудня 2005 року на підставі ст. 49 КК України (у звязку із закінченням строку притягнення до кримінальної відповідальності). Окрім цього, слідчий Жадан В.І. умисно пошкодив речовий доказ, який би спростував його вину, а саме аудіокасету із звукозаписом його побиття у 2002 році. Досудове слідство за даними фактами проводиться тривалий час, вказівки апеляційного суду Полтавської області від 24.06.2010р., 22.10.2010 р., 16.11.2010 р. та 12.12.2014 р. залишилися невиконаними, а саме зі сторони відповідача не вжито заходів щодо проведення почеркознавчого дослідження, не відібрано зразки підписів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 Окрім цього, він був незаконно визнаний винним з порушенням порядку, визначеного Кримінально процесуальним законом (ст.7-1, 11-1 КПК України), чим грубо порушено його право на захист. Як зазначає ОСОБА_1, до моменту звернення в суд з позовом органи прокуратури систематично приймали незаконні рішення про відмову у порушенні кримінальної справи за ст. ст. 364, 365, 366, 372 КК України відносно працівників міліції ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за фактом незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності, зловживання своїми службовими повноваженнями при незаконному знищенні речових доказів та процесуальних документів в матеріалах кримінальної справи № 04200453, підробки процесуальних документів. Протягом 2013 -2015 року слідчими органів прокуратури з часу вступу нового Кримінально-процесуального закону в дію неодноразово незаконно приймалися рішення про закриття кримінального провадження № 42014170000000269 від 07.10.2014 р.; про відмову у визнанні його потерпілим; не вирішенні поданих ним клопотань про проведення слідчих дій, зокрема про призначення і проведення почеркознавчої експертизи. З 2005 року по даний час органи прокуратури Полтавської області, які уповноважені здійснювати нагляд за дотриманням законів слідчими органів внутрішніх справ, розслідуючи вказане вище кримінальне провадження , не вжили належних заходів, окрім як скасування незаконної постанови від 12.12.2005 року про закриття кримінальної справи № 04200453 на підставі ст. 49 КК України, не направили дану справу до суду. Внаслідок цього, з 2005 року і по даний час він не може визначитися із своїм процесуальним статусом у кримінальному провадженні, що призводить до його тяжких моральних страждань, а звинувачення у вчиненні виключно ним неправомірних дій лише поглиблює його триваючі роками душевні страждання.

Ухвалою суду від 03 липня 2018 року цивільну справу прийнято до провадження та призначено розгляд справи у порядку загального провадження.

Ухвалою суду від 30 серпня 2018 року залучено Державну казначейську службу та ГУДКС України в Полтавській області у якості співвідповідачів.

27.09.2018 року на адресу суду надійшов відзив від відповідача ОСОБА_7 Полтавської області, згідно якого останні проти задоволення позову ОСОБА_1 заперечували, просили відмовити , посилаючись на те, що прокуратура Полтавської області не здійснювала досудове розслідування та не приймала рішення із яким позивач пов»язує спричинення йому моральної шкоди. Вказували, що наразі прокуратурою області проводяться слідчі дії, спрямовані на всебічне та повне встановлення обставин та прийняття у кримінальному провадженні законного і обґрунтованого рішення.Досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні ініційовано самим позивачем, та здійснювалось з неухильним дотриманням вимог КПК України, спрямоване саме на забезпечення прав учасників кримінального провадження, зокрема позивача. Всі доводи позивача зводяться лише до незгоди з процесуальними рішеннями, які приймались слідчим органом прокуратури Полтавської області, відсутній факт заподіяння моральної шкоди, а спірні правовідносини взагалі врегульовані виключно кримінальним процесуальним законодавством України.

В судовому засіданні позивач та його представник заявлені позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити.

Представник відповідача прокуратури Полтавської області щодо задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на обставини, зазначенні у відзиві.

Представник третьої особи в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала, просила в його задоволенні відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

У відповідності до положень ч.1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч.1 ст.16ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Одним із способів захисту цивільних прав відповідно до п.2 ч. 2 ст.16ЦК України є визнання правочину недійсним.

Також ст. 4 ЦПК України гарантовано право особи на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно правового змісту положень ст.ст. 12, 81, 82 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обовязків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Судом встановлено та підтверджено документально, що 17.07.2002 року близько 12 год. 00 хв. у с.Тахтаулове Полтавського району Полтавської області між ОСОБА_8 і ОСОБА_4 з однієї сторони та ОСОБА_1 з іншої сторони виник конфлікт, підґрунтям якого стали взаємні претензії щодо правомочності користування земельним наділом для вигону та випасання худоби. Конфлікт переріс у бійку, в результаті якої сторони отримали тілесні ушкодження.

