ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2024 року

м. Київ

справа № 938/582/21

провадження № 61-4380св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Верховинська селищна рада Верховинського району Івано-Франківської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Малетин Андрій Ярославович, на рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 12 вересня 2022 року у складі судді Джуса Р. В. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Мальцевої Є. Є., Баркова В. М., Луганської В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення земельного сервітуту.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона є власником земельної ділянки, кадастровий номер 2620855100:02:003:0443, яка розташована в смт Верховина Івано-Франківської області та є суміжною із земельною ділянкою, кадастровий номер 2620855100:02:003:0223, яка належить ОСОБА_2 .

У зв`язку із тим, що у вона не має можливості проїхати до своєї земельної ділянки, позивачка неодноразово зверталася до Верховинської селищної ради із заявами щодо вирішення питання під`їзної дороги. У відповідь отримала інформацію, що всі сусідні земельні ділянки, з якими межує належна їй земельна ділянка, перебувають у приватній власності певних громадян, а прохід, яким вона користувалася декілька років, знаходиться у приватній власності ОСОБА_2 , однак у відомостях з державного земельного кадастру про земельну ділянку, яка належить ОСОБА_2 , відсутні обмеження щодо права проходу чи проїзду до її земельної ділянки, тому їй рекомендовано встановити земельний сервітут, а у разі недосягнення домовленості - вирішити це питання в судовому порядку.

Вона зверталася до відповідача з вимогою про встановлення постійного безоплатного земельного сервітуту площею 0,0212 га, однак відповіді не отримала.

Посилаючись на наведене, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила встановити безоплатний, безстроковий, безособовий земельний сервітут, площею 0,0212 га (координати поворотних точок меж частини земельної ділянки, на яку поширюється сервітут: 1) Х-5327919.97, Y-1400491.67; 2) Х-5327916.95,

Y-1400491.31; 3) Х-5327916.38, Y-1400419.27; 4) Х-5327916.38, Y-1400418.22) на земельній ділянці, кадастровий номер 2620855100:02:003:0223, що знаходиться в смт Верховина Івано-Франківської області та належить на праві власності ОСОБА_2 для проходу та проїзду транспортними засобами до власної земельної ділянки, кадастровий номер 2620855100:02:003:0443.

Короткий зміст ухвалених судових рішень

Рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 12 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що надані позивачкою докази не містять жодних відомостей про те, що земельний сервітут повинен проходити саме через земельну ділянку, яка перебуває у власності ОСОБА_2 , а не через інші землі, і що такий порядок проходу склався протягом тривалого часу. Не доведені також істотні обставини, в яких межах та розмірах слід встановити такий сервітут. Крім того, схема можливого розташування проходу, який має бути забезпечений договором безоплатного сервітуту, не містить належного обґрунтування, чому саме такий варіант пропонує позивачка для обладнання їй проїзду через земельну ділянку відповідача. ОСОБА_1 не навела переконливих аргументів, чому такий варіант є єдиним можливим та найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої встановлюється сервітут, чи є він технічно можливим.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

20 березня 2022 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Малетиним А. Я., через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 12 вересня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 12 червня 2019 року у справі № 487/4106/14-ц, від 14 серпня 2019 року у справі № 653/2704/16-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі № 1512/3008/2012, від 19 червня 2019 року у справі № 925/603/18 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).

Касаційна скарга обґрунтована тим, що вирішуючи позовні вимоги заявниці, суди попередніх інстанцій не врахували, що земельний сервітут може бути встановлений судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту, у разі недосягнення домовленості між цією особою та власником (володільцем) земельної ділянки. Умовою встановлення є неможливість задоволення такої потреби у інший спосіб, тобто якщо власник земельної ділянки відмовляється укласти угоду про встановлення земельного сервітуту або сторони не можуть дійти згоди про його умови.

