Справа № 420/5537/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2018 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Стефанова С.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління поліції охорони в Одеській області, Міністерства внутрішніх справ України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом до Управління поліції охорони в Одеській області, Міністерства внутрішніх справ України, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідачів - Міністерства внутрішніх справ України та Управління поліції охорони в Одеській області;

- зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України та Управління поліції охорони в Одеській області прийняти рішення, яким призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із втратою працездатності та визначенням II групи інвалідності внаслідок захворювання пов'язаного із проходженням служби в органах внутрішніх справ у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності у розмірі 243 600, 00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у період з 10 лютого 2000 року по 12 червня 2015 року він я проходив службу в ОВС України в Одеській області на посаді прапорщика міліції, молодшого інспектора взводу № 2 спеціальної роти груп затримання батальйону міліції охорони УДСО при ГУМВС України в Одеській області, що підтверджується копією трудової книжки. 12.06.2015 року його звільнено з органів МВС у запас Збройних Сил за ст. 63 п. «б» (через хворобу). Військово-лікарською комісією ГУМВС України в Одеській області за розпорядженням заст. ком. КЗ БМО № 2 УДСО від 02.06.2015 року було здійснило медичний огляд та встановлено у позивача наявність захворювань, пов'язаних з проходженням служби у органах внутрішніх справ, про що комісією винесено відповідну постанову, якою позивача визнано непридатним до військової служби у мирний час та обмежено придатним у військовий час. Відповідно до копії довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААА №895682 від 10.04.2018 року позивачу встановлено другу групу інвалідності з втратою 60% працездатності на підставі акту огляду МСЕК № 251 від 25.04.2018 року. Постановою КМУ від 21.10.2015 року № 850 затверджено порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції (далі Порядок). Грошова допомога призначається і виплачується у разі: чи після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі: 250-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності І групи; 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи; 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи. 24.04.2018 року позивач звернувся до начальника УПО в Одеській області Березневича О.В. із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги. Листом від 07.06.2018 року №15/1-11л.к. ГУМВС України в Одеській області Управління Державної служби охорони зазначено, що Міністерство внутрішніх справ України (Департамент фінансово-облікової політики) листом від 18.05.2018 року №15/2- 1773 повернуло до ліквідаційної комісії УДСО при ГУМВС України в Одеській області матеріали щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги по інвалідності без прийняття при цьому рішення (позитивного або негативного) у порядку встановленому нормами Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції затвердженого постановою КМУ від 21.10.2015 року № 850. Таким чином позивач зазначає, що у нього настала інвалідність в період роботи в органах внутрішніх справ, а том він має право на отримання грошової допомоги у зв'язку із отриманням інвалідності у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, відповідно до пп. 2 вищевказаної постанови. Для отримання грошової допомоги у відповідності до п. 7 Порядку позивачем подано усі документи та дотримано порядок подання документів для призначення грошової допомоги. Відтак, вважаючи, що його права порушені з боку Міністерства внутрішніх справ та Управління поліції охорони в Одеській області Національної поліції України, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Ухвалою судді від 26 жовтня 2018 року прийнято позову заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Перше судове засідання судове засідання по справі призначено на 15 листопада 2018 року о 14:00 годині.

15 листопада 2018 року від представника відповідача - Управління поліції охорони в Одеській області через канцелярію суду надійшов відзив на позов (вхід. № 34799/18), згідно якого відповідач позов не визнає та просить суд в задоволенні позову відмовити, посилаючись в цілому на те, що відповідач згоден з викладеною у позовній заяві правовою позицією позивача стосовно того, що відносини, пов'язані з виплатою позивачу одноразової грошової допомоги по інвалідності, регулюються наступними нормами права: частиною шостою статті 23 Закону України від 20.12.1990 року № 565-ХІІ «Про міліцію»; пунктом 15 розділу XI «Прикінцеві та Перехідні положення» Закону України від 02.07.2015 року № 580-УІІІ «Про Національну поліцію», яким встановлено, що право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію»; нормами Порядку та умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 року № 850. В той же час, враховуючи приписи зазначених вище правових норм, відповідач зазначає, що не зрозумілою є позиція позивача щодо пред'явлення позову до Управління поліції охорони в Одеській області. Позивач у позовній заяві не зазначив у чому саме, як він вважає, полягає порушення з боку даного відповідача норм чинного законодавства та прав і законних інтересів позивача. У позовній заяві є посилання на порушення вимог законодавства виключно з боку відповідача - Міністерства внутрішніх справ України. При цьому представник Управління поліції охорони в Одеській області у відзиві також зазначив, що органом, який приймає відповідне рішення, є МВС України, а джерелом фінансування виплати одноразової грошової допомоги визначено кошти державного бюджету на утримання МВС, а не кошти Державної служби охорони, або поліції охорони (органи поліції охорони утримуються за рахунок коштів, одержаних за договорами про надання послуг охорони).

20 листопада 2018 року від представника відповідача - Міністерства внутрішніх справ України через канцелярію суду надійшов відзив на позов (вхід. № 35343/18), згідно якого відповідач позов не визнає та просить суд в задоволенні позову відмовити, посилаючись в цілому на те, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року № 1139 органи поліції охорони є правонаступниками Департаменту державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України та відповідних державних установ Державної служби охорони при МВС, що ліквідуються в установленому законодавством порядку. Як зазначає відповідач, у Державному бюджеті України видатки на забезпечення діяльності Державної служби охорони та його структурних підрозділів для МВС додатково не передбачені. Урахування в бюджеті МВС витрат на виплату одноразової грошової допомоги колишнім працівникам Державної служби охорони призведе до порушення бюджетного законодавства. МВС України стверджує, що воно є неналежним відповідачем у справі, мотивуючи додатково свою позицію тим, що фінансування МВС України на потреби Поліції охорони (Державної служби охорони) законодавством не передбачено, Фінансування Поліції охорони здійснюється на засадах госпрозрахунку за рахунок коштів, одержаних її підрозділами за організацію і надання послуг з охорони за договорами та інших надходжень, передбачених законодавством. Отже, висновок про результати розгляду заяви ОСОБА_1 від 24.04.2018 року прийнято в межах компетенції МВС України. З огляду на викладене, відповідач зазначає, що покриття витрат на виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 має здійснюватися поліцією охорони за рахунок власних джерел надходжень, а також через ПАТ «Українська охоронно-страхова компанія». Таким чином відповідач зазначає, що оскільки, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року № 1139 та спільного наказу МВС України і Національної поліції України від 26.10.2016 року № 51/64 Управління поліції охорони в Одеській області є правонаступником Управління державної служби охорони при ГУМВС України в Одеській області, вирішення питання призначення та виплати зазначеної одноразової грошової допомоги колишнім працівникам ДСО, утому числі ОСОБА_1, належить до компетенції поліції охорони - Управління поліції охорони в Одеській області.

28.11.2018 року представником позивача через канцелярію суд подано відповідь на відзив (вхід. № ЕП/6897/18).

У судове засідання позивач та його представник не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, у відповіді на відзив, просили суд розглянути справу за відсутності позивача та представника позивача.

Представник відповідача - Міністерства внутрішніх справ України у судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.

Представник відповідача - Управління поліції охорони в Одеській області у судове засідання з'явився, вирішення питання щодо розгляду справи в порядку письмового провадження залишив на розсуд суду.

З огляду на викладене, суд вирішив розглянути справу у письмовому провадженні.

Вивчивши матеріали справи, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та відзив, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Прапорщик міліції ОСОБА_1 у період з 10 лютого 2000 року по 12 червня 2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ України на посаді молодшого інспектора взводу № 2 спеціальної роти груп затримання батальйону міліції охорони УДСО при ГУМВС України в Одеській області, що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 12-13).

Як вказує позивач та не заперечувалось іншими учасниками справи, 02.06.2015 року Військово-лікарською комісією ГУМВС України в Одеській області за розпорядженням заступника ком. з КЗ БМО № 2 УДСО здійснено медичний огляд ОСОБА_1, результати якого відображено у свідоцтві про хворобу № 402/2 від 02.06.2015 року (а.с. 11).

