Постанова

Іменем України

20 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 761/12391/16-ц

провадження № 61-3869св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп»,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01 червня 2017 року у складі головуючого-судді Юзькової О. Л. та рішення Апеляційного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Волошиної В. М.. Слюсар Т. А., Панченка М. М.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк» (далі - ПАТ «ВТБ Банк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Вимоги за позовом обґрунтовувало тим, що 18 червня 2008 року між Відкритим акціонерним банком «ВТБ Банк», правонаступником якого є ПАТ «ВТБ Банк», та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір з наступними змінами та доповненнями до нього, згідно з яким останній надано кредит у розмірі 42 568,00 дол. США зі сплатою 13 % річних з кінцевим терміном повернення до 18 червня 2015 року.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору, станом на 22 березня 2016 року утворилась заборгованість у сумі 33 440,31 дол. США, що за офіційним курсом НБУ становить 889 535,27 грн та складається із: 2 176,81 дол. США поточної заборгованості за кредитом; 11 034,69 дол. США заборгованості за простроченим кредитом; 217,17 дол. США - 3 % річних, нарахованих у зв'язку з порушенням зобов'язань щодо повернення кредиту; 2 562,16 дол. США простроченої заборгованості за відсотками; 46,17 дол. США - 3% річних, нарахованих у зв'язку з порушенням зобов'язань щодо повернення відсотків; 2 378,74 дол. США строкової заборгованості за відсотками; 203,14 дол. США борг по комісії за обслуговування кредиту, 14 821,44 дол. США пені, нарахованої у зв'язку з несвоєчасною сплатою процентів, кредиту, комісії у розмірі 0,5% за кожен день прострочення платежу та судовий збір.

Заперечуючи проти вимог ПАТ «ВТБ Банк», ОСОБА_4 подала зустрічний позов про визнання недійсним кредитного договору від 18 червня 2008 року, додаткової угоди № 1 від 19 січня 2009 року до кредитного договору, додаткової угоди № 2 від 21 квітня 2010 року до кредитного договору, які укладені між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_4 з моменту укладання, посилаючись на те, що вони укладені під впливом обману з боку банку. Крім того, ОСОБА_4 зазначає про те, що як кредитний договір так і додаткові угоди були укладені з суттєвим порушенням істотних умов договору встановлених діючим законодавством та з використанням нечесної підприємницької діяльності. Банк свідомо порушив норми Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема, не повідомив у письмовій формі про всі відомості при наданні кредиту, умови кредитного договору є несправедливими, що відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» є підставою для визнання угоди недійсною.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 01 червня 2017 року позов ПАТ «ВТБ Банк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «ВТБ Банк» заборгованість у сумі 33 440,31 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 22 березня 2016 року становить 889 535,27 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_4 належним чином не виконує своїх зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка відповідно до статей 526, 626, 1048, 1054 ЦК України підлягає стягненню з боржника. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4, місцевий суд виходив із недоведеності позовних вимог.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01 червня 2017 року змінено та зменшено суму заборгованості з 889 535,27 грн до 884 105,01 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що комісія за обслуговування кредиту не є послугою зі споживчого кредитування в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», а тому такі умови кредитного договору є нікчемними та не потребують визнання недійсними, у зв'язку з чим зменшив загальну суму заборгованості на суму щомісячної комісії за обслуговування кредиту в сумі 203,14 дол. США та суму пені, нарахованої у зв'язку з несвоєчасною сплатою вказаної комісії у розмірі 0,5 % за кожен день прострочення платежу в сумі 26,60 грн. В частині вирішення зустрічного позову апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

У січні 2018 року ОСОБА_4 подала до суду касаційної інстанції касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги, що в момент укладення кредитного договору її було введено в оману щодо істотних умов договору - ціни, валюти кредиту та відсоткової ставки. Крім того, банк не розписав сукупну вартість кредиту в національній валюті при зміні курсу, не вказав сукупну вартість по кожному платіжному періоду, що спричиняє порушення балансу рівності прав сторін кредитного договору та відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» такі умови є несправедливими. Також поза увагою судів залишилось те, що банк не надав генеральної або індивідуальної ліцензії, що свідчить про те, що банк, на момент укладення кредитного договору в іноземній валюті, не мав права здійснювати валютні операції.

Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2018 року залучено до участі у справі правонаступника ПАТ «ВТБ Банк» - ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп».

Крім того, у липні 2018 року ОСОБА_4 подала до суду клопотання про розгляд касаційної скарги з повідомленням (викликом) учасників справи.

Частиною першою статті 401 ЦПК України передбачено, що попередній розгляд справи має бути проведений протягом п'яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно із частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки суд касаційної інстанції здійснює розгляд касаційної скарги у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження, тому у задоволенні клопотання ОСОБА_4 про розгляд касаційної скарги з повідомленням (викликом) учасників справи слід відмовити.

Копія судового рішення за наслідками розгляду касаційної скарги надсилається учасниками справи у порядку, передбаченому частиною п'ятою статті 272 ЦПК України.

Станом на час розгляду справи у Верховному суді відзивів на касаційну скаргу не надходило.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення першої інстанції в незміненій частині та рішення апеляційної інстанції ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Суди встановили, що 18 червня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, згідно з яким банк надав позичальнику кредит на придбання автомобіля в розмірі 42 568,00 доларів США з терміном повернення кредиту до 18 червня 2015 року, зі сплатою 13,5 % річних та щомісячної плати у вигляді комісії за управління кредитом в розмірі 0,03 % від початкової суми, що складає 12,77 дол. США. Позичальник зобов'язувався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом, щомісячну комісію у валюті кредиту в розмірі та в порядку, встановленому п. п. 8.1., 8.2., 8.3. кредитного договору.

Підпунктами 8.1., 8.2., 8.3. кредитного договору сторонами визначено, що погашення кредиту здійснюється щомісячно рівними частинами в розмірі 661,00 дол. США. Щомісячно в період сплати кредиту та процентів за користування кредитом здійснюється погашення комісії банку за управління кредитом. Погашення кредиту, процентів за користування кредитом та щомісячної комісії здійснюється позичальником в період з 11 по 18 число кожного місяця згідно з додатком № 1 до цього договору (графік платежів).

Згідно з підпунктом 9.1. Договору, у випадку прострочення виконання позичальником своїх зобов'язань банк має право вимагати від позичальника додатково сплатити пеню в розмірі 0,5 % в день від суми невиконаних зобов'язань.

У випадку порушення позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором позичальник зобов'язаний повністю повернути кредит, сплатити нараховані проценти та щомісячну комісію незалежно від настання строку виконання зобов'язання - п. п. 4.5.

19 січня 2009 року між цими ж сторонами укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору, за якою платежі по погашенню кредиту, процентів за користування кредитом здійснюється позичальником щомісячно ануїтетним платежем не менше ніж 701,00 дол. США в період з 11 по 18 число кожного місяця, починаючи з липня 2009 року, та додатковою угодою № 2 від 21 квітня 2010 року до кредитного договору ануїтетний платіж встановлено у розмірі не менше ніж 826,00 дол. США в період з 11 по 18 число кожного місяця, починаючи з листопада 2010 року.

31 серпня 2012 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_4 був укладений договір про внесення змін № 1 до кредитного договору, згідно з яким кредитний договір викладено в новій редакції, зокрема, позичальник зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі 18 червня 2016 року або достроково у випадках, передбачених договором, зі сплатою 15,5 % річних.

Договором про внесення змін № 2 від 10 вересня 2012 року до кредитного договору внесені зміни до п. 3 кредитного договору, щодо: суми та валюти кредиту; строку кредитування; процентної ставки; способу повернення кредиту та процентів; комісійної винагороди; забезпечення зобов'язань позичальника; рахунку; дати списання коштів.

