ОДЕСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2009 року                                     м. Одеса

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Судді-доповідача      -  Димерлія О.О.

суддів             -  Шеметенко Л.П.

-  Яковлева Ю.В.

при секретарі       - Коєвій О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі  апеляційні скарги Управління праці  та соціального захисту населення Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради  та ОСОБА_3 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 березня 2008 року за адміністративним позовом ОСОБА_3 до управління праці та соціального захисту населення Суворовської  районної адміністрації Одеської міської ради та Державного казначейства України про визнання дій протиправними та стягнення  грошових коштів, -

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2007 року ОСОБА_3 звернулась до суду з вказаним вище позовом  та вказала, що є ліквідатором аварії на Чорнобильської АЕС першої категорії, інвалідом 2-ої групи, а тому відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року їй повинна виплачуватись щорічна допомогу на оздоровлення, як інваліду 2 групи – 5 мінімальних заробітних плат.  Але відповідачі з 1997 року по 2006 рік не проводили їй виплат у повному обсязі, у зв’язку з чим виникла заборгованість у  сумі 21639,70  гривень. Також позивачка просила суд стягнути з відповідача на її користь матеріальну шкоду в розмірі 5000,00 гривень, відшкодувати моральну шкоду в розмірі 5000,00 гривень, та три відсотка річних від простроченої суми, за користування грошима за період з 1997- по 2006 роки у розмірі 3570 гривень.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 20 березня 2008 року позовні вимоги  ОСОБА_3 – задоволені частково. Зобов’язано Управління праці та соціального захисту населення Суворовської  районної адміністрації Одеської міської ради виплатити позивачці перерахунок щорічної допомоги на оздоровлення, як інваліду 2-оі групи за 2007 рік у відповідності до розмірів встановлених  до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи із суми мінімальної заробітної плати на момент виплати щорічної компенсації на оздоровлення. В іншій частині позову – відмовлено. Підстави, з яких суд першої інстанції виходив приймаючи рішення про зобовязання відповідача виплатити їй недоплачені суми за період (2007 рік) який не згадується в позовній заяві – не викладені, рішення, в цій частині, не мотивоване.

Не погоджуючись з постановленим у справі судовим рішенням, ОСОБА_3 його оскаржила до апеляційної інстанції. В апеляційній скарзі зазначила, що не згодна з висновками суду першої інстанції, так як судом порушено норми матеріального та процесуального права. Позивачка просить змінити постанову суду першої інстанції та задовольнити її позов у повному обсязі.

02.11.2009 року ОСОБА_3, у зв’язку зі зміною мінімального розміру заробітної плати, звернулась з заявою про зміну суми позову.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню.  

Судом першої інстанції встановлено, що позивачка є інвалідом 2-ої групи ліквідатором аварії на Чорнобильської АЕС 1-ої категорії.

Відповідно до ст. 48 Закону України   «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» ( далі –Закон № 796-12) учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, зокрема, другої групи, передбачена щорічна допомога на оздоровлення в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат. Розмір заробітної плати визначається на момент виплати.

    Відмовляючи в задоволенні позову в частині вимог щодо зобов’язання відповідача провести перерахунок та виплати компенсацію на оздоровлення за період 1997-2006 роки, суд першої інстанції  виходив з того, що   Рішенням Конституційного суду України від 09 липня 2007 року визнано неконституційним положення ст.. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» в тому числі й положень щодо призупинення дії ч.4 ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян», які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», але це стосується лише виплат, передбачених за 2007 рік. Та на попередні періоди (1997-2006 роки) відповідні положення Законів України «Про державний бюджет України» на 1997-2006 роки якими призупинялася дія ч.4 ст. 48 Закону України  «Про статус та соціальний захист громадян», які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» неконституційними визнані не були, а тому здійснення виплат повинно було провадитися згідно положень постанови Кабміну України від 26.07.1996 року № 836.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає що такий висновок суду є помилковим, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Постановою Кабінету  Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у супереч Закону України   «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» який встановив розмір щорічної допомоги як величину кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом на час здійснення виплати, установлено конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі, й зокрема для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС другої категорії-26 гривень 70 копійок.

Зі змісту ст. 1 Закону України «Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003 рік» не вбачається обмежень щодо можливості застосування розміру мінімальної заробітної плати, з метою реалізації норми ст. 48 Закону України  «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а навпаки, в ній передбачався обов’язок Кабінету Міністрів України здійснювати застосування цих норм.

