Справа № 445/2464/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Кіпчарський О.М.

Провадження № 22-ц/811/602/18 Доповідач в 2-й інстанції: Струс Л. Б.

Категорія:59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2018 року м. Львів

Справа № 445/2464/14-ц

Провадження № 22-ц/811/602/18

Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів з розгляду цивільних справ:

головуючого Струс Л.Б.,

суддів Левика Я.А., Шандри М.М.

секретар Симець В.І.

за участю представника апелянта ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ОСОБА_5

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Золочівського районного суду Львівської області від 26 грудня 2017 року у складі судді Кіпчарського О.М.

у справі

за позовом ОСОБА_4 до Золочівського МБТІ, Золочівської державної нотаріальної контори Львівської області, П'ятої Львівської державної нотаріальної контори, Підгайчиківської сільської ради Золочівського району Львівської області, ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_7, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_5, ОСОБА_8 про визнання недійсними рішень сільської ради, свідоцтва про право власності, витягів з реєстру прав власності на нерухоме майно, визнання свідоцтв про право на спадщину за законом та за заповітом такими, що втратили чинність, зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до Золочівського МБТІ, Золочівської державної нотаріальної контори Львівської області, П'ятої Львівської державної нотаріальної контори, Підгайчиківської сільської ради Золочівського району Львівської області, ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_7, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_5, ОСОБА_8, який з урахуванням його редакції позовних вимог, що міститься на а.с. 81-88, том 2, просить суд:

1. Скасувати рішення виконавчого комітету Підгайчиківської сільської ради Золочівського району Львівської області № 58 від 28 жовтня 2003 року про оформлення права власності на житловий будинок ОСОБА_9 з моменту прийняття.

2. Скасувати рішення Підгайчиківської сільської ради Золочівського району Львівської області № 340 від 05 серпня 2008 року про передачу у власність земельних ділянок ОСОБА_10 з моменту прийняття.

3. Визнати недійсним свідоцтво про право власності на житловий будинок з дворовими спорудами в АДРЕСА_1 від 25 листопада 2003 року з моменту його видачі.

4. Визнати недійсним Витяг з реєстру права власності на нерухоме майно, житловий будинок з дворовими спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 від 25 листопада 2003 року, реєстраційний №3612953, виданий Золочівським МБТІ ОСОБА_9, з моменту його видачі.

5. Визнати недійсним Витяг з реєстру права власності на нерухоме майно - будинок з дворовими спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 від 13.05.2008р. №18778400, реєстраційний номер 3612953, виданий Золочівським МБТІ ОСОБА_10, з моменту його видачі.

6. Визнати недійсним Витяг з державного реєстру прав від 28.09.2011р. №31468543, реєстраційний номер 3612953 на будинок з дворовими спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1, виданий Золочівським МБТІ ОСОБА_12, з моменту його видачі.

7. Визнати недійсним Витяг з державного реєстру прав від 28.09.2011р. №31468672, реєстраційний номер 3612953 на будинок з дворовими спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1, виданий Золочівським МБТІ ОСОБА_6, з моменту його видачі.

8. Визнати недійсним Витяг з державного реєстру прав від 28.09.2011р. №31468775, реєстраційний номер 3612953 на будинок з дворовими спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1, виданий Золочівським МБТІ ОСОБА_2, з моменту його видачі.

9. Вважати такими, що втратили чинність свідоцтва про право на спадщину за заповітом і за законом №1285 та №1291 від 12.05.2008р. видані Золочівською державною нотаріальною конторою на житловий будинок з дворовими спорудами в АДРЕСА_1 ОСОБА_10 з моменту їх видачі.

10. Вважати такими, що втратили чинність свідоцтва про право на спадщину за законом від 15.07.2011р. видані П'ятою Львівською державною нотаріальною конторою ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_2 з моменту їх видачі.