17.07.2002 року близько 21 год. 00 хв. у с.Тахтаулове Полтавського району Полтавської області між ОСОБА_1 в ОСОБА_3 виник конфлікт, в результаті якого сторони заподіяли один одному тілесні ушкодження. 

23.10.2002 року близько 14 год. 00 хв. у с.Тахтаулове Полтавського району Полтавської області між ОСОБА_8 і ОСОБА_9 (Кириченко) з однієї сторони та ОСОБА_1 з іншої сторони виник конфлікт, який переріс у бійку, в результаті якої сторони отримали тілесні ушкодження.

28.02.2003 року Полтавським районним судом Полтавської області порушено кримінальну справу щодо ОСОБА_8, ОСОБА_9 за фактом заподіяння ними тілесних ушкоджень ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України.

29.04.2003 року Полтавським районним судом Полтавської області за скаргою ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за фактом нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_3 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України.

14.05.2003 року Полтавським районним судом Полтавської області за скаргами ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_9, ОСОБА_4 порушені кримінальні справи за фактом спричинення останнім тілесних ушкоджень ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 125, ч. 1 ст. 126 КК України, які в цей же день об»єднані в одне провадження.

30.06.2004 року вказана вище кримінальна справа направлена із Полтавського районного суду Полтавської області для проведення досудового розслідування до Полтавського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області, 03.02.2005 року згідно вказівки прокуратури області справу передано для подальшого розслідування до Октябрського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області, яка 14.11.2005 року була прийнята до свого провадження слідчим Гончаренком О.В.

Окрім цього, із матеріалів справи вбачається, 12.12.2005 року начальник відділення СВ Октябрського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області ОСОБА_5 виніс постанову про закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_1 на підставі ст. 49 КК України, ст. 5, 11 КПК України у звязку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

09.10.2007 року постановою прокурора Октябрського району м.Полтави радника юстиції ОСОБА_10 вищевказана постанова про закриття кримінальної справи від 12.12.2005 року скасована як винесена передчасно.

На даний час у провадженні СВ Полтавського ВРП ПВП ГУНП у Полтавській області перебуває кримінальне провадження № 12013180040001919 (кр.сп. № 4200453) за фактом спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України (а.с.137). Досудове розслідування триває.

13.04.2009 року ОСОБА_1Г звернувся до прокуратури Полтавської області із заявою про вчинення злочину слідчими міліції ОСОБА_5 та ОСОБА_6 під час проведення досудового розслідування по кримінальній справі № 4200453 за фактом спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_9, ОСОБА_4, ОСОБА_1 У поданій заяві останній вказав, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 умисно знищили постанову від 12.12.2005 року про закриття кримінальної справи відносно нього на підставі п. 2 ст. 6 КПК України та сфальсифікували іншу постанову, датовану 12.12.2005 роком про закриття відносно нього кримінальної справи на підставі ст.49 КПК України. При цьому ОСОБА_6 умисно знищив речовий доказ аудіокасету.

На а.с.16-17, 21-22, 27-28, 33-34, 44-45 наявні ухвали апеляційного суду Полтавської області від 24.06.2010 р. , 16.11.2010 р., 09.03.2011 р., 08.06.2011 р., 24.04.2013 р., якими скасовувалися постанови суддів Октябрського районного суду м. Полтави, якими залишалися в силі постанови помічників прокуратури про відмову в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а також залишалися без змін постанови суддів Октябрського районного суду м. Полтави, які такі постанови помічників прокурора скасовували. Матеріали направлялися для проведення додаткової перевірки.

Зокрема, приймаючи дані рішення апеляційний суд Полтавської області вказував на поверховість проведених перевірок за заявами ОСОБА_1, ненадання аналізу свідченням опитаних службових осіб, не встановлення обставин виготовлення та підписання постанов про закриття кримінальної справи № 04200453 від 12.12.2005 року, причин появи у ОСОБА_1 примірника постанови від 12.12.2005 року про закриття щодо нього кримінальної справи за відсутністю складу злочину в його діях та причину зникнення її з матеріалів справи, невжиття заходів з метою можливого отримання зразків підписів ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які містяться в означеній кримінальній справі та надання їх на дослідження спеціаліста - почеркознавця задля підготовки довідки про ідентифікацію підписів на постановах чи відсутність такої, ретельного з»ясування обставин, за яких аудіокасета стала непридатною для прослуховування тощо.

07.04.2014 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42014170000000269 із попередньою правовою кваліфікацією за ч. 1 ст. 365 КК України щодо неправомірних дій працівників Октябрського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області. 