З наданої до суду копії свідоцтві про хворобу № 402/2 від 02.06.2015 року (а.с. 11) судом встановлено, що ОСОБА_1 визнаний непридатним до військової служби в мирний час та обмежено придатним у воєнний час. У пункті 12 цього свідоцтва зазначені діагноз та причинний зв'язок захворювання та зроблено висновок, що захворювання пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

На підставі рапорту ОСОБА_1 від 12.06.2015 року та свідоцтва про хворобу від 02.06.2015 року № 402/2, наказом Управління поліції охорони в Одеській області № 49 о/с від 12.06.2015 року позивача звільнено з органів внутрішніх справ України у запас Збройних Сил за ст. 63 п. «б» (через хворобу) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України (а.с. 15).

Згідно довідки Обласної медико-соціальної експертної комісії №1 «До акта огляду медико-соціальною експертної комісією» серії 12 ААА №895682, яка видана 10.04.2018 року, ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності строком до 01.05.2019 року із зазначенням в графі «Причини інвалідності» - «захворювання пов'язане з проходженням служби в ОВС» (а.с. 13).

Згідно довідки Обласної медико-соціальної експертної комісії №1 «Про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках» серії 10 ААА №127937, яка видана 25.04.2018 року, ступінь втрати професійної працездатності ОСОБА_1 складає 60% (а.с.14).

24 квітня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до начальника Управління поліції охорони в Одеській області із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у разі втрати працездатності, в якій просив виплатити йому одноразову грошову допомогу у зв'язку з тим, що він отримав на підставі висновку МСЕК другу групу інвалідності у зв'язку з проходженням служби в органах внутрішніх справ пов'язаною з проходженням служби (а.с. 20).

Згідно вказаної заяви, до неї було додано: виписку з довідки Обласної медико-соціальної експертної комісії №1 «До акта огляду медико-соціальною експертної комісією» серії 12 ААА №895682; копію паспорту та коду; копія висновку ВЛК (свідоцтва про хворобу № 402/2 від 02.06.2015 року).

Вищевказана заява від 24.04.2018 року зареєстрована в Управлінні поліції охорони в Одеській області 24.04.2018 року за вх. № 1148.

18 травня 2018 року Департамент фінансово-облікової політики Міністерства внутрішніх справ України на адресу ліквідаційної комісії УДСО при ГУМСВ України в Одеській області направив лист №15/2-1773 про повернення матеріалів щодо здійснення виплати одноразової грошової допомоги, зокрема, ОСОБА_1 у зв'язку з наступним (а.с. 22).

Як вказано у листі Департаменту фінансово-облікової політики Міністерства внутрішніх справ України від 18.05.2018 року №15/2-1773, ОСОБА_1 проходив службу в Управлінні Державної служби охорони при ГУМВС України в Одеській області. З посиланням на положення п.1, п.27 Положення про Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1993 року № 615 (зі змінами), у листі вказано, що з 01.01.2007 року Державна служба охорони при МВС України здійснювала виплату передбаченої Законом України «Про міліцію» одноразової грошової допомоги колишнім працівникам підрозділів ДСО через засновану нею Українську охоронно-страхову компанію (АТ «УОСК») та за рахунок коштів, що надходили від виконання договорів. У листі також зазначено, що пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 13.10.2015 року №834 «Питання функціонування органів поліції охорони як територіальних органів Національної поліції та ліквідації деяких територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» визначено, що органи поліції охорони, утворені як територіальні органи Національної поліції, є правонаступниками Департаменту Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ та відповідних державних установ Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ, що ліквідуються в установленому законодавством порядку. Також у листі вказано, що відповідно до інформації, наданої Національною поліцією України, рішенням Голови Національної поліції ОСОБА_4 (№ 38208 від 09.11.2017 року) Департаменту поліції охорони Національної поліції України, як правонаступнику ДСО при МВС України, доручено провести роз'яснювальну роботу з керівниками територіальних органів поліції охорони щодо необхідності здійснення виплат одноразової грошової допомоги колишнім працівникам міліції охорони з дотриманням вимог пункту 27 Положення про Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.1993 року № 615.

