Постанова

Іменем України

12 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 441/1595/15

провадження № 61-5292св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О. (суддя - доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, Городоцька міська рада Львівської області,

треті особи: ОСОБА_6, Відділ Держгеокадастру у Городоцькому районі Львівської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Львівської області від 13 грудня 2017 року та додаткове рішення Апеляційного суду Львівської області від 04 січня 2018 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Мельничук О. Я., Савуляк Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, Городоцької міської ради Львівської області, треті особи: ОСОБА_6, Відділ Держгеокадастру у Городоцькому районі Львівської області, про визнання недійсними державних актів на право власності на землю та усунення перешкод, відновлення стану земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що їй в порядку спадкування на праві власності належать дві земельні ділянки загальною площею 0,0784 га для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства, які розташовані по АДРЕСА_1. Земельна ділянка площею 0,0273 га, яка має форму трикутника, довжиною 60 м та шириною 9,1 м, межує з земельними ділянками відповідача ОСОБА_5, які розташовані по АДРЕСА_2 Відповідач, оформляючи свої земельні ділянки згідно договору дарування від 02 листопада 2007 року, незаконно захопив частину земельних ділянок сусідів - ОСОБА_8, ОСОБА_9 та її, що підтверджено актом комісії Городоцької міської ради від 30 вересня 2015 року.

Позивач зазначала, що батькові відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_12., на праві власності на землю належала земельна ділянка площею 0,1199 га згідно з державним актом серії НОМЕР_1 від 08 жовтня 2011року. На підставі договору дарування землі від 02 листопада 2007 року відповідачеві передано у власність дві окремі земельні ділянки: площею 0,1000 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд згідно з державним актом серії НОМЕР_2 від 08 жовтня 2010 року та площею 0,0278 га для ведення особистого селянського господарства згідно з державним актом серії НОМЕР_3 від 08 жовтня 2010 року, тобто разом передано у власність ОСОБА_5 0,1278 га, а не 0,1199 га, що на 79 кв. м більше.

Також позивач звертала увагу на те, що згідно з актом комісії Городоцької міської ради від 30 вересня 2015 року збільшення площі земельної ділянки ОСОБА_5 має місце через те, що не були враховані інтереси суміжних землекористувачів, так як межі ділянок при видачі державних актів не погоджувалися з суміжними землекористувачами, а були погоджені депутатською комісією попереднього скликання. Крім цього, ОСОБА_5 передана у власність земельна ділянка площею 0,0832 га для ведення особистого селянського господарства згідно з Державним актом серії НОМЕР_4 від 21 грудня 2012 року, виданого на підставі рішення Городоцької міської ради № 541 від 27 грудня 2011 року, яка також частково межує з належною їй земельною ділянкою. Площа такої земельної ділянки має становити 0,0273 га. Внаслідок таких дій відповідача ОСОБА_5 щодо захоплення частини належної їй земельної ділянки така змістилася в сторону меліоративної канави. Якщо раніше довжина належної їй земельної ділянки становила 60 м, то тепер має довжину близько 50 м.

З урахуванням уточнених позовних вимог позивач просила відновити стан належної їй земельної ділянки, який існував до порушення відповідачем її прав, відповідно до державного акта на право власності на землю серії НОМЕР_5 від 28 жовтня 2001 року, визнати недійсними державні акти на право власності ОСОБА_5 на землю серії НОМЕР_2 від 08 жовтня 2010 року та серії НОМЕР_4 від 21 грудня 2012 року та їх державну реєстрацію, а також визнати недійсними рішення Городоцької міської ради Львівської області № 2204 від 19 травня 2010 року та № 541 від 27 грудня 2011 року.

Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 11 січня 2017 рокуу складі головуючого судді Ференц О. І., позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Відновлено стан належної ОСОБА_4 земельної ділянки, який існував до порушення прав, відповідно до державного акта на право власності на землю від 28 жовтня 2001 року серії НОМЕР_5.

Рішення Городоцької міської ради Львівської області від 19 травня 2010 року № 2204 «Про затвердження технічної документації із землеустрою, уточнених площі, меж і розміру земельної ділянки ОСОБА_5 по АДРЕСА_2 скасовано.

Рішення Городоцької міської ради Львівської області від 27 грудня 2011 року № 541 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу безоплатно у власність ОСОБА_5 земельної ділянки по вул. Яворівська для ведення особистого селянського господарства» скасовано.

Визнано недійсними державний акт на право власності на земельну ділянку від 08 жовтня 2008 року серії НОМЕР_2 кадастровий номер НОМЕР_6, та державний акт на право власності на земельну ділянку від 21 грудня 2012 року серії НОМЕР_4 кадастровий номер НОМЕР_7.