Згідно постанов, винесених слідчими прокуратури Полтавської області від 28.10.2014 року (а.с.74-77), від 31.08.2015 року (а.с.80-83) кримінальне провадження № 42014170000000269 від 07.04.2014 р. закривалося у звязку з відсутністю у діях працівників Октябрського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області ОСОБА_6 та ОСОБА_5 складу кримінального правопорушення , передбаченого ч.1 ст.365 КК України.

Дані постанови слідчих прокуратури Полтавської області у зв»язку з неповнотою проведеного досудового розслідування ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 12.12.2014 року та ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 16.12.2015 року скасовано, матеріали кримінального провадження направлено для проведення досудового розслідування.(а.с. 78-79, 84- 86).

В даний час досудове розслідування кримінального провадження № 42014170000000269від 07.04.2014 року, яке проводить прокуратура Полтавської області, триває.

12.12.2005 року начальником відділення СВ Октябрського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області ОСОБА_5 прийнято рішення про закриття кримінального провадження на підставі ст. 49 КК України, у звязку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

09.10.2007 року постановою прокурора Октябрського району м.Полтави радника юстиції ОСОБА_10 вищевказана постанова про закриття кримінальної справи від 12.12.2005 року скасована, як винесена передчасно.

Скасовуючи постанову начальника відділення СВ Октябрського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області від 12.12.2005 року прокурор вказав на неповноту та необєктивність проведеного досудового розслідування по кримінальній справі № 04200453, зокрема зазначив, що «…в ході досудового слідства необхідно витребувати характеризуючи матеріали відносно ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_9 перевірити показання ОСОБА_8, про те, що вона зверталася до медпункту після того як її побив ОСОБА_1 Також необхідно за наявності підстав пред»явити ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_9 обвинувачення і направити справу у суд із закінченням строків давності, відповідно до ст.7-1 КПК України».

Таким чином, як вбачається із матеріалів справи, незаконна постанова, винесена начальником відділення СВ Октябрського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області ОСОБА_5 про закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_1 на підставі ст. 49 КК України у звязку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, була скасована прокурором, який вказав на факт порушення органом досудового розслідування Кримінально процесуального закону при прийнятті даного рішення, зокрема не предявлення попередньо обвинувачення ОСОБА_11 Отже, відповідач відреагував на винесення незаконної постанови про закриття кримінальної справи від 12.12.2005 року на підставі ст. 49 КК України та скасував її.      

Згідно п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» уточнюючи позовні вимоги або заперечення проти позову, суд визначає характер спірних правовідносин сторін, зміст їх правових вимог і матеріальний закон, що їх регулює, і яким належить керуватися при вирішенні спору.  Зокрема, у позивача суд повинен з'ясувати предмет позову (що конкретно вимагає позивач), підставу позову (чим він обґрунтовує свої вимоги) і зміст вимоги (який спосіб захисту свого права він обрав). З'ясовується правильність об'єднання кількох однорідних вимог, наявність у позивача інших вимог до відповідача, які можуть бути пов'язаними між собою, для вирішення питання  про  їх об'єднання або роз'єднання (стаття 126 ЦПК ( 1618-15)). У відповідача суд з'ясовує суть заперечення проти позову та характер такого заперечення (процесуальний чи матеріально-правовий).  З урахуванням вимог і заперечень сторін, обставин, на які посилаються інші особи, які беруть участь у справі, а також норм права, які підлягають застосуванню, суд визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору, і які з них визнаютьсякожною  стороною,  а  які  підлягають  доказуванню  (предмет доказування; стаття 179 ЦПК ( 1618-15 )). Оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. 

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверенням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. 

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається безпосередньо на ч. 6 ст. 1176 ЦК України, яка передбачає, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Згідно ч.1, ч.2 п.2, ч.3 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідач, незважаючи на відповідні судові рішення, не вживав у межах своєї компетенції заходів для забезпечення слідчими та районними органами прокуратури дотримання вимог чинного законодавства при розгляді у порядку ст. 97 КПК України ( в редакції 1960 року) заяв та повідомлень про злочини, не дивлячись на вказівки відповідних рішень судів.  Внаслідок таких дій та бездіяльності досудове слідство кримінальної справи тривало роками і остаточне рішення не прийнято навіть на сьогоднішній день, що свідчить про неефективне розслідування кримінальної справи.