Листом від 07.06.2018 року №15/1-11лк Управління Державної служби охорони ГУМВС України в Одеській області на адресу позивача направлено копію листа Департаменту фінансово-облікової політики Міністерства внутрішніх справ України від 18.05.2018 року №15/2-1773 та, зокрема, зазначено, що всупереч приписам норм Порядку № 850, МВС України повернуло документи без прийняття рішення (позитивного або негативного) по суті питання (а.с. 21).

У вказаному листі Управління Державної служби охорони ГУМВС України в Одеській області також зазначено, що відповідно до пункту 10 Порядку №850 безпосередня виплата одноразової грошової допомоги здійснюється в порядку черговості відповідно до дати прийняття МВС рішення про її призначення, але не пізніше двох місяців із дня прийняття зазначеного рішення в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання МВС. Таким чином, як вказано у листі, джерело фінансування виплати одноразової грошової допомоги чітко визначено чинним законодавством - це кошти державного бюджету на утриманця МВС, а не кошти УДСО або інших органів. Як вказано у листі Управління Державної служби охорони ГУМВС України в Одеській області посилання у листі МВС України від 18.05.2018 року № 15/2-1773 на пункт 27 Положення про Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1993 року №615, є безпідставним в зв'язку з тими змінами, що відбулися у законодавстві, що регламентує відносини, пов'язані з призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги працівникам міліції.

Не погодившись з вищезазначеними діями (бездіяльністю) відповідачів, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані, зокрема, Законом України "Про міліцію", Порядком та умовами призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850, а також іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 97 Закону України "Про Національну поліцію" встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема встановлення поліцейському інвалідності, що настала внаслідок захворювання, яке пов'язане з проходженням служби.

Розділом 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" встановлено, що право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".

Статтею 23 Закону України "Про міліцію" передбачено, що по причині інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ, виплачується одноразова грошова допомога в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1993 р. N 615 затверджено Положення про Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ.

Відповідно до п. 27 Положення про Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1993 р. N 615 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 15 серпня 2001 р. N 1053) встановлено, що Державна служба охорони за рахунок коштів, що надходять від виконання договорів, здійснює в установленому законодавством порядку виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або настання інвалідності працівника міліції охорони, страхування належного їй майна, цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією службових транспортних засобів, з віднесенням сум на валові витрати, а також може здійснювати особисте страхування спеціалістів, управлінського та обслуговуючого персоналу від нещасних випадків, пов'язаних з виконанням службових обов'язків, та своєї цивільної відповідальності за неналежне виконання зобов'язань за укладеними цивільно-правовими договорами.

Суд зазначає, що до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію", тобто до 07 листопада 2015 року, порядок виплати одноразової грошової допомоги було врегульовано нормами статті 23 Закону України "Про міліцію" та Порядком та умовами призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності працівника міліції, затвердженими Кабінетом Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 (далі - Порядок № 850).

Згідно з ч.6 ст.23 Закону України "Про міліцію" у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності, йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі: 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи; 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи; 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

На виконання приписів ст. 23 Закону України "Про міліцію" Кабінет Міністрів України постановою № 850 від 21.10.2015 року затвердив Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції" (надалі по тексту - Порядок № 850), який згідно п.1 визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги (далі - грошова допомога) у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції.

Згідно з пп.2 п.3 Порядку № 850 грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.

Відповідно до п.2 Порядку № 850 днем виникнення права на отримання грошової допомоги є, у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності, дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

Відповідно до п.7 Порядку №850 працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи:

- заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов;

- довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках).

До заяви додаються копії:

- довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією;

- постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання;

- акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) працівника міліції, зокрема про те, що воно не пов'язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС;

- сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації;

- документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідному контролюючому органу і має відповідну відмітку у паспорті громадянина України).

