264/767/17

2/264/131/2018

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" грудня 2018 р. Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області під головуванням судді Іванченко А. М. , при секретарі Солонської Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК», третя особа-Головне Управління Держпродспоживслужби в   Донецькій області, про захист прав споживачів, визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки,-

В С Т А Н О В И В:

У січні 2017 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому зазначив, що між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1   25.07.2007 року було укладено кредитний договір №MR14G100160004 ,згідно якого ПАТ КБ«ПРИВАТБАНК»  надав ОСОБА_1 кредит  в сумі 25 000 дол. США на наступні цілі-придбання житлової нерухомості, а також у розмірі 5 760 дол. США на оплату страхових платежів, зі сплатою  за користування кредитом відсотків у розмірі 1% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі суми 0,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п.3.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно п.6.2 даного договору. Строк повернення кредиту встановлено по 22.07.2027р. 17 жовтня 2014 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до кредитного договору, яким внесено зміни до умов кредитного договору щодо розміру відсотків,   комісії,складено  Графік погашення кредиту, договір доповнено пунктом про збільшення термінів позовної давності до 50 років.

В забезпечення повернення кредитних коштів, між Позивачем та Відповідачем 25.07.2007року було укладено договір іпотеки , яким в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_1.                                                                           

Позивач вважає, що умови кредитного договору від 25.07.2007року та додаткової угоди від 17.10.2014 року є такими, що порушують її права як споживача, підписані нею під впливом омани щодо реальної вартості фінансових послуг,  ненадання їй повної та достовірної інформації щодо вартості фінансових послуг як до підписання кредитного договору так і під час укладання кредитного договору та додаткової угоди до нього , договір містить дискримінаційні умови, які порушують принцип рівності сторін у договорі та є  несправедливими відносно споживача. Томупросить суд визнати недійсним кредитний договір від 25.07.2007року №№MR14G100160004    разом із додатковою угодою до нього від 17.10.2014року, укладений між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1,визнати недійсним договір іпотеки від 25липня 2007р., укладений між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1, стягнути на користь позивача понесені нею судові витрати.

Позивач до судового засідання не з`явилась, надала до суду заяву про розгляд справи без її присутності, позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити у повному обсязі.

Представник позивача адвокат ОСОБА_2 у судовому засіданні  позовні вимоги ОСОБА_1 повністю підтримала та пояснила,що між ПАТ КБ « ПРИВАТБАНК» в особі директора відділення №14 Маріупольської філії ОСОБА_3 та ОСОБА_1   25.07.2007 року було укладено кредитний договір №MR14G100160004 ,згідно якого ПРИВАТБАНК  у п.7.1 зобов`язався надати ОСОБА_1 кредит  в сумі 25 000 дол. США на придбання житлової нерухомості,, а також у розмірі 5 760 дол. США на оплату страхових платежів, зі сплатою  за користування кредитом відсотків у розмірі 1% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі суми 0,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п.3.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно п.6.2 даного договору.

17 жовтня 2014 року між ПРИВАТБАНКОМ та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до кредитного договору, яким внесено зміни до умов кредитного договору: збільшена процентна  ставка з 12 % річних до 14 % річних, при цьому помімо процентів,  передбачено до сплати винагороду  у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця. Введено пункт 6, згідно з  яким збільшено розмір неустойки до 100% від розміру неналежно сплачених відсотків, в розмірі 100% від розміру неналежно сплачених винагород. Також введено пункт щодо збільшення строків позовної давності - передбачено « Терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки-пені, штрафів за даним договором встановлюються сторонами тривалістю 50( п’ятдесят років).»

