26.11.2018

Справа №489/3483/17

Провадження №2/489/389/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2018 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста ОСОБА_1 у складі:

головуючого – судді Рум’янцевої Н.О.,

із секретарем судових засідань – ОСОБА_2,

за участю: представника позивача – ОСОБА_3, представника відповідача – ОСОБА_4, представника третьої особи – ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, публічного акціонерного товариства «Енергобанк», треті особа – ОСОБА_8, ОСОБА_9, приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_10, приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_11 про визнання договорів дарування та іпотечних договорів недійсними,

В С Т А Н О В И В:

Позивач просить визнати недійсним укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_12 договір дарування нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Миколаїв, пр.-т ОСОБА_4, 4/5 від 20.05.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_11, зареєстрованого в реєстрі за № 826; визнати недійсним укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_12 договір дарування нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Миколаїв, пр.-т ОСОБА_4, 4/6 від 20.05.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_11, зареєстрованого в реєстрі за № 824; визнати недійсним укладений між АБ «Енергобанк» та ОСОБА_12 іпотечний договір від 08.07.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_10, зареєстрованого в реєстрі за № 1610; визнати недійсним укладений між АБ «Енергобанк» та ОСОБА_12 іпотечний договір від 08.07.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_10, зареєстрованого в реєстрі за № 1612; визнати нежитлові приміщення розташовані за адресою: м. Миколаїв, пр.-т ОСОБА_4, 4/5 та пр.-т ОСОБА_4, 4/6 предметом іпотеки, яка забезпечує договір про надання кредиту № 28/КЛ від 22.06.2006 року укладеного між ПАТ «ВАБанк» та ОСОБА_7.

Посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_7 нежитлові приміщення, що розташовані за адресою: м. Миколаїв, пр.-т ОСОБА_4, 4 передав в якості іпотечного майна за кредитним договором № 28/КЛ від 22.06.2006 року ПАТ «ВАБанк» та на них було накладено обтяження у вигляді арешту на майно. Після чого ОСОБА_7 іпотечне майно по пр.-ту ОСОБА_4, 4 перепланував та рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради, вказаному приміщенню були присвоєні нові адреси: пр.-т ОСОБА_4, 4/5 площею 185,5 кв. м. та пр.-т ОСОБА_4, 4/6 площею 68,9 кв. м. Після чого іпотечне майно, на яке було накладено обтяження ОСОБА_7 відчужив на її користь шляхом укладення договорів дарування від 20.05.2008 року, знаючи про те, що вказане майно перебуває в іпотеці банку, що є протиправним.

Вважає, що відповідачем вчинені правочини щодо дарування з метою приховання іншого правочину, а саме договору іпотеки за кредитним договором № 28/КЛ від 22.06.2006 року, а тому дані договори є удаваними, оскільки ОСОБА_7 знав достеменно про наявну заборону відчуження на нежитлові приміщення за адресою: м. Миколаїв, пр.-т ОСОБА_4, 4 та не мав права проводити перебудову та укладати договори дарування без дозволу ПАТ «ВАБанк».

Тим більш, під час укладення іпотечних договорів від 08.07.2008 року в забезпечення виконання кредитного договору № 25 укладеного між ПАТ «Енергобанк» та ОСОБА_7 від 08.07.2008 року, позивачу не було відомо про те, що вищезазначене майно фактично вже перебувало в іпотеці та на нього було накладено арешт, а отже вона не могла бути власником нежитлових приміщень за адресою: м. Миколаїв, пр.-т ОСОБА_4, 4/5 та пр.-т ОСОБА_4, 4/6 а тому вважає, що іпотечні договори є нікчемними. А також, ПАТ «Енергобанк» грубо порушив законодавство України та її права не розкривши основні економічні та правові вимоги виникнення іпотечного боргу про всі грошові витрати на складання іпотечних договорів, послуги нотаріуса, страховка на майно згідно договорів та інші витрати пов’язані з обслуговуванням та виконання кредитного договору та договорів іпотеки, до укладення договорів іпотеки, чим ввів її в оману.

