Справа № 465/3666/17                                 Головуючий у 1 інстанції: Гулієва М.І.

Провадження № 22-ц/811/401/18                 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1

Категорія: 48

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючої - судді Копняк С.М.,

суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.

секретаря – Брикайло М.В.

з участю - представника апелянта ОСОБА_2 та позивача                                 ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_4 – ОСОБА_2 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 06 березня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення додаткових витрат на дитину,-

в с т а н о в и л а:

Позивачка звернулася до суду з позовом про стягнення з відповідача на її користь додаткових витрат на дитину, посилаючись на те, що 12 січня 2001 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва шлюб розірвано. У них є три доньки - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2. На момент подання позову ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 є неповнолітньою дитиною. 31 серпня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено нотаріально посвідчений договір «Про участь у вихованні дитини». Відповідно до пункту 3.1.1 цього Договору ОСОБА_4 зобов’язаний оплачувати освіту дитини за межами України. Протягом 2013 - 2014 навчального року ОСОБА_7 навчалася в Київському державному хореографічному училищі. 04 квітня 2014 року було отримано повідомлення з Національної балетної школи про те, що ОСОБА_7 пройшла перший тур на отримання Гранту на навчання на 2014 - 2015 навчальний рік і оплати участі у ІІ турі (літня школа, з 1 по 25 липня 2015 року) у розмірі 3 545 $ Канади. Суму для проходження ІІ туру необхідно було сплатити двома платежами: реєстраційний внесок в розмірі 531,75 доларів Канади, та участь у літній школі 3 013,25 грн. $ Канади. 10 квітня 2014 року ОСОБА_3 було повідомлено ОСОБА_4 про необхідність сплати реєстраційного внеску на ІІ тур Канадської національної балетної школи в розмірі 531,75 доларів Канади. 29 квітня 2014 року ОСОБА_3 було повідомлено ОСОБА_4 про необхідність сплатити другий платіж 3013, 25 доларів Канади за навчання дитини в літній школі Канадської національної балетної школи. 29 квітня 2014 року ОСОБА_3 було повідомлено ОСОБА_4 про необхідність оплатити переліт до Торонто у розмірі 14 461 грн., харчування у літній школі 520 доларів Канади, екскурсійної програми 450 доларів Канади. Однак, відповідач відмовився виконувати умови договору. У зв’язку з чим нею протягом навчального 2014 - 2015 року за перебування та навчання ОСОБА_7 в Національній школі балету Канади було оплачено в загальному 68 123,78 грн. Просить стягнути з відповідача в її користь вказані додаткові витрати на дитину.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 06 березня 2018 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_3 додаткові витрати на дочку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4 в сумі 46 206 (сорок шість тисяч двісті шість) грн.61 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_4  судовий збір в дохід держави у розмірі 704, 80 грн.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 06 березня 2018 року оскаржив представник відповідача ОСОБА_4 – ОСОБА_2, подавши апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що рішення суду не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи.

Вказує, що судом першої інстанції не було враховано обставини, які мають істотне значення для справи, зокрема, не враховано факт сплати коштів ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7, що підтверджується відповідними копіями квитанцій.

Судом першої інстанції не взято до уваги, що позивачем було приховано, що за період так званих «понесених додаткових витрат» донька сторін, ОСОБА_7 проживала разом з батьком та перебувала на його повному матеріальному забезпеченні.

Просить скасувати рішення Франківського районного суду м. Львова від 06 березня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Позивач ОСОБА_3 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому звертає увагу, що рішення Франківського районного суду м. Львова було оголошено 06.03.2018 року, а дати квитанцій, що зазначені в апеляційній скарзі мають більш пізній термін, а тому не можуть бути прийняті як доказ в апеляційній інстанції. Також зазначає, що дані квитанції подані боржником ОСОБА_4 до виконавчої служби Франківського району м. Львова як доказ оплати заборгованості по виконавчому листу за 2010 рік по аліментах на неповнолітню дитину, а не додатковим витратам, що розглядалися Франківським районним судом м. Львова.

Просить залишити без задоволення апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_4 – ОСОБА_2 та залишити в силі судове рішення Франківського районного суду м. Львова.

