ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2018 рокуЛьвів№ 857/3425/18

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді                                                  Коваля Р.Й.,

суддів                                                                       Гуляка В.В.,

                                                                                 ОСОБА_1,

з участю секретаря судового засідання                Дідик Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2018 року (прийняту у м. Львові суддею Костецьким Н.В.) про повернення позовної заяви у справі № 1340/4725/18 за позовом ОСОБА_2 до Червоноградського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги Львівської області про визнання протиправною та скасування наказів,

                                                  В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернувся з позовом до суду, у якому просив визнати протиправними та скасувати накази про заміну адвоката, який надає безоплатну правову допомогу.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2018 року адміністративний позов залишено без руху з мотивів, що позивачем до позовної заяви не долучено копії документів для відповідача.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2018 року адміністративний позов повернуто позивачу у зв’язку з долученням до позовної заяви не всіх копій документів, які додаються для відповідача та без їх належного засвідчення.

Не погодившись із зазначеною ухвалою, її оскаржив ОСОБА_2, який вважає, що ухвала суду першої інстанції прийнята внаслідок неправильного вирішення питання про її прийняття до провадження.

Тому просив скасувати вказану ухвалу і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що ним подано до суду такі копії документів і в такій кількості, щоб це уможливлювало прийняття рішення по суті справи.

Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) у зв’язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, з таких підстав.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем у строк наданий судом не усунуто недоліків позовної заяви і не долучено до позовної заяви для надіслання відповідачу копії усіх документів, які перелічені в додатках до неї.

Проте, на думку колегії суддів, такі висновки суду першої інстанції є помилковими виходячи з наступного.

Відповідно до статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п’яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до частини п’ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються, зокрема, перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.

Судом встановлено, що до поданої позовної заяви позивач на підтвердження доводів позовної заяви, долучив як докази документи в одному примірнику, лише для суду.

Залишаючи позовну заяву без руху, суд зазначив, що позивачем до позовної заяви не долучено примірника документів, які позивачем долучено до позовної заяви для відповідача.

На виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, позивач на адресу суду додатково надіслав примірник документів, які позивачем долучено до позовної заяви для відповідача.

Позивачем зазначено, що перелік документів, які додаються до позовної заяви в оригіналі є у відповідача, так як це є оскаржувані накази відповідача та переписка з цього приводу між позивачем та відповідачем.

Натомість суд першої інстанції аналізуючи заяву позивача на виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху зазначив, що позивачем як примірник для відповідача надіслано не всі копії документів, які долучено до позовної заяви, а ті що надіслані не засвідчені належним чином.

Відповідно до частини десятої статті 44 КАС України, якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в паперовій формі, такі документи скріплюються власноручним підписом учасника справи (його представника).

Згідно із частинами першою, другою, четвертою, п’ятою статті 94 КАС України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. 

Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що документи, які долучені до позовної заяви, наявні у позивача в копіях, а не оригіналах.

Засвідчення ж копій з копій КАС України не вимагає і такого обов’язку в ньому не передбачено.

Крім того, КАС України проголошено принцип офіційного з’ясування всіх обставин справи, який розтлумачений в частині четвертій статті 9 КАС України, згідно з яким, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Таким чином, суд першої інстанції повинен був керуватися принципом офіційного з’ясування всіх обставин справи, а не покладати цілком це завдання на позивача.

Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, останній виходить із того, що положення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов'язків. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету.

Європейський суд з прав людини акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких – не допустити судовий процес у безладний рух. У зв’язку з наведеним, залишення позову без руху з підстав, передбачених законом (невідповідність позовної заяви вимогам щодо її змісту, несплата судового збору тощо) не є порушенням права на справедливий судовий захист. Разом з тим, суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 р.).

В рішеннях у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та у справі «Перес де ОСОБА_3 Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це слід вважати як порушення п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви є передчасною і такою, що прийнята з порушенням норм процесуального права.

Згідно зі статтею 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є:

1) неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена за неповного з’ясування судом обставин справи та з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про повернення позовної заяви, а тому ухвалу суду необхідно скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 229, 243, 308, 310, 315, 320, 321, 325, 329 КАС України, суд

                                                    П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2018 року про повернення позовної заяви у справі № 1340/4725/18 скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя ОСОБА_3

судді ОСОБА_4

ОСОБА_1

    Постанова складена у повному обсязі 28 грудня 2018 року.