Справа № 132/3579/18

Провадження № 2/132/958/18

РІШЕННЯ

Іменем України

04.12.2018 р.                                                                                 м. Калинівка

Калинівський районний суд Вінницької області у складі:

головуючого – судді Сєліна Є.В.,

при секретарі судового засідання – Кулик Т.С.,

з участю: позивача – ОСОБА_1,

представника відповідача – ОСОБА_2,

представника третьої особи – ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Калинівка Вінницької області у порядку загального позовного провадження цивільну справу № 132/3579/18 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі управління Державної казначейської служби України у Калинівському районі Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Козятинське об’єднане управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про стягнення майнової шкоди,

ВСТАНОВИВ:

05.10.2018р. до суду звернувся ОСОБА_1 із вказаним позовом, в якому просить стягнути з Державного бюджету України на його користь шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України суму у розмірі 37668,67грн., майнову шкоду у вигляді недоотриманого щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, завданої законом, що визнаний неконституційним. В обґрунтування цієї вимоги зазначив, що наказом голови Калинівського районного суду Вінницької області № 99-с від 07.10.2016р., винесеним на підставі постанови Верховної Ради України № 1600-VІІІ від 22.09.2016р., його з 07.10.2016р. було відраховано зі штату суддів цього ж суду, у зв’язку із звільненням з посади судді та поданням заяви про відставку. Третьою особою, а саме Козятинським об’єднаним управлінням Пенсійного фонду України Вінницької області йому призначено щомісячне грошове утримання судді у відставці з 08.10.2016р., та з цього моменту до 28.02.2018р. з нього незаконно щомісячно утримували податок з доходів фізичних осіб ті військовий збір, загальний розмір якого склав 37668,67грн., що підтверджується довідкою від 19.09.2018р. № 1968/031-29. Посилаючись на встановлену Конституційним судом України неконституційність відповідного Закону, на підставі якого здійснювалось оподаткування його щомісячного довічного утримання, як судді у відставці, вважає, що йому була заподіяна майнова шкода, яку просить відшкодувати в судовому порядку.

Ухвалою судді Калинівського районного суду Вінницької області від 09.10.2018р. відкрите провадження за вказаним позовом за правилами загального позовного провадження.

Предмет та підстава позову не змінювались, позовні вимоги не збільшувались.

Відповідач у поданому відзиві просив у задоволенні позову позивачу відмовити у повному обсязі. Цю позицію мотивував тим, що згідно ст.91 Закону України «Про Конституційний суд України», закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Так, положення абз.1 п.п.164.2.19 п.164.2 ст.164 ПК України визнані неконституційними рішенням Конституційного суду України від 27.02.2018р. № 1-р/2018 та саме з цього дня Козятинське об’єднане управління Пенсійного фонду України Вінницької області припинило здійснювати відрахування із призначеного позивачу довічного грошового утримання відповідні податки, а тому позов поданий з надуманих підстав. Більш того, не можна вважати збитками грошові кошти, що не отримані громадянином, у зв’язку із їх утриманням у вигляді обов’язкових податків та зборів відповідно до положень чинного законодавства.

Третя особа у наданому письмовому запереченні просить у задоволенні позову позивачу відмовити у повному обсязі. Цю позицію обґрунтовує тим, що Козятинське об’єднане управління Пенсійного фонду України Вінницької області при оподаткуванні довічної грошової допомоги позивача, як судді, до прийняття Конституційним судом України рішення від 27.02.2018р. № 1-р/2018, діяло в межах та у спосіб, визначений на той момент національним законодавством, а саме положенням абз.1 п.п.164.2.19 п.164.2 ст.164 ПК України, а тому нараховані податковим агентом суми пенсій за період з 08.10.2016р. по 27.02.2018р. оподатковувались податком на доходи фізичних осіб та військовим збором на загальних підставах. Дії управління вважає правомірними, а вимоги позивача, викладені в цивільному позові безпідставними.

Позивач – ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити, з підстав, зазначених в позові.

Представник відповідача – начальник управління Державної казначейської служби України у Калинівському районі Вінницької області ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову та просив у його задоволенні заявнику відмовити, з підстав, зазначених у поданому відзиві на позов.

Представник третьої особи – завідувач юридичного сектору Козятинського об’єднаного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області ОСОБА_3, яка діє на підставі довіреності від 19.01.2018р. № 1, підтримала позицію відповідача та просила у задоволенні позову заявнику відмовити у повному обсязі, з підстав, зазначених в запереченні проти позову.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав:

Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 22.09.2016р. № 1600-VIII, позивача ОСОБА_1 у зв’язку з поданням заяви про відставку звільнено з посади судді Калинівського районного суду Вінницької області.