Крім того, з моменту прийняття постанови Кабінету  Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»  установлені нею розміри щорічної допомоги на оздоровлення залишалися незмінними, у той час, як Верховною Радою України неодноразово змінювався розмір мінімальної заробітної плати, щорічно затверджувався новий державний бюджет. Зокрема, розмір мінімальної заробітної плати відповідно до ст. 1 Закону України  «Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003 рік» з 1 січня 2003 року складав 185 гривень на місяць, який згідно з внесеними Верховною Радою України змінами до Державного бюджету України, зростав кожен наступний рік. При цьому зазначені закони не містили обмежень щодо застосування ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень із цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору підлягають застосуванню ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та ст.1 Закону України «Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003 рік»,  а не постанова  Кабінету  Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

У вказаних постановах Кабінет Міністрів України установив розміри щорічних допоміг на оздоровлення, у супереч положенням зазначеної статті закону, причому ці суми не відповідають розміру мінімальної заробітної плати.

Розмір мінімальної заробітної плати окремим Законом України встановлювався до 2004 року. Положення щодо неможливості застосувати встановлений розмір мінімальної заробітної плати в останнє містилися у Законі України «Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2002 рік». На 2003 рік такої законодавче встановленої заборони немає.

З 2004 року розмір мінімальної заробітної плати встановлювався Законом України «Про Державний бюджет України» (на відповідний рік). Положення Законів «Про Державний бюджет України» на відповідні роки також не містять обмежень щодо можливості застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації норми ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Разом з тим, пунктом 37 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 30 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» було зупинено дію пунктів 6 та 8 статті 30 та статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.

Рішенням Конституційного суду України від 09 липня 2007 року визнані такими, що не відповідають Конституції України положення п.30 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати абзаців 2,3,4,5,6,7 частини 4 та частини 7 ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Із врахуванням викладеного, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що вимоги позивачки в частині стягнення з відповідача щорічної допомоги на оздоровлення підлягають задоволенню за 1996 - 2005р.р.

Колегія суддів погоджується з висновками суду щодо відмови у задоволенні позову в частині щодо стягнення матеріальної шкоди у розмірі 10000, 00 грн., та моральної шкоди в розмірі 5000,00 грн., оскільки позивачем не було надано жодного доказу підтверджуючого ці факти та не було доведено настання негативних наслідків від дій відповідача чи його бездіяльності та причинного зв’язку між ними. А також з тим що суд  першої інстанції відмовив у задоволенні  вимоги позивача в частині стягнення відсотків за весь час користування чужими грошима у розмірі 4249, 75 грн., передбаченими відповідними положеннями ЦК України, норми якого, згідно положення ст..1 ЦК України не розповсюджуються на правовідносини щодо виплати соціальних виплат за рахунок бюджету.

Крім того, обов'язок по здійсненню пере рахунку належних до виплати грошових сум позивача законом покладено на Управління праці та соціального захисту населення Суворівської районної адміністрації Одеської міської ради , у зв'язку із чим суд не може виконувати обов’язки суб'єктів владних повноважень, покладених на них законом. З цих підстав суд не може здійснювати перерахунок допомоги на оздоровлення та відмовляє у задоволенні позову про зобов'язання відповідача виплатити вказану допомогу у певній сумі.

Колегія суддів вважає, що у зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи відповідно до ст.202 КАС України, оскаржувану постанову необхідно скасувати та прийняти нову постанову - про часткове задоволення позову. Окрім іншого,  суд першої інстанції в порушенні ст. 11 КАС України вийшов за межі позовних вимог. ОСОБА_3 не зверталась до суду з вимогами про стягнення з управління праці та соціального захисту населення Суворовської районної адміністрації, а тому стягнення недоплачених сум щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік – є незаконним.

Керуючись ст.ст. 184, 185, 198, 202, 205, 207 КАС України, колегія суддів –

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 – задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 березня 2008 року – скасувати.

Постановити нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_3 – задовольнити частково.

Визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Суворівської районної адміністрації Одеської міської ради в частині відмови ОСОБА_3 у проведенні перерахунку щорічної допомоги на оздоровлення за 1997-2005 роки в розмірах встановлених ч. 4,7 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» - протиправними.

Зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення Суворівської районної адміністрації Одеської міської ради здійснити ОСОБА_3 перерахунок щорічної допомоги на оздоровлення, як інваліду 2-ої групи за період з 1996 – по 2005 роки у відповідності до розмірів встановлених ч. 4,7 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та виплатити їй різницю між здійсненими виплатами та розміром виплат, встановлених ч. 4,7 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня її проголошення.

Суддя-доповідач:

Судді: