ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.12.2018Справа № 910/9568/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Якименко М.М., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Спільного українсько-естонського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Фарм, ЛТД" (01103, м. Київ, ВУЛИЦЯ КІКВІДЗЕ, будинок 18-А; код ЄДРПОУ 21642228)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська будівельна компанія Край Буд" (03680, м. Київ, ВУЛ. СІМ'Ї СОСНІНИХ, будинок 3, приміщення 1; код ЄДРПОУ 38590283)

про стягнення 25 412,16 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Спільне українсько-естонське підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Фарм, ЛТД" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська будівельна компанія Край Буд" про стягнення 25 412,16 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору підряду № 1-13/10 від 13.10.2015 року в частині виконання передбачених договором робіт, в зв'язку з чим вказаний договір розірвано з ініціативи позивача та, відповідно, здійснена позивачем передплата в сумі 25412,16 грн. підлягає поверненню.

З цих підстав, позивач просив задовольнити позов та стягнути з відповідача на свою користь: 25 412,16 грн. - сплаченого авансу, 1 762,00 грн. - судового збору.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями головуючим суддею визначено суддю Якименко М.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.07.2018 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання позивача про усунення недоліків, розглянувши яке суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.08.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Крім того, ухвалою Господарського суд міста Києва від 17.08.2018 року встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив.

Відповідачем без поважних причин письмового відзиву на позов не подано, доказів на обґрунтування своєї правової позиції у справі не надано.

Судом встановлено, що від відповідача ухвалу суду від 17.08.2018 року в даній справі повернуто з посиланням на «закінчення строку зберігання».

При цьому суд зазначає, що у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, відповідач не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, оскільки відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, в зв'язку з чим справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 ГПК України.

При цьому, зважаючи на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

13.10.2015 року між Спільним українсько-естонського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Фарм, ЛТД" (далі по тексту - замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Київська будівельна компанія Край Буд" (далі по тексту - підрядник, відповідач) укладено Договір підряду №1-13/10 (далі по тексту - Договір), за умовами якого (п.1.1. Договору) замовник доручає, а Підрядник приймає на себе зобов'язання виконати на свій ризик весь обсяг робіт по прибиранню сміття з підвалу СП "Оптіма-Фарм, ЛТД" по вул. Бориспільській, 9-Ж, відповідно до умов даного Договору та Додаток №1 «Технічне завдання на виконання робіт» від « 13» жовтня 2015р. до даного Договору (далі - Технічне завдання), затвердженого та підписаного Сторонами.

Відповідно до п. 4.1. Договору виконання робіт за Договором починається з 3-го (третього) робочого дня з дня перерахування Замовником Підряднику авансового платежу, відповідно до графіку фінансування робіт.

Пунктом 4.2. Договору встановлено, що тривалість робіт, виконуваних Підрядником, повинна відповідати Додатку №5 «Графік виконання робіт» від 13 жовтня 2015 року до даного Договору, але в будь-якому разі всі роботи повинні бути завершені не пізніше 31 грудня 2015 року. Датою завершення робіт вважається дата підписання Акту здачі-приймання виконаних робіт Робочою комісією Замовника.

Таким чином строк виконання робіт за умовами договору - не пізніше 31 грудня 2015 року.

У випадку несвоєчасного початку Підрядником виконання робіт, прострочення виконання Підрядником окремих робіт більше ніж на 7 (сім) робочих днів з власної вини, Замовник має право відмовитися від Договору шляхом письмового повідомлення Підрядника. У випадку такої відмови Замовника, Підрядник зобов'язаний протягом 10 (десяти) банківських днів, з дня підписання Сторонами акту виконаних робіт (за обсягами робіт, що фактично виконані) повернути Замовнику отриману суму авансу, за вирахуванням вартості фактично виконаних робіт (п. 4.3. Договору).

Положеннями п. 6.1 Договору визначено, що виконання робіт і відповідальність за якість і строки виконання робіт в повному обсязі покладаються на Підрядника.

На виконання умов Договору позивачем перераховано відповідачу аванс в розмірі 25 412,16 грн., що підтверджується платіжним доручення №16548 від 27.11.2015 року на суму 25 412,16 грн.

22.02.2018 року позивачем на адресу відповідача направлено заяву про розірвання договору та повернення сплаченого авансового платежу в зв'язку з невиконанням відповідачем пункту 4.2. Договору.

Відповідно до п.9.2. Договору замовник має право розірвати договір, надіславши повідомлення підряднику, у разі якщо підрядник за своєї вини не розпочав виконання робіт протягом 3 (трьох) робочих днів з дня, коли він повинен згідно з Договором розпочати їх виконання.

У разі якщо рішення про розірвання Договору приймається відповідно до умов пункту п.9.2., Договір вважається розірваним з дня одержання підрядником повідомлення про таке розірвання (п.9.3. Договору).

Суд звертає увагу, що в матеріалах справи містяться докази направлення на адресу відповідача заяву про розірвання договору та повернення сплаченого авансового платежу, однак позивачем, у відповідності до п.9.3. Договору, не надано доказів отримання відповідачем заяви про розірвання договору, а тому суд дійшов до висновку, що договір не розірвано.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідач не виконав умови договору, зокрема не виконав роботи не пізніше 31 грудня 2015 року, в зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача авансовий платіж сплачений на виконання умов Договору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст.317 ГК України загальні умови договорів підряду визначаються відповідно до положень ЦК України про договір підряду.

Згідно з ч. 1 ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ч. 2 ст. 837 ЦК України договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково (ч. 1 ст. 854 ЦК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 879 ЦК України оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

Частиною 1 ст. 174 ГК України передбачено, що господарський договір є підставою для виникнення господарських зобов'язань.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 849 ЦК України якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків. Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

У разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 615 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач в порушення умов Договору, після отримання авансового платежу, не приступив до виконання робіт як наслідок чого не виконав в обумовлений договором строк роботи, а тому позивачем правомірно просить суд стягнути з відповідача авансовий платіж.

Згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, перерахував авансовий платіж на рахунок відповідача в розмірі 25 412,16 грн., а відповідач в порушення умов Договору не приступив до виконання робіт як наслідок чого не виконав в обумовлений договором строк роботи, в зв'язку з чим відповідач має перед позивачем заборгованість зі сплати (повернення) суми авансового платежу в розмірі 25 412,16 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 ст. 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 року «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 45 900,00 грн. нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська будівельна компанія Край Буд" (03680, м. Київ, ВУЛ. СІМ'Ї СОСНІНИХ, будинок 3, приміщення 1; код ЄДРПОУ 38590283) на користь Спільного українсько-естонського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Фарм, ЛТД" (01103, м. Київ, ВУЛИЦЯ КІКВІДЗЕ, будинок 18-А; код ЄДРПОУ 21642228) 25 412 (двадцять п'ять тисяч чотириста дванадцять) грн. 16 коп. - сплаченого авансу, 1 762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) грн. 00 грн. - судового збору

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 Господарського процесуального кодексу України)

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення (абзац 2 ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 року №147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя М.М. Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 20.12.2018 року.