Пунктом 8 Порядку №850 визначено, що керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги, а також у разі загибелі (смерті) працівника міліції: витяг з наказу про виключення загиблого (померлого) працівника міліції із списків особового складу; витяг з особової справи про склад сімї загиблого (померлого) працівника міліції.

Згідно з п.9 Порядку №850 МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.

Відповідно до п.10 Порядку №850 грошова допомога виплачується в порядку черговості відповідно до дати прийняття МВС рішення про її призначення, але не пізніше двох місяців із дня прийняття зазначеного рішення в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання МВС.

Згідно з п.14 Порядку №850 призначення і виплата грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність чи часткова втрата працездатності без установлення інвалідності працівника міліції за висновком комісії з розслідування нещасного випадку є наслідком:

- учинення ним злочину, адміністративного правопорушення або дисциплінарного проступку;

- учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння;

- навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, установленого судом);

- подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати грошової допомоги.

В свою чергу, пунктом 5 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" Закон України "Про міліцію" визнано таким, що втратив чинність.

Згідно з пунктом 15 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" працівники міліції, які на день набрання чинності цим Законом мали календарну вислугу не менше 5 років та продовжили службу в Міністерстві внутрішніх справ України або поліції (їх територіальних органах, закладах та установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями (а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах), після досягнення вислуги років, що дають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", мають право на пенсійне забезпечення згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

За колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб.

Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".

Тобто, зі змісту пункту 15 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону, суд робить висновок, що право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".

Отже, за позивачем зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію" відповідно до Порядку № 850, який діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".

Таким чином, зазначеним Порядком №850 у сукупності із іншими наведеними судом законодавчими актами чітко встановлено, що рішення про призначення або про відмову в призначенні грошової допомоги позивачу має приймати саме Міністерство внутрішніх справ України, і відповідно, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання Міністерства внутрішніх справ.

Відтак, з огляду на викладене, твердження МВС України про те, що прийняття зазначеного рішення відноситься до компетенції Національної поліції України, суд вважає безпідставними.

Водночас, доводи Міністерства внутрішніх справ про те, що покриття витрат на виплату одноразової допомоги колишнім працівникам Державної служби охорони має здійснюватись поліцією за рахунок власних джерел надходжень, не ґрунтуються на положеннях нормативно-правових актів, і відповідно є безпідставними та необґрунтованими.

Вказані висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного суду, викладеною у постановах від 30 січня 2018 року по справі № 822/1579/17, від 13 лютого 2018 року по справі № 808/1866/16, від 13 лютого 2018 року по справі № 806/845/16, від 17 квітня 2018 року по справі №818/419/17.

Відповідно до ч.5 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Згідно з ч.6 ст.13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом встановлено, що відповідач - МВС України в порушення п.9 Порядку №850, за результатами розгляду матеріалів про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності III групи внаслідок захворювання, отриманого під час проходження служби в органах внутрішніх справ, відповідного рішення не приймав.

Зважаючи на вищевикладене, оскільки відповідачем як суб'єктом владних повноважень не прийнято рішення по суті розгляду матеріалів щодо здійснення виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_5 (ІПН НОМЕР_1) згідно з пунктом 9 Порядку та умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 року № 850, суд дійшов висновку, що в частині позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання протиправною бездіяльності відповідачів, суд повинен вийти за межі позовних вимог та задовольнити їх шляхом визнання протиправними дій Міністерства внутрішніх справ України щодо повернення листом Департаменту фінансово-облікової політики МВС України від 18.05.2018 року № 15/2-1773 матеріалів щодо здійснення виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_5 (ІПН НОМЕР_1) без прийняття Міністерством внутрішніх справ України рішення по суті зазначеного питання згідно з пунктом 9 Порядку та умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 року № 850.

В свою чергу, вирішуючи позовні вимоги позивача про зобов'язання відповідачів прийняти рішення про призначення та виплату ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) одноразової грошової допомоги у зв'язку із втратою працездатності та визначенням II групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного із проходженням служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а саме, 2436000 грн. 00 коп., суд виходить з наступного.