Від публічного акціонерного товариства «Енергобанк» надійшли заперечення проти позову, відповідно до яких просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. 08 липня 2008 року між ПАТ «Енергобанк» та ОСОБА_12 були укладені два іпотечні договори з метою забезпечення належного виконання зобов’язання, що випливає з договору про надання кредиту № 25 від 08.07.2008 року між ПАТ «Енергобанк» та ОСОБА_7. на момент укладення іпотечних договорів ОСОБА_12 набула право власності на нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: м. Миколаїв, пр.-т ОСОБА_4, 4/5 та 4/6 на підставі договорів дарування від 20.05.2008 року. Відсутність обтяжень щодо вищевказаних нежитлових приміщень підтверджується не лише заявою дарувальника, але і витягами з державних реєстрів. Щодо договорів дарування, вважає, що помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Правочин визначається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою оману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Припинення зобов’язання можливе за умови його неналежного виконання, що проведено належним чином, а розірвання кредитного договору не є підставою для припинення іпотеки, якою може забезпечуватися виконання зобов’язання, що виникло до набрання законної сили рішенням суду про розірвання договору.

31 жовтня 2018 року від публічного акціонерного товариства «Енергобанк» надійшли доповнення до письмових заперечень проти позовної заяви про визнання договорів дарування та іпотечних договорів недійсними. Відповідно до яких відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі. Ті обставини, що ОСОБА_7 нібито ввів в оману позивачку при укладенні договорів дарування, не мають ніякого відношення до чинності договір іпотеки – нерухоме майно було заставлено у суворої відповідності до вимог діючого законодавства України. Кредитна заборгованість ОСОБА_7ПА. була повністю погашена перед ПАТ «ВіЕйБі» банк за рахунок отриманого він їхнього банку кредиту. Крім того, ОСОБА_7 по мировій угоді, затвердженої ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 19.10.2011 року за позовом ОСОБА_13 про стягнення боргу за договором позики, незаконно передала право власності на вищезазначене іпотечне майно даної особи, після чого здійснила реєстрацію права власності на нерухоме майно та будо надано на нежитлове приміщення нову адресу: м. Миколаїв, пр-т Миру, 4/11. Крім того до даного позову вважає, що потрібно застосувати позовну давність.

З’ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.

Нежитлові приміщення, що розташовані за адресою: м. Миколаїв, пр.-т ОСОБА_4, 4 належать на праві власності ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності від 04.09.2002 року.

На підставі рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради про зміну та надання адрес та внесення змін до рішень виконкому міської ради № 1041 від 25.05.2007 року нежитловим приміщенням магазину по пр.-ту ОСОБА_4, 4 (літ А-5 прим. № 6,7,8) в м. Миколаєві, які належать ОСОБА_7 надано нову адресу: м. Миколаїв, пр.-т ОСОБА_4, 4/5 та на підставі рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради про оформлення права власності на об’єкти нерухомого майна за фізичними особами № 1158 від 22.06.2007 року оформлено право власності за ОСОБА_7.

На підставі рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради про зміну та надання адрес та внесення змін до рішень виконкому міської ради № 1533 від 27.07.2007 року нежитловим приміщенням магазину по пр.-ту ОСОБА_4, 4 (літ А-5 прим. З № 1 по № 5) в м. Миколаєві, які належать ОСОБА_7 надано нову адресу: м. Миколаїв, пр.-т ОСОБА_4, 4/6 та на підставі рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради про оформлення права власності на об’єкти нерухомого майна за фізичними особами № 740 від 25.03.2008 року оформлено право власності за ОСОБА_7.

Відповідно до договору дарування від 20.05.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_11 та зареєстрованого в реєстрі за № 826 передав безоплатно у власність нежитлові приміщення магазину, розташовані за адресою: м. Миколаїв, пр.-т ОСОБА_4, 4/5 № 6,7,8 в житловому будинку літ. А-5 площею 185,5 кв. м., а ОСОБА_12 прийняла безоплатно у власність ці нежитлові приміщення.

Відповідно до договору дарування від 20.05.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_11 та зареєстрованого в реєстрі за № 824 передав безоплатно у власність нежитлові приміщення магазину, розташовані за адресою: м. Миколаїв, пр.-т ОСОБА_4, 4/6 в житловому будинку літ. А-5 площею 68,9 кв. м., а ОСОБА_12 прийняла безоплатно у власність ці нежитлові приміщення.