11. Зобов'язати Золочівську державну нотаріальну контору видати свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок з дворовими спорудами в АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,46 га. по вул.Підлісна, 38 в с. Підгайчики Золочівського району Львівської області.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що він є спадкоємцем щодо майна своєї дружини ОСОБА_13, яка померла у вересні 2003 року. Сім'я його покійної дружини, яка складалась із її матері - ОСОБА_14, сестри ОСОБА_15 та другого чоловіка її матері - ОСОБА_16, проживала в будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 Вказаний житловий будинок рахувався за сім'єю його дружини на підставі відповідного запису у погосподарській книзі с. Підгайчики Золочівського району Львівської області. Матір його дружини померла 25.07.2001 року, за життя вона склала заповіт, яким усе належне їй майно заповіла своїм донькам - ОСОБА_13 та ОСОБА_10 Його дружина ОСОБА_13 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, спадщину після смерті своєї матері прийняла фактично, оскільки спільно проживала із нею в с. Підгайчики Золочівського району Львівської області. Одразу після смерті його дружини, Підгайчиківська сільська рада Золочівського району Львівської області прийняла оскаржуване рішення № 58, яким оформила право власності на спірний житловий будинок за ОСОБА_9 в цілому. Вказане рішення сільської ради стало підставою для видачі свідоцтва про право власності на житловий будинок та відповідного витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно. ОСОБА_9 помер в січні 2006 року, за життя останній оформив заповіт, яким усе належне йому майно на випадок смерті заповів в рівних частинах його дружині ОСОБА_13 , яка померла раніше спадкодавця, та її сестрі ОСОБА_10 Остання успадкувала спірний житловий будинок, зокрема їй було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 частину будинку та свідоцтво про право на спадщину за законом, видане також на 1/2 частину будинку. В подальшому ОСОБА_10 померла, її спадкоємці ОСОБА_7, ОСОБА_6 та ОСОБА_2 успадкували майно померлої, а саме спірний житловий будинок, на який їм було видано оскаржувані свідоцтва про право на спадщину по 1/3 частині спадкового майна кожному. Окрім цього, рішенням Підгайчиківської сільської ради Золочівського району Львівської області № 340 від 05.08.2008 року передано у власність ОСОБА_10 земельну ділянку для будівництва та обслуговування спірного житлового будинку. Зазначає про своє право на спадкування майна, яке належало його дружині ОСОБА_13 та підтверджено рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 28 травня 2013 року, однак, не може таке реалізувати в повній мірі, оскільки сільською радою безпідставно та всупереч вимогам законодавства оформлено право власності на спірний житловий будинок лише за ОСОБА_9 Його покійна дружина мала право на частку в зазначеному будинковолодіння, право на частку дружини після її смерті повинно було перейти до нього. Як наслідок, нотаріусами безпідставно видано свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_10, а в подальшому і її спадкоємцям - ОСОБА_7, ОСОБА_6 та ОСОБА_2 Окрім цього, оскільки будинок в цілому ОСОБА_10 успадкувала з порушеннями, то Підгайчиківська сільська рада Золочівського району Львівської області неправомірно виділила їй у власність земельну ділянку для обслуговування цього будинковолодіння.

Рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 26 грудня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано недійсним та скасовано рішення виконавчого комітету Підгайчиківської сільської ради Золочівського району Львівської області № 58 від 28 жовтня 2003 року про оформлення права власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_9.

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, видане ОСОБА_9 25 листопада 2003 року виконавчим комітетом Підгайчиківської сільської ради Золочівського району Львівської області.

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_10 12 травня 2008 року на 1/2 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, державним нотаріусом Золочівської державної нотаріальної контори ОСОБА_17, зареєстроване в реєстрі за №1291.

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане ОСОБА_10 12 травня 2008 року на 1/2 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, державним нотаріусом Золочівської державної нотаріальної контори ОСОБА_17, зареєстроване в реєстрі за №1285.

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_6 15 липня 2011 року на 1/3 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, державним нотаріусом П'ятої Львівської державної нотаріальної контори ОСОБА_18, зареєстроване в реєстрі за №3-2081.

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_7 15 липня 2011 року на 1/3 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, державним нотаріусом П'ятої Львівської державної нотаріальної контори ОСОБА_18, зареєстроване в реєстрі за №3-2105.

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_2 15 липня 2011 року на 1/3 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, державним нотаріусом П'ятої Львівської державної нотаріальної контори ОСОБА_18, зареєстроване в реєстрі за №3-2093.

Визнано недійсним та скасовано рішення Підгайчиківської сільської ради Золочівського району Львівської області № 340 від 05 серпня 2008 року в частині передачі у власність ОСОБА_10 земельної ділянки площею 0,25 га для обслуговування житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1

В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_2 подавши апеляційну скаргу в якій зазначає, що суд помилково не застосував позовну давність до вимог позивача, а посилання суду на норми права, якими суд обґрунтував рішення в цій частині є помилковим. Вважає, що у позовних вимогах ОСОБА_4 фактично висловлює вимогу про скасування права власності відповідачів на житловий будинок та земельну ділянку, які набуті на підставі рішення виконкому сільської ради від 28.10.2003р., а тому саме з цього часу позивач міг довідатися про порушення його права. Зазначає, що подаючи попередній позов 25.07.2011р. ОСОБА_4 уже мав на руках копії свідоцтв про право на спадщину від 12.05.2008р., де вказано про рішення від 28.10.2003р., а тому знав про оскаржуване рішення.