Суди попередніх інстанцій не врахували, що надані нею докази підтверджують неможливість використання належної їй земельної ділянки без обтяження сервітутом земельної ділянки відповідача, а також неможливість задовольнити її потреби іншим способом, а тому дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.

У червні 2023до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 28 березня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Малетин А. Я., передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2023 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Малетин А. Я., на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Верховинського районного суду Івано-Франківської області матеріали справи № 938/582/21; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У червні 2023 року матеріали справи № 938/582/21 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 і земельної ділянки площею 0,1409 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Відповідно до плану меж земельної ділянки, належна позивачці земельна ділянка межує: від А до Б із земельною ділянкою ОСОБА_4 ; від Б до В із землями запасу Верховинської селищної ради; від В до Г із земельною ділянкою ОСОБА_5 ; від Г до А із земельною ділянкою ОСОБА_6 .

У висновку про наявність обмеження на використання земельної ділянки від 14 листопада 2011 року відділу містобудування та архітектури Верховинської районної державної адміністрації в ході обстеження земельної ділянки площею 0,1409 га, яка знаходиться в смт Верховина, присілок Безвідне, Верховинського району, Івано-Франківської області, встановлено, що на кадастровому плані не визначено під`їзд до земельної ділянки.

Згідно відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 25 червні 2021 року ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 1,4193 га, кадастровий номер 2620855100:02:003:0223, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в смт Верховина, Верховинського району, Івано-Франківської області. Право власності на вказану земельну ділянку набуто відповідачем на підставі договору дарування земельної ділянки, який зареєстровано 23 серпня 2018 року за № 1338.

Рішенням Верховинської селищної ради від 20 червня 2008 року затверджено попередньому власнику земельної ділянки відповідача - ОСОБА_4 технічну документацію щодо передачі земельної ділянки у приватну власність загальною площею 1,5693 га, яка знаходиться у смт Верховина, прис. Безвідне, в тому числі 0,15 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та 1,4193 га для ведення особистого селянського господарства та передано безоплатно у власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 1,5693 га, яка знаходиться в смт Верховина, в тому числі 0,15 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та 1,4193 га для ведення особистого селянського господарства. Обмеження і обтяження земельної ділянки не встановлено.

Згідно з кадастровим планом земельної ділянки відповідача, площею 1,4193 га, кадастровий номер 2620855100:02:003:0223, вона межує: від А до Б із землями сільради (пасовище); від Б до В із землями ОСОБА_4 ; від В до Г із земельною ділянкою ОСОБА_7 ; від Г до Д із земельною ділянкою ОСОБА_8 ; від Д до Е із землями загального користування(дорога); від Є до Ж із землями ОСОБА_9 ; від Ж до З із землями сільради; від З до А районний лісгосп. В акті обстеження, встановлення межових знаків та погодження меж земельної ділянки від 10 березня 2008 року, який підписаний суміжними землекористувачами, зазначено, що заяви власників та землекористувачів сусідніх земельних ділянок відсутні.

Актом обстеження земельної ділянки ОСОБА_1 від 14 листопада 2019 року, складеного комісією селищної ради, встановлено, що на земельній ділянці ОСОБА_2 відсутнє право проходу чи проїзду по цій земельній ділянці. Комісією рекомендовано ОСОБА_10 , яка на той час проживала в житловому будинку та не була його власником, облаштувати стежку із іншої сторони за згодою сусідніх землекористувачів.

10 грудня 2019 року Верховинська селищна рада повідомила ОСОБА_10 , жительку будинку АДРЕСА_1 , та ОСОБА_1 , жительку будинку АДРЕСА_2 , що за результатами виходу комісії на місцевість встановлено, що прохід яким вона користується декілька років, знаходиться у приватній власності ОСОБА_2 , і у нього відсутні обмеження щодо права проходу чи проїзду до її земельної ділянки. Також зазначено, що оскільки у державному акті ОСОБА_1 на право власності на земельну ділянку, в описі меж не вказано з якої сторони повинен проходити під`їзд чи прохід, необхідно укласти договір про встановлення сервітуту чи в разі незгоди встановити сервітут за рішенням суду.

