Справа №200/13423/18

Провадження №2/200/3549/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 грудня 2018 року суддя Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Єлісєєва Т.Ю. розглянувши в порядку спрощеного провадження справу за позовом Комунального підприємства «Зооконтроль» Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної працівником при виконанні трудових обов’язків, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся в суд з вказаним позовом. В позові посилається на те, що ОСОБА_1 на підставі розпорядження міського голови від 09.10.2015 року був призначений на посаду директора КП «Поводження з безпритульними тваринами» ДМР, правонаступником якого є позивач. Розпорядженням міського голови від 21.02.2018 року ОСОБА_1 було звільнено з посади. Під час перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства встановлено, що ОСОБА_1 при звільненні було виплачено надлишкові кошти у розмірі 25 811,24 грн. 25.06.2018 року позивачем надіслано ОСОБА_1 лист з проханням повернути кошти, однак кошти і досі не повернуті. Просить суд стягнути з відповідача грошову суму у розмірі 25 811,24 грн та судовий збір.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 07.09.2018 року позов прийнято до розгляду та відкрито провадження в порядку спрощеного провадження.

15.11.2018 року до суду надійшов відзив відповідача, у якому посилається на те, що премія в розмірі 22 201 грн. була нарахована йому на підставі наказу №12-05-к від 06.12.2017 року у відповідності до умов трудового контракту та колективного договору. Премія до новорічних свят була нарахована не тільки йому, а й усьому персоналу підприємства. Тим же колективним договором встановлено, що керівник підприємства має право на додаткову відпустку тривалістю 14 днів. Положення про оплату праці керівників підприємств, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста, затверджене рішенням Дніпровської міської ради від 15.11.2017 року №66/26 є методичним матеріалом для складання контракту з керівниками підприємств. Він встановлює новий порядок оплати, який поширюється на правовідносини, що виникли пізніше його прийняття. З метою застосування вимог нового положення, міська рада повинна була внести зміни до діючого контракту, чого не зробила. Положення було прийнято за 21 день до преміювання, однак оскільки зміни до контракту внесені не були, воно не підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Зазначає, що фактичне звільнення відбулось 20.02.2018 року, повний розрахунок було проведено лише 19.03.2018 року виконуючим обов’язки керівника підприємства. Тобто, розрахунок при звільнені проведений на підставі документів, які він не підписував, отже його вини у лічильних помилках, якщо вони мали місце, не має, тому просить в позові відмовити.

Відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що підставі розпорядження міського голови від 09.10.2015 року ОСОБА_1 був призначений на посаду директора КП «Поводження з безпритульними тваринами» ДМР, правонаступником якого є позивач.

Пунктом 3.1 Трудового контракту від 16.10.2015 року відповідачу було визначено заробітну плату у розмірі 7 882,00 грн. Пунктом 3.3 Договору передбачено, що відповідачу надається відпустка тривалістю в 24 календарні дні та 7 календарних днів додаткової відпустки за ненормований робочий день.

Додатковими угодами були внесенні зміни до п.3.1 Договору і з 16.10.2017 року оклад відповідача становив 21 218,00 грн. Додатковою угодою №4 від 09.10.2017 року встановлено, що визначення умов та розмірів оплати праці керівника здійснюється відповідно до чинного законодавства України та рішень міської ради. П.3.3 додаткової угоди №4 від 09.10.2017 року визначено, що керівнику підприємства надається відпустка тривалістю 24 календарних дні. В цей же час, окремого положення про виключення права керівника на додаткову відпустку тривалістю 7 календарних днів, сторони в угоді не зазначили.

Розпорядженням міського голови від 21.02.2018 року №4-21/2-рк ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади на підставі п.1 ст.36 КЗпП України, тобто за угодою сторін.

Наказом директора КП «Зооконтроль» Дніпровської міської ради ОСОБА_1 №202-ОК від 21.02.2018 року, звільнено на підставі розпорядження Дніпровського міського голови від 21.02.2018 року №4-21/2-рк директора підприємства з 21.02.2018 року за угодою сторін. Цим наказом було вирішено виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку з розрахунку 34 календарних днів.

Наказом директора КП «Зооконтроль» Дніпровської міської ради ОСОБА_1 №12-05-к від 06.12.2017 року, на підставі рекомендації профспілкового комітету, ст.247 КЗпП України, ст.1, 2 та 15 ЗУ «Про оплату праці», положення колективного договору та додатків до нього, з нагоди новорічних свят, вирішено преміювати 45 осіб, в тому числі і директора підприємства ОСОБА_1, якому визначено премію в розмірі 100 % від посадового окладу.

Управлінням аудиту та контролю Дніпровської міської ради проведено перевірку фінансової та господарської діяльності КП «Зооконтроль» на підставі розпорядження міського голови №130р від 22.02.2018 року, та встановлено, що ОСОБА_1 було зайво виплачено заробітну плату в розмірі 8239 грн., та безпідставно, в порушення Положення про оплату праці керівників підприємств, що перебувають у територіальній громаді міста, затвердженого рішенням Дніпровської міської ради від 15.11.2017 року №66/26 виплачено премію в розмірі 22 201,00 грн., нараховано та виплачено компенсацію за невикористану відпустку за 34 днів, в той час невикористана відпустка складала 27 днів.

25.06.2018 року на адресу відповідача надіслано вимогу про повернення зазначеної вище грошової суми, однак до цього часу відповідач у добровільному порядку грошові кошти не повернув.

