Ухвала

12 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 761/5257/14-ц

провадження № 61-35908св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І.М. (суддя-доповідач), Висоцької В. С.,

Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Всеукраїнський банк розвитку», відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 травня

2014 року у складі судді Гриньковської Н. Ю. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 15 травня 2018 року у складі колегії суддів:

Махлай Л. Д., Кравець В. А., Музичко С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2014 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Всеукраїнський банк розвитку» (далі - ПАТ КБ «Всеукраїнський банк розвитку») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 26 грудня

2011 року у розмірі 128 982,09 грн.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва

від 15 травня 2014 року позов ПАТ КБ «Всеукраїнський банк розвитку» задоволено.

Стягнуто солідарно зі ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ «Всеукраїнський банк розвитку» заборгованість за кредитним договором від 26 грудня 2011 року у загальному розмірі 128 982,09 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 12 жовтня 2016 року заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 травня

2014 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 14 березня 2018 року ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 12 жовтня 2016 року в частині стягнення штрафу у розмірі 30 720 грн скасовано, справу в цій частині передано до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині судові рішення залишено без змін.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 15 травня 2018 року заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 травня

2014 року в частині стягнення пені у розмірі 30 720 грн залишено без змін.

У червні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_4 на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 травня 2014 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 15 травня 2018 року, в якій заявник просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині стягнення штрафу у розмірі 30 720 грн і ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення штрафу

у розмірі 982 грн, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2018 року відкрито провадження за вказаною касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції з метою перевірки доводів касаційної скарги.

Отримавши матеріали цивільної справи, під час підготовки справи до касаційного розгляду суддею-доповідачем було виявлено, що провадження за касаційною скаргою було відкрито помилково, оскільки вона подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, тому Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом

на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).

Ціна позову у даній справі становить 128 982,09 грн, яка станом на 01 січня 2018 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 762 грн х 100 = 176 200 грн).

Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.

При цьому Верховним Судом також перевірено, чи мають місце обставини, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, та зазначених обставин не встановлено.

Судом касаційної інстанції досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, доводи касаційної скарги, а також значення справи для сторін і суспільства.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України

суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services

v. France» (ОСОБА_10 Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням наведеного, оскільки Верховним Судом помилково відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 травня

2014 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 15 травня

2018 року у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, касаційне провадження необхідно закрити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389,

пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 травня 2014 року та постанову апеляційного суду міста Києва від 15 травня 2018 року закрити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська В. С. Висоцька В. В. Пророк