Як вже встановлено судом, згідно з п.9 Порядку №850 МВС України в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.

Однак, відповідач - Міністерство внутрішніх справ України в порушення п. 9 зазначеного Порядку №850, відповідного рішення за результатами розгляду матеріалів про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності II групи внаслідок захворювання, отриманого під час проходження служби в органах внутрішніх справ не приймав, а лише повернув документи на адресу Управління Державної охорони при ГУМВС України в Одеській області. Тобто, відповідач по суті не розглядав матеріали про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності II групи внаслідок захворювання, отриманого під час проходження служби в органах внутрішніх справ.

Тобто, відповідачем не було прийнято рішення по суті згідно з п.9 Порядку №850.

Вказана обставина також не заперечується позивачем у позовній заяві та відповідачами.

Відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, діяльність органів державної влади регулюють закони та підзаконні акти, які дають суб'єктам владних повноважень можливість користування певною свободою розсуду при вирішенні питань і встановлюють лише межі такої свободи, тобто наділяють їх дискреційними повноваженнями.

Як вбачається зі змісту Рекомендації №R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо виконання дискреційних повноважень адміністративними органами від 11 березня 1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, наділений дискреційними повноваженнями, тобто повноваженнями з певним ступенем свободи адміністративного органу при прийнятті рішення, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення. А суди не мають право втручатися в дискреційні функції органів владних повноважень. Завдання правосуддя полягає в гарантуванні дотримання вимог права та контролю за легітимністю прийняття рішень.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та зважаючи на те, що Міністерством внутрішніх справ України в порушення п. 9 Порядку №850 відповідного рішення по суті за результатами розгляду матеріалів про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності II групи внаслідок захворювання, отриманого під час проходження служби в органах внутрішніх справ прийнято не було, а лише було складено Департаментом фінансово-облікової політики МВС України Міністерства внутрішніх справ України лист від 18.05.2018 року № 15/2-1773 щодо повернення документів на адресу Управління Державної охорони при ГУМВС України в Одеській області, суд вважає, що похідна вимога позивача про зобов'язання Міністерства внутрішніх справ України прийняти рішення про призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із втратою працездатності та визначенням II групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного із проходженням служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а саме, 2436000 грн. 00 коп., за відсутності прийнятого відповідачем рішення згідно п.9 Порядку №850, - є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч.2 ст.9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За таких обставин, оскільки відповідачем як суб'єктом владних повноважень не прийнято рішення по суті розгляду матеріалів щодо здійснення виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) згідно з пунктом 9 Порядку та умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 року № 850, з метою повного захисту прав та інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог позивача на підставі ч.2 ст.9 КАС України та:

- зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України повторно розглянути питання щодо призначення і виплати ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності II групи внаслідок захворювання, отриманого під час проходження служби в органах внутрішніх справ та прийняти рішення щодо призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) відповідно до п.9 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 р. № 850.

Решта доводів позивача та відповідача висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Таким чином, на підставі ст. 8 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст. 9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з'ясувавши обставини у справі; перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати розподілити за правилами ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 242-246 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адмінітсративний позов ОСОБА_1 до Управління поліції охорони в Одеській області, Міністерства внутрішніх справ України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України щодо повернення листом Департаменту фінансово-облікової політики МВС України від 18.05.2018 року № 15/2-1773 матеріалів щодо здійснення виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_5 (ІПН НОМЕР_1) без прийняття Міністерством внутрішніх справ України рішення по суті зазначеного питання згідно з пунктом 9 Порядку та умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 року № 850.

Зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України (код ЄДРПОУ 00032684, адреса: вул. Богомольця, 10, м. Київ, 01601) повторно розглянути питання щодо призначення і виплати ОСОБА_5 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_1) одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності II групи внаслідок захворювання, отриманого під час проходження служби в органах внутрішніх справ та прийняти рішення щодо призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_5 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_1) відповідно до п.9 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.О. Cтефанов