ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 362/6056/17

Провадження № 2/362/674/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2018 року Васильківський міськрайонний суд Київської області в складі: головуючого - судді Корнієнка С.В., за участю секретаря судового засідання -Лагути І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Василькові Київської області в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,-

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з вимогами, уточненими під час розгляду справи, про визнання об'єктом спільної сумісної власності подружжя житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1; в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за позивачем право власності на ? частину зазначеного вище житлового будинку та земельну ділянку, загальною площею 0,1990 га, на який розташована спірна нерухомість; визнати за ним право власності на грошові кошти в розмірі 250 000 грн. на рахунках в ПАТ «Альфа-Банк», ПАТ «Державний Ощадний банк України», ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ПАТ «ПриватБанк», а також, на грошові кошти в розмірі 3564,41 Євро, що є еквівалентним гривні за офіційним курсом НБУ станом на 05.10.2018 року, в розмірі 114928,33 грн. в ПАТ «Альфа-Банк» та 5904,75 Євро, що є еквівалентним гривні за офіційним курсом НБУ станом на 05.10.2018 року, в сумі 191355,09 грн. в ПАТ «ПриватБанк»; та стягнути з відповідача на його користь судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 5043,87 грн.

Зазначені вимоги обґрунтовані тим, що за рахунок спільної праці та грошових коштів був відремонтований житловий будинок та його вартість істотно збільшилася, а грошові кошті на банківських депозитних рахунках відповідача є результатом їх спільного набуття.

Представник позивача до початку розгляду справи вимоги позову підтримав, в подальшому надавши суду заяву про слухання справи за його відсутності, таким чином, фактично самоусунувшись від участю у справі, в тому числі, для забезпечення повного та об'єктивного розгляду справи та доведення в суді своїх позовних вимог.

Представник відповідача до початку розгляду справи вимоги позову не визнав, просив суд відмовити в їх задоволенні, в подальшому надавши суду письмову заяву про слухання справи за його відсутності.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи, вважає, що в задоволенні позову необхідно відмовити з наступних підстав.

Відповідно до положень ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з положеннями ст.ст.12 і 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.

Відповідно до положень ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Положеннями ст.ст.76-78 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановлено законом.

Порядок проведення експертизи на замовлення учасників справи встановлений положеннями ст.106 ЦПК України.

Як вбачається з положень ч.ч.2 і 4 ст.3 СК України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Згідно з положеннями ч.ч.1 і 3 ст.348 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в ст.60 СК України. За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.

Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Тобто, застосовуючи цю норму права (ст. 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Відповідно до положень ч. 3 ст.368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Отже, вказаною нормою права та нормами статті 60 Сімейного Кодексу України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя.

Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. При цьому, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Положеннями ч.1 ст. 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором або рішенням суду (ст. 70 СК України, ст. 372 ЦК України).

Відповідно до положень п.п. 22 і 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21 грудня 2007 року, поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст.372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності. Пунктом 24 визначено, що до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч.4 ст.65 СК України).

Як вбачається з положень ст.57 СК України, до особистої приватної власності подружжя відноситься: майно, набуте одним з подружжя до шлюбу, майно, набуте чоловіком або дружиною на підставі договору дарування або в порядку спадкування, а також якщо майно набувалось під час шлюбу, але за гроші одного з подружжя, які належали йому особисто.

Положення Сімейного кодексу України у статтях 57 і 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.

Зокрема, відповідно до п.3 ч.1 ст.57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму ст.60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

У зв'язку з викладеним, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Положення ст.ст.368-370 ЦПК України встановлюють поняття право спільної сумісної власності, порядок його здійснення та виділ частки із такого майна.

Порядок переходу прав власності на земельну ділянку з переходом прав власності на нерухомість встановлений положеннями ст.377 ЦК України та ст.120 ЗК України.

Судом встановлено, що сторони по справі перебувають у шлюбі з 02 серпня 2011 року, про що свідчить Свідоцтво про шлюб (т.1 а.с.12).

На підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом від 28.10.2008 року, посвідченого державним нотаріусом 11-ої Київської державної нотаріальної контори Глущенко Н.М., за реєстровим № 6-2942, відповідач прийняла у спадщину після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року батька ОСОБА_5, а саме, житловий будинок з надвірними будівлями за АДРЕСА_1, загальною площею 175,4 кв.м. та житловою 87,5 кв.5, та земельну ділянку, площею 0,199 га, на який він розташований (т.1 а.с.15 і 25).

Право власності відповідача на зазначений житловий будинок також підтверджується Технічним паспортом (т.1 а.с.18).

Позивачем до матеріалів справи надано власноруч складену калькуляцію по проведенню ремонтно-будівельних робіт в житловому будинку АДРЕСА_1 разом з відповідними квитанціями (т.1 а.с.31-116).

Разом з тим суд зазначає, що в матеріалах цивільної справи відсутні будь-які належні та допустимі докази на підтвердження факту внесення позивачем грошових коштів на придбання вказаних будівельних матеріалів для здійснення капітального ремонту спірного житлового будинку, а також заявником не надано доказів про наявність у нього таких коштів на момент проведення зазначених ремонтних робіт та джерел їх походження.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач працевлаштована у Державній установі «Національний інститут фтизіатрії і пульмонології ім.Ф.Г. Яновського НАМН України» на посаді наукового співробітника відділу пульмонології з березня 2014 року та згідно довідок про доходи отримала заробітну плату за період з січня 2015 року по грудень 2017 року в розмірі 252329,92 грн. та з січня 2017 року по грудень 2017 року - 126128,98 грн. (т.2 а.с.41, 42).

Крім того, відповідач надає послуги ТОВ «Санофі-Авентіс України» за Договором про надання послуг, пов'язаних з клінічними дослідженнями від 30.06.2015 року та за надані послуги отримує додатковий заробіток, про що свідчать акти наданих послуг, які містяться в матеріалах справи (т.2 а.с.43-66).

У зв'язку з наведеним, дослідивши всі письмові матеріали цивільної справи, надавши належну оцінку наданим доказам, суд прийшов до висновку, що на час розгляду справи позивачем та його представником не доведено, зокрема, проведенням експертизи на його замовлення в порядку ст.106 ЦПК України, прикладання ним спільних трудових та грошових затрат на капітальний ремонт та переобладнання спадкового житлового будинку відповідача, що призвело до істотного збільшення його вартості, в тому числі, щодо прийняття до експлуатації в разі збільшення його площі та побудови нових споруд на спірній земельній ділянці, визнання за ними права власності.

Крім того, ним не надано доказів своєї участі щодо спільного набуття з відповідачем грошових коштів на банківських депозитних рахунках його дружини, у зв'язку з чим, в задоволенні вимог позивача необхідно відмовити.

Вимоги в частині визнання за позивачем права власності на 1/2 частину земельної ділянки, на який розташований спірний будинок також не підлягають до задоволення, оскільки є похідними від первісних позовних вимог, крім того, визнання ідеальної частки права власності в нерухомості не дає права на визнання права власності на земельну ділянку на який вона знаходиться.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 57, 60, 68, 69 ч. 1, 70, 72, 74 СК України, ст. ст. 368, 372 ЦК України ст.ст.4, 76-83, 264, 265 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в :

В задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги або закінченню апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського Апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя Корнієнко С.В.