Постанова

Іменем України

12 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 686/6155/16-ц

провадження № 61-12901св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М.,

Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Кредобанк»,

треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Либідь», товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ідеа Капітал»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 20 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Купельського А. В., Пастощука М. М., Янчук Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Кредобанк» (далі - ПАТ «Кредобанк», Банк), треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Либідь» (далі - ТОВ «Либідь»), товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ідеа Капітал» (далі - ТОВ «ФК «Ідеа Капітал»), про визнання договору поруки недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що в січні 2015 року ТОВ «ФК «Ідеа капітал» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_4, третя особа - ТОВ «Либідь», про стягнення заборгованості, зазначивши, що між ПАТ «Кредобанк» та ТОВ «Либідь» 20 жовтня 2005 року було укладено кредитний договір

№ 05/91, на забезпечення виконання зобов'язань за яким 09 липня 2010 року між банком та нею було укладений договір поруки. Разом з тим, позивач зазначає, що договір поруки від 09 липня 2010 року вона не укладала, не підписувала, а про його існування дізналась під час розгляду цивільної справи № 686/1019/15-ц за позовом ТОВ «ФК «Ідеа капітал» до ОСОБА_4, третя особа - ТОВ «Либідь», про стягнення заборгованості. Під час розгляду цивільної справи № 686/1019/15-ц було проведено судово-почеркознавчу експертизу, згідно з висновком якої встановлено, що підпис від імені ОСОБА_4 в договорі поруки від 09 липня 2010 року виконано не нею, а іншою особою із наслідуванням підпису. Також зазначала, що в період з 02 липня по 12 липня 2010 року вона перебувала у відрядженні за межами України, а саме в Російській Федерації, та ця обставина також вказує на те, що оспорюваний договір поруки вона не підписувала.

У зв'язку з викладеним просила визнати недійсним договір поруки від

09 липня 2010 року, укладений між ПАТ «Кредобанк», ТОВ «Либідь» та ОСОБА_4

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 11 жовтня 2016 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір поруки від 09 липня 2010 року, укладений між ПАТ «Кредобанк» та ОСОБА_4

Вирішено питання щодо судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки ОСОБА_4 оспорюваний договір поруки від 09 липня 2010 року не підписувала, тому цей договір підлягає визнанню недійсним.

Рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 20 грудня 2016 року апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Ідеа Капітал» задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_4до ПАТ «Кредобанк», треті особи:ТОВ «Либідь», ТОВ «ФК «Ідеа Капітал» про визнання договору поруки недійснимвідмовлено.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що суд першої інстанції визнаючи недійсним оспорюваний договір поруки виходив з того, що під час розгляду іншої цивільної справи № 686/1019/15-ц за позовом ТОВ «ФК «Ідеа Капітал» до ОСОБА_4, третя особа - ТОВ «Либідь», про стягнення заборгованості було проведено судово-почеркознавчу експертизу, згідно висновку якої встановлено, що підпис ОСОБА_4 на договорі поруки від 09 липня 2010 року вчинено не нею, а іншою особою, однак судом було залишено поза увагою ту обставину, що ПАТ «Кредобанк» стороною у тій справі не було, його думку стосовно встановлених обставин не було з'ясовано та банком питань на вирішення судово-почеркознавчої експертизи не ставилось. У зв'язку з цими обставинами вказаний висновок експерта не може мати для суду наперед встановленої сили та переваги над іншими доказами, оскільки підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду. Оскільки інших доказів позивач на підтвердження свого позову, крім висновку експерта, отриманого під час розгляду іншої справи, до суду надано не було, то й позов задоволенню не підлягає.

23 січня 2017 року ОСОБА_4подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

24 жовтня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_4 надіслала додаткові пояснення до її касаційної скарги.

Касаційна скарга та додаткові пояснення до неї мотивовані тим, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано не взяв до уваги обставини, встановлені у висновку судово-почеркознавчої експертизи, отриманому під час розгляду судової справи № 686/1016/15-ц, оскільки ці обставини були предметом розгляду судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій та відповідно до вимог частини третьої статті 61 ЦПК України

2004 року додатковому доказуванню під час розгляду цієї справи не підлягають. Також вказує на те, що суд апеляційної інстанції у оскаржуваному рішенні зазначив, що нею не надано інших доказів на підтвердження того, що оспорюваний договір поруки вона не підписувала, однак такі висновки апеляційного суду не відповідають дійсності, оскільки нею у позовній заяві було вказано, що у період з 02 до 12 липня 2010 року вона перебувала у відрядження за межами України, на підтвердження цих обставин були надані докази, які залишились поза оцінкою суду.

22 лютого 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення ПАТ «Кредобанк», у яких Банк зазначає, що суд апеляційної інстанції під час розгляду справи з'ясував всі фактичні обставини справи, здійснив повний і неупереджений розгляд справи, у зв'язку з чим ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Зазначають, що кредитний договір, укладений між ПАТ «Кредобанк» та ТОВ «Либідь», від 20 жовтня 2005 року № 05/91 містить підпис ОСОБА_4 стосовно того, що вона з умовами цього договору ознайомлена. Також у додатковому договорі від 09 липня 2010 року до кредитного договору від

20 жовтня 2005 року № 05/91 у пункті 3.9.3 зазначено, що у якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором надається порука фізичної особи ОСОБА_4, яка була ознайомлена з мовами договору про, що свідчить її підпис на ньому. Вказані обставини свідчать, що ОСОБА_4 були вчинені дії, спрямовані на виникнення відповідних правовідносин за оспорюваним договором поруки, тому в даному випадку висновок судово-почеркознавчої експертизи, отриманий при розгляді іншої цивільної справи, не може мати для суду наперед встановленої сили та мати перевагу над іншими доказами.