У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки земельні ділянки ОСОБА_5 були подаровані у 2007 році, а державні акти на підставі договору дарування видавалися у 2010 році, державний акт серії НОМЕР_4 видавався у 2012 році, тобто задовго після видачі ОСОБА_4 державного акту на право приватної власності на землю (2001 року), надання ОСОБА_5 земельних ділянок за рахунок частини земельних ділянок суміжних землекористувачів без попереднього їх вилучення, є незаконним, оскільки суперечить положенням частини п'ятої статті 116 ЗК України, якою передбачено, що надання земельної ділянки у користування, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після її вилучення.

З огляду на те, що Городоцькою міською радою Львівської області рішення про вилучення частини земельних ділянок, успадкованих ОСОБА_4 для обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства, не приймалося, включення частини площі цих земельних ділянок до площі земельних ділянок, переданих у власність ОСОБА_5 для ведення особистого селянського господарства та будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд суперечить чинному законодавству. Також суд першої інстанції виходив з того, що підлягає задоволенню вимога позивача про відновлення стану її земельної ділянки, який існував до порушення прав відповідно до державного акта на право власності на землю серії НОМЕР_5 від 28 жовтня 2001 року.

Разом з цим, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржені державні акти підлягають визнанню недійсними, оскільки при видачі державних актів на право приватної власності на землю ОСОБА_5 не були дотримані вимоги ДБН та безпідставно не узгоджено межі земельних ділянок із суміжними землекористувачами, що суперечить вимогам чинного законодавства України

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 13 грудня 2017 року рішення Городоцького районного суду Львівської області від 11 січня 2017 рокускасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що позивач не довела належними доказами, що площа земельних ділянок відповідача збільшилася саме за рахунок її земельної ділянки. Для встановлення факту накладення земельних ділянок сторін у справі не проведено земельно-технічну експертизу, висновки якої могли би дати відповідь на поставлені в позові питання.

Також апеляційний суд виходив з того, що сторони фактично користуються земельними ділянками з існуючими їх межами, що склалися історично між землекористувачами, спорів щодо землекористування між ними як на час виготовлення технічної документації відповідачем, так і на час видачі оспорюваних актів на землю не існувало, що підтверджується відсутністю таких спорів на вирішенні судів. Відповідач ОСОБА_5 набув права власності на земельні ділянки в порядку, передбаченому статтею 116 ЗК України - на підставі цивільно-правової угоди та на підставі рішень органу місцевого самоврядування, прийнятих відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування», порушення відповідачем меж суміжних землекористувачів судом не встановлено.

Додатковим рішенням Апеляційного суду Львівської області від 04 січня 2018 року заяву ОСОБА_5 про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 судовий збір у розмірі 3 494,48 грн.

Додаткове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що оскільки у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено, до стягнення з позивача на користь відповідача підлягає судовий збір, сплачений ним за подання апеляційної скарги.

У грудні 2017 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Львівської області від 13 грудня 2017 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що неправильними є посилання суду апеляційної інстанції про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про накладення земельних ділянок сторін без проведення технічних експертиз. Проте апеляційний суд залишив поза увагою, що отримати такий висновок неможливо через відсутність у позивача технічної документації на належну їй земельну ділянку. Перешкодою для затвердження такої технічної документації було саме накладення земельних ділянок, що було доведено планом топографічного знімання території м. Городка Львівської області.

У лютому 2018 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на додаткове рішення Апеляційного суду Львівської області від 04 січня 2018 року, у якій посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просила додаткове рішення апеляційного суду скасувати, та звільнити її від сплати судового збору через її важкий матеріальний стан.

Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що апеляційний суд, ухвалюючи додаткове рішення щодо розподілу судових витрат, залишив поза увагою, що місячний дохід її становить 1 395,23 грн, тобто нижчий за прожитковий мінімум та не вирішив питання про звільнення її від сплати судового збору.

Ухвалою судді Верховного Суду від 21 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_4 на додаткове рішення Апеляційного суду Львівської області від 04 січня 2018 року.

Ухвалою судді Верховного Суду від 23 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Львівської області від 13 грудня 2017 року.

У травні 2018 року ОСОБА_5 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, де посилаючись на дотримання апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить касаційні скарги залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду та додаткове рішення цього суду - без змін.