Також, в доводах апеляційної скарги зазначає , що оскаржувані рішення від 28.10.2003р. та свідоцтва від 25.11.2003р. були прийняті за час дії ЦК УРСР в якому не було аналогічної норми щодо позовної давності на вимогу про оскарження рішення органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності та вважає, що судом першої інстанції по суті неправильно вирішено спір, так як будучи членом колгоспного двору ОСОБА_9 мав принаймні часткове право на будинок, однак рішення від 28.10.2003р. та свідоцтво від 25.11.2003р., а також свідоцтва про право на спадщину судом скасовані в цілому.

Просить скасувати рішення Золочівського районного суду Львівської області від 26.12.2017р. та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовити повністю.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу (т.3а.с.15-23).

Згідно із ч. 1 ст. 351 ЦПК України (в редакції закону від 03.10.2017 року) судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до Указу Президента України № 452/2017 від 29.12.2017 року «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» Апеляційний суд Львівської області ліквідовано та створено новий - Львівський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Львівську область, з місцезнаходженням у місті Львові.

За частиною 6 статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

04 жовтня 2018 року у газеті «Голос України» опубліковано повідомлення голови Львівського апеляційного суду про початок роботи новоутвореного суду.

16.10.2018 року цивільна справа № 462/2969/18 одержана Львівським апеляційним судом від Апеляційного суду Львівської області.

Заслухавши суддю-доповідача, представника апелянта ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, вивчивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом першої інстанції встановлено, що спірний житловий будинок та земельна ділянка для його обслуговування, що розташовані розташованого за адресою: АДРЕСА_1, згідно даних погосподарського обліку рахувались за ОСОБА_14, як головою господарства, та її дітьми ОСОБА_19, ОСОБА_11,, ОСОБА_19, ОСОБА_11, а в подальшому до даних погосподарського обліку вписано ОСОБА_9

ОСОБА_16 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 і її батьками були ОСОБА_9 та ОСОБА_20

За життя ОСОБА_20 оформила заповіт від 05.02.1998р. за яким усе своє майно заповіла у рівних частках на ім'я своїх доньок ОСОБА_10 та ОСОБА_13

ОСОБА_13 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, але за життя не зверталась до нотаріуса за оформленням своїх спадкових прав, проте спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_20 прийняла, оскільки вступила у володіння та управління спадковим майном.

Судом також встановлено, що позивач ОСОБА_4 фактично прийняв спадщину після смерті своєї дружини ОСОБА_13, оскільки вступив у володіння та управління спадковим майном.

Згідно оскаржуваного рішення виконавчого комітету Підгайчиківської сільської ради Золочівського району Львівської області № 58 від 28.10.2003 року, таким вирішено оформити право власності ОСОБА_9 на спірний житловий будинок. На підставі цього рішення ОСОБА_9 було видано свідоцтво про право власності на спірний будинок.

Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 обґрунтовано претендує та має право на частку у спірному будинковолодінні, що мала б належати його померлій дружині. А приймаючи оскаржуване рішення № 58 від 28.10.2003 року щодо оформлення права власності на спірне будинковолодіння в цілому за ОСОБА_9, виконавчий комітет Підгайчиківської сільської ради Золочівського району Львівської області, володіючи інформацією щодо наявного заповіту ОСОБА_20 та будучи обізнаним, що ОСОБА_13, фактично прийняла спадщину після смерті своєї матері, оскільки цей факт сільська рада засвідчувала власними довідками, безпідставно оформив таке право власності та порушив майнові права позивача.

Cуд першої інстанції прийшов до висновку, що оскаржуване рішення № 58 від 28.10.2003 року, прийнято виконавчим комітетом сільської ради менш ніж через місяць з дня смерті ОСОБА_13, тобто до спливу шестимісячного строку, встановленого законодавством для прийняття спадщини спадкоємцями після її смерті.

З огляду на такі обставини, суд визнав недійсним рішення виконавчого комітету №58 від 28.10.2003р. та видане на його підставі свідоцтво про право власності від 25.11.2003р.

Відповідно, суд дійшов до висновку, що ОСОБА_9 спірний будинок в цілому не належав, а отже не міг бути в цілому успадкований його донькою ОСОБА_10 і оскаржувані свідоцтва про право на спадщину суд також визнав недійсними.

З цих же підстав суд визнав недійсним рішення сільської ради від 05.08.2008р. №340 про надання ОСОБА_10 земельної ділянки площею 0,25 га. для обслуговування спірного житлового будинку.