Вважає, що укладаючи оспорювані правочини, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» не було дотримано вимог  ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів». Ані до укладання кредитного договору від 25.07.2007року, ані під час його укладання,  не було надано споживачу повної та достовірної інформації  про  сукупну повну вартість  цього кредиту та всіх  супутніх послуг,як банківських, так і послуг третіх  осіб (послуги нотаріуса, страхові послуги, послуги за реєстрацію застави, оцінювача тощо). У кредитному договорі не має відомостей про сукупну вартість кредиту, які є обов`язковими згідно вимог  ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів». Також Банком не надавався ОСОБА_1 окремий письмовий документ з детальним розписом загальної вартості кредиту для споживача. Тому під час укладання кредитного договору ОСОБА_1 було введено в оману стосовно реальної вартості  кредиту. Також вважає, що ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» не мав права нараховувати та  отримувати «винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00 від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту», яка була змінена додатковою угодою від 17.10.2014року на « щомісячну комісію в розмірі 0,20% від суми виданого кредиту». Умова додаткової угоди –п.6 про встановлення розміру  неустойки до 100% від розміру неналежно сплачених відсотків, в розмірі 100% від розміру неналежно сплачених винагород є порушенням положень Закону України «Про захист прав споживачів».

Банком не виконано вимоги пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168,так як  банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).У кредитному договорі та додатковій угоді відсутнє посилання на те,  яка саме  додаткова супутня банківська послуга повинна надаватись Позичальнику, за таким тарифом  0,20% від суми виданого кредиту. Вид цієї послуги, перелік яких міститься у ст.47  ЗУ «Про банки та банківську діяльність», погоджено сторонами при укладенні кредитного договору, не було.

Тому обов’язок сплачувати щомісячно комісію позивач вважає несправедливою умовою договору, яка суперечить статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», тому просить визнати вказану умову недійсною з моменту укладення договору.

Встановлення у додатковій угоді від 17.10.2014р. нових термінів щодо строків позовної давності по вимогах банку протягом 50 років, також вважає такими, що є несправедливими щодо споживача, значно обмежують права споживача на захист своїх прав, які передбачені  главою 19 Цивільного Кодексу України.

Відповідно пункту 4 частини 1 статті 21 Закону України “Про захист прав споживачів”, крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов’язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

У змісті оспорюваної даткової угоди до кредитного договору, передбачено, що позовна давність збільшується лише для однієї сторони, а саме – для Банку, оскільки передбачається збільшення позовної давності лише по окремим вимогам: “по вимогам про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки – пені, штрафів”. Для будь-яких вимог споживача збільшення позовної давності не передбачено. Наведене створює істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача, порушуючи принцип рівності сторін договору, тому просить визнати недійсними  кредитний договір від 25.07.2007року №MR14G100160004    разом із додатковою угодою до нього від 17.10.2014року, укладений між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1, визнати недійсним договір іпотеки АДРЕСА_2 від 25 липня 2007 року, укладений між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1.

Представник відповідача- ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» ОСОБА_4 позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала, просила відмовити в їх задоволенні, вказувала на те, що під час укладання кредитного договору від 25.07.2007року №MR14G100160004  та  додаткової угоди до нього від 17.10.2014року, позивачу ОСОБА_1 було надано повну інформацію про умови кредитування, що підтверджується підписом ОСОБА_1 у заяві на отримання кредиту та у самому кредитному договорі. Кредитний договір містить повну інформацію про суму кредиту на придбання житла, про суму кредиту на сплату страхових платежів , вказано розмір процентної ставки та комісії, визначений розмір щомісячного платежу, тому умови кредитного договору відповідають вимогам чинного законодавства і відсутні підстави для визнання його недійсним. Також вважає, що позивач ОСОБА_1 пропустила строки позовної давності для звернення із цим позовом, просила застосувати наслідки спливу строків позовної давності.

Третя особа - Головне Управління Держпродспоживслужби в   Донецькій області, будучи належним чином повідомлене про час та місце розгляду справи, до судового засідання представника не направив, про поважність причин неявки до суду , суд не повідомив.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» підлягають задоволенню частково.