Згідно із ч. 1 ст. 351 ЦПК України (в редакції закону від 03.10.2017 року) судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до Указу Президента України №452/2017 від 29.12.2017 року «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» Апеляційний суд Львівської області ліквідовано та створено новий – Львівський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Львівську область, з місцезнаходженням у місті Львові.

04 жовтня 2018 року у газеті «Голос України» опубліковано повідомлення голови Львівського апеляційного суду про початок роботи новоутвореного суду.

А відтак, справа розглядається Львівським апеляційним судом у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який ухвалив рішення, що оскаржується.        

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п. 9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Таким чином, дана справа розглядається за правилами ЦПК України в редакції Закону №2147-У111 від 03.10.2017 року, яка набрала чинності з 15.12.2017 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов’язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суду України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз’яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.

Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_8, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що позов підставний, грунтується на вимогах закону та підлягає до часткового задоволення, а саме стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 понесені нею додаткові витрати на дочку ОСОБА_7 в сумі 46 206 (сорок шість тисяч двісті шість) грн. 61 коп., оскільки ОСОБА_4 не виконав умови договору та не оплатив за навчання дитини.

З матеріалів справи вбачається наступне.

12 січня 2001 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб, про що відділом реєстрації актів громадянського стану Личаківського районного управління юстиції у м. Львові зроблено актовий запис № 02.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 29.03.2011 року шлюб розірвано.

У сторін є три доньки – ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2.

На момент подання позову ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 є неповнолітньою дитиною.

31 серпня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір «Про участь у вихованні та утриманні дитини, та визначення місця тимчасового проживання дитини», який посвідчено приватним нотаріусом Київського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за №4498.

Відповідно до пункту 3.1.1 вказаного Договору ОСОБА_4 зобов’язаний забезпечити дитині достатній рівень освіти, оплачувати освіту дитини в Україні або за її межами, за бажанням дитини. Оплачувати додаткові заняття із французької, української мови, математики, навчання в Малій комп’ютерній академії, заняття тенісом, плаванням та інші за бажанням дитини.

Протягом 2013 - 2014 навчального року ОСОБА_7 навчалася в Київському державному хореографічному училищі, що стверджено довідкою №75 від 05.05.2014 року.

Сторони не заперечують, що ОСОБА_7 пройшла перший тур на отримання Гранту на навчання на 2014-2015 навчальний рік у Національній балетній школі Канади.

Згідно повідомлення оплата участі у ІІ турі (літня школа, з 1 по 25 липня 2015 року) становила 3 545 доларів Канади. Суму для проходження ІІ туру необхідно було сплатити двома платежами: реєстраційний внесок в розмірі 531,75 доларів Канади та участь у літній школі 3 013,25 доларів Канади.

10 квітня 2014 року ОСОБА_3 було повідомлено ОСОБА_4 про необхідність сплати реєстраційного внеску на ІІ тур Канадської національної балетної школи в розмірі 531,75 доларів Канади.

29 квітня 2014 року ОСОБА_3 було повідомлено ОСОБА_4 про необхідність сплатити другий платіж 3 013, 25 доларів Канади за навчання дитини в літній школі Канадської національної балетної школи.

29 квітня 2014 року ОСОБА_3 було повідомлено ОСОБА_4 про необхідність оплатити переліт до Торонто у розмірі 14 461 грн., харчування у літній школі 520 доларів Канади, екскурсійної програми 450 доларів Канади.

ОСОБА_3 оплатила участь дочки в ІІ турі в сумі 21 956,01 грн., договір страхування – 375, 00 грн., медичну страхівку на час перебування у літній школі -6 646, 59 грн., переліт в Торонто - 10 970,00 грн.

ОСОБА_3 було придбано шкільну форму для дочки, вартістю 970,50 грн., оплачено дозвіл на навчання -1 782, 89 грн., візи тимчасового резидента терміном на 6 місяців та на 1 рік на суму 2 614, 70 грн. (1 175, 20 грн., 1 439, 50 грн.), що вбачається з історії по картковому рахунку позивачки.

Виїзд дитини за межі України було здійснено за рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 27 вересня 2011 року та позивачкою оплачено нотаріальний документ в сумі 890, 92 грн.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини  від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789 ХІІ (78912) та набула чинності для України  27 вересня 1991 року, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ч. ч. 1, 2  ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Відповідно до ст. 51 Конституції України та ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно із ст. 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

Відповідно до ч. 1 ст. 189 СК України батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені цим Кодексом. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.