В задоволенні іншої частини позовних вимог суд відмовив за їх безпідставністю.

Надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду дійшла до висновку, що суд вірно встановив наявність порушеного права позивача спірними актами, як спадкоємця до майна його дружини ОСОБА_13

Так, з матеріалами справи доводиться, що ОСОБА_9 був одним із тих, за ким рахувалось спірне будинковолодіння, а саме дана обставина доводиться записами у погосподарських книгах (том 1, а.с. 133)

У п. 3.1. Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №24-753/0/4-13 від 16.05.2013р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування" зазначено, що погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року. В погосподарських книгах при визначенні року побудування зазначається рік введення в експлуатацію будинку. Тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

Отже вірним є висновок суду першої інстанції щодо існування у ОСОБА_9 права власності на частину майна у спірному будинковолодінні, а доводи апеляційної скарги не спростовують такі.

Водночас, як вірно встановлено судом, що спадкоємцем до майна ОСОБА_9 є ОСОБА_20 та ОСОБА_13 відповідно. А оскільки позивач ОСОБА_4 є спадкоємцем до майна його дружини ОСОБА_13 і даний факт не оспорює відповідач, то такий має право на частку у спірному будинку.

Відтак, оскаржуваними актами, якими оформлено право власності за відповідачами на весь будинок, порушується законне право позивача.

Не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції аргумент відповідача про те, що суд визнав недійсними свідоцтва про право на спадщину в повному обсязі, в той час, як позивач має право лише на частку у такому спадковому майні.

Так, суд не вирішував питання про подальший розподіл спадщини, а вірно вказав про необхідність подальшого вирішення такого питання органами нотаріату. А оскільки спірні акти, як правовстановлюючі, не передбачали права позивача на будь-яку частину в спірному майні, то суд підставно визнав їх недійсними у повному обсязі.

Також, як видно із обставин справи та на чому наголошує апелянт у своїй апеляційній скарзі, в суді першої інстанції відповідачем було заявлено про застосування строку позовної давності, проте суд такий строк вважав не пропущеним.

В цій частині суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до п.4 ч. 1 ст. 268 ЦК України, позовна давність не поширювалась на вимоги, які заявив позивач. І хоч така норма закону була скасована законом № 4176-VІ, який вступив в силу 15.01.2012 року, проте за приписами пункту 5 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» цього закону, протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Такий висновок суду першої інстанції є вірний та узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка висловлена зокрема у Постанові від 31 жовтня 2018 року по справі №450/1492/14-ц.

Як видно з обставин справи, позивач оскаржує зокрема рішення яке прийняте виконавчим комітетом Підгайчиківської сільської ради від 28.10.2003р. №58 та видане на його підставі свідоцтво про право власності від 25.11.2003р.

На час прийняття таких актів діяв ЦК УРСР який у ст. 71 встановлював загальний строк позовної давності у три роки.

ЦК України, який набрав чинності з 01.01.2004р. у п. 6 Прикінцевих та перехідних положень передбачав, що правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Таким чином, до спірних правовідносин необхідно застосовувати правила про позовну давність, які передбачені у ЦК України 2004р., а посилання в апеляційній скарзі на необхідність застосування ЦК УРСР є безпідставні.

Дійсно, у редакції статті 268 ЦК України була норма за якою, позовна давність не поширювалась на вимоги власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

На підставі Закону № 4176-VІ, що набрав чинності 15 січня 2012 року, виключено пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України, однак відповідно до пункту 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4176-VI протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

А оскільки з даним позовом позивач звернувся до суду 13.11.2014р., то такий позов подано в межах строку позовної давності, який визначений законом.

Колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги щодо визнання недійсності рішення виконавчого комітету Підгайчиківської сільської ради Золочівського району Львівської області № 58 від 28 жовтня 2003 року та видане на його підставі свідоцтво про право власності від 25 листопада 2003 року є правовим актом органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності позивача і вони повністю підпадають під ознаки, які визначені положеннями пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України, в чинній на момент їх видачі редакції.

А оскільки видані в подальшому відповідачам свідоцтва про право на спадщину, які оскаржує позивач, є лише наслідком прийняття таких протиправних рішень органу місцевого самоврядування, то вони також не можуть залишатися в силі.

За таких обстави, рішення суду першої інстанції повністю відповідає вимогам матеріального та процесуального закону і доводи апеляційної скарги такі не спростовують.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Золочівського районного суду Львівської області від 26 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено 21 грудня 2018 року.

Головуючий

Судді