28 листопада 2018 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частинами першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 01 жовтня 2001 року державним нотаріусом Городоцької державної нотаріальної контори Богаченко О. І., належить 1/2 частини земельної ділянки площею 0,1753 га для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства на території Городоцької міської ради Львівської області. Право власності ОСОБА_4 на вищевказану земельну ділянку посвідчується державним актом на право приватної власності на землю серії НОМЕР_5 від 28 жовтня 2001 року. Відповідно до опису меж земельної ділянки ОСОБА_4, її земельна ділянка в точках «Г-Е» та «Г-Є» межує з земельною ділянкою ОСОБА_5.

Батькові відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_12, згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 від 24 жовтня 2000 року належала земельна ділянка площею 0,1200 га на території Городоцької міської ради для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства.

Рішенням Городоцької міської ради Львівської області від 19 травня 2010 року № 2204 «Про затвердження технічної документації із землеустрою, уточнених площі, меж і розміру земельної ділянки ОСОБА_5 по АДРЕСА_2 технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки ОСОБА_5 по АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, ведення особистого селянського господарства затверджено, а також затверджено уточнені площу земельної ділянки 0,1278 га, розміри та межі земельної ділянки ОСОБА_5 по АДРЕСА_2, з яких 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та 0,0278 га для ведення особистого селянського господарства.

На підставі договору дарування житлового будинку та земельної ділянки ВКА № 687188 реєстр. № 2127 від 02 листопада 2007 року та рішення Городоцької міської ради ХХІХ сесії V скликання № 2204 від 19 травня 2010 року ОСОБА_5 отримав у дар земельну ділянку площею 0,1000 га, по АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 08 жовтня 2010 року, та земельної ділянки площею 0,0278 га по вул. Яворівська у м. Городок Львівської області для ведення особистого селянського господарства, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 від 08 жовтня 2010 року.

Рішенням Городоцької міської ради Львівської області № 541 від 27 грудня 2011 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу безоплатну у власність гр. ОСОБА_5 земельної ділянки по вул. Яворівська для ведення особистого селянського господарства» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі у власність ОСОБА_5 по вул. Яворівська для ведення особистого селянського господарства, передано безоплатно у власність ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,0832 га по вул. Яворівська для ведення особистого селянського господарства та зобов'язано ОСОБА_5 використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням, суворо дотримуватися вимог Земельного кодексу України.

На підставі цього рішення ОСОБА_5 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_4 від 21 грудня 2012 року.

Судами встановлено, що відповідно до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з передачі її у власність ОСОБА_5 для ведення особистого селянського господарства, в акті про встановлення межі земельної ділянки в натурі ОСОБА_5 відсутні підписи суміжних землекористувачів ОСОБА_13 та ОСОБА_4, відсутня також інформація про те, що вони відмовилися від підписання акту.

Згідно з актом від 30 вересня 2015 року, складеним представниками Городоцької міської ради Львівської області, ОСОБА_5 на праві власності належать земельні ділянки по АДРЕСА_2, з яких - 0,1000 га для обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд згідно з державним актом серії НОМЕР_2 від 08 жовтня 2010 року, 0,0278 га для ведення особистого селянського господарства згідно з державним актом серії НОМЕР_3 від 08 жовтня 2010 року, виданих на підставі договору дарування від 02 листопада 2007 року, площею 0,0832 га для ведення особистого селянського господарства згідно з державним актом серії НОМЕР_4 від 21 грудня 2012 року, виданим на підставі рішення Городоцької міської ради № 541 від 27 грудня 2011 року. При обстеженні на місці меж земельних ділянок виявлено, що згідно з державними актами межа земельної ділянки ОСОБА_5 з ОСОБА_9 проходить по будівлі ОСОБА_9, межа між ОСОБА_5 та ОСОБА_15 також проходить по будівлі, тобто при видачі державних актів суміжним землекористувачам не залишено згідно ДБН прилеглої ділянки шириною хоча б 1 метр для обслуговування будівель, чим порушено їхні права. ОСОБА_16 (батько ОСОБА_8.) надав частину своєї земельної ділянки під заїзд до будинку ОСОБА_5, натомість мав одержати ділянку рівноцінною площею, однак ОСОБА_5, не компенсувавши ОСОБА_8 частини забраної ділянки, приватизував всю площу на себе. Межі земельних ділянок при видачі державних актів не погоджувались суміжними землекористувачами, а були погоджені депутатською комісією попереднього скликання. При цьому погодженні не були враховані інтереси суміжних землекористувачів, зокрема ОСОБА_9, ОСОБА_15 та ОСОБА_8 Після переоформлення права власності згідно з договором дарування з ОСОБА_12 на ОСОБА_5 площа земельної ділянки необґрунтовано збільшилася з 0,1199 га на 0,1278 га, відповідно сусідів зменшилася, а конфігурація та розміри земельних ділянок ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_4 внаслідок переоформлених документів ОСОБА_5 зміщені в сторону меліоративної канави.