Згідно вказаного акту органу законодавчої влади, на підставі заяви позивача ОСОБА_1 від 07.10.2016р., головою Калинівського районного суду Вінницької області ОСОБА_4 видано наказ від 07.10.2016р. № 99-С про відрахування зі штату цього ж суду ОСОБА_1 з 07.10.2016р., у зв’язку із виходом у відставку.

Останньому призначено Козятинським об’єднаним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області - щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці з 08.10.2016р.

Відповідно до довідки третьої особи від 19.09.2018р. № 1968/031-29, з щомісячного довічного утримання позивача у період часу з жовтня 2016 року по лютий 2018 року утримувався податок на дохід фізичних осіб та військовий збір, загальний розмір яких склав 37668,67грн.

Позивач, вказуючи на порушення його права, шляхом заподіяння матеріальної шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним, у виді утримання податку з доходів фізичних осіб та військового збору з довічного грошового утримання, звернувся до суду з даним позовом за його захистом.

Таким чином, між сторонами виникли спірні правовідносини, які регулюються положеннями норм Конституції України та Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулась до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити в своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч.2. ст.5 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, повязаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій (ч.ч.4,5 ст.12 ЦПК України)

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування (ч.3 ст.82 ЦПК України).

Ст.152 Конституції України визначено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.Частина 3 цієї статті фізичним або юридичним особам гарантоване право на відшкодування державою у встановленому законом порядку матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними.  

Відповідно до вимог ст.10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх службових повноважень.

Відповідно до ст. 22, 1166, 1173,1175 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода). Отже, поняття «збитки» передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено. Збитки позивача полягають не в його реальних втратах, яких він зазнав або зазнає, а в тих доходах, які позивач недоотримав або недоотримає внаслідок порушення його цивільного права, про що зазначив Верховний Суд України у постанові № 6-237цс16 від 18 травня 2016 року.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Держава України в особі управління Державної казначейської служби України у Калинівському районі Вінницької області правильно визначена відповідачем у справі, враховуючи Положення про Державну казначейську службу України.

Таким чином, за умовами даного делікту, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди органом державної влади, суду необхідно з'ясувати наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме встановити факт наявності незаконного рішення, незаконної дії чи бездіяльності, шкідливого результату такої поведінки (шкоди), причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою.

Згідно з ст. 1175 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Вищезазначена норма є спеціальною по відношенню до положення ст. 1173 ЦК України, оскільки для її застосування необхідні певні особливі умови, а саме: завдання шкоди в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта та визнання такого нормативно-правового акту незаконним та його скасування.

Під невідповідністю нормативно-правового акту актам вищої юридичної сили слід розуміти суперечність між нормами оскаржуваного нормативно-правового акту та нормами встановленими актами вищої юридичної сили.

Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати. Положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року № 1166-VII (далі - Закон № 1166) пункт 164.2 статті 164 Кодексу доповнено новим підпунктом 164.2.19, яким передбачено включення до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять тисяч гривень на місяць, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

Після запровадження у законодавстві України з 01 липня 2014 року оподаткування пенсій упродовж двох років Верховна Рада України тричі вносила зміни.

Встановлення Верховною Радою України у законодавстві України оподаткування пенсій та зміни суми, з якої починається таке оподаткування, суперечить таким елементам конституційного принципу верховенства права, як правова визначеність, правова передбачуваність, правомірні очікування та справедливість, тому положення абзацу першогопідпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Кодексу не відповідає частині першій статті 8 Конституції України.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.(ст.8 Конституції України).

Конституційний Суд України констатував, що правове регулювання у сфері оподаткування пенсій певних категорій осіб спотворює сутність обовязку держави щодо гарантування права застрахованих осіб на пенсію, оскільки не узгоджується з принципом рівності, а також з обумовленою ним вимогою збалансування прав та обовязків. Застосований законодавцем підхід до визначення категорій (груп) пенсіонерів, пенсії яких підлягають оподаткуванню, свідчить про порушення такого принципу.

Реалізація положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Кодексу створює умови, за яких громадянин, розмір пенсії якого перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), повинен сплачувати податок, а громадянин, розмір пенсії якого є нижчим, звільнений від такого оподаткування. Тобто платники, які сплачували більші соціальні внески протягом трудової діяльності, відповідно до оспорюваного положення Кодексу повинні додатково сплачувати податок у розмірі, встановленому пунктом 167.4 статті 167 Кодексу.