Зазначені дії /бездіяльність/ прокуратури Полтавської області є протиправними, внаслідок чого позивачу спричинена моральна шкода, яка полягає в підриві в його очах авторитету та престижу органів прокуратури, в зневірі до прокуратури Полтавської області, яка має захищати права як людини та громадянина, потерпілих від злочину, в нервуваннях та втраті сну та спокою, необхідності приймати заспокійливе. Внаслідок незаконних дій відповідача у позивача погіршилися стосунки в сім"ї, він змушений відриватися від роботи та звичайних повсякденних справ, свого звичайного способу життя на звернення за юридичною допомогою та участі в судових засіданнях. Оскільки кримінальна справа не знаходить свого вирішення понад десять років, позивач втратив надію на справедливість, що призвело до душевних страждань, порушення нормальних життєвих зв"язків, необхідності застосовування додаткових зусиль для організації свого життя. Досудове розслідування у кримінальній справа за обвинуваченням за ст. 125 КК України проводиться органами поліції з 2002 року, тобто більше 14 років, а у кримінальній справі за заявою позивача про умисне вчинення злочину працівниками міліції ОСОБА_5 та ОСОБА_6 проводиться прокуратурою області з грудня 2005 року, тобто з порушенням розумних процесуальних строків. 

Враховуючи, що під виною розуміють психічне ставлення особи до вчиненого нею протиправного діяння, а також до наслідків, що є суб"єктивною підставою деліктної відповідальності, а також те, що обов"язок доведення відсутності вини заподіювача покладається на нього самого, та з урахуванням висновків Європейського суду з прав людини у рішенні "Федоров і ОСОБА_11 проти України" від 07 липня 2011 року, яким встановлено порушення ст. 3 Конвенції, зокрема жорстоке поводження і приниження заявників працівниками міліції та неефективне розслідування відповідних скарг, суд приходить до висновку про наявність вини в діях відповідача.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди позивачу  суд, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, надавши оцінку характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, враховуючи стан його здоров»я, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, приходить до висновку про часткове задоволення позову у розмірі 25000 грн. 

Крім вищевказаного, суд зауважує, що вищевказана справа 02.07.2018 року повернулась з Верховного суду на новий розгляд, в постанові Верховний суд від 11.04.2018 року зазначав, що згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких визначений частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

До спірних правовідносин, що виникли у цій справі норми Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не можуть бути застосовані.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, його посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Результат системного аналізу вказаних норм матеріального права та    статті 20 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю прокурора, відшкодовується державою незалежно від його вини в порядку, визначеному законом. 

Згідно з абзацом другим пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, реалізацію державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів здійснює Казначейство України.

Відповідно до покладених завдань Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду (підпункт 5 пункту 4 цього Положення).

Частиною другою статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок).

Згідно з пунктом 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Такі висновки узгоджуються з висновком Верховного Суду України, викладеним у постановах від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16,          від 12 квітня 2017 року у справі № 6-3014цс16, від 22 червня 2017 року                  у справі № 6-501цс17.

Крім того зауважував, що Апеляційний суд при розгляді цієї цивільної справи дійшов правильного висновку про завдання позивачу моральної шкоди незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю прокурора, однак процесуальним законом, в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, не передбачено процесуальної можливості залучення до участі у справі співвідповідача - Державної казначейської служби України під час апеляційного провадження.

Збитки, спричинені співробітниками прокуратури, які виконують свої обов'язки відповідно до наданих законодавством повноважень і в рамках Закону України «Про прокуратуру», компенсуються державою за рахунок державного бюджету, а відповідне рішення суду виконується органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

За таких обставин суд, на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, дійшов висновку про можливість частково задоволення позову, а саме відшкодування моральної шкоди 25 000 гривень на користь позивача ОСОБА_1 з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу в Полтавській області.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12,13,81,141,223,259,263-265,268 ЦПК України, ст.ст.15,22,23,1174 ЦК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до прокуратури Полтавської області, Головного управління Державної казначейської служби України в Полтавській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконною бездіяльністю прокуратури Полтавської області – задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу в Полтавській області, місце знаходження: 36000, м. Полтава, вул.. Шевченка, буд. 1, код ЄДРПОУ 37959255, т, проживаючого за адресою: 38720, Полтавська область, Полтавський район, с. Тахтаулове, вул. Першотравнева, буд. 135, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1, в рахунок відшкодування моральної шкоди 25 000 гривень.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Судові витрати по справі віднести на рахунок держави.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Полтавського апеляційного суду шляхом подання протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

У відповідності до п.п.15.5 п.15 розділу 13 Перехідних положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1, проживаючий за адресою: 38720, Полтавська область, Полтавський район, с. Тахтаулове, вул..Першотравнева, буд. 135, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1;

відповідачі: ОСОБА_7 Полтавської області, 36000, м. Полтава, вул.. 100-річчя м. Полтави, буд. 7;

Головне управління Державної казначейської служби України в Полтавській області, місце знаходження: 36000, м. Полтава, вул.. Шевченка, буд. 1.

Державна казначейська служба України, місце знаходження: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна,6.

Повний текст рішення проголошено 27.12.2018.

Суддя: В.М. Бугрій