Судом встановлено  і не оспорюється сторонами, що 25.07.2007року між Відповідачем та Позивачем у письмовій формі було укладено кредитний договір  №MR14G100160004, згідно з яким банк зобов`язується надати позичальнику - ОСОБА_1 кредитні кошти шляхом:видачі готівки через касу на строк з 25 липня 2007 року по 22 липня 2027 року включно,у вигляді не поновлювана лінія у розмірі 25000 доларів США на наступні цілі:придбання житлової нерухомості, а також у розмірі 5 760 доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,00% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі суми 0,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п.3.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно п.6.2 даного договору. Визначено період сплати з 20 по 24 число кожного місяця, розмір щомісячного платежу в сумі 328,18 доларів США , що складається із заборгованості по кредиту,відсоткам, винагороди ( п.7.1 кредитного договору).

17 жовтня 2014 року між Сторонами укладено додаткову угоду до кредитного договору  №MR14G100160004 від 25.07.2007 року,якою внесено наступні зміни :пункт 7.1 викладено у наступній редакції - Банк зобов`язується надати Позичальникові грошові кошти шляхом:надання готівкою через касу на строк по 22.07.2027 року включно,у вигляді не поновлювальної кредитної лінії у розмірі 25000 доларів США на наступні цілі:придбання житлової нерухомості, а також у розмірі 5 760 доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування кредитом відсотків з 24.11.2008року по 26.07.2010року  у розмірі 14,04% , з 26.07.2010 року по 17.10.2014 року у розмірі 13,54%, з17.10.2014 року у розмірі 12% на рік  на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі суми 0,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісячної комісії в розмірі 0,20% від суми виданого кредиту, комісії за дострокове погашення кредиту відповідно до п.3.11 даного договору.

Погашення кредиту провадиться в строки відповідно до Графіка погашення кредиту (Додаток №1).

Пунктом 5 додаткової угоди від 17.10.2014р. передбачено, що в разі порушення Позичальником строків по сплаті відсотків за користування кредитом та винагород,зазначених в договорі,згідно ст..212,611,651 Цивільного Кодексу України сторони узгодили протягом періоду неналежного виконання позичальником зобов’язань по сплаті відсотків за користування кредитом та винагород,передбачених договором,далі плата за кредитом, плата за кредитом нараховується банком у розмірі фактично сплаченої позичальником. При цьому, позичальник за весь період неналежного виконання зобов’язань по сплаті плати за кредитом сплачує банку неустойку:               -в розмірі 100% від розміру неналежно сплачених відсотків за користування кредитом;

- в розмірі100% від розміру неналежно сплачених винагород, передбачених договором.

Сплата позичальником штрафу здійснюється за кожен місяць такого порушення, починаючи з останнього місяця належного виконання позичальником зобов’язання по сплаті плати за кредитом. У випадку,якщо кредит видається в іноземній валюті,штраф сплачується в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату сплати.

Також цим же пунктом додаткової угоди встановлено терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди,неустойки-пені, штрафів за даним договором встановлюється сторонами тривалістю 50( п’ятдесят) років.

В забезпечення повернення грошових коштів за кредитним договором №MR14G100160004 від 25.07.2007 року, між сторонами 25.07.2007року укладено договір іпотеки квартири АДРЕСА_3, який посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим №1636.

Відповідно до частин першої та третьої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується  повернути кредит та сплатити проценти.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

При цьому споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 цього Закону). Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10 листопада  2011 року № 15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. 

Згідно зі статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів»  продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача.

Відповідно до пункту п'ятого частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п’ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов?язань за договором.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Як вбачається з тексту додаткової угоди від 17.10.2014р. пунктом  5 встановлено неустойку у розмірі  100 % від розміру неналежно сплачених відсотків за користування кредитом;

- в розмірі100% від розміру неналежно сплачених винагород, передбачених договором.

Тому суд приходить до висновку, що встановлення  неустойки у розмірі 100% від суми неналежно сплачених відсотків та винагороди є несправедливим та суперечить принципам розумності та добросовісності та є наслідком дисбалансу договірних прав та обов’язків позивача як споживача послуг банку, оскільки така умова договору встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п’ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання нею зобов’язань за спірним договором, що є підставою для визнання недійсним у цій частині умов п.5 додаткової угоди від 17.10.2014р. до кредитного договору №MR14G100160004 від 25.07.2007р.