Викладене дає підстави для висновку, що оподаткування пенсій, починаючи від певної суми (більше десяти розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, у розрахунку на місяць), є порушенням конституційного принципу рівності за ознакою майнового стану.

Вищевказані норми носили дискримінаційний характер, були спрямовані проти конкретних осіб і таким чином суперечили принципу верховенства права. Якщо перефразувати, ці норми були задумані для того, щоб досягти особливого результату на шкоду визначеним субєктам-обмеженому колу осіб, що сплачували внески до Пенсійного фонду у більшому розмірі, і забезпечувалися конституційними путами, встановленою нормою податкового кодексу, що утруднювала можливість судового захисту встановленого права.

Крім того, у Європейській соціальній хартії 1996 року (переглянутій), яка була ратифікована Україною, передбачено, що держави-сторони зобовязані вживати заходів для забезпечення рівності між власними громадянами у сфері реалізації прав на соціальний захист, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, докладати зусиль для поступового піднесення системи соціального забезпечення на більш високий рівень (стаття 12). Тобто, утверджуючи та забезпечуючи права осіб на соціальний захист, держава повинна в процесі виконання своїх соціальних обовязків вживати заходів для забезпечення рівності між пенсіонерами.

Позивач працював суддею Калинівського районного суду Вінницької області та відповідно до постанови Верховної Ради України від 22.09.2016р. № 1600-VIII був звільнений з посади судді, у зв’язку з поданням заяви про відставку. Вищевказані обставини є загальновідомими та не потребують доказуванню.

Внаслідок прийняття Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VII (далі - Закон № 1166) пункт 164.2 статті 164 Кодексу доповнено новим підпунктом 164.2.19, відбулось  фактичне звуження змісту та обсягу прав позивача на майно, зокрема, пенсійні виплати, на які він міг очікувати відповідно до норм законодавства чинного на момент виникнення відповідних прав. Після запровадження у законодавстві України в липні 2014 року оподаткування пенсій упродовж двох років Верховна Рада України тричі вносила зміни.

Вищезазначені положення визнані неконституційними.

Дійсно, норми абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу втратили чинність з 27 лютого 2018 року, з моменту прийняття Рішення Конституційного Суду Укрїни. Суд підтвердив неконституційність норми Податкового кодексу, що існувала з 2014 року, тобто мав місце факт триваючого порушення прав позивача, що припинено після 27.02.2018 року, зупинено здійснення відрахувань з пенсійних виплат, що підтверджено в судовому засіданні.

В той же час, важливо акцентувати увагу, що позивач недоотримав дохід у вигляді утриманого податку з пенсійних виплат, що, зокрема, підтверджується діями третьої особи, що перестала здійснювати відрахування податкових зобовязань з пенсійних виплат позивача після визнання вищезазначеного акту неконституційним.

Діями відповідача, третьої особи було порушено конкретно право позивача  на майно, яке розглядається як автономне поняття в  розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свобод та полягає в правомірному очікуванні, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, в приватних власних інтересах, встановлених національним законодавством. Мається на увазі, що набувши право на відставку, позивач мав право очікувати отримання пенсійних виплат у розмірі визначеному законодавством на дату виникнення такого права. Крім того, порушується право позивача на мирне володіння майном, яке гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах передбачених законом та загальними принципами міжнародного права. Зміни в законодавстві нівелюють право позивача на майно, можливість правомірного очікування доходу, мирного володіння майном, фактично позбавляючи позивача такого майна.

Внаслідок здійснених відрахувань з жовтня 2016 року по лютий 2018 року позивачу завдано шкоду, що оцінюється в грошовому виразі, виходячи із сукупної суми відрахувань 37668,67грн.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про підставність заявленого позову та необхідність його задоволення.

Керуючись ст.152 Конституції України, рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018, ст.ст. 258-259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі управління Державної казначейської служби України у Калинівському районі Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Козятинське об’єднане управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про стягнення майнової шкоди – задовольнити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України – 37668 (тридцять сім тисяч шістсот шістдесят вісім)грн. 67коп. майнової шкоди у вигляді недоотриманого довічного грошового утримання судді, завданої законом, що визнаний неконституційним.

Рішення суду може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Калинівський районний суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя:                                                                        Є.В. Сєлін