КП «Зооконтроль» не надало до суду доказів остаточного розрахунку при звільненні відповідача, а саме первинних бухгалтерських документів, що підтверджують викладені позивачем в обґрунтування позову обставини, зокрема, довідку про нараховану та виплачену заробітну плату з вказівкою на складові такої виплати (оклад, премія, надбавки, компенсація, тощо), табелі обліку робочого часу, які підтверджують кількість днів невикористаної відпустки, довідку бухгалтерії про помилкове обчислення кількості днів невикористаної відпустки.

Окрім цього, вимоги КП «Зооконтроль» ґрунтуються на тому, що ОСОБА_1 прийнято рішення про власне преміювання у грудні 2017 року всупереч вимогам Положення про оплату праці керівників підприємств, що перебувають у територіальній громаді міста, затвердженого рішенням Дніпровської міської ради від 15.11.2017 року №66/26.

В цей же час, до позову копії вказаного Положення ані позивачем, ані відповідачем не долучено, окрема додаткова угода щодо внесення змін до трудового контракту, укладеного з відповідачем, на виконання вимог Положення про оплату праці керівників підприємств, що перебувають у територіальній громаді міста, затвердженого рішенням Дніпровської міської ради від 15.11.2017 року №66/26, з відповідачем не укладалась.

Суд звертає увагу і на той факт, що наказ директора КП «Зооконтроль» Дніпровської міської ради ОСОБА_1 №202-ОК від 21.02.2018 року, яким визначено кількість днів невикористаної відпустки, не скасований та до нього не вносились зміни окремим наказом, у зв’язку з виявленням лічильної помилки.

Відповідно до п.8 Постанови Пленуму Верховного суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» при вирішенні спорів про виплату премій, винагороди за підсумками роботи за рік чи за вислугу років, надбавок і доплат необхідно виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат. Працівники, на яких поширюються зазначені нормативно-правові акти, можуть бути позбавлені таких виплат (або розмір останніх може бути зменшено) лише у випадках і за умов, передбачених цими актами. З мотивів відсутності коштів у проведенні вказаних виплат може бути відмовлено в тому разі, коли вони обумовлені в зазначених актах наявністю певних коштів чи фінансування.

Відповідно до ст.130 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством. За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.133 КЗпП України, у відповідності з законодавством обмежену матеріальну відповідальність несуть керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, якщо шкоду підприємству, установі, організації заподіяно зайвими грошовими виплатами працівникам, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних, грошових чи культурних цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям.

Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до п.6 та п.17 постанови Пленуму Верховного суду України від 29.12.1992 року 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», роз'яснити судам, що на підставі п.2 ст.133 КЗпП за шкоду, заподіяну зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних чи грошових цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям, випускові недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і зіпсуттю матеріальних чи грошових цінностей, матеріальну відповідальність в межах прямої дійсної шкоди, але не більше середнього місячного заробітку, несуть винні в цьому директори, начальники і інші керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники; керівники та їх заступники будь-яких структурних підрозділів, передбачених статутом підприємства, установи, організації чи іншим відповідним положенням.

До зайвих грошових виплат відносяться, зокрема, суми стягнення штрафів, заробітної плати, виплачені звільненому працівникові у зв'язку з затримкою з вини службової особи видачі трудової книжки, розрахунку, неправильним формулюванням причин звільнення, тощо. При виявленні безпосередніх заподіювачів шкоди, викликаної виплатою зайвих сум, знищенням чи зіпсуттям матеріальних цінностей, вони зобов'язані відшкодувати шкоду в межах, встановлених законодавством. Зазначені вище службові особи в цих випадках несуть матеріальну відповідальність в межах свого середньомісячного заробітку за ту частину шкоди, що не відшкодована безпосередніми заподіювачами її. При цьому загальна сума, що підлягає стягненню, не повинна перевищувати заподіяну шкоду. На них самих покладається матеріальна відповідальність у зазначених межах, якщо з їх вини не було своєчасно вжито заходів до стягнення шкоди з безпосередніх заподіювачів її й таку можливість підприємство втратило.

Відповідно до положень ч.1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

Вирішуючи позовні вимоги, суд виходить з недоведеності фактів здійснення розрахунку з відповідачем при його звільненні, за відсутності відповідних доказів – довідки бухгалтерії про проведення такого розрахунку з визначенням складових структури заробітної плати, що була виплачена відповідачеві, недоведеності невірного визначення кількості днів невикористаної відпустки, за відсутності табелів обліку робочого часу, наказу про внесення змін до наказу про звільнення, недоведеності твердження позивача про відсутність у відповідача повноважень на вирішення питання щодо власного преміювання, за відсутності копії Положення про оплату праці керівників підприємств, що перебувають у територіальній громаді міста, затвердженого рішенням Дніпровської міської ради від 15.11.2017 року №66/26.

При цьому, відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.7 ст. 81 ЦПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст.83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об’єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Враховуючи вищевикладене та недоведеність позивачем своїх вимог з посиланням на належні та допустимі докази, в задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір, сплачений позивачем при поданні позову до суду відшкодуванню не підлягає.

На підстав вищевикладеного, керуючись ст.ст.265, 354, 355 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог Комунального підприємства «Зооконтроль» Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної працівником при виконанні трудових обов’язків – відмовити.

Судовий збір не відшкодовувати.

Рішення може бути оскаржено сторонами шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду або через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Т.Ю. Єлісєєва