Відповідно до положень статті 256  Цивільного Кодексу України,позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки, а до вимог про стягнення неустойки встановлена спеціальна позовна давність тривалістю в один рік. Згідно положень ч.1 ст.259 Цивільного Кодексу України,позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Як вбачається із умов п.5 додаткової угоди від 17.10.2014року до кредитного договору   №MR14G100160004 від 25.07.2007р.,  терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди,неустойки-пені, штрафів за даним договором встановлено тривалістю 50 ( п`ятдесят) років. З цього вбачається, що збільшена позовна давність передбачена тільки по вимогах банка до споживача, у той час як для споживача такого права не передбачено, що  суперечить принципам справедливості, добросовісності та  розумності , встановленими  п.6 ч.1 ст.3 Цивільного Кодексу України та є наслідком дисбалансу договірних прав та обов’язків позивача як споживача послуг банку .

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32)зауважує, що «позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, § 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, § 51)).

На підставі вищевикладеного, суд визнає положення п.5 додаткової угоди від 17.10.2014року до кредитного договору від 25.07.2007року про встановлення термінів позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди,неустойки-пені, штрафів за даним договором тривалістю 50 ( п`ятдесят) років, такими, що є несправедливими, і визнанню недійсними на підставі положень ст.18  Закону України «Про захист прав споживачів».

Висновки суду враховують правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 06 березня 2018року по цивільній справі №487/7824/15-ц, згідно якої в силу вимог статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець, зокрема банк, не повинен включати у договори із споживачами умови, які є несправедливими.

Суд погоджується із доводами позивача та його представника щодо недійсності  умови кредитного договору, передбаченої в п.7.1 щодо сплати винагороди за надання фінансового інструменту щомісяця у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту,  та сплати  щомісячної комісії в розмірі 0,20% від суми виданого кредиту, встановленої у п.7.1 додаткової угоди від 17.10.2014року до кредитного договору від 25.07.2007р.

За положеннями частини п’ятої статті 11, частин першої, другої, п’ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної винагороди у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту, а потім сплату комісії в розмірі 0,20% від суми виданого кредиту, відповідач ані у кредитному договорі, ані у додатковій угоді не зазначив, які саме послуги за вказану винагороду (комісію ) надаються позивачу.

Доводи представника відповідача щодо того, що Позивач була ознайомлена із умовами кредитного договору щодо сплати винагороди( комісії) і сплачувала нараховані їй банком винагороди(комісії), суд відхиляє, так як в силу вимог статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець, зокрема банк, не повинен включати у договори із споживачами умови, які є несправедливими . Згідно із вимогами ч.3 ст.509 ЦК України, зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до ч.1 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною( сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3,5,6 ст. 203 цього Кодексу.

Суд враховує правові висновки Верховного суду України, викладені в рішенні від 16 листопада 2016року по цивільній справі №6-1746цс16, а також у  постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року по справі №175/1543/16-ц щодо вимог банку про сплату комісії за кредитом.

Суд відхиляє доводи представника Відповідача щодо відмови у позові внаслідок пропуску Позивачем строків позовної давності для звернення із цим позовом до суду , які викладені в заяві про застосування наслідків пропуску строків позовної давності з огляду на наступне.

Як вбачається з умов кредитного договору від 25.07.2007року, кредит виданий  на строк з 25 липня 2007року по  22.07.2027року включно. Пунктом п.5.1 кредитного договору  встановлено,що договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє в обсязі виданих Позичальникові коштів до повного виконання сторонами зобов`язань за цим договором.  Позивач звернулась із цим позовом в межах строку дії кредитного договору. Оспорювана позивачем додаткова угода підписана 17.10.2014року, із цим позовом Позивач звернулась до суду у січні 2017року, тобто протягом трьохрічного строку позовної давності.