22 лютого 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення ТОВ «ФК «Ідеа Капітал», у яких зазначено, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, доводи, викладені в цих запереченнях, аналогічні доводам викладеним в запереченнях ПАТ «Кредобанк».

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

12 березня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам закону не відповідає.

Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Суди встановили, що 20 жовтня 2005 року між ПАТ «Кредобанк» та ТОВ «Либідь» було укладено кредитний договір № 05/91 (із змінами та доповненнями відповідно до додаткового договору від 09 липня 2010 року), згідно з яким банк надав позичальнику кредит у розмірі 721 000,00 дол США строком до 30 жовтня 2013 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між Банком та ОСОБА_4 09 липня 2010 року було укладено договір поруки.

26 червня 2014 року між ПАТ «Кредобанк» та ТОВ «ФК «Ідеа Капітал» було укладено договір факторингу, відповідно до умов якого право вимоги за кредитним договором від 20 жовтня 2005 року і за забезпечувальним договором перейшло до ТОВ «ФК «Ідеа Капітал».

Під час розгляду Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області справи № 686/1019/15-ц за позовом ТОВ«ФК «Ідеа Капітал» до

ОСОБА_4, третя особа - ТОВ«Либідь», про стягнення заборгованості встановлено, що ОСОБА_4 договір поруки від 09 липня 2010 року, укладений між ПАТ «Кредобанк» та нею не підписувала, її волевиявлення на укладення цього договору не було, що підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 01 грудня 2015 року № 1832/18343/15-32, де вказано, що підпис у договорі поруки від 09 липня 2010 року від імені ОСОБА_4, який міститься у розділі «Реквізити і підписи сторін» у графі «поручитель» виконаний не ОСОБА_4, а іншою особою (а. с. 10-13, 163-170).

У частині третій статті 2 ЦПК України 2004 року передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої, третьоїстатті 10 ЦПК України 2004 року сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин вважається таким, що вчинено в письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами (частина друга статті 207 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За положеннями статті 216 ЦК Українинедійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку (частина перша статті 553 ЦК України).

Тобто, договір поруки є двостороннім правочином, який укладається з метою врегулювання відносин між кредитором і поручителем. Договір поруки не передбачає виникнення або, навпаки, припинення будь-яких прав та обов'язків боржника. Він зазвичай лише здійснює підготовчі дії до укладення договору поруки, підшукуючи поручителя і одержуючи його згоду.

У разі непідписання договору особою, зазначеною в ньому як сторона, за умови підтвердження цього факту належними доказами, при встановленні, що нею не вчинялись дії, спрямовані на виникнення відповідних правовідносин, такий договір за позовом цієї особи (або іншої заінтересованої особи) може бути визнаний недійсним у зв'язку з невідповідністю його вимогам частин третьої і п'ятої статті 203 ЦК, а саме: волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Судами встановлено, що під час розгляду цивільної справи

№ 686/1019/15-ц за позовом ТОВ «ФК «Ідеа Капітал» до ОСОБА_4, третя особа - ТОВ «Либідь», про стягнення заборгованості було проведено судово-почеркознавчу експертизу в Київському науково-дослідному інституті судових експертиз.

Згідно отриманого висновку судово-почеркознавчої експертизи від 01 грудня 2015 року № 1832/18343/1532 підпис від імені ОСОБА_4 у розділі «Реквізити і підписи сторін» «поручитель» у договорі поруки від

09 липня 2010 року виконаний не ОСОБА_4, а іншою особою.

Тобто, під час розгляду іншої цивільної справи судами було встановлено, що ОСОБА_4 не підписувала оспорюваний нею договор поруки, оскільки підпис в ньому належить не їй, а іншій особі.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від

18 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 травня

2017 року у задоволенні позову ТОВ «ФК «Ідеа Капітал» до ОСОБА_4, третя особа - ТОВ «Либідь», про стягнення заборгованості відмовлено, у зв'язку з тим, що відповідач не підписувала договір поруки.

Відповідно до вимог частини третьої статті 61 ЦПК України 2004 року обставини встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку стосовно того, що встановлені судовим рішенням у цивільній справі обставини, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Апеляційний суд скасовуючи рішення суду першої інстанції виходив лише з того, що висновок експерта не має для суду наперед встановленої сили, а інших доказів позивач не надала, разом з тим не зазначив жодних мотивів стосовно того, які докази, надані ТОВ «ФК «Ідеа Капітал», вказували на те, що оспорюваний договір було підписано ОСОБА_4

Таким чином, суд першої інстанції належним чином виконав вимоги

статті 212 ЦПК України 2004 року щодо оцінки доказів і дотримався вимог статті 213 ЦПК України 2004 року щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив обставини у справі та правильно вирішив спір.

За правилами статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує рішення суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 402, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 20 грудня 2016 року скасувати, рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 жовтня 2016 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий СуддіВ. С. Висоцька А. О. Лесько С. Ю. Мартєв В. М. Сімоненко С. П. Штелик