Згідно розрахунку наданого банком, станом на 22 березня 2016 року, заборгованість ОСОБА_4 складає 33 440,31 дол. США, що за офіційним курсом НБУ становить 889 535,27 грн, з яких: 2 176,81 дол. США - поточна заборгованість за кредитом; 11 034,69 дол. США - заборгованість за простроченим кредитом; 217,17 дол. США - 3 % річних, нарахованих у зв'язку з порушенням зобов'язань щодо повернення кредиту; 2 562,16 дол. США - прострочена заборгованість за відсотками; 46,17 дол. США - 3% річних, нарахованих у зв'язку з порушенням зобов'язань щодо повернення відсотків; 2 378,74 дол. США - строкова заборгованість за відсотками; 203,14 дол. США - борг по комісії за обслуговування кредиту, 14 821,44 дол. США - пеня, нарахована у зв'язку з несвоєчасною сплатою процентів, кредиту, комісії у розмірі 0,5% за кожен день прострочення платежу.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За таких обставин суд першої інстанції, оцінивши всі надані сторонами докази, дійшов правильного висновку, що ОСОБА_4 взяті на себе зобов'язання не виконала, у передбачений в договорах термін грошові кошти не повернула, унаслідок чого виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з позичальника.

Змінюючи розмір загальної суми заборгованості, апеляційний суд правильно виходив із того, що комісія за управління кредитом не є послугою в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», тому така умова споживчого кредиту є нікчемною та не потребує додаткового визнання її недійсною, у зв'язку з чим обґрунтовано зменшив загальну суму заборгованості на суму щомісячної комісії за обслуговування кредиту в сумі 203,14 дол. США та суму пені, нарахованої у зв'язку з несвоєчасною сплатою вказаної комісії у розмірі 0,5 % а кожен день прострочення платежу в сумі 26,60 грн.

Що стосується відмови в задоволенні зустрічного позову, то колегія суддів також погоджується з висновками судів з огляду на таке.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За положеннями статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного кредитного договору, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

В свою чергу за вимогами статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Згідно із статтею 230 ЦК України якщо одна із сторін навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину. Або якщо вона замовчує їх існування.

Статтею 229 ЦК України,її першою частиною визначено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання з цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

З урахуванням вказаних вимог закону та умов кредитного договору, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відсутні правові підстави, передбачені статтями 203, 215, 230 ЦК України та статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів», для визнання кредитного договору недійсним з тих підстав, що банком перед укладенням кредитного договору позичальника було повідомлено та ознайомлено з усіма умовами договору, а також було надано позивачу інформацію щодо сукупної вартості кредиту, з урахуванням процентної ставки за ним, та її складових.

Доводи заявника в касаційній скарзі про те, що банком її не повідомлено про сукупну вартість кредиту та іншу інформацію, яка передбачена частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», є безпідставними, оскільки пунктом 2.3 кредитного договору визначено, що підписанням кредитного договору позичальник підтверджує, що він письмово ознайомлений про його кредитні умови та умови договору застави, страхування та інші фінансові зобов'язання, підтверджує свою згоду із діючими умовами.

Посилання заявника на те, що у ПАТ «ВТБ Банк» відсутня генеральна або індивідуальна ліцензія на здійснення валютних операцій на території України, а тому банк не мав права видавати кредит в іноземній валюті, є безпідставними, оскільки ПАТ «ВТБ Банк» в установленому статтями 19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» порядку отримав банківську ліцензію на здійснення валютних операцій банком, що підтверджується відповідними доказами.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судів, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини вказав, що принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення у справі «Христов проти України», заява № 24465/04 від 19 лютого 2009 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалені у справі судове рішення першої інстанції в незміненій частині та судове рішення апеляційної інстанції без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Відмовити ОСОБА_4 у задоволенні клопотання про розгляд касаційної скарги з повідомленням (викликом) учасників справи.

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01 червня 2017 року, в частині яка не змінена апеляційним судом, та рішення Апеляційного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов

А. С. Олійник

Г. І. Усик