Також суд відхиляє доводи позивача та його представника щодо введення в оману позивача під час укладання між сторонами кредитного договору та додаткової угоди до кредитного договору з огляду на наступне. Кредитний договір та додаткова угода містять відомості про суму кредиту, яка надається на придбання житлової нерухомості, про суму кредиту, яка надається на сплату  страхових платежів, та про необхідність страхувати предмет іпотеки, визначено розмір відсоткової ставки, визначено період та розмір щомісячного платежу за кредитом. Підписавши кредитний договір, позивач із цим погодилась. Доказів введення її в оману, позивачем суду не надано.

Відповідно до положень ст.217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Тому суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у визнанні в цілому  недійсним кредитного договору , додаткової угоди до кредитного договору, та договору іпотеки, і вважає можливим задовольнити позовні вимоги частково, визнавши недійсними окремі частини правочину, а саме визнати недійсним :

- в пункті 7.1. кредитного договору від 25.07.2007 р. №MR14G100160004 сплату винагороди  за надання фінансового інструменту щомісяця в період сплати у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту;

- в пункті  7.1 додаткової угоди від 17.10.2014року до кредитного договору від 25.07.2007 р. №MR14G100160004 сплату щомісячної комісії в розмірі 0,20% від суми виданого кредиту;

- в пункті 5 додаткової угоди від 17.10.2014року до кредитного договору від 25.07.2007р.№MR14G100160004 визнати недійсним речення « При цьому, Позичальник за весь період неналежного  виконання зобов’язань по сплаті плати за кредитом сплачує банку неустойку: -в розмірі 100% від розміру неналежно сплачених відсотків за користування кредитом; - в розмірі100% від розміру неналежно сплачених винагород, передбачених договором;

- визнати недійсним абзац п’ятий пункту 5 додаткової угоди від 17.10.2014року до кредитного договору  від 25.07.2007р.№MR14G100160004 «Терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди,неустойки-пені, штрафів за даним договором встановлюються сторонами тривалістю 50 ( п`ятдесят) років».

В задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 До ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»- відмовити.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 61, 197, 212, 213, 215, 224-228 ЦПК України, ст. ст.3,ч.1 ст.203,ч.1,3 ст.215,217,509,  1054, 105 ЦК України, ЗУ « Про банки та банківську діяльність», ЗУ «Про захист прав споживачів», суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про захист права споживача, визнання недійсним кредитного договору від 25.07.2007року .№MR14G100160004, додаткової угоди від 17.10.2014року до кредитного договору  від 25.07.2007р.№MR14G100160004, договору іпотеки від 25.07.2007року- задовольнити частково.

Визнати недійсними окремі частини кредитного договору від 25.07.2007року .№MR14G100160004, та додаткової угоди від 17.10.2014року до кредитного договору  від 25.07.2007р.№MR14G100160004,, а саме визнати недійсними :

- в пункті 7.1. кредитного договору від 25.07.2007 р. №MR14G100160004 сплату винагороди  за надання фінансового інструменту щомісяця в період сплати у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту;

- в пункті  7.1 додаткової угоди від 17.10.2014року до кредитного договору від 25.07.2007 р. №MR14G100160004 сплату щомісячної комісії в розмірі 0,20% від суми виданого кредиту;

- в пункті 5 додаткової угоди від 17.10.2014року до кредитного договору від 25.07.2007р.№MR14G100160004 визнати недійсним речення « При цьому, Позичальник за весь період неналежного  виконання зобов’язань по сплаті плати за кредитом сплачує банку неустойку: -в розмірі 100% від розміру неналежно сплачених відсотків за користування кредитом; - в розмірі100% від розміру неналежно сплачених винагород, передбачених договором;

- визнати недійсним абзац п’ятий пункту 5 додаткової угоди від 17.10.2014року до кредитного договору  від 25.07.2007р.№MR14G100160004 «Терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди,неустойки-пені, штрафів за даним договором встановлюються сторонами тривалістю 50 ( п`ятдесят) років».

В задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»- відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

  Суддя:                                                А. М. Іванченко