01 жовтня 2020 року Верховинська селищна рада, надаючи відповідь на звернення позивачки щодо вирішення питання під`їзду до її земельної ділянки, вказала, що всі сусідні земельні ділянки, з якими вона межує, знаходяться у приватній власності певних громадян. У її державному акті на право власності на заїзд згідно опису меж не вказано. Рекомендувала встановити земельний сервітут, чи у разі недосягнення згоди із власником іншої земельної ділянки вирішити відповідне питання в судовому порядку.

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 з вимогою про встановлення постійного безоплатного земельного сервітуту площею 0,0212 га на умовах визначених договором.

Відповіді на зазначену вимогу вона не отримала.

Правове обґрунтування

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Статтею 98 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

З метою зменшення негативних наслідків встановлення земельних сервітутів частиною четвертою зазначеної статті визначене правила, згідно з яким земельний сервітут повинен здійснюватися найменш обтяжливим способом для власника земельної ділянки або землекористувача.

Згідно із положеннями статей 91, 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Земельний сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (стаття 100 ЗК України).

Відповідно до положень статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом.

Згідно зі статтею 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Статтею 404 ЦК України та статтею 99 ЗК України визначено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені статтею 99 ЗК України і цей перелік не є вичерпним. Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається стосовно обмеженого користування чужим майном.

Отже, закон вимагає від позивача надання суду доказів на підтвердження того, що нормальне використання свого майна неможливе без застосування обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому необхідно довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити яким-небудь іншим способом.

Зазначене дає підстави для висновку про те, що, встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою його встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, яка звертається щодо встановлення такого обмеженого користування чужим майном.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, виходив з їх недоведеності, зокрема, що земельний сервітут, який просить встановити позивачка, має проходити саме через земельну ділянку ОСОБА_2 ; межі та розміри у яких необхідно встановити такий сервітут; що запропонований позивачкою варіант є єдиним можливим та найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої встановлюється сервітут; чи є такий варіант встановлення сервітуту технічно можливим.

У касаційній скарзі заявниця посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 12 червня 2019 року у справі № 487/4106/14-ц, від 14 серпня 2019 року у справі № 653/2704/16-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі № 1512/3008/2012, від 19 червня 2019 року у справі № 925/603/18, та, як наслідок, вирішення справи на підставі неправильного застосування норм матеріального права є необґрунтованими з огляду на таке.

У згаданих справах Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо безпідставності позовних вимог про встановлення земельного сервітуту, з урахуванням того, що позивачі у цих справах на підтвердження своїх позовних вимог не надали належних та допустимих доказів, тим самим не довели ні підстав для встановлення земельного сервітуту, ні неможливості використання майна без встановлення такого сервітуту. Крім того, виклав загальний висновок про те, що земельний сервітут може бути встановлений судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту, у разі недосягнення домовленості між цією особою та власником (володільцем) земельної ділянки. Умовою встановлення є неможливість задоволення такої потреби в інший спосіб, тобто якщо власник земельної ділянки відмовляється укласти угоду про встановлення земельного сервітуту або сторони не можуть дійти згоди про його умови.

Висновки судів у справі, що переглядається, не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які заявниця посилається у касаційній скарзі. Установивши, що позивачка не довела безальтернативності захисту свого права власника іншим способом, ніж встановленням земельного сервітуту саме на земельній ділянці відповідача, найменшої обтяжливості обраного нею способу встановлення такого сервітуту для ОСОБА_2 , проти якого він заперечував, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Фактично доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявниці з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою наявних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів і обставин, в тому контексті, який на думку заявниці дає підстави для висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Малетин А. Я., підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Малетин Андрій Ярославович, залишити без задоволення.

Рішення Верховинського районного Суду Івано-Франківської області від 12 вересня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков

Р. А. Лідовець

Д. Д. Луспеник