У відповідності з п.18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» у випадках стягнення додаткових витрат мова йде про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимогі про стягнення коштів на навчання дочки сторін у Національній балетній школі Канади вірно виходив з вимог ст. 185 СК України, ст. 525, 526 ЦК України, положень укладеного між сторонами договору «Про участь у вихованні та утриманні дитини, визначення місця тимчасового проживання дитини» та проведених позивачкою проплат за : участь дочки в ІІ турі в сумі 21 956, 01 грн., договором страхування в сумі 375, 00 грн., медичну страховку на час перебування у літній школі - 6 646, 59 грн., переліт в Торонто - 10 970, 00 грн., шкільну форму для дочки, вартістю 970, 50 грн., дозвіл на навчання в сумі 1 782, 89 грн., візи тимчасового резидента терміном на 6 місяців та на 1 рік на суму 2 614, 70 грн. (1175, 20 грн., 1 439, 50 грн.) та 890, 92 грн. за нотаріальне оформлення документів пов’язаних з виїздом дитини, а всього на суму 46 206, 61 грн. та вірно відмовив в задоволені вимоги про стягнення коштів за придбання ОСОБА_3 вбрання на осінь та зиму для дитини, оскільки, такі не передбачені договором «Про участь у вихованні та утриманні дитини, визначення місця тимчасового проживання дитини», а відповідно до ст.180 СК України обов’язок утримання дітей до повноліття покладено на обох батьків, доказів про оплату студентської візи в Канаду в розмірі 100 доларів позивачем не надано.

Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України сторони зобов’язані довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог чи заперечень. Доказуванню підлягають ті обставини,які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких сторін виникає спір.

Згідно з ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідачем надано копії квитанцій від 24 січня 2018 року та 29 квітня 2018 року про перерерахунок коштів ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7, проте такі не є прямими та беззаперечними доказами проплати додаткових витрат.

Колегія суддів, керуючись ч. 3 ст. 367 ЦПК України, не досліджує додані до апеляційної скарги, як доказ додаткових витрат зазначені квитанції, оскільки вони не були подані до суду першої інстанції, а відповідач не надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідачем також надано копії квитанцій від 08 березня 2018 року, 20 березня 2018 року, 29 березня 2018 року, 06 квітня 2018 року, 10 квітня 2018 року, 27 квітня 2018 року, 27 квітня 2018 року та 15 квітня 2018 року про перерерахунок коштів ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7

Колегія суддів не приймає до уваги вище перелічені квитанції на спростування позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення додаткових витрат на дитину, оскільки проплата коштів згідно них була проведене відповідачем після ухвалення оскаржуваного судового рішення.

Твердження апелянта що в період так званих «понесених додаткових витрат» донька сторін, ОСОБА_7 проживала разом з батьком та перебувала на його повному матеріальному забезпеченні спростовується матеріалами справи. Необхідно зазначити, що ОСОБА_7 в період з 25 червня 2014 року по 14 травня 2015 року навчалась в Національній школі балету Канади, а вимоги, щодо стягнення додаткових витрат, стосуються саме цього навчання і були оплачені в період з квітня 2014 року по грудень 2014 року

Згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ст. 141 ЦПК України суд першої інстанції вірно стягнув з ОСОБА_4 судовий збір в дохід держави у розмірі 704,80 грн.

Колегія суддів, погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки суд ухвалив правильне по суті, законне і обґрунтоване рішення, дійшовши його на підставі повно з’ясованих обставин, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами.

Належних та допустимих доказів для спростування рішення суду першої інстанції, передбачених ст. ст. 76, 77, 78 ЦПК України, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування рішення, відповідно до ст. 376 ЦПК України, апелянтом не представлено.

За приписами п. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції, дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з'ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом, а відтак підстав для скасування ухваленого у справі рішення Франківського районного суду м. Львова від 06 березня 2018 року та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367 - 369, 372, 374 ч. 1 п. 1, 375, 381- 384, 390 ЦПК України, колегіясуддів,-

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_4, ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 06 березня 2018 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складено 29 грудня 2018 року.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Бойко С.М.

ОСОБА_9