На підставі п. 1.4 вищевказаних договорів дарування дарувальник стверджує, що на момент укладання цих договорів вказані вище нежитлові приміщення магазину не перебувають під арештом чи забороною, щодо них не ведуться судові спори, вони не заставлені, у податковій заставі не перебувають, відносно них не укладено будь-яких договорів з відчуження чи щодо користування з іншими особами, як місце знаходження юридичної особи вони не використовуються, треті особи прав на них не мають. Відсутність заборони відчуження (арешту) нежитлового приміщення підвалу підтверджується витягом з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна № 18660242 та № 18659819 від 20.05.2008 року.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна, сформованого 12.06.2017 року, нежитлові приміщення, що розташовані за адресою: м. Миколаїв, пр.-т ОСОБА_4, 4, перебувають під забороною обтяження, а саме накладено арешт за постановою державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції від 14.05.2008 року.

Статтею 717 Цивільного кодексу України визначено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов’язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Положеннями частини 2 статті 719 цього Кодексу передбачено, що договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» (далі - Постанова) судам роз’яснено, що недійсним може бути визнано лише укладений договір.

У відповідності з ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.ст. 215 - 235 ЦК України, особа, яка вважає, що її права, речові права порушені, має право звернутися до суду з вимогами про визнання правочину недійсним, вказавши конкретну підставу для визнання його недійсним.

Відповідно до вимог статті 60 ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов’язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Оскільки згідно із частиною першою статті 202, частиною третьою статті 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору дарування, а також з’ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

Зазначена правова позиція повністю відповідає правовій позиції Верховного суду України у справі № 6-1026цс16.

Відповідно до положень пунктів 1, 2, та 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Згідно із ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Таким чином, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину Цивільному кодексу України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

Наданими доказами та поясненнями позивача, підтверджується, що відчуження нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: м. Миколаїв, пр.-т ОСОБА_4, 4 шляхом укладення договорів дарування від 20.05.2008 року, посвідчувалися після винесення постанови державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції від 14.05.2008 року про накладення арешту на майно, а тому позовні вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про визнання іпотечних договорів, суд приходить до наступного.

Відповідно до іпотечного договору від 08.07.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_10, зареєстрованого в реєстрі за № 1610, укладеного між ПАТ «Енергобанк» та ОСОБА_12, іпотекодавець з метою забезпечення належного виконання зобов’язання, що випливає з кредитного договору, передає, а іпотеко держатель приймає в іпотеку і на умовах, визначених цим договором, нерухоме майно нежитлового приміщення, а саме: нежитлові приміщення магазину № 6,7,8, загальною площею 185,5 кв. м., що знаходяться за адресою: м. Миколаїв, пр.-т ОСОБА_4, 4, що належать ОСОБА_12 на підставі договору дарування від 20.05.2008 року (п.п. 1.1, 1.2 Договору).

Відповідно до іпотечного договору від 08.07.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_10, зареєстрованого в реєстрі за № 1612, укладеного між ПАТ «Енергобанк» та ОСОБА_12, іпотекодавець з метою забезпечення належного виконання зобов’язання, що випливає з кредитного договору, передає, а іпотеко держатель приймає в іпотеку і на умовах, визначених цим договором, нерухоме майно нежитлового приміщення, а саме: нежитлові приміщення, загальною площею 68,9 кв. м., що знаходяться за адресою: м. Миколаїв, пр.-т ОСОБА_4, 4 та складаються з нежитлових приміщень в житловому будинку літ. А-5, що належать ОСОБА_12 на підставі договору дарування від 20.05.2008 року (п.п. 1.1, 1.2 Договору).

На підставі договору про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, посвідченими приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу 08.07.2008 року за реєстраційними номерами 1610 та 1612 від 24.11.2016 року, укладеного між ТОВ «ФК «Єврокредит» та ОСОБА_9, відповідно до якого первісний кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за договорами іпотеки від 08.07.2008 року, укладеними між ПАТ «Енергобанк» та ОСОБА_12, посвідченими приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_10 за реєстраційними номерами 1610 та 1612, включаючи права вимоги до спадкоємців іпотекадавця або інших осіб, до яких перейшли обов’язки іпотекодавця, укладеним в забезпечення виконання зобов’язань ОСОБА_7 за договором про надання кредиту № 25 від 08.07.2008 року, що належить первісному кредитору на підставі договору від 21.11.2016 року про відступлення прав вимоги за договором про надання кредиту № 25 від 08.07.2008 року.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом.

