Постанова

Іменем України

26 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 755/6659/17-ц

провадження № 61-3548св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Курило В. П.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

третя особа - Дніпровська районна в м. Києві державна адміністрація,

представник третьої особи - ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 вересня 2017 року в складі судді Гончарук В. П. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 31 жовтня 2017 року в складі колегії суддів: Кравець В. А., Лапчевської О. Ф., Кулікової С. В.,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, який згодом було уточнено, до ОСОБА_5, третя особа - Дніпровська районна в м. Києві державна адміністрація, про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом зняття з реєстраційного обліку.

Позовна заява мотивована тим, що він є власником житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки на якій знаходиться указаний будинок. Фактично він купував земельну ділянку на якій зареєстрований указаний будинок, проте даний будинок знесений. Відповідно до довідки комунального концерна «Центр комунального сервісу» від 02 грудня 2016 року в будинку зареєстрований відповідач. З ОСОБА_5 позивач не знайомий, він не є його родичем чи членом сім'ї та був зареєстрований у вищезазначеному будинку колишнім власником будинку. Добровільно знятися з реєстраційного обліку відповідач відмовився, а реєстрація відповідача за указаною адресою перешкоджає йому користуватися та розпоряджатися вищезазначеним майном.

З урахуванням зазначеного та уточнень позовних вимог, ОСОБА_4 просив суд визнати ОСОБА_5 таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1 шляхом зняття його з реєстраційного обліку.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 21 вересня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 31 жовтня

2017 року, позов задоволено.

Визнано ОСОБА_5 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - будинком АДРЕСА_1 шляхом зняття з реєстраційного обліку.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач є новим власником земельної ділянки та житлового будинку, в якому зареєстрований відповідач, який не є членом сім'ї позивача та добровільно відмовляється у знятті з реєстраційного обліку, чим порушує законні права позивача щодо володіння, користування та розпорядження своїм майном.

У листопаді 2017 року ОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неналежним чином досліджено надані докази у їх сукупності.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справа передана до Касаційного цивільного суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Встановлено, що ОСОБА_4 є власником житлового приміщення - АДРЕСА_1 та земельної ділянки, на якій знаходиться вказаний будинок, що підтверджується договорами купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки від 21 вересня

2016 року, зареєстрованими за № 2065, № 2067 та посвідченими приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Клименко Д. Б.

Згідно з довідкою Форми № 3, виданою комунальним концерном «Центр комунального сервісу» від 02 грудня 2016 року в будинку АДРЕСА_1 зареєстрований ОСОБА_5

ОСОБА_5 не є членом родини позивача.

Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Частиною першою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (частина друга статті 386 ЦК України).

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

У пунктах 38, 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня

2018 року у справі № 653/1096/16-ц зроблено висновок, що негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Поки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред'явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 10, 60, 212 ЦПК України 2004 року,встановивши, що позивач є власником спірного будинку та земельної ділянки на якій розташований будинок, врахувавши, що відповідач не є членом родини позивача, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що факт реєстрації відповідача у спірному будинку після зміни власника за умови відсутності для того передбачених законом підстав є достатнім доказом того, що такі перешкоди чиняться, оскільки унеможливлює користування та розпорядження власником належним йому майном на власний розсуд.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 31 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

В. П. Курило

М. Є. Червинська