Відповідно до плану топографічного знімання території у м. Городок Львівської області, виконаного ФОП ОСОБА_17 станом на 10 грудня 2009 року, земельна ділянка батька відповідача - ОСОБА_12, по межах фактичного землекористування не збігається із земельною ділянкою згідно з державним актом на право приватної власності на землю і частково накладається на земельну ділянку, якою фактично користувався ОСОБА_8, батько позивача, і яка тепер перебуває у власності ОСОБА_4

Судом встановлено, що не вдалося віднайти технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_16, частину якої успадкувала позивач, на замовлення ОСОБА_4 сертифікованим інженером-землевпорядником ОСОБА_18 була розроблена технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж належної їй земельної ділянки в натурі (на місцевості), проте 31 серпня 2016 року державним кадастровим реєстратором було прийняте рішення про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру № НОМЕР_8, оскільки в межах земельної ділянки, яку передбачається реєструвати, знаходяться інші земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_6 та НОМЕР_7.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 125 ЗК України, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі, одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

За змістом статті 91 ЗК України, власники земельних ділянок зобов'язані: забезпечувати використання їх за цільовим призначенням; додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; своєчасно сплачувати земельний податок; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем; за свій рахунок привести земельну ділянку у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком здійснення такої зміни не власником земельної ділянки, коли приведення у попередній стан здійснюється за рахунок особи, яка незаконно змінила рельєф.

Згідно зі статтею 103 ЗК України, власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

Згідно зі статтею 106 ЗК України, власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

Статтею 107 ЗК України, передбачено, що основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (стаття 155 ЗК України).

Статтею 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно з частинами другою - третьою статті 158 ЗК України виключно судом вирішується земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд, дотримуючись вимог статей 303, 315 ЦПК України 2004 року, встановив у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення з урахуванням наданих сторонами доказам у їх сукупності та дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у рішенні.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що план топографічного знімання території у м. Городок Львівської області, виконаний ФОП ОСОБА_17 станом на 10 грудня 2009 року та акт комісії Городоцької міської ради від 30 вересня 2015 року, не можуть слугувати підставою для визнання недійсними оскаржених державних актів на право власності та їх державної реєстрації, оскільки такі не підтверджують факт захоплення частини земельної ділянки позивача відповідачем ОСОБА_5

Крім того апеляційний суд правильно зауважив, що позивач не довела належними та допустимими доказами, що площа земельних ділянок відповідача збільшилась саме за рахунок її земельної ділянки. Для встановлення факту накладення земельних ділянок сторін у справі не проведено земельно-технічну експертизу, висновки якої могли би дати відповідь на поставлені в позові питання, а з таким клопотанням про проведення експертизи позивач до суду не зверталась.

Висновки суду апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Доводи касаційної скарги про помилковість висновків апеляційного суду щодо неможливості визначення накладення земельних ділянок сторін без проведення технічних експертиз, оскільки отримати такий висновок неможливо через відсутність у позивача технічної документації на належну їй земельну ділянку, не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення апеляційного суду, так як зводяться до переоцінки доказів, такі доводи були предметом розгляду суду апеляційної інстанцій і не знайшли свого підтвердження.

Таким чином, висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, доказам у справі надана належна правова оцінка.

Відповідно до частин першої статті 88 ЦПК України 2004 року стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Частинами першою, третьою статті 82 ЦПК України 2004 року суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд може зменшити розмір належних до оплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, або звільнити від їх оплати.

Враховуючи те, що рішення Апеляційного суду Львівської області від 13 грудня 2017 року, підлягає залишенню без змін, то також підлягає залишенню без змін додаткове рішення Апеляційного суду Львівської області від 04 січня 2018 року, яким було вирішено питання про розподіл судових витрат.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд, ухвалюючи додаткове рішення щодо розподілу судових витрат, залишив поза увагою, що місячний дохід її становить 1 395,23 грн, тобто нижчий за прожитковий мінімум та не вирішив питання про звільнення її від сплати судового збору, є необґрунтованим, оскільки з матеріалів справи вбачається, що позивач не зверталась до суду з відповідним клопотанням про зменшення розміру судового збору або про звільнення від його сплати, та не надавала суду відповідні докази, які б давали підстави для такого звільнення.

З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального і без порушення норм процесуального права, а доводами касаційної скарги ці висновки не спростовуються.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Львівської області від 13 грудня 2017 року та додаткове рішення Апеляційного суду Львівської області від 04 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді:В. О. Кузнєцов

А. С. Олійник

О. В. Ступак

Г. І. Усик