Згідно з нормами глави 16 ЦК України правочин може бути визнано судом недійсним з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Підставою недійсності правочину відповідно до статті 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч.2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до вимог статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Вказана позиція також викладена в п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року №9.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Крім того, пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз'яснено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Враховуючи те, що належне ОСОБА_7 нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м. Миколаїв, пр-т Миру, 4, яке в період його роз’єднання, переобладнання та надання інших адрес, а також на момент укладення договорів дарування ОСОБА_12, перебувало під забороною відчуження за іпотечним договором № 28/КЛ від 22.06.2006 року, а тому ОСОБА_6 не могла бути на законних підставах власником нежитлових приміщень за адресою: м. Миколаїв, пр-т Миру, буд. 4/5 та буд. 4/6. А отже, з цього слідує, що передача ОСОБА_6 нежитлових приміщень в іпотеку АБ «Енергобанк» в той час, коли ці приміщення вже були передані в іпотеку, без згоди первісного банку і на час передачі в іпотеку первісний борг не був погашений, а заборона відчуження не була знята, призводить до незаконності таких іпотечних договорів.

Згідно ст. 13 Закону України «Про іпотеку», предмет іпотеки може бути переданий в наступну іпотеку за згодою попередніх іпотеко держателів, якщо інше не встановлено попереднім іпотечним договором.

Договори іпотеки, укладені між АБ «Енергобанк» та ОСОБА_12 з метою забезпечення кредитного договору № 25 від 08.07.2008 року укладеного між АБ «Енергобанк» та ОСОБА_7 є незаконними та такими, що укладенні з порушенням норм чинного законодавства, оскільки під час укладання договорів дарування нежитлових приміщень, що розташовані за адресою: м. Миколаїв, пр-т Миру, буд. 4/5 та буд. 4/6 ОСОБА_7 розумів та усвідомлював те, що дані договори є удаваними правочинами. А отже, з цього слідує, що ОСОБА_12 фактично не була власником зазначених нежитлових приміщень та не мала права укладати договори іпотеки.

З огляду на зазначене суд вважає, що вимоги щодо визнання недійсними договорів іпотеки підлягають задоволенню.

Щодо клопотання представника відповідача про застосування строків позовної давності, суд приходить до наступного.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові .

При цьому відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позивач зазначає в своєму позові, що про порушення свого права він дізнався 12 червня 2017 року, тобто з моменту отримання інформації з Єдиного реєстру заборон відчудження нерухомого майна на ОСОБА_7, а до суду з позовною заявою позивач звернувся 24 липня 2017 року, тобто в межах строку позовної давності.

Судом не встановлено порушення строку позовної давності для звернення до суду.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_6 до ОСОБА_7, публічного акціонерного товариства «Енергобанк», треті особа – ОСОБА_8, ОСОБА_9, приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_10, приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_11 про визнання договорів дарування та іпотечних договорів недійсними – задовольнити.

Визнати укладений ОСОБА_7 договір дарування ОСОБА_12 нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Миколаїв, пр. Миру, 4/5 від 20.05.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_11, зареєстрованого в реєстрі за № 826 - недійсним.

Визнати укладений ОСОБА_7 договір дарування ОСОБА_12 нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Миколаїв, пр.-т ОСОБА_4, 4/6 від 20.05.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_11, зареєстрованого в реєстрі за № 824 - недійсним.

Визнати укладений між АБ «Енергобанк» та ОСОБА_12 іпотечний договір від 08.07.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_10, зареєстрованого в реєстрі за № 1610 – недійсним.

Визнати укладений між АБ «Енергобанк» та ОСОБА_12 іпотечний договір від 08.07.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_10, зареєстрованого в реєстрі за № 1612 – недійсним.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено скорочене судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У відповідності з п. 15.5 Розділу ХІІІ Перехідних Положень Цивільного процесуального кодексу України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Ленінський районний суд міста ОСОБА_1 або в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Позивач: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідач: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, останнє відоме місце реєстрації: м. Миколаїв, вул. Втората, 21.

Відповідач: публічне акціонерне товариство «Енергобанк», ЄДРПОУ 19357762, юридична адреса: м. Київ, вул. Воздвиженська, 56.

Третя особа: ОСОБА_8, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4.

Третя особа: ОСОБА_9, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, кВ, 102.

Третя особа: приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_10, юридична адреса: м. Миколаїв, пр. Центральний, 135.

Третя особа: приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_11, юридична адреса: м. Миколаїв, вул. Наварінська, 14/2.

Суддя Ленінського районного

суду міста ОСОБА_1 Рум’янцева

Повний текст судового рішення складено «27» грудня 2018 року.