ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2540/3099/18 Суддя (судді) першої інстанції: Д'яков В.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2018 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Лічевецького І.О., суддів - Земляної Г.В., Мельничука В.П., при секретарі - Бродацькій І.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Державної міграційної служби України на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2018 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Управління державної міграційної служби України в Чернігівській області, про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_2 звернувся у суд із позовом до Державної міграційної служби України, у якому просив: визнати протиправним рішення відповідача, викладене у формі листа від 29.11.2017 № 6.4-9582/6-17, про повернення без розгляду його справи; зобов'язати відповідача поновити провадження за його клопотанням про прийняття до громадянства України, оформленим заявою про прийняття до громадянства України від 30.05.2017, шляхом затвердження висновку та направлення для подальшого розгляду до Комісії при Президентові України з питань громадянства для прийняття рішення.

В обгрунтування позовних вимог посилається на те, що він є іноземцем, який проживає на території України на законних підставах і у нього є конституційне право, яким він скористався, щодо прийняття його до громадянства. Також, на думку позивача, жодних підстав, передбачених чинним законодавством, щодо неприйняття його до громадянства України не має.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2018 року позов задоволено повністю.

Судове рішення умотивовано тим, що норми Законів України «Про громадянство України», «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» свідчать про те, що особи, які отримали додатковий захист в Україні, як і біженці, мають право на набуття громадянства України (в т. ч. і шляхом прийняття до громадянства). Відтак, місцевий суд дійшов до висновку, що позивач є іноземцем, який проживає на території України на законних підставах і у нього є конституційне право, яким він скористався, щодо прийняття його до громадянства України, у той час як жодних підстав, передбачених чинним законодавством, щодо не приймання позивача до громадянства України не має.

Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення місцевого суду та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а саме: невірно тлумачені положення ст. 9 Закону України «Про громадянство України», не застосовано норми ст. 1 Закону України «Про громадянство України» (поняття «проживання на території України на законних підставах» та ч. 3 ст. 14 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Зокрема, відповідач вказує на те, що у позивача відсутня законна можливість клопотати про прийняття до громадянства України, оскільки він має статус особи, яка потребує додаткового захисту в Україні, а Закон надає таку можливість виключно тим особам, яким надано статус біженця чи притулок в Україні.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Шостий апеляційний адміністративний суд дійшов наступного.

З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Дамаск, Сирійської Арабської Республіки, громадянин Сирійської Арабської Республіки, за національністю - араб, не одружений, має вищу освіту.

З 2012 року позивач прибув в Україну з Сирійської Арабської Республіки та проживає в м. Чернігові.

15 березня 2013 році позивач рішенням Державної міграційної служби України № 151-13 визнаний особою, яка потребує додаткового захисту, що підтверджується посвідченням особи, яка потребує додаткового захисту НОМЕР_1, видане ДМС України 20.04.2014р.

30 травня 2017 року позивач подав до Управління державної міграційної служби України в Чернігівській області заяву про прийняття до громадянства України відповідно до ст. 9 Закону України «Про громадянство України» з відповідними додатками.

Управлінням державної міграційної служби України в Чернігівській області сформована справа № 5149 на громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_2, який клопоче про прийняття до громадянства України та надіслана до Державної міграційної служби України.

Супровідним листом УДМС України в Чернігівській області № 7401.3.1.-621/74.3- 18 від 19 січня 2018 року матеріали справи були повернуті позивачу разом з листом УДМС України в Чернігівській області № 7401.3.1.-22752/74.3.-17 від 08.12.2017р. без розгляду, на підставі рішення ДМС України, викладеного в формі листа № 6.4-9582/6-17 від 29.11.2017.

Рішення ДМС України обґрунтовано тим, що під час попереднього опрацювання матеріалів справи про прийняття позивача до громадянства України відповідно до ст. 9 Закону України «Про громадянство України», встановлено, що позивач має статус особи, яка потребує додаткового захисту, що не дає йому можливості клопотати про прийняття до громадянства України, оскільки Закон надає таку можливість виключно тим особам, яким надано статус біженців в Україні чи притулок в Україні.

Уважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся у суд із даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України «Про громадянство України» іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопотанням прийняті до громадянства України.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 9 цього Закону умовами прийняття до громадянства України є безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років.

Для осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, термін безперервного проживання на законних підставах на території України встановлюється на три роки з моменту надання їм статусу біженця в Україні чи притулку в Україні, а для осіб, які в'їхали в Україну особами без громадянства, - на три роки з моменту в'їзду в Україну.

У вказаній правовій нормі чітко передбачено, що умовами прийняття іноземців та осіб без громадянства до громадянства України є безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх трьох років з моменту надання їм статусу біженця в Україні чи притулку в Україні.

Згідно ст. 14 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особи, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, користуються тими самими правами і свободами, а також мають такі самі обов'язки, як і громадяни України, крім випадків, установлених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Особи, яких визнано біженцями в Україні, вважаються такими, які постійно проживають в Україні, з дня прийняття рішення про визнання їх біженцями.

Особи, яких визнано особами, які потребують додаткового захисту, вважаються такими, які безстроково на законних підставах перебувають на території України.

Положеннями ч.ч. 2, 3 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що іноземці та особи без громадянства, яких визнано біженцями в Україні або яким надано притулок в Україні, вважаються такими, які постійно проживають на території України з моменту визнання біженцем в Україні або надання притулку в Україні. Постійне проживання на території України біженців підтверджується посвідченням біженця.

Іноземці та особи без громадянства, яких визнано особами, що потребують додаткового захисту, або яким надано тимчасовий захист в Україні, вважаються такими, які на законних підставах тимчасово проживають на території України на період дії обставин, за наявності яких додатковий чи тимчасовий захист було надано. Тимчасове проживання на території України таких іноземців та осіб без громадянства підтверджується посвідченням особи, яка потребує додаткового захисту в Україні, або посвідченням особи, якій надано тимчасовий захист в Україні.

Із наведеної норми права слідує, що чинне законодавство розрізняє правовий статус та підстави проживання в Україні таких осіб як:

- біженець;

- особа, якій надано притулок в Україні;

- особа, яка потребує додаткового або тимчасового захисту.

Положення ч.ч. 2, 3 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачають, що іноземці та особи без громадянства, яких визнано біженцями в Україні або яким надано притулок в Україні, вважаються такими, які постійно проживають на території України.

Натомість, іноземці та особи без громадянства, яких визнано особами, що потребують додаткового захисту, або яким надано тимчасовий захист в Україні, вважаються такими, які тимчасово проживають на території України.

У свою чергу абз. 3 п. 3 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про громадянство України» передбачає можливість набуття громадянства України саме тими іноземцям, яких визнано біженцем або яким надано притулок в Україні.

Вказана норма Закону є чіткою та викладена у формі, що не дає підстав для поширення її дії також на осіб, яким було надано додатковий захист в Україні.

Таким чином, оскільки у позивача відсутній статус біженця або особи, якій надано притулок в Україні, проживання на території України на законних підставах протягом трьох років не надає йому права на набуття громадянства України відповідно до абз. 3 п. 3 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про громадянство України».

За таких обставин колегія суддів дійшла до висновку про те, що дії Державної міграційної служби України щодо повідомлення позивача про відсутність визначених ч. 2 ст. 9 Закону України «Про громадянство України» умов для прийняття його до громадянства України є правомірними та вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відтак, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні, прийнятому з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також за неповного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального права, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а позов залишенню без задоволення.

Керуючись статтями 312, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України задовольнити.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2018 року скасувати і ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на постанову суду може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанова складена в повному обсязі 26 грудня 2018 р.

Головуючий суддя І.О.Лічевецький

суддя Г.В.Земляна

суддя В.П.Мельничук